Ігор Лавриненко, “Русская фаланга”

Де меч твій, християнине? Може статися, ти носиш з собою кинжаля? Чи, принаймні, ножа? Як — ти беззбройний? І після ти звеш себе християнином? Як може бути так? Хіба не винен кожен християнин уподібнитися до Христа?

Тоді чому ти не хочеш, аби про тебе сказали як про Христа: „і до злочинців прирахований”? (Лк. XXII, 37). Читати далі »

Андрій Левус

Баски — один з найбільш загадкових народів Європи, їхня мова не подібна на жодну мову світу. Цей фаза викликає неабияку зацікавленість у лінгвістів. Виникали версії про кавказьке і навіть алжирське походження басків. Однак, цілковито вирішити цю проблему не вдається і до тепер.

Баски посідають невелику гірську територію на сході Іспанії і на заході Франції. Ці дві країни і розділили поміж себе Крашу Басків. Не буду заглиблюватись у всі історичні перипетії цих складних і несправедливих процесів, скажу лиш одне — баски ніколи не здавались. Протягом століть земля басків рясно вкривалась їхньою та ворожою кров’ю Яскравим прикладом є героїчна, діяльність ЕТА — національно-визвольної революційної організації басків. Читати далі »

МЛ “Бриколаж”

Цього слова поки що нема у нашому наших словниках. Але воно описує якраз ту специфічну практику культурного геноциду, яку, щонайменше два століття, застосовували проти нашого народу колонізатори.

Цією публікацією Мережева Лабораторія BRICOLAGE робить крок до заповнення лакуни. Необхідно називати речі своїми іменами!

Етноцид  — це придушення, делеґітимація або знищення рис культури місцевих народів, хоча їх члени можуть виживати як індивіди. Він викликає смерть культурної різноманітності, означає повільне зникнення особливостей людей та народів. Читати далі »

Граціян Врембель

Це богохульство достатньо часто можна почути у середовищі церковних гієрархів. Те саме повторюють несвідомі католики. Підгрунтям даного висловлювання виступає нібито гебрейське походження Марії, Матері Іісуса Христа.

Стверджуючи, що хто-небудь є гебреєм ми стверджуємо наявність характерних гебрейських рис у даного суб’єкта. Стверджуючи, що Іісус Христос — гебрей, ми відповідаємо на питання: „Хто такий Іісус Христос”? Читати далі »

Валентин Мороз

Концепція українського націоналізму, остаточно сформована у 20-30-ті роки, — це, у принципі триптих: Донцов („Націоналізм”) — Юрій Липа („Призначення України”) — Сціборський („Націократія”).

Але якщо перші два автори дочекались перевидання не лише на Заході після Другої світової війни, але вже й в Україні, — доробок Сціборського практично невідомий навіть у діаспорі, де його ніхто ніколи — річ ясна — не забороняв. Бо кому доступна тепер „Націократія”, видана в Парижі 1935 року, або інші праці Сціборського, розкидані переважно в журналі „Розбудова Нації”? Читати далі »

Д. Зелений

Вступ — це завжди важко. Скільки ми знаємо себе, скільки з подивом відмічаємо — починати важче. Потім, із перемінним успіхом, затіяне нами триває і, у підсумку, відбувається чи ні.

Писати про щось, що є навіть для його творців „ноу-хау” є справою досить невдячною. Невдячною тому, що, по-перше — обмаль потрібної для повноцінної аналізи інформації; по-друге — методольогічно ідеольогема знаходиться на зародковій стадії свого розвитку; по-третє — будь-яка синтезована система соціяльних уявлень складніша за відповідні її складники. Читати далі »

Кастусь Травень

Досить поводитися упевнено і ти вже під захистом невидимої сили. Упевненість свідчить про щось, що вимагає адекватного ставлення.

Був світлий, сонячний початок недільного дня наприкінці серпня. Він стояв у тролейбусі, біля центрального виходу, у добрих чорних штанях, у блискучих модних мештах і відпрасованій темно-синій сорочці. Такий кремезний, доладний, з сивиною, спокійний і упевнений тутешній чоловік. У наший нервовий, нестабільний час, він був уособленням надійності, до нього хтілося підійти ближче, аби притулитися до цієї надійності, і тому поважні жінки, що розуміються на справжніх життєвих цінностях, зупиняли на ньому свій погляд. Читати далі »

Д.Зелений

Розчарування року — Корчинський. Цього, минулого і так далі.

Контра завжди гірша за ворога, її ніколи не милують.

Він міг стати новим Д’ануціо, проте випало — Азефом. Я розумію, всі розуміють, що старість має бути забезпеченою. Та, про яку писав у „Війні…” — „дожити до неї, щоб рвати від розпачу сиве волосся”. Читати далі »

Ян Станкевич

Молода німецька інтелігенція, каже В.Ф., має нову моду: знайшла Достоєвського, ковтає його твори і захоплюється ним. Це шириться як та пошесть, відповідно німецькі мислителі починають звертати увагу, чимало про це писати.

В Німеччині Достоєвського рахують типовим Москалем, а його погляди типово москальськими. Його погляди наскільки яскраво відріжняються від поглядів західного Європейця, і Німця, особливо, що відтворюють їх справдешню належність; німецькі мислителі вбачають у ньому „погляд Сходу”, котрий різко опонує „поглядам Заходу” і питають, чи не є зацікавлення німецької молоді Достоєвським знаковим, котрий вказує на те, що східний погляд іде у Європу, витісняючи при тому дотеперішні погляди Заходу? Їм цікаво, тішитися з цієї зміни поглядів чи навпаки, протистояти їй? Читати далі »

П’єр Кребс

Пропонуємо уривок з книги чільного діячо німецької Нової Правиці, лідера „Тулє-Семінар”у П‘єра Кребса. Уривок з його книги «Європейське відродження» (Тюбінґен, 1982) посприяє кращій орієнтації у проблематиці метаполітики, культурної гегемонії та культурної війни.

Італійський марксист Антоніо Ґрамші був першим, хто зрозумів, що держава не обмежена лише політичним апаратом. Він встановив, що політичний апарат існує паралельно з так званим громадянським апаратом. Іншими словами, кожен політичний апарат зміцнюється через громадський консенсус, психологічну підтримку мас. Ця психологічна підтримка прямо виявляє себе через консенсус на рівні культури, світогляду і етосу. Взагалі існування політичної влади залежить від культурної влади, поширеної у масах. На підставі цього аналізу Ґрамші зробив висновок, чому марксистам не вдалося взяти владу у буржуазних демократичних державах: вони не мали культурної влади. Неможливо здобути політичну владу, попередньо не здобувши контроль над культурною владою. Спочатку слід здобути згоду людей: їх ідеї, етос, мислення, система цінностей, мистецтво, освіта повинні бути змінені і працювати на революцію. Лише коли люди відчувають як самоочевидну необхідність потребу змінити існуючу політичну владу, відокремлену тепер від загального консенсусу, починається руйнування і повалення. Метаполітику можна розглядати як революційну війну, яка ведеться на рівні світогляду, мислення і культури. Читати далі »