Володимир Іщенко

Рецензія на Фюре Ф. Минуле однієї ілюзії: нарис комуністичної ідеї у ХХ ст. – К.: «Дух і літера», 2007.

Вперше надрукована в 1995 р. «Минуле однієї ілюзії» швидко стала бестселером у Франції та предтечею цілої низки антикомуністичних досліджень, серед них і виданої двома роками пізніше «Чорної книги комунізму», в якій вперше висувається відома, але дуже спірна теза про сто мільйонів жертв комуністичної ідеології. Однак, робота Фюре не є насамперед історією режимів створених комуністичними партіями, в ній не приділяється особливої уваги викриванню репресивної політики чи (ще більш точних! за ще більш секретними документами!) підрахункам загиблих. Ця книжка є дослідженням історії власне ілюзії, міфу про комунізм, що кілька десятиріч володів великою частиною європейської громадськості. Адже потужність комуністичного руху в першій половині минулого століття не йде в жодне порівняння з його теперішнім станом. Партії Комуністичного Інтернаціоналу мали масову соціальну базу, впливові парламентські фракції, а іноді й важливі посади в урядах західноєвропейських країн, брали активну участь в непарламентській політичній боротьбі робітничого класу. Мільйони людей пов’язували з Радянським Союзом сподівання на краще життя, він був Меккою революціонерів усього світу, а найвизначніші діячі європейського мистецтва і науки вважали для себе за честь відвідати країну Рад. Чому ж, навіть не зважаючи на терор, Голодомор і репресії, СРСР, комуністичні ідеї і партії знаходили собі стільки прибічників та симпатиків? «Минуле однієї ілюзії» є спробою відповіді саме на це питання.
Читати далі »

Дмитро ДЕСЯТЕРИК

Можливо, це здасться дещо умоглядним, але будь-який помітний стиль у мистецтві має доволі виразні політичні відповідники. Отже, второпавши, який нині стиль надворі, можна зрозуміти, що діється у суспільстві. Двадцяте століття збагатило жаргон мистецтвознавців безліччю “ізмів”, проте, за великим рахунком, усі вони зводяться до кількох термінів. Останній – постмодерн або постмодернізм. Про нього й мова.

Модернізмом інколи називають комплекс експериментальних практик у світовій культурі, починаючи з кінця ХІХ століття. Цей термін дуже любило радянське мистецтвознавство, котре не утруднювало себе тонкощами і градаціями: все незрозуміле та незвичне списувалося на “модернізм”; недарма справжнім бестселером для гуманітаріїв СРСР була книжка під грізною назвою “Модернізм: аналіз і критика основних напрямів”. В усякому разі модерністична революція як в артистичному, так і в громадському житті почалася на зламі минулого і позаминулого століть. Віра в науково-технічний прогрес, народження кінематографа, нові незвичні форми в літературі та малярстві, остаточне оформлення ідеї національної держави – то все ознаки і спадок саме тої епохи. Та й українська незалежність, здобута 16 років тому, була типово модерністичний проект, і то не провина наша, а біда, що здійснився він так пізно - між іншим, через те, шо на перешкоді Україні стала така крайня модерна форма, як авангард, чиїм яскравим проявом у позамистецькому житті є утопічні політичні експерименти.
Читати далі »

Орест Копаний

Часи тотального панування фашистських настроїв серед представників колофутбольних рухів минув, мабуть, років так зі три тому. Проте, для представників репресивних органів держави (МВД та СБУ) цей факт мабуть не викликає жодних підстав, принаймні, для зміни профілактичних заходів щодо наростання фанатського екстримізму. Тобто, як і для населення, так і для працівника міліції футбольний хуліган та “бонхед” (фашист) є синонімічними поняттями. І їх зовсім не цікавить політична різноманітність, притаманна певному руху не тільки в Європі, але і в Україні. Їх зовсім не цікавить те, що за один і той же самий клуб вболівають люди з протилежними поглядами на розвиток суспільства: від анархізму до націонал-соціалізму, і не рідко протистоять один одному в самому футбольному середовищі. Універсальну характеристику “скінхедів”, як “фашистів” міліція має звичку переносити на близьких до них культурно “ футбольних хуліганів”. І міліцейський чин легко може зробити висновки про те, що ці рухи є ніби-то тотожними та, в підсумку уявити, що 19 серпня біля Десятинної церкви влаштували протизаконні дії, що підпадають під ст. 296 ч. 2 ККУ, саме фанати ЦСКА, котрі автоматично є скінами і розповісти це пресі.
Читати далі »

Сергей Фомичёв

Раньше я полагал, что современное анархическое движение нашей власти неинтересно, поскольку с его стороны никакой серьёзной угрозы системе не проистекало. И это логично – раз анархисты не стремятся припечатать свои задницы к чиновничьим креслам то какие из них на фиг конкуренты (изъеденного червями Андрюшу Исаева оставим в стороне)? Другое дело революция (в виде вооружённого восстания), но к такому выверту не было никаких предпосылок.

