Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Панорама UA  —  Тридцять срібняків за просування демократії
Олег Ясинський, Сантьяго, Чилі
Дата публікації 29 квітня 2005 р.
Тридцять срібняків за просування демократії

Під час візиту в США президент України Віктор Ющенко від імені країни взяв на себе зобов’язання сприяти в „просуванні демократії на Кубі”. Після цього український МЗС спробував виправдатися, але вийшло це настільки незграбно і безглуздо, що виглядає цілком у дусі кращих передвиборних перлин сеньйора Януковича.

Якщо це — ціна, котру нова українська влада готова сплатити за „стратегічне співробітництво”, вступ у ВТО та інші сумнівні чи реальні переваги інтеграції в „цивілізований світ” — у чому ж різниця між владою нинішньою і попередньою?

Мільйони наших співвітчизників, що знайшли в собі мужність і достоїнство, котрі привели нинішнього президента до влади, боролися за побудову нових відносин громадян з цією самою владою „за тридцять срібняків з імперського столу”?

Що відчують батьки вісімнадцяти тисяч українських дітей, котрі одержали й одержують сьогодні, незважаючи на цинізм їхнього уряду, безкорисливу допомогу Куби, коли від їхнього імені і зі схвалення їхнього уряду американські танки і ракети продовжать „просування демократії на Кубі”? Виведені з Іраку українські війська вже готуються в більш далеке відрядження у рамках чергових „міжнародних сил”? Чи цього разу Україна готова тільки до навчання військових кадрів для чергового маріонеткового режиму?

Опортунізм, звично іменований у наші дні прагматизмом, змушує Ющенко, щойно повернувшись із дружнього побачення з Туркменбаши турбуватися долями кубинської демократії...

У професійних політиків існує професійна хвороба, що полягає у відсутності історичної пам’яті, не говорячи вже про мораль, етику й інші атавізми, мало сумісні з їх щирими цілями. Народні виступи, що привели їх до влади на зміну злочинному режиму Кучми виходили не з політичних, а етичних вимог і здорового бажання наших громадян жити не в бандитському, а цивільному суспільстві, у якому почуття боргу і честі завжди вище чиїхось шкурних і базарних інтересів.

Куба, незалежно від того подобається це комусь чи ні — її уряд вже майже 40 років є об’єктом лицемірної і злочинної економічної блокади з боку США, а їх головною жертвою є не Фідель Кастро, а мільйони її пересічних жителів, безкорисливий і героїчний народ, котрий, незважаючи на усі свої труднощі і проблеми, не раз на ділі доводив, що братерство і людське достоїнство не вимірюються ні в доларах, ні в євро, ні в гривнях.

Багато хто з нас не завжди і не у всьому у минулому згодні з діями кубинського уряду, але будь-яка дружня критика була пряма і відкрита і усі внутрішньополітичні питання Куби були і залишаються внутрішнім питанням самих кубинців, а не їхніх сумнівних благодійників з Маямі, чи Вашингтона, а чи сьогоднішнього Києва. Гімни волі і демократії в дуеті з Бушем більшості жителів планети усе більше нагадують військові марші.

Коли я з болем і соромом за нашого „народного президента” пишу ці слова, сподіваюся багато моїх співвітчизників відчувають ті ж почуття, і якщо це так — значить не усе загублено... наші громадян уже довели, що вони більші і кращі ніж їхні сьогоднішні і вчорашні політики, у випадку совісті яких медицина виявляється неспроможна, навіть кубинська.

Переклад: за сприяння „Націоналістичних бригад” та ВО „Свобода”, м. Рівне, http://www.rivne.vosvoboda.info/novyny.php

Догори

Перейти до статей теми: