Bricolage NL  
 

Економічний світогляд Степана Бандери

Степан Злупко

В останні роки помітно зростає зацікавленість громадськості політичною діяльністю і революційним спадком Степана Бандери, який, безумовно, є видатною постаттю не тільки в українській визвольній боротьбі середини ХХ століття, але й борцем за демократію, принаймні загальноєвропейської міри. Водночас доводиться констатувати, що автори більших і менших публікацій про Степана Бандеру обминають його економічні погляди, які наповнювали, надавали змістового значення очолюваній ним революційній боротьбі.

Однією з причин такого стану є те, що Степан Бандера не писав економічних трактатів, не займався економічним аналізом, але тим не менше він мав своє бачення економічних процесів, у політичні гасла вкладав реальний економічний зміст. Розуміння останнього вимагає прискіпливого вивчення писань самого провідника ОУН у контексті розвитку економічної думки тогочасної доби.

Формування світогляду Степана Бандери проходило у священичій сім’ї у той час, коли на західноукраїнських землях здійснювались теоретичні пошуки і експерименти перебудови економіки в інтересах широкого загалу. Про це яскраво свідчать розвиток української кооперації, діяльність Товариства «Сільський господар», широка пропаганда суспільної агрономії тощо.

Все це, в якійсь мірі, визначало економічні погляди Степана Бандери, родина якого була в тісних контактах з керівниками українського кооперативного руху, різних форм підприємництва. Не випадково і те, що Степан Бандера навчався на агронома, які, як тоді говорили, були головними провідниками суспільної еконміки в життя.

Спілкуючись з кооперативними діячами, зокрема в родинному колі, Степан Бандера в дитинстві, а ще більше в юності, засвоював демократичні та моральноетичні засади в поглядах на економічні процеси, події та явища, розуміння шкідливості тоталітарного економічного режиму, не здатного забезпечити добробут людей.

Суттєвою прикметою економічного світогляду Степана Бандери було дотримання генетичноеволюційної парадигми при розгляді економічних процесів, тобто врахування прадавніх витоків економічного побутування народу його зв’язку з духовною культурою, зокрема з християнськими моральноетичними цінностями.

Економічне побутування він розглядав через призму єдності минулого, сучасного і майбутнього, соборності, органічності матеріального стану і духовності, без якої не можна забезпечити повноцінний добробут широкого загалу.

У написаній 1946 року статті «Значення широких мас та їх охоплення» Степан Бандера писав: «Пізнати середовище – значить пізнати пересічний його тип, його окремі вияви, відхилення від пересічного, різного роду особливості. Треба пізнати і збагнути людей, спосіб їхнього думання, сприймання і реагування на ті чи інші явища, знати чим вони живуть, як і що переживають, як ставляться до різних явищ. Насамперед, треба поцікавитись їхнім матеріальним станом, умовами побуту, життя, праці, можливостями влаштувати і поліпшити їхнє життя, їхні умови, потреби і бажання».

З цим не рахувалася тоталітарноокупаційна система в Україні, яку Степан Бандера викривав при всякій нагоді. Експозитура московськобільшовицького імперіалізму була, на думку українського революціонера, інструментом для поневолення і визиску з допомогою безоглядного терору.

Порівняно повно виклав свої суспільноекономічні погляди Степан Бандера у праці «До засад нашої визвольної політики». «Основні правди наших ідей, – писав він у цій статті, – коріняться в українській духовності, сформульованій та утвердженій впродовж цілого історичного розвитку… Наші правди є діаметрально протилежними до духу й сути московського большевизму». Це фундаментальна засада, якої дехто й досі в Україні не може збагнути, зокрема, коли йдеться про невластиві українству господарські форми, наприклад, колгоспи, що були насильно насаджені й через те перебувають у перманентній кризі.