Последнее время всё изменилось.
Поскольку у самих анархистов с пиаром туго, власть подсуетилась и тут. Сериал на первом канале, многотиражная книжка Веллера и его же высказывания “за анархизм” в политической радиопередаче для домохозяек, некоторым образом привлекли внимание к теме широких слоёв публики.
И тут “как” по заказу подоспело крушение “Невского экспресса”.
Аресты по этому делу явно свидетельствует о повышении интереса власти к анархистам. То, что анархисты никогда не применяли насилие против обывателей, никого не волнует. То, что питерская лига анархистов последние полгода пребывала под колпаком спецслужб с регулярными обысками и арестами и не могла в таких условиях снабжать чеченцев взрывчаткой (известное дело – в Чечне со взрывчаткой плохо, а в Питере на каждом углу можно отоварится) также никого не волнует. Начался любимый народный промысел – шитьё белыми нитками. (Назначение в виновники анархистов помимо прочего означает, что реальные виновники взрыва власть не интересуют, а следовательно… - но это отдельная конспирологическая тема).
Читати далі »

У лоні дуже елітарного та пуританського Єльського університету щорічно відбираються 15 студентів із дуже поважних сімей. Вони формують таємну організацію з сумнівними ритуалами під назвою «Череп та Кістки» («Skull and Bones»). Протягом усього свого життя вони підтримують один одного та допомагають протистояти демократичним супротивам ненависної черні. Дж. Буш-молодший та Джон Керрі вже протягом 36 років є членами цієї організації, що налічує близько 800 посвячених.

Організація «Skull & Bones» підтримує конспіративну літературу, в якій її члени обвинувачуються в Уотергейтському скандалі, у вторгненні в «Бухту Свиней» і навіть у вбивстві Джона Кеннеді. Завдяки своїм зв’язкам у ділових колах, зокрема у банківському секторі, ці колишні колеги по Єльському університету цілком можуть найближчим часом захопити контроль над світовими фінансами. Члени «Skull & Bones» також можуть розпочати підривати діяльність Ради з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations), ЦРУ тощо.
Читати далі »

Marek Znidericz, Варшава

Поляки втомились. Це можна побачити всюди: на вулицях, в магазинах, на робочих місцях, в школах та університетах. Думкам стосовно нинішньої політичної системи притаманні глибоке розчарування, гнів та цинізм. Наприкінці 2005 року «Закон та Правосуддя», ЗП (PiS - Prawo i Sprawiedliwość) виграла парламентські та президентські вибори. Лех Качинський став президентом після різноманітного маневрування зі своїм братом Ярославом Качинським, котрий став прем’єр-міністром в липні минулого року. Уряд сформувала коаліція «Закону та Правосуддя», католицькі націоналісти «Ліга польських родин» (Liga Polskich Rodzin) та праве крило – популісти Самооборона (Samoobrona).

Після трохи більше року виконання службових обов’язків і за результатами опитуванням Ярослав Качинський має схвальні оцінки громадської думки лише приблизно 25%, що робить його найменш популярним польським прем’єр-міністром з 1989 р. Його негативний рейтинг – майже 70%. Оцінки для уряду в цілому ще гірші, а президент Л.Качинський не набагато популярніший.
Читати далі »

Нарешті, після кількох років ідеологічних поневірянь, я потроху знахожуся на думці, стосовно того, що таке цей самий міфічний ЗОГ. Для не втаємничених поясню (ZOG – zionist occupation goverment) - це надзвичайно потужна нацистська шиза, притаманна більшості «гітлерюгендівських інтелектуалів».

З іншого боку, чим чорт не шутить. Уявімо на секунду, що це дійсно правда і подібна ситуація має місце. ЯК, в такому разі, пояснити єврейське (киньте в мене камінь, якщо це не так) обличчя головного фюрера Києва і всея Русі, потомственного камчадала і земляка тов. Абрамовича?

