Не знати, що там від „екстремізму”, типова креольська жлоба, якої в НБП і зараз стає. Типова штучністю „рускоязічного патріотізма”, чванливого у Вільнюсі, Мінську, Алма-Аті і Бішкекі, котрих проводжали додому з універсальним у таких випадках лозунгом „чемодан-вокзал-росія”. Дратує ритмічно повторюване „росія, рускіє”, у всіх можливих формах і відмінках, з іншого, майже завжди іронічного боку знаходяться „ліца кавказкой национальності”, „хохли”, „румини”, „лабуси”, ці істеричні номінанти віками пещеної двоголової інсинуації. Говорити про відсутність суб’єктивного не доводиться, „рускіє народниє сказкі” та й годі. Для старшого підліткового віку, ностальгуючих і їх послідовників - агентів НРП („Нового Руського Порядку”), одним словом.
Невже кожен прочитавший має пристати на стандартизовані чужими стереотипами властиво вікові традиції лейбувати відмінних від себе? Середнє арифметичне між Корчинським (у найгіршому перекладі) і пізнім Лимоновим „євангеліє” читається, але не більше. У цьому відношенні стилістично неперевантажене воно виглядає як копія лимоновської „Анатомії героя”, з його постійними і без сумніву фрейдистськими „я”, „Росія”, „мої жінки”, „партія”, „підпільна діяльність”, „пропаганда”, воєнні дії (у котрих не брав участі) тощо. Нагадує Корчинського. З тією різницею, що Діма не принижувався до обсмоктування особистого життя.
Як і Корчинський, автор „Євангелія” дисидент. Він покидає НБП з причин очевидних і не дуже. Офіційна версія лежить у площині несприйняття новітніх лимонівських ухилів і лібералізації доктрини у певних ідеологічних площинах. Використовуючи одного з героїв автор різко і патетично засуджує „нового” Лимонова: „Я не лимонівець. Я руський патріот”. Лимонов переглянув свої положення по відношенню до чеченської війни. Не всі погодилися з Вождем, деякі втомилися від перманентної маргіналізації власного існування і зараз пишуть романи і співпрацюють з „Руським журналом”. Конопльов один із них, наразі він найвідоміший із числа покинувших НБП за власним бажанням. Крім Дугіна, звичайно.
Повертаючися до ідеологічного визначення „креольської жлоби” відмітимо наступні моменти цього непростого у своїй семантичності поняття. Чому „креольська”? Тому що Придністров’є поліетнічний край, у тому, що стосується питання крові і кроскультурних взаємовідносин її мешканців. Артикульована російськомовність головна ознака придністровського креола, тоді як тамтешні „патріоти” з числа НБП-РНЄ і тому подібних нагадують північноірландських оранжистів, хоча мали б - „ольстерську націю”, тому і жлоба (ПМР як Ольстер, Україна – Північна Ірландія, а Росія – Британська імперія. Відома патовістю ситуація в чомусь аналогічна, з тією різницею, що придністровської ІРА на горизонті ще не видно). Жлоба тому, що як у випадку із українськими аналогами із раннього УНСО, НБП не працює і, очевидно що не працюватиме із властиво пролетарськми реводиницями в лиці профспілок та інших виробничих ланок, опираючись, натомість, на дуже непевну дрібнобуржуазну стихію, неформалів і студентів.
Конопльов тусить на відомих в неті придністровських сайтах, прочитайте його доробок і поспілкуйтеся з автором. Крім них зверніться до Кишинівського відділення НБП, що у підсумку має дати комплексне враження по відношенню до перспектив „сонячного націонал-більшовизму” у недалекій Молдавії і так званій Придністровсьій Молдавській республіці, котру колонізувавші ці землі предки називали Бесарабією.
Прикордоння славиться неоднозначною транскультурністю, разом із тим дозволю нагадати, що ПМР на разі єдина, хоча і невизнана світовою спільнотою держава, українська мова у котрій користується статусом державної. Тому романи типу „Євангеліє від екстреміста” провокують наші сподівання у невиправдано хибному напрямку, „Війна у натовпі”, у цьому сенсі, наше чтиво, а „ранній” Корчинський – наш пацан.
Лаштунки їхніх фактів це передовсім – горизонти наших сподівань. Зманкурчені культурницьким засиллям вони живуть на денці генетичного кода заселявших Бесарабію протягом останніх століть і не Конопльову, кишинівським НБП або іншим нащадкам „цивізувавших окраїни спеціалістам” визначати вже зроблений місцевими такий грунтовний і заснований на крові (її голосі) вибір. Це повернення до України, з числа невідбувшихся у 90-х і першого на шляху „собіранія земель руських”. Каталізатор, що змусить замислитися рано покинувших батьківську хату кубанців, воронежців, берестейців і, можливо західних галичан із Холмщини. Тут вам і кубанська „мова-балачка” і напівукраїнські села на воронежчині, і дивний берестейський діалект, і навіть лемки зі збудованого Левом Холма. Підстав більше ніж досить і блудні сини вертатимуть додому, як у Біблії – довго, проте цього разу – назавжди.
У зв’язку з цим дивіться:
- Стрічка новин ПМР українською
- Кишинівський НБ-гурт „Солнцеворот”
– Кишинівське відділення НБП
– „Приднестровье”, журнал Р.Конопльова
- сайт автора
ПС.
дані посилання вказані для загального ознайомлення і не відповідають жодним із настанов автора вищеприведеного тексту.
