Славамір Адамович

Славамір Адамович народився 8.03.1962 на станції Уніжма, Онезького району, Архангельської області.
Білорус.
Батьки:
Юзефа Чантарицька, Генріх Адамович.
Бабуся, по-батькові – Тереза Чантарицька з дому Адамовичів; дід – Павло Чантарицький.
Бабуся, по матері – Грізельда Адамович з дому Ровдів;
дід – Станіслав Адамович.

В 1977 році автор “Тюремного щоденника” закінчив 8-м класів Будславської школи; в 1979 – Свірське ПТУ-17.
Працював у Казахстані, потім у колгоспі “Будславський”; служив у радянському війську (1980-1982); знову працював – на Білоруській чугунці, на станкобудівному заводі імені Кірова у Мінську.
В 1985-1992 вчився на філфаці БДУ; з 1991 по 1995 працював у “Настауныцкай газеце”.
У листопаді 1995 написав вірш “Убей президента!”, за що був арештований. У в’язниці КДБ відбув сухе голодування, через 10 місяців був відпущений на підписку про невиїзд.
У серпні 1997 здійснив акт індивідуального опору антибілоруському режиму – на одному з мітингів публічно зашив собі рот.

У 2000 році Адамович знаходився у США, працював на будівлях Нью-Йорка. Мав всі підстави просити політичного притулку, але повернувся у Білорусь, аби займатися тим, що вмів найліпше – створювати “вбивчі” вірші.

Член Союзу білоруських письменників (1999). Живе в Мінську (зараз, здається, в Норвегії. прим. Мазепа).

Видав збірники віршів:
- “Кальварійські клени” (Мінськ, 1990);
- “Земля Ханаан” (Полоцьк, 1993);
- “Зворотні провокації” (Полоцьк, 1994);
- “Кохання під окупацією” (Мінськ, 1997);
- “Плавильники раси” (Вільнюс, 1999).

Від себе: у нього лічена кількість російськомовних віршів. За перший він сидів, всі наступні написав на зоні, під впливом, як він сам зазначає, середовища. Вони гірші за білоруські, частину котрих (“Допит”, “Полковник” тощо) ми публікували раніше. Їм притаманний милий всім креолам тюремний, а-ля “шансон” шарм. Збагнути його-ний політичний підтекст дано лише знайомим з творчістю Адамовича одиницям, котрими, Ви, шановні, після третьої нарізки можете себе вважати.
Читати далі »

Арнольд Тойнбі

Автор, звичайно, типовий буржуазний елемент і метафізик. Втім, його рефлексії на теми паралельного розвитку цивілізацій та історичної ролі внутрішнього-зовнішнього пролетаріатів надаються до властиво діалектичного аналізу сучасних геополітичних моделей та супутніх їм міграційних процесів.

***

ВНУТРІШНІЙ ПРОЛЕТАРІАТ
На завершення нашого огляду внутрішніх пролетаріатів звернімося до близького нам прикладу. Чи мали місце вищенаведені характерні явища в історії Заходу? Якщо ми поставимо собі за мету знайти докази існування внутрішнього пролетаріату в надрах західної цивілізації, ми їх виявимо безліч.
Читати далі »

Микола Малуха, Голова Союзу української молоді Мурмана

Якщо собака виє на місяць, це релігія;
а якщо вона гавкає на чужака, це патріотизм.

Девід Стар Джордан,
американський біолог і громадський діяч

Останнім часом в Росії стало модно говорити про патріотизм і про все те, що з ним пов’язане, а саме: жертовність, самовіддача, знехтування особистих амбіцій заради держави і багато чого іншого. Таке явище у свою чергу обгрунтовано пошуком національної ідеї, відсутність якої пояснюється наявністю величезного спектру різних ідеологій на російському просторі. Зважаючи на що популярністю користуються не тільки класичні для росіян ідеї велікодержав’я, панславізму, комунізму, евразійства, але і такий «дивний симбіоз» як націонал-більшовизм (необов’язково пов’язаного з Націонал-більшовицькою партією Едуарда Лімонова). Він ввібрав в себе всі ідеї, які тільки існували за весь період російської історії: місіонерське призначення, ореол боротьби з «силами зла», останній оплот «світла і правди» в цьому світі, бажання збільшити свою зону впливу над іншими народами і державами – список можна продовжувати.
Читати далі »

МЛ “Бриколаж”

Це не diy і не distro. Тут обертаються вжиті цінності, котрими за принципом second-а треба ділитися зі всіма бажаючими.

