Одного разу ми перескладали модуль із хімії. Йшов далекий 199… рік. Жити було нудно, школа набридла, дівчата ще не любили. Єдиним свідомо прийнятим рішенням був акт сакрального тоді і напрочуд антиестетичного, з сьогоднішньої перспективи, гоління голів. Під “нуль”, знизу чорний гольф і комсомольський (хоча формально ВЛКСМ уже помер) значок, ще нижче – закатані поверху зимових чобіт чорні джинси… Парадокс в тому, що “червоні”, або коротше – “red”- скіни не те що в Україні, у Зах. Європі були лишень в проекції…
Так ми і прийшли – на втіху однокласникам, злобу – вчителям, і зауваження гопниковської фракції (тоді близько 80%) ще не уколотого шкільного населення…
Читати далі »
Дозвольте мені «археофутуристичну метафору» навколо вічного символу дерева, яке я порівнюю з ракетою (1). Та спочатку згадаймо суворе обличчя століття, що насувається .
ХХІ століття буде віком заліза і бур. Воно нічим не нагадуватиме гармонійні пророцтва, виголошені до 70-их років. Воно не буде глобальним селом, передбаченим Маршаллом Маклюеном у 1966, ні планетою мережі (network planet) Біла Гейтса, ні ліберальною світовою цивілізацією без історії, що керована описаною Френсісом Фукуямою «оонівською» державою. Це буде століття змагання народів та етнічних ідентичностей. І парадоксально, переможцями будуть ті народи, які залишаться вірними або повернуться до прабатьківських цінностей і реальностей, - біологічних, культурних, етнічних, соціальних, духовних, поєднуючи їх з технічною і науковою майстерністю. ХХІ століття буде часом, коли трагічна та хитка європейська прометеївська цивілізація здійснить метаморфозу, або пізнає власні безповоротні сутінки. Це буде вирішальне століття.
Читати далі »
На сьогодні “Бійцівський клюб” (
)один з небагатьох, здатних до непатосного, критичного мислення, ресурсів. Властиво, багато в чому ми однодумці. Присланий хлопцями текст, властиво інтерв’ю, суть безпосередній досвід, набутий одним із редакторів, під час останніх виступів білоруської опозиції. Не просто досвід, беріть вище – ініціація, з перебігом котрої ми змушені вас ознайомити. В рамцях задекларованої раніше співпраці, з огляду на лозунг “свій, до свого, по своє” і, зрештою, Батьківщина має знати власних героїв.
Читати далі »
В Росії знімають про бандюків (варіант: зеків) і “доблєсних рускіх воінов”. В обох випадках прослідковується спільний леймотив – ліпше пограбувати і принизити; “задавити базаром” або колонізувати. І те й інше подається у вигляді апріорної чесноти – ми не грабуємо, оскільки ви добровільно ділитесь нажитим; ми не завойовували, вони самі перейшли у підданство (в кращому випадку – “Кавказ політ руской кров’ю” – але звольте, до чого тут патріотизм, чий пізнавальний потенціал забороняє користувати з нього, перш за все по відношенню до неетнічних земель. Соррі, тупий хохлик забувся, що москалі завше мешкали у всіх без винятку республіках бувшого Союзу, а від того мають рівні з місцевими права, будучи автохтонами за самовизначенням: у Прибалтиці (“Западная Русь”), “Україні (“Малоросія”), Казахстані (“Южний Сібірь”) тощо).
Читати далі »
Відмічу зразу - “Бриколяж” не історичний ресурс. Разом із тим маємо невелику, цілком дозвільну слабкість - українську ліву традицію (тут ходить про Українську Комуністичну партію), незрима роль котрої, в інших формах і назвах зростатиме з кожним новим буржуазним урядом.
Тому навіть дещиця, навіяних червоним кольором ідей, завтра переросте у нездійснений століття тому, чин, націонал-комуністичний, есерівський або анархо-платформістський. Спочатку український.
Є традиція, ніша, суспільний запит, немає комуністів.
Відсутні ліві.
Властиво українські.
Читати далі »
Пройшло 9 травня і по Майдану пройшли ті самі. Знову за бортом ветерани УПА, інших воєнізованих етнічно українських, ідеологічно про-українських і забутих Україною, формувань.
Що є у прибалтів, які визнали “зелених партизан” і засудили діяльність НКВД, і чого не вистачає вітчизняній, ніби-то “національній” буржуазії, котра разом із відвертими українофобами спростовує підстави нашої історичної тожсамості: політичної волі, соціальної коньюнктури, повноцінної змови еліт, суспільного замовлення?