Ідея волі, самобутності, гідності та пошанування людини, яка пронизує світогляд Степана Бандери, є водночас центральною в його економічній програмі. Ця ідея є великим джерелом економічного зростання, як засвідчує світовий і український досвід. На жаль, ця притаманна українській господарській культурі ознака належно нині не використовується. «Наша ідея соціальної справедливости, – писав Степан Бандера, – протиставлена большевицькому фальшивому зловживанню соціальними гаслами для обдурювання мас…»

Вважаючи свободу людини найвищою цінністю, Степан Бандера не заперечував «позитивної, творчої ролі держави, яка має обороняти, організувати і сприяти вільному життю і розвиткові культурного поступу та господарського добробуту народу й людини». У цих словах міститься конструктивна порада і для сучасного керівництва українською державою, яке повинно дбати про організованість господарського і культурного поступу, надаючи відповідний простір для «творчої ініціативи одиниці й вільної діяльності». Остання нині має назву підприємництва, яке є одним із потужних засобів розвитку економіки, подолання в ній кризових тенденцій і явищ.

Степан Бандера радив не всі форми українського економічного буття відроджувати, а тільки ті, що зберегли свою вартість і актуальність для сучасних і майбутніх поколінь. «У нашій програмі, – твердив він, – прийняті найкращі досягнення знання і поступу в усіх ділянках інших народів, які відповідають нашим духовним і культурним елементам, станові і природнім умовам життя в Україні».

Це один з найважливіших принципів розбудови національної економіки, яка має адаптувати зарубіжний господарський досвід лише в міру його відповідальності національній економічній культурі. Це щораз більше усвідомлюють українські сучасні економісти, розглядаючи можливості використання зарубіжного досвіду в Україні.

Оскільки свобода людини взагалі, а в господарській діяльності зокрема, залежить від права приватної власності, то Степан Бандера її всіляко відстоював і засуджував одержавлення засобів виробництва, що є підставою гніту і поневолення. «Удержавлення цілого життя, в першу чергу господарського, – писав він, – створює такий стан, що режим безпосередньо володіє всіма засобами життя, а громадянин позбавлений їх і всякої можливости самостійної діяльности і прожитку, постійно живе «на ласці» і на голодовій пайці від держави, за найменшу спробу неслухняности його позбавляють змоги жити». Комуністична система – ця «система тоталітарного державного капіталізму має обмеженим внутрішнє зужитковання всіх дібр до можливого найнижчого мінімуму».

Отже, експлуатуючи власний народ, комуністична держава там самим створює засоби для поневолення інших народів. Зрозуміло, що така господарська система немає права на існування. Степан Бандера руйнував, так би мовити, самі основи комуністичного режиму. Це ж стосується і гітлерівської Німеччини, яка прагнула «зробити з Україні терен колонізації, господарської експлуатації і джерел невільної робочої сили».

Програма українського націоналізму, наголошував Степан Бандера, має базуватися на світогляді, що є «витвором українського духу, природи і цілого українського народу», вона не приймає «жодної з філософських систем, створених чужинецькими мислителями…»

Це фундаментальне положення стосується і економіки, розбудова якої вимагає певних світоглядних засад. Найпридатнішими нині є ті, що увібрали в себе культуру і соціальну психологію українства. Тільки на їх основі можна очікувати успіхів в економічному будівництві.

Дотримуючись щойно накреслених принципів, Степан Бандера різко виступав проти «партійних новаторів», які ширили всякі баламутства, намагаючись увійти в компроміс з марксизмом-ленінізмом і більшовизмом. «Зокрема вони, – казав Степан Бандера, – протиставляються категоричному відкидуванню колективізації, шукають у ній позитивних сторінок для національного господарства поруч із приватним землеволодінням, а інші йдуть ще далі й обстоюють збереження колективізації всього сільського господарства». І далі: «Комуністичний, соціалістичний лад, силоміць накинений большевизмом, вони трактують як поступовий».

Подібні твердження Степан Бандера відкидав категорично, справедливо вважаючи матеріалістичний світогляд і колективістські господарські форми чужими українському народові. Що стосується гасел соціальної справедливості, якими маніпулювали комуністи, то вони мали агітаційне призначення, бо в країні насиченій тюрмами і де людина позбавлена права власності, соціальна справедливість – це міф хворобливої уяви.

