Є два визначення політики та дві різні аполітичності. У часи Відродження під політикою почали розуміти боротьбу за владу. У часи давньої Греції «політика» була тотожна громадянській позиції. Тобто того, хто був «аполітичним по-грецьки» називали «ідіотом». Тобто людиною, що не бере участі і громадському житті.
Пізніше, гасло аполітичності висунули анархісти. Вони відмовилися від боротьби за владу. Їхня аполітичність означала, що треба знищити політику, як сферу управління людьми, владу, державу та власність. Це абсолютна кристально чиста громадянська позиція. Тебе хвилює в якому світі ти живеш, а не тільки що ти з’їв та чим просрався. Вони ніколи не цуралися вивчення та знання політики. Важко уявити собі Кропоткіна чи Малатесту, які б снобістські кривили носика чи манірно, як сучасні субкультурники, вимовляли б : «фі… та це політика» про обговорення реальних проблем суспільства, в якому вони живуть. Щоб не потрапити в чужу владну гру в ній (грі) треба розбиратися. Людина, що не розуміє суспільних механізмів, які керують державою повсякчас може стати пасивним учасником чужої політичної інтриги. Як ті sХе, що фактично підтримують нацистів та ментів під час акцій «легалайзерів». Чи як ті, хто називає себе «аполітичними» анархістами та сповідують расистські ідеї. Тобто просто у найбільш збоченій формі підтримують те, що є основою сучасної влади - соціальну та похідну від неї расову ієрархію.
Для того щоб бути по справжньому аполітичним треба мати не сім-вісім ідей, а цільний світогляд. Бо світ, попри його фрагментарність та суперечливість все одно об’єднаний навколо пари речей. Влади й Капіталу. Держава та ринок мають велику проникаючу можливість. Вони готові позбавити безпосередності будь-які емоції і як диявол християн спотворити будь-яку недодуману до кінця ідею. Для того, щоб бути вільним, треба знати ворога та вміти розпізнати кожен його огидний підступ. І для цього дуже знадобиться голова. Думай, аналізуй, сперечайся. Твої думки це «живе срібло» – ртуть з якої роблять справжні дзеркала, а не розбите дзеркало, в якому світ вже виглядає розділеним на фрагменти. Не зупиняйся, змінюйся думай, СУКА, інакше політикани розіб’ють твої мізки на скалки та викинуть на полігон за Києвом. А сам ти станеш одним із тих зомбі, що ходять навколо тебе, «ідіотів», і якими маніпулює Система.
Хід конференції та інтерв’ю з Тарасовим можна скачати за наступними посиланням.
В майбутньому вони отримають текстовий аналог. Але це буде пізніше.
Що стосується світлин. Після тривалої суперечки з конспіративною частиною свого “его” було вирішено не підписувати їх, себто світлини. Не ті часи.
Це те саме, що вивісити їх на умовному “anti-antifa” у розділі “вороги раси і нації”. Не варто палитись і ускладнювати комусь життя. Зрештою, більшість облич упізнавана, принаймні тим, хто в матеріалі. А іншим воно і даром не треба.
Читати далі »
Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень
проблем громадянського суспільства
1. Загальна частина
Зміна відносин власності та трансформація економічних відносин в країні призвели до переформатування соціально-класової структури населення України. На початку 2000-х рр. в більшості регіонах відбулося прискорення приватизаційних процесів та розпаювання землі. За кілька років значною мірою було зруйновано соціальну сферу на селі, частина кваліфікованих робітників та селян переорієнтувалися на неофіційну сферу економіки: стали найманими працівниками в малому чи середньому бізнесі, заробітчанами в близькому чи далекому зарубіжжі. Окрім того, значний відсоток громадян працює в нерегульованому секторі економіки, що пов’язаний з підвищеними ризиками (втрати роботи, зниження доходів, репресій з боку держави чи роботодавця тощо). В такому режимі працює майже 40% населення. Це - зона виживання. Нерегульований ринок дає порівняно середній рівень достатку, яким вони дорожать. Крім того, 20% українців перебувають в зоні бідності й перед ними стоїть питання фізичного виживання.