Нижче подані кільканадцять гуртів, чия творчість загратована термінами типу ска, ой!, панк, краст, неосвінг, реггі, рокстеді тощо.

Ніяки продажів, лише на обмін або в подарунок. Тому це “обмінний пункт” - покористувався, дай іншому.

Примітки:
1) все в mp3
2) в списку відсутні гурти з СНД
3) є англ., фран., іспан., чес., япон.
4) пропонуйте по-суті, флуд розстрілюватиметься на місці
5) киянам - при особистій зустрічі, іншим - по пошті
6) “скаутам” мати рекомендації “основи”
7) тут пропонувати лише в межах зазначених або похідних стилів
8) компакт за рахунок, умовно - “клієнта” (друзям, колєгам, однопартійцям, собутильникам - за рахунок “контори”)
9) заявки приймаються через “коментарі” і по ел.пошті
10) ідеологічна позиція “клієнта” є його особистою психостатевою проблемою і на справу не впливатиме
Читати далі »

Святослав Вишинський

Символіка Золота є наріжним каменем усіх символічних систем Традиції.
Суперечливі трактування образу Золота (включно з його діалектичними варіаціями) викривають лише недосконалість методів дешифрації давніх і сучасних текстів, які здебільшого не беруть до уваги як діахронічний розвиток премордіальної символіки, так і дискурсивну відчуженість інтерпретаторів від древніх смислових систем.

Полісемантика образу Золота найповніше проявляється в алхімічній традиції.Головна мета Великого Магістерію полягає у виведенні субстанції lapis philosophorum, здатної трансмутувати метали на Золото. К.Г.Юнг підкреслює, що таємниці науки перетворень криються в її алегоричному трактуванні, і для посвячених основними в лабораторних дослідженнях були символи і їхні психічні ефекти: “Свою собственную позицию они провозглашали в заявленихя типа Aurum nostrum non est aurum vulgi” [5, с. 51]. Ключове тлумачення оккультного методу аналогії сформулював Папюс: “…все физические феномены, поражающие наши чувства, - только отражения, одежда высших сущностей, идей” [3, с. 10]. Виходячи з цього, за завісою алегорій, в яких профан міг вбачати лише хімічні процеси, очевидно, приховані метаморфози духовного порядку, і в цьому ключі символіка Золота набуває нових смислів: “…как aurum nostrum, оно очень удалено от грубой материальности металла, по меньней мере для уточненных умов” [5, с. 94].
Читати далі »

Борис Стомахин

“Декабристы разбудили Герцена. Герцен развернул революционную агитацию”…

Эти всем в России знакомые со школы слова сегодня обретают новое, совсем иное звучание. Обретают, если приложить их к нашему времени.

Нас разбудили не декабристы. Нас разбудили чеченцы.

В самом деле, если что и “разбудило” нынешних антиимперских, антироссийских, анти-ФСБшных революционеров в России - то это была именно Чечня. Для поколения, вошедшего в сознательную жизнь (а кое-кто - и в политику тоже) уже в горбачевско-ельцинское время, Чечня стала огненным крещением, роковой чертой, вечной кровоточащей раной в сердце, порогом, за которым уходит в прошлое “нормальная”, спокойная обывательская жизнь - и начинается “вечный бой” за Свободу, против последней в мире колониальной империи. “Покой нам только снится”. Чечня стала нашим набатным колоколом, исступленно зовущим на этот смертельный бой.
Читати далі »

Борис Стомахин

Кто еще, кроме рассеянной по всему миру чеченской общественности, ТРП, правозащитников да комитетов содействия ЧРИ из числа различных европейских парламентариев, заметит наступающее 60-летие депортации чеченцев в Казахстан? Никто; в сознании обывателей России, во всяком случае, эта дата не отразится точно так же, как не отражалась и все эти предшествующие 60 лет.