Наведені міркування є особливо актуальні зараз, коли часто можна чути про необхідність відродження економіки, промисловості, села і т.д. Степан Бандера запитував: про яке відродження йде мова? Адже ні комуністичні господарські форми, ні докомуністичні, тобто ті, що існували за попередніх окупантів, немає рації відроджувати. Метою українського націоналізму, казав він, є «побудувати в українській Державі свій власний суспільний лад, відповідно до потреб і бажань усього українського народу, що запевнить українській нації найкращий розвиток, усім громадянам України – всебічну свободу, справедливість і добробут. Тут український націоналізм іде своїми власними шляхами, беручи за підставу і вирішальні критерії: український народ, українську родину, природні дані, життєві умови і потреби України.

«Не відродження старих форм, а розвиток нових у відповідності з умовами і потребами України – ось стратегічна мета державотворення, його засади.» Варто нині до цих реалістичних думок прислухатися кожному з нас. «Справжній самостійник, – писав Степан Бандера, – не може говорити про здобутки жовтневої революції, про деякі позитиви комунізму, про правильність соціалістичної програми, не сміє відвертати уваги від боротьби з комунізмом у бік примар неіснуючого у нас приватного капіталізму.»

Степан Бандера чітко, ясно і настирливо застерігав деяких довірливих лю¬дей, що надіялися на чужинецьку допомогу. Вони, казав провідник ОУН, не розуміли, що головним рушієм усіх міжнародних взаємин «є в першу чергу змагання кожного народу за свої власні інтереси, за здобуття забезпечення свого життєвого простору, землі, всяких дібр, потрібних для всебічного розвитку й добробуту…» Що стосується економічної програми українського націоналізму, то вона передбачає «забезпечити свобідний всебічний розвиток, зробити український народ господарем на власній землі…»

Читача творів Степана Бандери не може не дивувати глибокий аналіз і порівняльна характеристика комуністичної і фашистської економічних систем, які за зовнішньою подібністю були однаковими по суті. Водночас дивує розуміння колоніальної господарської політики Москви для майбутнього України. Вказуючи на послідовне, щораз сильніше, тотальне «пов’язування народного господарства України з московським» переслідує далекосяжну мету. «Вона (Росія – С.З.), – твердив Степан Бандера, – керується не економічними, а більше політичними раціями, щоб з часом відділення України від Росії було з економічного боку неможливим, чи дуже трудне, щоб господарство України завмирало автоматично, коли Москва спинить кровообіг у відповідних артеріях, чи коли б вони були перервані відділенням України від Москви».

Ці слова на восьмому році незалежності Української Держави звучать як пророцтво, а вони були сказані в 1950 році у статті «Українська національна революція, а не тільки протирежимний резонанс». Правда, багато хто навіть з фахових економістів до розуміння такого типу господарської політики Москви щодо України й досі не піднявся. Інші, добре це усвідомлюючи, цей факт замовчують, час від часу вигукуючи про «разрыв исторически сложившихся связей», які насаджувалися цілеспрямовано, насильно і репресивно.

Як вже говорилося, Степан Бандера не залишив трактатів на економічні теми, але там де він торкався економічних явищ, процесів і дій, то виступав великим аналітиком, філософом економіки. Для підтвердження сказаного можна навести багато фактів, що заслуговують окремого дослідження. Тут не можна не згадати його блискучої і своєчасної реакції на економічні реформи в СССР часів М.Хрущова, який, на думку Степана Бандери, йшов слідами Й.Сталіна у проведенні колоніальної економічної політики. Так, Хрущов заявив, «що економіка країн соціалізму має розвиватися «спеціалізовано», тобто однобічно, не за принципом їх власних потреб і можливостей, тільки залежно від московських імперіалістичних планів». Москва, згідно з твердженням Степана Бандери, старається «найбільше використати господарські спроможності васальних країн». І далі: «Москва омотує і приковує Україну й інші народи до московської імперії з допомогою багатьох перехресних в’язань». З пут останніх, додамо від себе, Україна досі не може звільнитися, що переконливо передбачив Степан Бандера, якому ніколи не зраджувало революційне відчуття і постійна турбота про інтереси (матеріальні й духовні) української нації.