24 березня за ініціативою ряду неурядових організацій лівого спрямування у Києві відбулась науково-практична конференція «Історія трудового народу України: від повсякденного життя до суспільної боротьби». Організатори заходу - громадська коаліція «Нові ліві», що об’єднує такі структури як «Боротьба», «Баста», «Ліва ініціатива», «Українські фалькони», та представники академічної і експертної спільнот України. У конференції взяли участь прихильники лівих демократичних сил з Росії та Білорусі. На її адресу надійшли вітання з боку західних наукових центрів та товариств, що спеціалізуються на дослідженні робітничих рухів і спільнот. Серед них Велика Британія, Канада, Австралія. Це – перший захід, спрямований на поглиблене вивчення соціальної та економічної історії, зокрема, у зв’язку з діяльністю лівих політичних сил в Україні.
Учасники конференції закликали науковців рішуче відкинути ідеологічні упередження та максимально урізноманітнити тематику досліджень, в тому числі за рахунок звернення, насамперед, до соціально-економічних тем на кшталт історії боротьби українців за трудові права, історичного досвіду кооперативного та профспілкового руху, трансформації соціально-класової структури українського суспільства, діяльності лівих політичних партій та рухів, формування основних індустріальних центрів, хвилі трудової міграції.
До уваги учасників конференції, окрім суто академічної проблематики, потрапив також ряд нагальних проблем соціально-економічного сьогодення. Дослідження поглядів на справедливість в українському суспільстві, необхідність перешкодити прийняттю антисоціальних змін до Кодексу законів про працю, стан страйкового руху – всі ці питання були порушені у виступах експертів з соціальних питань.
Серед учасників конференції були культові постаті лівого руху в Росії та Україні, а також відомі історики та суспільствознавці: Володимир Чемерис (Інститут «Республіка», Україна), Віталій Кулик (Центр досліджень проблем громадянського суспільства), Антон Фінько (політолог), Олександр Дубовик (історик, лідер РКАС, Дніпропетровськ), Ілля Бей (центр «Полтсовет», Запоріжжя), Олег Верник (лідер «Лівої Ініціативи»), Олександр Карпець (оглядач газети «Свобода»), Олександр Мережко (доктор юридичних наук, Україна), Олександр Тарасов (історик та політолог, культова особистість лівого руху Росії), Дмитро Костенко (РФ), Олександр Колпакіді (історик, РФ), Петро Рауш (один з лідерів анархістського руху в Росії), Олег Новиков (один з лідерів Партії зелених Білорусі) та багато ін.
Учасники конференції прийняли звернення до керівництва Російської Федерації та Республіки Білорусь з вимогою припинити переслідування активістів руху трудящих за свої права в цих державах. Зокрема, мова йшла про переслідування відомого білоруського історика Юрія Глушкова та діяча російського анархістського руху Петра Рауша.
Наприкінці конференції було оголошено про створення нової дослідницької структури – Українського товариства історії трудового народу.
Контакти:
80973964499 (секретар Володимир Іщенко)
ф. (044) 2348921
labhist.conference@gmail.com, basta-ua@inbox.ru
Учасники конференції із соціальної та трудової історії вітають скликання незалежними профспілками України Перших всеукраїнських профспілкових зборів з обговорення нагальних питань профспілкової діяльності в сфері соціального захисту прав та інтересів працюючих людей в Україні.
Ми повністю підтримуємо думку незалежних профспілок про те, що профспілки в Україні, як найбільш масові громадські організації, практично позбавлені можливостей суттєво впливати на позитивний розвиток суспільних процесів. Уряд ігнорує вимоги профспілок щодо укладання Генеральної угоди, законодавство практично не працює в інтересах людини, корумпована судова система та застаріла система соціального страхування заважають захисту інтересів людей праці. Повністю відсутні контрольні механізми з боку людей праці за дією влади і роботодавцями. Те, що управлінські і контрольні функції належать виключно державі, користі найманим працівникам також не приносить.
Ми підтримуємо позицію незалежних профспілок щодо долання монополії ФПУ у профспілковому русі та створення об’єднаного профспілкового Фонду управління профспілковим майном, який би створював рівні умови для діяльності всіх профспілкових об’єднань в Україні.
Ми підтримуємо розгляд вами нагальних питань з проблематики рівня заробітної плати у державі, процесу и порядку укладання Генеральної угоди між профспілками і урядом, долі Фонду соціального страхування тощо. Ми не бачимо можливості просування України у бік соціалізації її суспільних та держано-правових відносин без міцних, бойових та принципових у меті захисту інтересів найманої праці незалежних профспілок.
