Україна чекає свого Мао і замерзлі на Майдані маси, хто латентно, а хто і свідомо сподівалися на не лише люстрацію і націоналізацію. Соціальні сподівання пронизані духовною спрагою, вирішення котрих означає повернення віками втрачуваних ідеалів, деякі з яких перетворилися на націоналістичних бабаїв.
Ними лякають маленьких манкуртів, дітей шкільного віку і окремих, шовіністично налаштованих студентів-робочих-бізнесменів. Тих, хто періодично псує настрій питаннями на кшталт „А почєму ви так ненавідєтє рускоє?” Потім нащадки інтервентів годуються з нашої лояльності і провадять завжди українофобну агітацію, прикрившися фіговим листям тільки їм зрозумілого струвіанського лібералізму, з-під котрого так і пашить чорносотенна фізіономія.
Читати далі »
Під час візиту в США президент України Віктор Ющенко від імені країни взяв на себе зобов’язання сприяти в „просуванні демократії на Кубі”. Після цього український МЗС спробував виправдатися, але вийшло це настільки незграбно і безглуздо, що виглядає цілком у дусі кращих передвиборних перлин сеньйора Януковича.
Якщо це — ціна, котру нова українська влада готова сплатити за „стратегічне співробітництво”, вступ у ВТО та інші сумнівні чи реальні переваги інтеграції в „цивілізований світ” — у чому ж різниця між владою нинішньою і попередньою?
Читати далі »
Дня не минає без того, що ми не почули чергових викриттів злочинів режиму Кучми. Самі факти злочинів уже давно не дивують, продовжують лише дивувати їхні масштаби, цинізм і якийсь хворобливо-патологічний характер.
Злочин і кара
Ці люди вже не могли зупинитися. Хапальний рефлекс притлумив у них усе. Душа оселилася у липкості рук. Якби існувала клінічна політологія, кучмізм cтав би хрестоматійним прикладом клептократії. Але для декого безкарно красти ставало вже не цікаво. Тому вони урізноманітнювали життя вимаганнями, замахами і вбивствами. Можливість робити все і залишатися недоторканим давала відчуття належності до напівбогів. І тоді вони повірили що так буде завжди.
Читати далі »
Оригінальність їхніх перфомансів припадає на різні періоди: УНА була в силі на початку дев’яностих, НБП – років за десять потому. І перша і друга претендують на освоєння євразійської спадщини, як, властиво і паразитуючі на цій „йдеї” уламки Корчинського з його „Братством” і Дугіна з чисельними „євразійськими проектами”.
Читати далі »
Улюблений комік українських нонконформістів справа Корчинський Дмитро як там його закликає до опозиції. Закликає до „правої”, „православної”, „панславістської” і насправді дуже полемічної. Їі спірність лежить у здатності Корчинського до розплодження революційних за своєю неправдивістю теревенів, серед яких: „мрія про Велику Україну”, „православна революція” і боротьба (а точніше експот цієї ідеї у новомодних лимоновців, як такої, що існує здебільшого у головах третьоримських двоголових орлів) з провісниками неслов’янського і навіть не „вєлікоруского” нового світового порядку — янкі-грінго-америкосами. Він любить закликати і робить це досить часто. Настільки часто, що навіть непідготовлений конспіролог, придивившися уважно віднаходить елементи трохи упередженої періодичності, тобто роботи. У кожного вона своя і добре, коли є.
Читати далі »
За розпадом слідує розкладання того, що віджило своє. Розпалася Совєтська імперія, але в Україні цей розпад совєтського способу життя та керування перейшов в агонію, розкладання трупа, якого хочуть оживити. Ось що таке перехідний період в Україні: підтримування трупа у належному стані.
Імідж України — це імідж покійника, якого підживлюють, наприклад за допомогою досягнень у спорті (досягнення спортсменів з України на Олімпіаді у Греції мають показати наскільки добротним є життя українців, бо на підготовку спорстменів йдуть великі кошти з бюджету, а це, у свою чергу, засвідчує те, що держава багата), а засоби масової інформації (радіо, телебачення, часописи) підтримують совєтське відношення до життя, використовують совєтські стереотипи для збереження
status quo
.
Читати далі »
Теоретичний пошук триває і зовсім нещодавно мережевий проект „Бриколаж” було прийнято у якості українських носіїв ідеології Третього Шляху і націонал – анархізму зокрема, до міжнародної Н-А комюніті:
14 лютого 2004 року у м. Києві відбувся IX З’їзд Соціал-Національної партії України. У З’їзді взяли участь делегати з 18 областей України, м.Києва та м.Севастополя.
Основні питання, які було розглянуто:
обрання нового керівництва партії;
завершення іміджевих змін;
прийняття нової редакції Програми партії;
прийняття змін та доповнень до Статуту партії.
З’їздом СНПУ затверджено нову назву партії —
Всеукраїнське об’єднання „СВОБОДА”.
Читати далі »
Майже рік як ми у Мережі. За час існування редакція визначилася із форматом (інформація про нього була нещодавно). Прийшов час і „під ніж” критичного розуму потрапляє ідеологічна платформа. Ні, її суть залишається сталою, її текст — канонічний.
В якості додаткових приорітетів визначені синдикалізм (зліва) і національний анархізм (справа). У той же час теоретичною помилкою визнано використання низькопробних і реакційних текстів расистського змісту.
Читати далі »