Таким чином, економічний світогляд Степана Бандеру формувався і розвивався у контексті традицій та надбань української економічної думки, спершись на фундамент якої, він був спрямований у майбутнє. Степан Бандера розглядав економіку, добробут народу як важливу підсистему державотворчого процесу. Його модель економічного розвитку України є реалістичною для сьогодення, її повинен знати широкий загал і вико¬ристовувати в творенні економічного життя.

джерело: Шлях перемоги. – 1999. – 13 січня.

надіслано: Володимир Мороз, місто Лева, в межах полеміки на “Бриколяж”

Коментарі (32) для “Економічний світогляд Степана Бандери”

  1. Олег Верник

    Морозу.
    Дуже цікава стаття. Дивуюсь, як взагалі праві вміють писати статтю про економічні погляди Бандери без жодної текстуальної згадки та без жодного текстуального посилання саме на економічні погляди Бандери!!! :) Це, звичайно, треба вчитися так писати… :)

    По суті.
    Автор статті доводить тезу: “Оскільки свобода людини взагалі, а в господарській діяльності зокрема, залежить від права приватної власності, то Степан Бандера її всіляко відстоював і засуджував одержавлення засобів виробництва, що є підставою гніту і поневолення.”

    Порівняємо ці твердження з офіційною Платформою Української Головної Визвольної Ради (1944 рік).
    Розділ ІІ. п. 4 “з”:
    усуспільнення основних природних багатств країни: землі, лісу, вод і підземних скарбів з передачею рільних земель у постіне користування трудовим землеробським господарствам,”
    п.4 “и”:
    ужержавлення важкої індусрії і важкого транспорту, передача кооперативним об*єднанням легкої і харчевої індустрії, право широкого вільного кооперування дрібних продуцентів,”
    До речі, взагалі в офіційному документі УГВР жодної згадки навіть про можливість існування приватної власності як такої не має!!! Йдеться виключно про державну та кооперативну форми власності.
    І навіть після цього Мороз знов таки з відчайдушною впертістю буде доводити правоту своєї вигаданої історії!!!… :)

  2. Володимир Мороз

    Вернику

    Я сам дивуюся С.Злупкові, як він із статей С.Бандери (жодна не присвячена економічним питанням) зумів знайти і пояснити ряд положень економічних поглядів Степана Бандери. І то досить непогано - гарний приклад вміння аналізувати текст. І текстуальна привязка є - слова в лапках - це цитати з праць С.Бандери, якщо ти не догнав.

    До речі, Степан Злупко написав і статтю про економічні погляди Петра Полтави. Правда, не знаю де він її опублікував, але свого часу я, тоді ще студент, заніс професору “Збірник підпільних писань” Петра Полтави. Там він і лишився назавжди… А цього, може наступного року вийде повна зібрка статей Петра Полтави, яку зараз готує до друку Центр досліджень визвольного руху (http://www.cdvr.org.ua).

    Платформа УГВР - документ на дві сторінки, там всього не розпишеш. Приватна власність ніколи не відкидалася - про що іде мова в пізніших публікаціях керівників УГВР. Про це можна буде почитати, зокрема, і у вищезгаданому збірнику праць Петра Федуна-”Полтави”. До цього питання повернемося пізніше…

    Зацитую із своєї статті абзац про те, як ОУН ставилася до різних форм власності на поч. 1930 (за офіційним документом “Ідеологічному вишколі Ч.6. Соціальне питання в системі організованого українського націоналізму”):

    “Власність на все – народна. Народ дає з правом забрати в окремих випадках (війна, злочин) поодинокі свої багатства державі, громадам, поодиноким своїм членам та їх об’єднанням, а тому допускалася державна, кооперативна, муніципальна і приватна власність. Державною власністю мали бути ті терени, багатства і засоби виробництва, удержавлення яких вимагатиме національна доцільність, тобто оборона держави та державний бюджет. До таких відносилися гірництво, важка промисловість (машинобудівна, електроенергетика, хімічна), транспорт (повітряний, водний, залізничний), ліси, закордонна торгівля. Муніципальною (громадською) власністю – ті підприємства, які мають рішаючий голос в організації бюджету даної громади (села, міста), потрібні для розбудови її життя. Це – електронні міста, газівня, водопроводи, трамваї, підприємства чищення міста, деякі інші (цегольні та ін.) Торгівля – в основному кооперація. Приватна і кооперативна власність – дрібний промисел, дрібна торгівля. Земля – приватна власність селян. Основа – середнє селянське господарство. Законом визначається границя найбільшої і найменшої кількості землі, що може бути в одних руках.