Ми також вітаємо ідею розгляду незалежними профспілками України на цих зборах питання створення власної політичної партії. Ми, учасники наукової конференції, принципово вітаємо будь-яку спробу створення в Україні класових політичних організацій, що ставлять собі за мету захист інтересів людей найманої праці.
Свобода! Справедлівисть! Солідарність!
Прийнято учасниками Міжнародної наукової конференції “Історія трудового народу України: від повсякденного життя до суспільної боротьби” 24 березня 2007 року.
Україну накрила “маршова мода”. Нарешті, звична для старої Європи хвиля сягнула вітчизняної культурної периферії. Провести “марш” недорого і з точки зору банального піару більш ніж продуктивно. Марш на підтримку ветеранів УПА (їх було два) та альтернативне “стояння” на Майдані; “Проти мігрантів”; “Імперський марш”; “За легалізацію легких наркотиків”; “Жовтневий”; намічаються “Марш проти расизму” і луциковий “Свобідний”. Завершенням, певен, стане перший в Україні гей-парад, яко квінтесенція незвичних для обивателя прав. На нього я піду. З фотоапаратом, звичайно.
Читати далі »
Дмитро Яцюк
, Мозамбік, dyatsyuk@ispu.ac.mz + 258 84 260 4620
Молоді українці Мозамбіку використали дах 27-поверхового ґотелю у якості майдан(чик)а для проведення маленького, але позитивного та строкатого флеш – мобу.
У столиці Мозамбіку, місті Мапуту, продовжуються останні приготування до вибухового знищення будинку “Hotel Quatro Estações”, (4 пори року), який розташований на пів-дорозі, між власне містом та пляжем «Кошта до Сол».
Компанія “Quatro Estações”, власниця будинку, вибрала ранок 31 березня ц.р., як дату, коли остаточно буде знищено 27-поверховий будинок, роботу, яку виконає фірма “Controlled Demolition Incorporated”. Представник фірми, пан Ерік Щарас, гарантує широкій публіці, що будинок повністю впаде впродовж близько 15-ти секунд.
Зараз, відбувається розмітка місць, куди буде закладена вибухівка (у першу чергу це опорні сваї, які тримають на собі основну вагу будинку), у той же самий час, ведуться переговори, з мозамбіканською фірмою “Explosivos de Moçambique”, яка повинна забезпечити постачання вибухівки.
Читати далі »
Конференція присвячена дослідженням історії та сучасного стану робітничих спільнот, культури, національних особливостей, родинного життя, сексуальності, міграції, теорії, політики та організації трудового народу України.
Впродовж багатьох десятиліть в українській історіографії домінували дві ортодоксії: з одного боку, офіційна радянська історіографія, що викристалізувалася наприкінці 20-х років; з іншого боку, діаспорна ортодоксія, яка справила значний вплив на спрямованість сучасної української історичної науки.
Обидві ортодоксії мають як і власні сильні сторони, так і багато спільних рис, що стоять на заваді розвитку української історичної науки. Інтерпретації провідних особистостей та суспільних рухів, що були інкорпоровані в радянську історіографію, створювались в інтересах легітимації правлячого режиму, для якого був неприйнятний незалежний низовий протест. У той же час націоналістична ортодоксія, апелюючи до тих же самих особистостей та рухів, применшувала соціально-критичні складові їхніх ідей та підкреслювала лише національно-визвольний бік.
Ця проблема була тісно пов’язана з політичною ситуацією більшої частини 20-го сторіччя. Домінантні ідеологічні системи на Сході та Заході, хоч і протистояли одна одній, були, водночас, дуже схожими в своєму елітистському та консервативному ставленні до низових рухів за соціальну трансформацію. Обидві відкидали можливість альтернативи “реальному соціалізму” та західному капіталізму, і це сумнівне припущення ставало базовою засадою всього інтелектуального життя включаючи історичні та соціальні науки. Слід за розпадом Радянського Союзу багато українських істориків відкинули гамівну сорочку авторитарного режиму тільки для того, щоб з головою поринути в ортодоксію консервативних західних дослідників.
Конференція «Історія трудового народу України: від повсякденного життя до суспільної боротьби» має на меті привернути уваги та стати поштовхом до глибшого вивчення питань, яким у дискусіях та дебатах українських історичних та соціальних наук, на жаль, не приділялося належної уваги. Ці дослідження мають не тільки наукове значення, але й безпосередньо стосуються подолання тієї суспільної кризи, в якій наразі перебуває Україна. Ми маємо віднайти минуле українського трудового народу задля покращення його майбутнього.