Читати далі »
Минулого місяця нам випала нагода обговорити Ольстерський націоналізм (завдяки містеру Девіду Керру, у часописі Spreahead) – рух, котрий протестує проти належності Ольстера як до Великобританії, так і до Об’єднаної Ірландії, іншими словами, рух – за утворення незалежної Ольстерської держави. Відповідає наший редактор.
Читати далі »
Роман Роздольський
Пропоновані нижче спогади відносяться до часів обидвох великих світових війн нашого століття, і обидва були написані в 1950-х роках, коли автор - визначний соціяльний історик Галичини і дослідник марксизму, Роман Роздольський (1898-1967) - перебував уже на еміграції в Детройті.
Перший спогад, “До історії…,” появився друком анонімно у газеті Вперед, Мюнхен, 1951, ч. 3-4. Коло газети Вперед (1949-59) гуртувалися найбільш поступові публіцисти з-посеред свіжоприбулої еміграції з України - Всеволод Голубничий (1928-77), Борис Левицький (1915-84), Іван Майстренко (І899-84) і інші. Хоча до ближчої співпраці між Роздольським і “впередівцями” не дійшло, вони підтримували приятельські відносини. По смерті Роздольського Левицький написав теплий спомин-некролог про нього (Сучасність, травень 1968).
Для адептів червоно-чорних знамен, Горновий – один із багатьох віддавших життя за волю Батьківщини. Хто “не в курсі”, нагадаємо – 28 листопада 1950 року він застрелився, як того вимагав чин і, властиво, повстанський звичай - остання куля для себе – в оточеному кадебістами бункері.
“Нові ліві” з “Української Лівиці” цілком переконливо вказують на соціалістичний вектор йогонових писань.
Для українофобів Горновий – “отпєтий душегуб-бандєравец”.
Користуючи з європейської термінології займана ним ніша є українським аналогом Консервативної революції зліва.
Член Проводу ОУН (б) і заступник голови УГВР Горновий керував, пропагував, стріляв і писав. В мережі його обмаль, як і вказівок на майже марксистський та ідейно-антифашистський (а як інакше назвати боротьбу проти окупації?) характер його життєвого шляху.
Чи не тому, вже сьогодні послідовники Бандери шанують ще донедавна цілком ліві ЕТА та ІРА?
Згідно однієї з легенд Полтава застрелився в оточеному карателями бункері, разом із Дяківим-Горновим, між іншим.
Один з найбільш блискучих оунівських теоретиків Полтава-Федун сторонився популярної у передвоєнні часи донцовщини. Про це, перш за все свідчать антибуржуазні і антиколоніальні рецепти, ознайомитися з котрим зможуть часто некомпліментарні псевдоліві елементи: жадних русофобій, антисемітизма і фашизма.
Разом із тим слід відзначити пропаговану нами концепцію, в основі котрої лежить заперечення притаманної імперіалістичному і колоніальному дискурсу підміни понять: заслуги героїв Визвольних змагань заперечують лише реакційні й українофобні, а відтак і дійсно фашистські кола.
Саме тому і ОУН і УПА (як, властиво більшість сучасних нам національних партизанів) є передусім антифашистськими символами, чи принаймні, повинні такими стати, першим кроком до чого має бути їх легалізація у статусі учасників ВВВ, позаяк задекларовані ними «анти» - колоніалізм, імперіалізм, капіталізм, фашизм і більшовизм, апеляція до трудових мас та ідеї безкласового суспільства і боротьба на кілька фронтів, органічніші по відношенню до пропаганди гуманістичних цінностей, ніж притаманний візаві набір: шовінізм і самодержавство, державний капіталізм («госкап»), «червоний фашизм», українофобія, експлуатація робочого класу і колаборанство на користь метрополії.
Сунучи акценти в бік м’ясорубки історичного катарсису, питаємо голосно і часто: хто тут “фашист”?
Відповідь: неукраїнські колоністи в кількох поколіннях і асимільована ними зараз колаборуюча 5-а “колона”, представники котрої переконують як не визначившихся так і вже зрослих на українофобії у підставовості антибандерівських (тут просто українських) положень.
Але ми знаємо, що це не так, тоді як “фашизм сьогодні” – це практикований окупантами українофобний піар, мета котрого – закріплення власного, в минулому незаперечного культурного статуса.
