Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Панорама UA  —  Феномен влади. Український досвід
Карівець Ігор, „Бриколяж-Львів”
Дата публікації 30 вересня 2004 р.
Феномен влади. Український досвід

За розпадом слідує розкладання того, що віджило своє. Розпалася Совєтська імперія, але в Україні цей розпад совєтського способу життя та керування перейшов в агонію, розкладання трупа, якого хочуть оживити. Ось що таке перехідний період в Україні: підтримування трупа у належному стані.

Імідж України — це імідж покійника, якого підживлюють, наприклад за допомогою досягнень у спорті (досягнення спортсменів з України на Олімпіаді у Греції мають показати наскільки добротним є життя українців, бо на підготовку спорстменів йдуть великі кошти з бюджету, а це, у свою чергу, засвідчує те, що держава багата), а засоби масової інформації (радіо, телебачення, часописи) підтримують совєтське відношення до життя, використовують совєтські стереотипи для збереження status quo .

Байдужість людей при владі є наслідком їхньої безвідповідальности. В байдужості та безвідповідальності сила влади. Байдужість та безвідповідальність не мають меж, в той час, як небайдужість та відповідальність відштовхуються від певних морально-релігійних засад, себто вони обмежені. Необмеженість влади, яка проявляється в її байдужости та безвідповідальности, лежить в основі її незалежности. Зверніть увагу, є ілюзія „незалежної” України, яка, насправді, приховує реальну незалежність влади; є формальні атрибути державности, але немає справжньої української нації.

Незалежність — це байдужість до всього того, що відбувається не лише в твоїй країні, але й на твоїй вулиці, на твоєму робочому місці. Незалежність перегукується із прислів’ям „моя хата скраю, я нічого не знаю”. Яка демократія у нас постала? Демократія, яка засновується на байдужості, веде до зрощення злочинного світу з політичним. Демократія, в основі якої не лежить народна солідарність, взаємодопомога і відгук на дії влади, приречена. Народ стає безправним і залежним від влади, яка буде його використовувати, знущатися з нього. Демократія вже давно вмерла, вмерла разом із стародавнім містом-полісом Афінами. За Перікла демократія була найсправжніша, в основі якої лежала гідність кожного громадянина Афін: „У нас державний устрій не схожий на спосіб життя наших сусідів: ми, швидше, самі даємо зразок іншим, ніж наслідуємо їх. І називається він демократія через те, що основа його не меншість, а більшість громадян. Вона згідно з нашими законами дає всім громадянам рівні права, що ж до суспільної поваги, то в нас кожний користується нею, але не тому, що якась частина громадян підтримує його, а тому, що він доброчесний. Ми вільні в нашій державі: ми не плекаємо в нашому щоденному житті підозри один на одного, ми не виявляємо гніву до ближнього, коли він учиняє щось для своєї насолоди. Не обмежені примусом у приватному житті, ми не порушуємо законів у житті громадському найбільше через повагу до них”. Влада є слугою народу, а не навпаки. Влада — це тягар відповідальности, бо неможливо всім догодити. (Ісус Христос казав: „Завжди матимете бідних”, а я би ще додав: багатіїв, злочинців та просто непорядних людей). Тому владоможцям необхідне почуття справедливости, почуття обмежености. Неприпустимо, щоб владоможці якшалися із злочинним світом. А така „співпраця” спостерігається в Україні. Це прояв владного нігілізму, коли чиновництво процвітає, а народ живе у злиднях. Що це за демократія? В Західних країнах вже давно немає демократії. Одна назва. Демократія вмерла разом з містами-полісами, як я вже зазначав вище. Назва „демократія” є лише на експорт для недорозвинутих країн під гаслом „Права людини — понад усе!”, як колись експортувалася більшовицька революція під гаслом „Пролетарії всіх країн — об’єднуйтесь!”.