Тематика конференції включає, але не обмежується наступними питаннями:
Повсякденне життя та культура селянських і робітничих спільнот в Україні;
Умови праці та боротьба за трудові права. Українські профспілкові та кооперативні рухи;
Селянські рухи та повстання: від Коліївщини до Махновщини;
Трансформація соціально-класової структури українського суспільства, від кінця ХІХ до початку ХХІ ст.;
Радикальна інтелігенція та трудовий народ. Український внесок в революційні теорії;
Історія та діяльність українських соціалістичних рухів і партій та відділень російських і міжнародних соціалістичних організацій в Україні;
Хвилі трудової міграції з України. Суспільна боротьба діаспорних українців.
Конференція відбудеться в м. Києві 24 березня 2007 р. Просимо надсилати тези доповідей до 20 березня на електронну скриньку labhist.conference@gmail.com або на факс: +38 (044) 234-89-21.
Контактний телефон оргкомітету конференції: +38 (097) 396-44-99.
Читати далі »
Вже зараз в Києві можна спостерігати небачену досі активізацію правих, котрих, для зручності обсервації, вмістимо до простенької матриці, разом зі своїми лівими візаві.
По одній шкалі (вертикально) відкладаємо суму вже готових загальноідеологічних ознак, за іншою (горизонтально) – схильність до авторитарних установок. На виході нас чекає 4-и, заявивших про себе на рівні низового опору ідеологічні структури: “Нові Ліві” (ядро “Лівиця” та “Баста”, окремі соціал-демократи та анархісти) і “Че Гевара” (вихідці з КПУ) – зліва; Українська Київська громада (Укр. Спротив, Тризуб, Свобода й інші) та Українська Націонал-Трудова партія (скінхеди і динамівські фанати) – справа. За іншою, тоталітарною шкалою, неавторитарний сплав з анархо-марксистів (“Нові ліві”) та новітніх бандерівців (Українська Київська громада) опонує послідовникам Сталіна і Гітлера, “червоним” та класичним, “коричневим” нацистам з “Че Гевари” та УНТП, чиї ідеологічні кроси ближчі, ніж здається з першого погляду. Окремою статею проходять УНСОвці, які пробують модернізувати власну доктрину, звернувшись до новомодньої “мігрантської” тематики, що, в свою чергу, може зіграти з ними злий жарт. Сидіти на двох стільцях одночасно дивовижно не зручно, і тому колишні “антифашистські комітетчики” певен, під тиском зовнішніх обставин визначаться з ким вони, і передусім, що дає їм протекція чисельнішої УНТП, крім і так підгнившої слави; зліва особняком стоять кілька анархістських комьюніті, котрі навряд чи примкнуть до “Че Гевари”, чого не може бути “нікада”.
Читати далі »
Пам’ятаєте анектод про рухівця, котрого попросили не говорити про “москалів і жидів”, чим він закінчив свою промову? Так і я, спробую обійтися без звинувачень, а там як вийде. В кожному разі, як мінімум кілька останніх подій вимагають широкої дискусії, в межах ще маргінального, скаліченого адептами політкоректного фашизму, лівого дискурсу.
Тікаючи із зачумленого расистськими упередженнями ультраправого середовища я не сподівався зустріти стільки замаскованої під гуманістичні коефіцієнти нетерпимості, на протилежному, типу лібертарному фланзі. Інколи, вислухавши чергову маячню мені і самому починає здаватися, що українське приречене або на відсталість або ж на реакційність, що випливає зі слів і дій “гебельсів політкоректності”.
Це, у свою чергу частково потверджує розвинену в ультраправих параноїків підозру, в котру мені довго не хотілося вірити – навіть україномовна частина лівих корифеїв, в кращому разі відірвана від українського етнічного грунту і послуговується непридатними для нас західними кальками (як і їхні ультраправі візаві, доречі), що у підсумку призводить до появи явища ганебної самоколонізації та колаборації на користь носіїв культурного імперіалізму, в термінах глобалізованих понять, передусім. Простіше кажучи, те, що підходить до Гарлема не підходить до Троєщини, не зважаючи на певну кількість візуально подібних соціальних ефектів, що призводить до втрати рівня, з подальшим перекосом в бік жлобської та інтелектуально-гламурної “диктатури меншості”, інколи не спитавши її про це.