Одно из самых чудовищных преступлений сталинского режима, до сих пор заслуженно не отомщенное, ныне уже намного превзойдено. Ельцинско-путинские каратели оказались достойными выучениками своих наставников - “сталинских соколов” из НКВД. Тени Берии и Абакумова как будто стоят за плечами Путина во время его показушного телеобщения с “россиянами”. Геноцид чеченского народа стал чем-то вроде непременного ритуального действа для России - неким экзаменом на зрелость диктатуры и достаточность садистско-палаческих качеств правящей клики. Чеченцев подвергают всем мыслимым казням и самым изощренным, изуверским пыткам вот уже не первое столетие - да вот только никак не могут сломить…
Читати далі »

Борис Стомахин

Борис Стомахин сообщил из тюрьмы, что следствие теперь переключилось на три его статьи. Он просил распространить статьи как можно шире, перепечатать в разных СМИ. Ниже одна из этих статей.

***

После каждого взрыва в Москве приходится повторять одно и то же. Порядком надоело, конечно, но что поделаешь - война не знает передышек.

Взрыв в московском метро, между “Павелецкой” и “Автозаводской”. 40 погибших, 113 раненых, искореженные вагоны, немедленные вопли о “чеченском следе”, традиционные путаные описания “смертников” и “смертниц” в разных количествах, якобы пронесших на себе взрывчатку в метро. Такова фактура войны.
Читати далі »

Іван Майстренко

Я цілком згоден з твердженням Вс. Фелікса, що совєтська економіка розвивається швидшими темпами, ніж економіка найпередовішої капіталістичної країни США. Згоден також, що одною з причин цього є пляновість, яка усуває кризи і всякі інші “простої” та руйнування продукційних сил. Але Вс. Фелікс навіть в цій частині, де він очевидно має рацію, односторонній, отже, й не об’єктивний, і, далі, в самому зіставленні ним економіки СССР і економіки США заложені теоретично спірні поняття. Проблему ринкового й плянового господарства треба всебічно обговорити, щоб тут не було ніякої путанини й непорозумінь.

Підкреслюю, що мої розходження з Вс. Феліксом є суто теоретичні. Стремимо ми до одної мети: ми противники реставрації в Україні капіталізму, ми віримо, що “принцип суспільної власности, - як каже представник ОУН на Землях, П. Полтава, - стане могутнім рушієм розвитку продукційних сил України”. Але які будуть конкретні форми того господарства з суспільною власністю, яка буде в ньому функція ринку, в чому полягатиме пляновість і т. д. все те не є ще ясне, хоч його й можна передбачити, бо елементи майбутнього вже існують в сьогоднішній підсовєтській дійсності. Накреслити цей образ майбутнього являє собою не тільки теоретичний інтерес. Цей образ майбутнього відмежує нас, по перше, від минулого, що так буйно розквітає на еміграції в різних течіях реставраторства. По друге, цей образ майбутнього допоможе нам встановити, що в сучасній підсоветській дійсності є переходове й скороминуще, а що є елементом майбутнього. Ми розходимось в Вс. Феліксом не в ставленні до пережитків минулого, а саме в отому визначенні - що з сучасного в совєтській дійсності є елементом майбутнього, а що являє кон’юнктурне, переходове явище. Цим я й хочу в цій статті зайнятись.
Читати далі »

Ірена Карпа

Читаючи, на приклад, Селіна, я звертаюся до тексту, мов студент до викладача. Мене не цікавить його фашистське минуле, оскільки навіть воно варте поваги. Як і, з протилежного боку, маоїстичне Сартра, і так далі і тому подібне.

Книжки Карпи про чоловіків, точніше – мучачіків, відношення до котрих подібне до більшості аналогічних чоловічих реакцій.
В цьому сенсі, її писання радше маскулінне, а сама Карпа, відтак – наш пацан.
Читати далі »