    Надзвичайно важливим було питання залучення працюючих до права власності на їх підприємствах. Лише в окремих випадках держава повинна бути виключним власником, в інших – робітники державних та муніципальних підприємств матимуть частку власності свого підприємства, а, отже, зацікавлення до праці. ”

    Як видно, приватна власність поширювалася тільки на землю (і то з обмеженнями) і на дрібний промисел (разом із кооперацією). Натомість працівники державних та муніципальних підприємств повинні мати частку власності як зацікавлення до праці через участь в розподілі прибутків. Як на мене, така схема є дуже цікавою, щоб не було того, про що пише С.Бандера - “державного радства”, як теж не було “приватного рабства”.

  3. Володимир Мороз

    Вернику

    Знову даю цитату із своєї статті - вже коротшу:

    “Власність на все – народна. Народ дає з правом забрати в окремих випадках (війна, злочин) поодинокі свої багатства державі, громадам, поодиноким своїм членам та їх об’єднанням, а тому допускалася державна, кооперативна, муніципальна і приватна власність.”

    Мова йде про те ж, що пізніше дещо іншими словами означив Петро Полтава. Відмінності були в іншому - шукай :)

    Не знаю, про що ти собі думаєш, але імя і прізвище автора статті - Степан Злупко, у родовому відмінку - Степана Злупка, а не Степана Злупки, як ти пишеш. Щось “ліворуційна лінгва” дає “лівий” ухил…

    Всі праці Степана Бандери можна прочитати тут:
    http://www.vesna.org.ua/txt/pub/bandera.doc

    Читай класиків революції

  4. Bureviy

    Друзі, для того, щоб не псувати один одному нерви слід заглянути на:

    http://62.244.3.58/antology.html , де

    Петро Полтава
    ХТО ТАКІ БАНДЕРІВЦІ ТА ЗА ЩО ВОНИ БОРЮТЬСЯ http://62.244.3.58/files/pp_1.zip

    ЕЛЕМЕНТИ РЕВОЛЮЦІЙНОСТИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ http://62.244.3.58/files/pp_2.zip

    Осип Дяків
    ІДЕЯ І ЧИН http://62.244.3.58/files/od_1.zip

    Степан Бандера
    ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
    http://www.ukrnationalism.org.ua/get/book.cgi?n=37&zip=1

  5. Mazepa

    зроблено, друже. Без питань. В кого є цікаві ЖЖ, повідомляйте теж. Свій до свого по своє.

  6. Bureviy

    Стем правий :)
    Мирославе, якщо є кнопка Бриколажу, то кидай мені на мило, з радістю розміщу.

  7. Олег Верник

    Йдеться про те, що у них в назві “радикальний”, а у тебе в посиланні на них написано “революційний”… Хоча очевидно, що твій варіант їх назви значно кращий :):):)

  8. Олег Верник

    Ну, тут звісно йдеться не про організаційну чисельність, а саме про репрезентований ідеологічний напрям на сайті. “Ім*я їм - легіон”, звісно… :):)

  9. Олег Верник

    Морозу.
    Дуже добре, що ти, Мороз, принародно демонструєшь всім свою брутальну загальну неосвіченість :):):)
    “Лікбєз” для Мороза (додається нижче)!!!
    Інститут права власності ще з часів римських юристів складається з трьох складових повноважень: володіння, КОРИСТУВАННЯ, розпорядження. У разі, коли функції ці розділені, власник визначається функцією РОЗПОРЯДЖЕННЯ (визначення юридичної долі речі). Наприклад: користування у селян, власність, яка визначається правом розпорядження - у феодала; користування верстатом - у робітника, власність на верстат - у капіталіста… (здеється десь 5 клас середньої школи, пане Мороз!!! :):))
    Корисування - це використання речі для вилучення з цієї речі її корисних властивостей…

    Таким чином видатні діячі УГВР, на відміну від пана Мороза, були дуже освіченими людьми, позаяк розрізняли категорію ЗЕМЕЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ та ЗЕМЕЛЬНОГО КОРИСТУВАННЯ!!!

    Саме тому: ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ - У УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ!!!
    ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ - У СЕЛЯН!!!

    Вчитися, Морозе, і ще раз вчитися…

  10. Володимир Мороз

    Вернику - повторюю втретє програмну тезу ОУН з 1930-х:

    “Власність на все – народна. Народ дає з правом забрати в окремих випадках (війна, злочин) поодинокі свої багатства державі, громадам, поодиноким своїм членам та їх об’єднанням, а тому допускалася державна, кооперативна, муніципальна і приватна власність.”

    А Бандери ти не читав, бо про приватну власність на землю він висловлюється дуже чітко.

    “Українські ідеї і концепції окремих ланок життя, скріплюван¬ня органічних питоменних внутрішніх вартостей, протиставлення стихійних намагань встановляти свою організацію окремих діля¬нок життя, напр., підтримка боротьби за приватну власність хлі¬бороба на землю проти колгоспу (тобто органічно пов’язувати бо¬ротьбу сьогоднішнього дня з завтрішнім, здійсненим в українській державі, образом усього життя) – це повсякчас суттєве завдання.”

    І ще

    “У визвольній боротьбі України проти большевицької Росії найбільше шкоди приніс соціялізм, який найгірше причинився до ідейної, політичної і мілітарної демобілізації України в змаганнях з большевизмом. Ця сама бациля і тепер діє в українському політичному житті на еміграції. Але у відкритій формі сьогодні вона не має приступу до українських мас, наявні соціялісти, соціялістичні партії доживають свого віку. Натомість велику шкоду наносять замасковані, приховані соціялістичні тенденції, які проявляються в різних формах, скрізь просякають, навіть намагаються запустити коріння в революційно-визвольному русі, внести в нього ідеологічний розклад.
    Приписуючи соціялізмові монополію на захист соціяльного становища робітництва, ідентифікуючи його з програмою соціяльної справедливости і поступу, дехто робить намагання поширити в цьому відношенні баламутство, паралізувати чуйність до всіх роз-кладових елементів соціялістичної доктрини. З’являються партійні новотвори, оформлені під власним іменем і замасковані, які зловживають назвою революційно-визвольних чинників. Одні й другі підшиваються під революційні, протибольшевицькі вивіски та намагаються поширити опортуністичні щодо комунізму тенденції. Вони визнають здобутки марксизму-комунізму й говорять про їхнє збереження в Українській Державі. Зокрема вони протиставляться категоричному відкидуванню колективізації, шукають у ній позитивних сторінок для національного господарства. Одні пропагують збереження колективного господарства поруч із приватним землеволодінням, а інші йдуть ще далі й обстоюють збереження колективізації всього сільського господарства.”

  11. Володимир Мороз

    А це дослівні цитати із “Ідеологічного вишколу ч. VI: Соціяльне питання в системі організованого українського націоналізму” (1930-і рр.):

    […]
    Народ є безоглядним власником української землі і що на ній є.
    Народ дає поодинокі свої багатства поодиноким своїм членам, українським людям. І це власне приватна власність”
    […]
    (ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 2. - Спр. 33. - Арк. 14-15).

    Очевидно, що і в 1930-х, і в 1941, і в 1944 мова йде про одне і те ж.

  12. Володимир Мороз

    Вернику

    Цитата Бандери - із збірника, посилання на електронний варіант якого я подав вище. Я так розумію, ти так і не дивився, якщо задаєш такі питання. Чи в тебе діал-ап?

    Друга цитата С.Бандери абсолютно не зафва - вона містить твердження про категоричне відкидання колективізації.

    “Ідеологічний вишкіл” - офіційний для всіх членів ОУН в 1930-х рр., на ньому виросла організація. Розділи відповідали програмі, прийнятій у 1929 р. і пояснювали її. Думаю, упорядники були добре знайомими із засадами господарського права, а вживання терміну “власність” у двох відмінних значеннях робили свідомо. Припускаю, з огляду на те, що рядове членство - з початковою освітою - як і більшість населення Західної України, де тоді діяла ОУН не дуже позитивно сприйняли б твердження що вони “користувачі” а не “власники” того, що з такими зусиллями здобувалося їхніми батьками і дідами.