Відтак, знайомтеся: Герасименко Євгеній, він же тов. «Кріт» - симптоматично, погодьтеся, з огляду на термін і зважаючи на його родинні та службові зв’язки з певними органами, що є таємницею лише для зашорених свастиками нацистських посіпак. Всі інші знають – хто такий Женя, що таке УНТП, на кого і з якою метою працює, що хоче в цьому житті, і головне – що отримає.

І ще. Якщо герой фільму “Фанатик” єврей-антисеміт боровся з власним психічними проблемами і сумлінням, наший Женя працює в іншій іпостасі, а саме “стратегії дестабілізації”, розробленої товаришами типу Г.П., з фонда а-ля ЕФ.

Кому треба, догадається сам.

Такий у нас нацизм - пригодований і бутафорний, а від того досить смішний.

В.З.

Я с большим интересом прочитал предложения российской стороны по организации «Всесоюзного социального форума». Текст этот пробуждает работу мысли и дает возможность понять, как именно рассуждают граждане больших империалистических стран.

Переименование форума во «Всесоюзный» порождает ряд вопросов. Я не вполне понимаю этот отсыл к СССР. Уже получают паспорта те, кто никогда не жил в Советском Союзе. Так и не консолидировавшаяся до конца «советская» нация является не более чем психологическим фантомом. У российских шовинистов болят «ампутированные» четырнадцать республик. Президент Путин говорит о распаде СССР, как «геополитической» катастрофе. Это, конечно, отражает настроения значительной части граждан. Граждан самой большой страны в СНГ. Впрочем, сейчас нигде кроме РФ чувство ностальгии по СССР, не является сколько-нибудь значимым фактором. В Украине у подобной идеи только 7,6% процента сторонников. Даже создание союза Украины, Белоруссии и России имеет поддержку у нас не более чем у четверти граждан. И «постсоветскость» может оттолкнуть массу активистов, для которых СССР далеко не образец гармоничных социальных и национальных отношений. Россияне приедут. Но даже украинские НПО могут просто проигнорировать мероприятие. Если цель оргкомитета созвать «Российский соцфорум» в Киеве… то название подходящее.
Читати далі »

Д. Десятерик

ЧОЛОВІЧЕ-ЖІНОЧЕ/MASCULIN FEMININ (1966, Франція-Швеція, 110`); сценарій: Жан-Люк Годар (за новелами Гі де Мопасана); режисер: Жан-Люк Годар; оператор: віллі Курант; актори: Жан-П*єр Лео, Шанталь Гойя, Марлен Жобер, Мішель Дебор, Бріджіт Бардо, Франсуаза Арді, Антуан Бурсейє.

Кав`ярня. “Чоловіче-жіноче”. За столиком Поль (його втілює Жан-П’єр Лео, центральний виконавець у ранніх фільмах Франсуа Трюффо) складає поетичний і дещо заплутаний текст. Слова здебільшого про самотність. Раз-у-раз роздратовано покрикує на всіх, хто забуває зачинити двері. Входить Мадлен, ефектна юна чорнявка. Сідає, чепуриться, гортає журнал. Зав’язується діалог, інколи перебиваний настирливим: “Двері!” Цікаво, що співрозмовник Мадлен лишається за кадром, бачимо тільки її реакції. Згадують спільних знайомих, йдеться про працевлаштування, хлопець ставить дедалі складніші запитання. Не так розмова, як інтерв’ю, себто форма спілкування з “жіночим”, яку потім щоразу обиратимуть Поль і його друзі. Дещо з’ясовується і про Поля: демобілізований, сипле сентенціями (“військова дисципліна і фінанси мають однакову логіку”), вочевидь, лівак за переконаннями.
Читати далі »

Ігор Карівець

За п’ятнадцять років існування незалежної України парламентаризм дискредитував себе як представницький орган народу. Партії є проектами олігархічних кланів, які обслуговують їхні інтереси. Це відомий факт і його неможливо спростувати. Але як діяти людям, які ризикують своїм життям, своїм здоров’ям, усім тим, що вони мають, бо ризик існує саме для них, а не для олігархів та вищих чиновників держави. Ризик підвищення цін, ризик втрати майна, ризик заробітчанства, ризик безробіття, ризик животіння на пенсії і навіть ризик голодної смерті. Ці ризики створює держава для свої громадян, які справно йдуть на вибори і голосують за тих, хто не буде відстоювати їхні інтереси. Ми маємо державу-заради-держави, а не державу-для-народу. Держава-заради-держави – це новий Левіатан, потвора, яка пожирає своїх громадян, створюючи їм нестерпні умови існування, в яких вони швидко зістаріються і помирають.
Читати далі »