Ющенку закидають, що біля нього олігархи. Це неправда. Біля Ющенка знаходиться український капітал, українські гроші, які працюють в Україні і не переводяться на зарубіжні рахунки, в офшорні зони, так як це робив О. Волков, Суркіс, В. Медведчук та інші люди, які підтримували Кучму, а тепер підтримують В. Януковича, бо він його спадкоємець. До речі, на рахунки О. Волкова у Бельгії накладено арешт. Олігархами можна назвати тих, хто наживається зарахунок народу, хто вимиває мільйони з країни і переводить їх на власні закордонні рахунки. За підрахунками експертів з України протягом 1991-2002 років вимито від 40 до 70 млрд. доларів США! Цьому вимиванню сприяла і сприяє влада, бо вона не захищає інтересів народу, а стоїть на захисті інтересів купки олігархів та їхніх сімей. Це стало можливим тому, що влада стала фантастично незалежною. Крім цього, українські олігархи мають тісні зв’язки з політичними та бізнесовими колами Росії. Тому нерозумно надіятися, що вони стануть іншими, а саме: проукраїнськими. На українських виробників чинять шалений тиск податкова міліція, криміналітет. Як тільки видно успіхи українського підприємця, то відразу йому починають погрожувати, кажучи: згортай діяльність! Адже український капітал буде працювати на українську справу.

Сьогодні тривають економічні війни. Всі прибуткові галузі приватизуються незаконним шляхом, за зниженими цінами. Їх скуповують представники олігархів, наближені до президента люди. Український народ довірливий. Цим користується проолігархічна влада. Український народ повинен чітко бачити, хто є хто, аби вийти переможцем. Не ходиться, щоб переміг якийсь із кандидатів у президенти. Гіпердемократія — 26 кандидатів на посаду президента України! Псевдодемократія, яка дозволяє множитися кандидатам у президенти як грибам після дощу. В закон про партії має бути внесена поправка, а саме: забороняється використання назва партії, яка вже зареєстрована. Наприклад, маємо декілька рухів, декілька ОУН тощо. Йдеться про перемогу українського народу, який повинен усунути від влади кровопивць. А гарантією такої перемоги буде кандидат-українець у президенти, підтримка українського народу та українські гроші. Якщо ж не переможе народ, то знову переможе влада разом із олігархами. А влада робить все можливе, щоб залишитися при владі і далі інтеґрувати Україну в Євразійський простір, іншими словами, до Росії.

Влада рапортує про економічне зростання в 11%. Найшвидші темпи зростанння в усій Європі! Але ж, панове, це ілюзія зростання. Щоб утриматися при владі необхідно довести людей до ручки, до злиденного життя, а потім поволі підіймати їхній рівень життя до того, який був втрачений. Ті надбавки до стипендій, пенсій, заробітних плат жодним чином не покращують життя пересічних громадян України. Ці подачки робляться лише з однією метою: влада, таким чином, намагається уникнути своєї смерті, тобто усунення від влади. Мізерні надбавки — це „дарунок” влади, яка після того, як всі приймуть цей „дарунок”, опиняться у ще більш нелюдських умовах проживання. Це смертельний „дарунок” влади. Влада очікає, що ці подачки будуть з вдячністю прийняті. Якщо так станеться, то це означає, що ті, хто прийняв ці подачки і проголосував за владу тим самим підписав собі вирок, який називається повільна смерть. Йдеться про ситуацію „або-або”: український народ або проросійська, проолігархічна влада. Третього не дано, бо його немає. „Третій” — це ті підставні „кандидати у президенти”, яких назбиралося аж 24!

