Вячеслаў Адамчык

Написавши це оповідання, його автор, зараз, на жаль, покійний класик білоруської літератури одним нокаутом збив із ніг два, напрочуд живучих міти: перший — про тамтешніх націоналістів, мета котрих і щастя — служити великому німецькому фюреру (тут ходить про Другу Світову); і другий — про «визвольний» характер так званих «радянських» партизанів у Західній Білорусії, від описання котрих („актів визволення”) на очі набігає скупа чоловіча сльоза. Читати далі »

Степан Васильченко

Антиклерикалізм — не атеїзм. Очищення віри від соціальних нашарувань, таких як церква та її складові і сателіти (інфраструктура, працівники, майно; козачки, політикани, юродиві „не на голову, а „на гроші”), актуалізувалося ще за альбігойців, можливо і раніше. Стверджувати не буду. Радянський письменник С. Васильченко показав його (очищення) по-своєму, хоча як варіант вартує на 10 хвилин перед монітором, однозначно. У протилежному разі вас ніхто не тримає, крім, звичайно, божественної своїми критичними нутрощами думки про кілограм бананів, котрий в умовах українського авітамінозу корисніший за отриману у церкві індульгенцію, на виручку від котрої піп з’їсть ваші банани. Читати далі »

Ірена Карпа

Одне із принципових Бриколяжевих завдань полягає у вирівнюванні дуже асиметричного радикального дискурсу, в першу чергу у його українських соціал — націоналістичних версіях і не в останньому ліці — у гендерному. Хвиля, котру піднімала пані Забужко докотилася до першого, сконструйованого патріархальними шовіністами — критиками хвилеріза, де потихеньку у бозі і спочила. Читати далі »

Сергій Жадан

АНОТАЦІЯ. Дорогий друже! Ти тримаєш у руках надзвичайно цікаву й пізнавальну книгу, котра, в разі правильного засвоєння викладеного в ній матеріалу, допоможе тобі, не лише в теорії, але й на практиці, краще зрозуміти принципи та тенденції розвитку соціально-виробничих відносин у сучасному суспільстві. Розроблена й написана гуманітарно-технічним відділом Донецького обкому партії, книга ця стане кращим другом і порадником тобі на перших порах твого долучення до непорушних процесів діалектики й перманентного розпаду капіталу, прозірливо передбаченого товаришем Троцьким Л. Д. Читати далі »

Микола Хвильовий

До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися. Стоять стіною, хмуряться. В гущавину доріжка по папороті, повз сизі кущі, до Солонського Яру. Солонський Яр: як і село. В селі пахтить дубовим молодняком, стоїть над яром — селом, а нижче в провалля поплентались стрункі й темні явори, і тільки за десять верстов виринають, щоб мовчазно відійти на захід, на південь. Удень над селом сковзається клапоть перламутрових хмар, а вночі хмари зникають за проваллям, тоді Солонський Яр горить огняни-цями — і ліс, і село, і небо. Тоді горить, чарує папороть. Солонський Яр — природна фортеця. Солонські острожники казали: — Є Холодний Яр, це — Солонський Яр… Атож… А в Млинківській волості скаржилися: — І сукині ж сини! Прохвости! Чортового батька видереш їх відтіля. Чухали потилиці. Збирались на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці. — Яку тут прахтіку зробити? Га? Запетлювали, як той казав… …Коли приходить ніч, Млинки напружено дивляться на темну стіну полтавського лісу й чекають. Але невідомо, в яку кошару забредуть солонські вовки. Тільки вранці шумить село. Вранці дізнаються, кого обібрано «до цурки». …Стоїть могутній дуб на півдорозі до лісу, а до нього сіріє ранковий шлях, од вітряків, перехиляється на ділянку молодняку. …У немите вікно волосної Ради дороги майже не видно. Савко Гордієнко, безусий голова з гострим обличчям, подивився у вікно й підійшов до натовпу. — Ну, що? І сьогодні обібрано кого? — Аякже: Матвія Юхименка. Підійшов ще один селянин і безпорадно розвів руками: — Не інакше, як дивізію треба сюди. Притакують. У кімнаті смердить архівним папером, а писарчуки перами риплять. Савко вдарив себе по чолі: — От напасть… Прийдеться воювати. Згодились. — Дивіться, вам видніше… А що напасть — то правда. Читати далі »

Микола Хвильовий

Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось. Осіло. Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п’є чай з блискучого самовара. Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар: — Ш-ш! І зимою: — Ш-ш! І літом: — Ш-ш! І восени: — Ш-ш! Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його — канарейка в клітці. …Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі. …Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя. Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель — блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський. І каже він, зідхаючи: — Да, шерочко. Читати далі »

Андрій Миронюк

«Скіф» Миронюк написав перед розтиражованим «Кавказ UA”. Книжки цікаві і автобіографічні. Події тих часів припадають на початок-середину 90-х і сповнені романтикою перенесеної до кавказьких гір і нездійсненої в Україні властиво Національної революції. Таким є леймотив тих сподівань, а можливо це лише моє прочитання. Українські добровольці в Чечні цікавлять всіх: ФСБ, обивателів, вчених, публіцистів, послідовників. Їхня присутність на Кавказі, на початку нового еона і на наших нових східних рубежах актуальна як ніколи. Це ви прочитаєте між рядками наведеного нижче уривка. Читати далі »

Джіперс Кріперс

Ранком, коли старий хіпоблуд Мумі-тато скінчив гарувати над новою лабораторією про виробництву амфітамінів, його племінник, малолітній децл Сніф надибав на новий реальний інфошоп. Що таке цей інфошоп постійно обнюханий Сніф не знав, але поведений на англомовних кальках кривоногий репер догадався що це круто, і що Мумі-скін такого ще не бачив!

Магазин стояв на розі чужого кварталу і Сніф довго вдивлявся в темнуваті, прикрашені горами касет, книжок і іншіх не потрібних справжньому неформалові речей, вікна. Читати далі »

Сяржук Злодзей

- Лявоне! Хадзі сюды! Паслухай, як чалавек «разгаварывает на рускім языку»! - прагаласіў у цемру Цімоха.

«Вот колхозаны!»-падумаў Ягор.

Падышоў, пазяхаючы, шчуплы патлаты юнак у акулярах; на ім была «касуха», - ад чаго Ягору адразу ж прыпомнілася даўнішняя пагарда да носьбітаў «гэтае субкультуры». Читати далі »

Д. Зелений, national-leftist

Не знати, що там від „екстремізму”, типова креольська жлоба, якої в НБП і зараз стає. Типова штучністю „рускоязічного патріотізма”, чванливого у Вільнюсі, Мінську, Алма-Аті і Бішкекі, котрих проводжали додому з універсальним у таких випадках лозунгом „чемодан-вокзал-росія”. Дратує ритмічно повторюване „росія, рускіє”, у всіх можливих формах і відмінках, з іншого, майже завжди іронічного боку знаходяться „ліца кавказкой национальності”, „хохли”, „румини”, „лабуси”, ці істеричні номінанти віками пещеної двоголової інсинуації. Говорити про відсутність суб’єктивного не доводиться, „рускіє народниє сказкі” та й годі. Для старшого підліткового віку, ностальгуючих і їх послідовників - агентів НРП („Нового Руського Порядку”), одним словом. Читати далі »