    Не знаю, хто автори цього розділу вишколу, а це могли бути як Вассиян чи Ленкавський, так і Стецько чи Мітрінга.

    А ще мене тішать спроби далі підсовувати тезу про переважання “правого сегменту” в 1930-х. Придумав схемку із трьома складовими і думаєш загнати в неї всю історію ОУН? Може ти так і всю історію в простеньку схемку заженеш?

  13. Олег Верник

    Всім
    Я людина, на відміну від Мороза, не ледача. Я знайшов текст, на який посилався Мороз в частині 2 свого постінгу 19 та дуже уважно його прочитав з початку до кінця.

    1. У цьому уривку тексту йдеться не про програмову підтримку приватної власності на землю, а про підтримку саме боротьби селян з колгоспами. Тобто йдеться за автором тексту про необхідність для ОУН “органічно пов’язувати боротьбу сьогоднішнього дня з завтрішнім”, іншою мовою - завдання ОУН полягає у підтримці поточної боротьби селян з колгоспами - це сьогодення, а про завтрашній день (тобто програмові засади!!!), вибачте Мороз, тут взагалі нічого і ніде не сказано. Тобто ваша спроба виглядає явно невдалою та жалюгідною, коли ви з 436(!!!!) сторінок тексту не змогли навести жодної адекватної вашій тезі цітати!!!
    2. Але ж головний прикол ситуації полягає зовсім в іншому. Я тут всім пропоную тільки ознайомитися з інформаційною передмовою до статті, на яку так невдало посилався Мороз. Читайте уважно нижчевикладене:

    “ЗАВДАННЯ ОУН ПІД СУЧАСНУ ПОРУ. ЗАВДАННЯ ОУН В УКРАЇНІ”

    “Ця стаття — це матеріял, що його Ст. Бандера підготовив на III Конференцію ЗЧ ОУН, яка відбулася в квітні 1951 р. З тих матеріялів був друкований тільки один (“Сурма”, ч. ЗО, квітень 1951 р.), а саме завдання членів ОУН в Україні і членів на чужині, а два інші підрозділи: “Теренові специфічності” та “Окремі завдання на випадок війни” були пропущені редакцією журналу з уваги на конспіративний зміст. Треба припускати таку можливість, що до готової праці С. Бандери ввійшли деякі доповнення чи зміни з боку інших членів тодішнього Проводу ЗЧ ОУН, як Ст. Ленкавського, Я. Стецька та ін. Підрозділ “Наші завдання за кордоном” не був працею Ст. Бандери.”…

    Ось вам знов типова для пізньобандерівської “історії ОУН” ситуація з “деякими доповненнями чи змінами” від Стецька та Ленкавського… :):):) Навіть Бандеру “доповнювали та змінювали” ці прикольні хлопці - “історики ОУН”… тобто їх мовою “треба припускати таку можливість” :):):)

  14. Володимир Мороз

    Вернику

    А взагалі я статтю Степана Злупка запропонував тому, що вона торкається тієї частини його ідейної спадщини, на яку до цього часу звертається мало уваги. Якщо у тебе є свої міркування - навіть на підставі далеко не повного зірника його праць “Перспективи української революції”, текст якого ти вже маєш, можна зробити свій погляд. Цікаво буде почитати.

  15. Олег Верник

    Морозу
    Я, до речі, не проти з часом це зробити. Просто в найближчий час я маю займатися серьозно Майстренком та знайти у Канаді фотокопії соціалістичного журналу українських робітників “Оборона”, що видавав Цеглинський…

  16. Володимир Мороз

    Вернику

    Про “грантососність” зауваження не до мене - я ні від глобалістів, ні від антиглобалістів грошей не брав :))))))

    А висновки не просто “глупі”, а “неадекватні, навіть глупі”. І вживаю я саме такі слова, бо так воно є.

Залишити коментар