Це злочин маніпулювати інстинктивними потребами людей з метою утриматися при владі. Бо кожна людина прислухається до того, хто каже про збільшення соціальних виплат. Жодного „подвигу” влади не має у тому, що вона „збільшує” соціальні виплати перед виборами. Це її обов’язок створити такі умова, за яких більшість громадян живе в добробуті, а не поневіряється по світах. Якби в Україні було б справжнє економічне зростання, то мільйони заробітчан повернулися б додому і не гнули б спину за копійки, бо „там” 300 чи 500 доларів — це не гроші, а в Україні — це гроші! Отож, економічне зростання полягає у тому, що соціальні виплати збільшуються не у відсотках, а у разах. У відношенні до цін, соціальні зарплати повинні бути врівноваженими. Якщо ціни вимірюються у сотнях, то середня зарплата повинна вимірюватися у десятках тисяч. Хіба може купити робітник чи викладач університету мешти за 180 чи 260 гривень, коли їхня зарплата становить 392 чи 489 гривень? При таких зарплатах мешти повинні були б коштувати 18 і 26 гривень відповідно. Так було за Совєтської імперії. Булочки по 3 коп., сірники по 1 коп. і так далі, бо і зарплати були у сотнях радянських рублів. Пропорція була збережена. Після розпаду Совєтської імперії більшість громадян України опинилися за межею бідності і уряди незалежної України, окрім уряду В. Ющенка, нічого не робили, аби стало відчутним покращення життя. Навпаки, уряди незалежної України думали лише про власні інтереси і про те, як зберегти статус кво України як третьої країни, країни з дешевою робочою силою і сировинним придатком до Росії, до Європи, до США. Звичайно, таке зубожіння на руку колишнім комуністам і теперішнім комуністам П. Симоненка. Вони будуть постійно казати про те, як добре жилося за совєтських часів й аґітувати за відновлення Совєтської імперії у вигляді ЄЕП чи СНД. Комуністи не є справжньою опозицією, а псевдоопозицією, яка підігрує владі, кажучи, що зубожіння населення — це наслідки „реформ”, які нібито проводить влада, а також міжнародних фінансових установ типу Світового Банку чи Міжнародного Валютного Фонду. Капіталісти „загниваючого” Заходу не хочуть, щоб Україна була заможною й процвітаючою країною. Це риторика „холодної війни”, це риторика „класової боротьби”, які зникли в минулому. Холодна війна завершилася, а класова боротьба припинилася, бо вже не існує класів як таких, а, швидше, існують маси, керовані рекламою, політтехнологіями. Але однобокість критики комуністів (комуністи вважають ворогом країни Заходу) викриває їхню позірну опозиційність до чинної влади. Комуністи жодним чином не критикують Росію, не критикують владу за те, що вона не спромоглася забезпечити мінімальний вплив Росії на культуру, політику та економіку України. Жоден комуніст не був побитий, на жодного комуніста не було вчинено замаху (крім, можливо, деяких інсинуацій, типу „замаху” на Вітренко), в той час як на справжніх опозиціонерів чиняться замахи, їм влаштовують автодорожні пригоди, їх вбивають, фабрикують кримінальні справи тощо. А Дм. Корчинський? Влада працює чітко. В її руках все: гроші, медіа і підлі люди, які готові їй служити й обливати брудом справжніх українців. Чи можна наблизити до себе обличчя продавжної людини, людини підлої? Якою є психіка продажної людини та влади? Це питання потребує дослідження, а поки що можна сказати одне: оптика психіки продажної людини звужується до „над-Я”, котре не може вийти на зустріч Іншому як Іншому.

примітка (автор.): Давні греки протиставляли демократію, тобто правління народу (демосу), олігархії, правлінню нечисленної групи (олігой). Деякі мислителі, Платон і Арістотель, уживали слово „демократія” в негативному сенсі , в сенсі охлократії — влада натовпу — і протиставляли їй найкращу форму правління державою політію, яка описана в діалозі „Політейя” Платона. Велике непорозуміння полягає в тому, що давньогрецьке політейя перекладають як держава, або республіка. Обидва переклади не вірні. Політейя  — це кастове суспільство. Кожна каста виконує свій закон (дхарму), відхилення від якого веде до занепаду і зникнення касти. Касти не змішуються між собою, лише доповнюють одна одну і не воругують. Міжкастова гармонія — це і є політійя . Про жодну боротьбу класів (каст), про жодну революцію чи реформи не йдеться при такому устрої чи ладі. Політійя, або міжкастова гармонія, можлива лише у традиційному суспільстві. В традиційному суспільстві немає боротьби класів, революцій і реформ. Для Платона революція, боротьба мідстанова і реформи засвідчують відхилення від метафізичного порядку і встановлення порядку людського. Людина відчужена від Метафізичного розпочинає конструювати й вигадувати державні устрої, які зовсім не є ладом, тобто порядком. Таким безладами є демократія, олігархія, охлократія, тиранія; вони засвідчують відпадіння людини від Метафізичного.

Догори

Перейти до статей теми: