Bricolage NL  
 

Мумі-скін і хмари-шмари (Глава I)

Джіперс Кріперс

Ранком, коли старий хіпоблуд Мумі-тато скінчив гарувати над новою лабораторією про виробництву амфітамінів, його племінник, малолітній децл Сніф надибав на новий реальний інфошоп. Що таке цей інфошоп постійно обнюханий Сніф не знав, але поведений на англомовних кальках кривоногий репер догадався що це круто, і що Мумі-скін такого ще не бачив!

Магазин стояв на розі чужого кварталу і Сніф довго вдивлявся в темнуваті, прикрашені горами касет, книжок і іншіх не потрібних справжньому неформалові речей, вікна.

Тре по-бакланити з Мумі-скіном – трохи заголосно подумав Сніф. – до приміщення підемо разом, одному боязко, не всі скіни такі як мій двоюрідний брательник Мумі. Маленький Сніф не раз одгрібав від коротко стрижених хлопаків зі свастиками на плечах і тому, незважаючи на постійно „заклеєну” свідомість твердо знав, що дрібна як 0,3 пива нашива на дядиному плечі, залежно від того як часто дядю наказували в дитинстві, може значити дві різні речі: подаровану недопиту пляху або гарних люлєй, з огляду на присутній на плечі візерунок.

Скоцюрблений павучок значив що треба тікати, незважаючи на те, що бігати у настільки широких штанях могли лише козаки і голубуваті носії юпок шотландці. Сніф був міфічним персонажем, хоча відгрібав реально.

Незрозуміла шапка, схожа на бачений в підручнику з історії давньогрецький шолом була приводом для знайомства, приводом випросити пива, цигарок, клею або іншої, такої потрібної для підростаючої особистості сировини. Такий символ красувся на бомбері його старшого, хоча і двоюрідного брательника Мумі-скіна. Що він значив, Сніф не знав, але направду то його і не цікавило. Бити не будуть і то добре. Старшого знав весь квартал, тому меншого ображали лише „зальотні”, п’яна панкота і нехороші дяді з павукачками на курточках. Бувало це не часто, хоча запам’ятовувалося надовго. Ввечері Мумі-скін збирав свою „Мумі-квартал-crew” і вписувався в антисоціальний розклад теплого серпневого вечора, дещо затьмареного опівнічними матюками, вибитими зубами і розбитими майже повними пляшками темного-претемного „Хмільного міцного”. Били по головам і починаючий алкоголік Сніф важав це повним неподобством. Його тішила потянута старшими маза, проте бити слід вже порожніми пляшками, цю істину Сніф знав краще ніж тексти „Public Enemy”.

Сніф дістав напівпорожній балон з фарбою і акуратно написав „тут був Сніф”. Територія позначилася і Сніф дещо полегшено позіхнув, почухав штатинину і з гордістю подумав: „Оце Мумі-скін і здивується!” – повернувся і погнав додому.

Вже кілька років, після початку громадянської війни в їхній рідній країні, вони жили в цьому кварталі, де їм виділили квартирку і соціальне „пособіє”. Ви, я певен, пам’ятаєте цей чудесний квартал, архетип будь-якої небєлочної робітничої пам’яті?

Це був дійсно чудесний квартал, повний укурених дітей, обдвиганих підлітків і просто п’яних представників колись могутньої робітничої кляси. Посередині кварталу текла ріка, не так шоб ріка, стільки могутня, смердюча непередаваною гаммою різноманітних відходів (серед них були органічні) канава, не так шоб канава, як джерельце, метрів зо два в діаметрі. Вона протікала прямісінько біля помешкання вимушених імігрантів Мумі-тролів і тікала подалі з нього кримінального і соціально неврівноваженого життєнебезпечного кварталу, котрий пузаті чолов’яги із соціальної служби ласкаво прозивали незрозумілим мешканцям словом „гетто”.

Дивна штукенція ці канави – роздумував по дорозі додому Сніф. – дивишся на них, ригаєш, в них же змиваєш втрачену після виховних моментів кров і на серці стає тривожно – коли ж місцеві здобудуться на милість і полагодять цю кляту каналізацію, осередок всіх нечистот, в тому числі моральних? Його тягло до чистої води, котру можна пити просто з крана, без дешевих фільтрів для очищення і постійного кипятіння все-рівно ржавої через труби бруднуватої рідини.

Коли Сніф повернувся додому Мумі-скін якраз дрючив боксерську грушу.

Новий шоп? – перепитав він – а Londlase там є ? – купити її Мумі-скін не міг, оскільки він був чесним, робочим скіном, і крім того - антифа, проте для виду поцікавитися треба. Ідемо зараз же, тільки прийму душа. – Ні, мабуть не буду – ліпше смердіти потом, аніж нечистотами – цілком логічно зауважив первісток старих „дітів-квітів” Мумі-тролів. - А чо там, мазово, малий?
Реально, братуха – червоніючи від задоволення набундючився маленький репер Сніф, і я знайшов його сам, розумієш, САМ?
Тре капусти підбити, в тебе немає? – задумливо мовив Мумі-скін – хто знає, мо хавати по дорозі захочемо, заточимо щось по ходу. В тебе є? – однією із переваг старшого була постійна потреба в кишенькових грошах меншого. Сніф цього не любив, проте нацистів він любив ще менше. За секьюріті варто платити, і тут нікуди не дінешся.
Бабки нестиму я, в тебе кишені занадто широкі і діряві, може випасти, а це буде недобре – повторив, витрушуючи зі Сніфа залишки тижневих кишенькових Мумі-скін – взагалі я не розумію, нафіга тобі скільки дають, мені в твоєму віці на „приму” без фільтра заледве вистачало!.

Вже на розі, піднявшися вверх узвозом вони оглянулися і подивилися на квартал. Квартирка Мумі-тролів була маленькою точкою, а сумнозвісна канава – стрічкою. Боксерської груші з такої далини видко не було.

Сніф брів попереду і поволі надибував на своє ще свіже графіті. Він мружився і чухався, мов надвиганий дімідролом, спльовував неіснуючу слину і з останніх сил корчив із себе реального пацана..

Ось твоє графі, - сказав Мумі-скін і показав на „Тут був Сніф” на паркані нової вулиці.
Ні-ні, ось вона! – майже закричав перезбуджений від усвідомлення своєї важливості Сніф і тикнув відомим псевдореперським рухом на облізлу стіну будинка праворуч.

І тут вони побачили третє графі – на асфальті прямо перед ними.

Невже ця – подумав Сніф, згадуючи коли він останій раз ставав на чотири і з нагоди чого це було. – Та тут довкола одне й те саме! – нарешті роздуплився трохи переляканий Сніф – графі на стінах і на парканах, на асфальті і розбитих ліхтарях.

Хтось полює на реального репера, на маленького децла, на майбутнього чорної культури Сніфа! Це відкриття як і сподвигла його паранойя все менше і менше надавалися для нормального душевного комфорту, останній зник швидше ніж з’явився і то здавалося що надовго.

Попали на палєво – упав на ізмєну зовсім потухший Сніф, якщо їх багато, нам кінець, стопудова дупа, навіть Мумі-скін – не пацан в чужому районі, ніхто за них не напише і мазу не потягне. Залишається одне, ні два – виходи – перший це тікати, а другий – по-швидше!

Так думав Сніф і чим далі тим ясніше ставало його майбутнє. Розворот на 180, низький старт і 10 хвилин знущання над прокуреними легенями. Потім магнітофон, дещиця Емінема, порно по кабельному і організм знову в нормі. Сказане – зроблено!

І тут вони відчули погляд чужаків. Довгий і неприємний, він говорив про переважаючу кількість, їхні не дружні наміри і майбутнє, відмінне від наміченого малолітнім репером Снвфом, болісне і закривавлене, особливо у фіналі, де єдиним представником порно-бізнесу буде сувора сімдесятирічна медсестра в реанімації, до котрої їх відвезуть.

В ту ж мить реальність спростилася і наступний предмет під звуки закличного улюлюкання вилетів з крайнього недобудованої руїни і поцілив Мумі-скіна прямо по писку.

Сніф заверещав не своїм матом, а Мумі-скін розсердився і тренованим міським поглядом почав відшукувати потенційного самовбивцю. І тут він побачив ЙОГО – поглядом відмітив маленького, обколотого так, що зраки гуляли як у похмільного корейця, дрібненького, припанкованого Шимпанзюка.

Невисокий і тотально убитий він сидів за першою від них недобудованою стіною і ржав так, що накостиляти його було би просто замало.

Замаж хавало – рявкнув ображений по всій довжині своєї робітничої гордості Мумі-скін, тим більше, що противник був один і той якийсь галімий панк. – це наший квартал, гуляй вздовж забора, час пішов, час вийшов, ти попав!!!
Фак оф ол! – заверещав необділений філологічними здібностями цілком притрушений Шимпанзюк. Він зазирнув через стіну, кинув кілька гнилих голубиних яєць і прожогом метнувся до виходу з руїн.
Тікає, падло – захлинувся від того, що небезпека минула і сьогодні він подивиться своє порно, Сніф, – надаємо сволоті по перше число.

Вони побігли і брудна бруківка помогала, вітер ніс їх вперед, а сонце сліпило лише Шимпанзюка.

Шимпанзюк біг, кумедно закидаючи брудні „лєтовські” кеди і кайфував, не приховуючи свого задоволення. Давно він так не тусив, а може що і ніколи.

Власне кажучи, мало честі бігати за обдовбаним невідомо чим галімим панком, сказав, починаючи втомлюватися Сніф. – давай-но прикинимеся шлангами, тіпа він, нас, в натурі, ні фіга не цікавить!

Вони сіли під якимось парканом і зробили вигляд, ніби перший раз у житті серйозно думають.

А Шимпанзюк не переставав приколювати. Присівши неподалік він корчив гримаси, витикував „факи” і ковирявся у своєму нестерильному панківському носі.

Не дивися на нього, - прошептав Мумі-скін. – А то ще „підніметься”. – Але вголос він сказав наступне: - А тут по ходу ніштяк, чувачина, а шо то за шоп на розі видніється?
Подібний на музичний, - відповів Сніф.
Подібний на музичний – повторив Мумі-скін.

І раптом обидва як підскочать і заволають:

Та це ж наший інфошоп!

Магазин і справді походив на шуканий ними інфошоп. Запихані тривалою гонитвою вони не почули звуків справжнього хард-кору, що тепер тішив слух і линув, поза сумнівом, з будинку за рогом.

Більше накрученості і пантів, - важно так сказав Сніф, раптом згадавши, що це він знайшов і веде на точку. – Я подивлюся чи не має „скаутів”, а ти тричі свисни, коли надибаєш на засаду.
У що свиснути? – перепитав Мумі-скін.

У що хочеш, - відповів Сніф. – Не задавай не по масті питань. Між іншим – у тебе є капуста? Я так і знав – ти її загубив. Про все доводиться думати самому.

Мумі-скін хтів вмазати йому потиличника, але утримався.

Потихеньку вставши вони рухалися вглиб вулиці, у бік романтичної музики про насилля над Іншими, до лампочки якими самими: білими-чорними, нацистами-ліваками, геями-травесті, державою чи просто неуподобаним сусідою. Сніф пас нацистських „скаутів”, а Мумі-скін їхніх шефів. Піонерів не видко, лише Шимпанзюк поволі чвалає метрах у півста перед ними.

Вулиця звивалася, робилася то вужчою то навпаки і накінець згубилася, забита купами провулків, канав, грунтовок, аварійних робіт і відсутністю нормативних позначень,.

Невже вона тут закінчується? – ошелешено проговорив Мумі-скін. – Вона має привести нас до інфошопа!

Вони стояли і дещо розчаровано переглядалися, аж раптом прийшов свіжий вітер і з ним напрочуд цікавий і завжди актуальний запах.

Там долблять план – сказав дійсний (а який троян-скін не знає своїх справжніх, тобто неробочих-наркоманських коренів?) поціновувач доброї шмалі Мумі-скін – пити треба, але направду діло то трохи свиняче, малий, ганджь ліпше.

Він зробив крок і побіг і сторону, звідки долинав приємний, схожий на запах свіжого сіна димок. Паленого, звичайно.

Зачекай! – заволав Сніф – не залишай мене одного!

Але Мумі-скін зупинився лише після того, як добіг до входу в запашне приміщення. Він сів на порозі і почав вдивлятися у темінь коридора. Пахощі свіжесенької „афганки” накочувалися на нього, одна густіша за іншу. Трохи згодом підійшов Сніф і сів біля.

Тут мусліми, - сказав він. – пам’ятаєш, як ми тусували з цими прихованими любителями неповнолітніх реперів та інших маленьких хлопчиків? Як мені тоді кепсько велося!
То були неправильні мусліми, буржуї, робочі люблять прикритих паранджами жінок, не бійся, малий – відповів Мумі-скін, а зараз я хочу трохи вдути і поторчати!

І крокнув у темінь страшного, але напочуд пахучого коридора (скіни типу Мумі люблять ганджубас, слухають негритянську, арабську та інші, головне аби „небілі” музики, дружать з іноземними робочими і ненавидять „білих” нацистів. Чорних теж. Але дуже рідко. Правила дозволяють бити тільки білих. Всі інші – для ШАРПа табу).

Шимпанзюк перестав гризти нігті і спостерігав за ними.

Стій – закричав він. Вони злі і нехороші!
Ага – поморщився Сніф. – ось ми і підлизуємося (кожен хопер не любить брудних панків).
Ти вмієш дути план із каль’яна? – запитав Мумі-скін.
Вмію, але не люблю. Каль’ян дують лише цунарефи. А вони не досить чистоплотні, як на мене. Хочеш курнути – дуй, але без мене!
Ет, дурниці – відповів Мумі-скін і пішов у глиб протушкованого свіжими бейрутськими ароматами наскрізь мусульманського коридору.

Спочатку він не видів нічого, окрім таємничої транцендентності чорного мусульманського шляху, котрим йому увижався довгий, як стилет нациста коридор і орієнтувався виключно за пахощами улюбеного представника флори. Коридор упирався у невеликий, посипаний узбережною галькою дворик з фонтаном, посередині котрого сиділи імами і дули свій план. Трохи далі стояв новомодній магнітофон, тихенько вивший різноманітними мусульманськими мелодіями. Імами мовчали, а Мумі-скін слухав приємну для вуха кожного антирасиста музику, котру він сприймав у якості транскультурного синтеза, але в жодному разі не у рамцях прихильників конфлікту цивілізацій. А сєкс під неї і близькосхідну шмаль надавав життю особливої гостроти, а бажанню захищати чуже – обгрунтованої риторики…

… Мумі-скін повернувся, вийшов із коридора і почав роздуплятися трохи убитими зраками. Сніф і Шимпанзюк сиділи біля входу у голосили:

Домоможіть! Рятуйте! Хелп! Фак! Оф! Ол!
А ми вже думали, тобі торба, дупа, кришка, - сказав Сніф, - або тебе, як мінімум, спожили перечитавші Хакіма Бея імами.
Дурниці – відповів Мумі-скін. – Ти ж знаєш, що я з муслімами, наче в себе дома. Між іншим, там, у дворику, у мене з’явилася одна цікава ідея. Тільки ось не знаю, переповідати її постороннім чи не варто?

І він багатозначно подивився на Шимпанзюка.

Дуй звідси, - сказав Сніф. – У нас буде шифр.
А я люблю шифри! – заверещав Шимпанзюк. – обіцяю не триндіти всім і кожному про почуте. Клянусь шкарпетками предка всіх панків!
Візьмемо з нього клятву? – спитав Мумі-скін.
Гаразд, - відповів Сніф. – тільки це має бути дуже страшна клятва!
Повторюй за мною, - сказав Мумі-скін і повільно почав: - Хай мене вицепить моб наці-скінів і мені не буде куди тікати, хай мене вицепить моб наці-скінів, мені не буде куди тікати і під рукою не буде уламку залізної труби, хай мене вицепить моб наці-скінів, мені не буде куди тікати і під рукою не буде уламку залізної труби, а улюблений тесак я забуду на горищі нашого будинку… Ну!

Шимпанзюк повторив клятву, тільки дуже недбало і зовсім не у тому порядку. У нього була дуже погана, атрофована постійним вжитком амфітамінів пам’ять.

Ну, добре, покатить. – А тепер слухайте. Я вирішив стати справжнісіньким редом, і почну із засвоєння принципів copyleft, - що чуже, те і моє, все інше буржуазні упередження. Я думаю поцупити їхній план, кальяни, касетні записи і магнітофон і заникати поближче до нашого дому.
А це не расизм, цупити у муслімів? – спитав дещо наполоханий таким поворотом подій вроджений антифа (а по-молодості поки що лише – антифак) Сніф.
Ні, це виключно класове питання. Сам розумієш, для нас, „червоних скінхедів” (був ШАРПом, а тепер – ред, - що з людьми дурь робить – подумав Сніф), мусульманький дворик з фонтанчиком і купою дорогущого плану говорить про безпринципну експлуатацію робочої кляси і наших заокеанських арабських, турецьких і ще біс знає яких братів-мусульман, котрі гарують на нашу постіндустріальну економіку з метою швидшого забезпечення співвітчизників дорогущим близькосхідним планом!!! Украсти у працівника бензоколонки залишки вчорашньої шмалі – расизм, а у його господаря – акт класової справедливості. Зрозуміли?
Так, а ким тоді будемо ми? – запитав Сніф.
Мабуть тими, хто знайте кілька бакаванів для збирачів потрібного для підтримки справжнього самурайського духу єдиного у світі дерева, котрому ніхто не дає вирости – коноплі. Він же гаш, план, шмаль, гандж, дурь і так далі і тому подібне.Як корабель назвеш, так він і попливе. З дуррю те саме, чим більше вдуєш, тим менше залишиться, що прямо пропорційно кількості ужитих недобрим поліціянтом виховних жестів. І не просто теоретично послідовних і педагогічно вивірених – Мумі-скіна понесло – але таких, котрі не піддаються щонайменшому позитивному обгрунтуванню з огляду на присутній у них антигіманістичний і на загал дуже болючий коефіцієнт…
Я так і знав – перебив його дещо спохмурілий від потреби працювати Сніф. – Завше ти припахуєш меншого за себе, а ще лібертарієм пишешся.
Але ти щойно грався у Сусаніна, і курити тобі, власне кажучи, ще зарано – відповів вже впевнений, що „жисть удалась” Мумі – скін і знову пірнув у напрямку до наступної зустрічі його свідомості і схожих на кастрованих баранців хмар, в народі - шмар…

ПС. Вірогідність продовження досить істотна і певна у співвідношенні 2:1, а може навпаки. У протилежному разі тішитемося з ілюзії, що навіть недоїдок думки придатний до споживання.

Спец. для „Бриколяж web – log»

Залишити коментар