В.З.

Французький ультраправий політик Жан-Марі Лепен упродовж певного часу мав у журналістів знущальне прізвисько “пан один відсоток”.
Нині Жан-Марі, що дистанціюється на словах від фашизму, має стабільну електоральну підтримку. А респектабельні проамериканські праві на чолі з Ніколя Саркозі використовують близьку до “нац-фронтівців” антиемігрантську риторику. Тож сорокарічна боротьба ультраправих у країні “Гальського півня” була недаремною.
Лідер українських “лепенівців” Олег Тягнибок не досяг відсотка підтримки. Нуль цілих сімдесятшість сотих. Тож навіть “паном один відсоток” його називати зарано. Втім восьме місце на виборах та три реґіони, де партія подолала 3-відсотковий бар’єр - це вже заявка. Особливе піднесення в пана “три чверті відсотка” викликає успіх у Києві.
Читати далі »

Пересвіт

Бажання принести щастя масам, породжене власним незадоволенням, знайти свого Едіпа внаслідок самоаналізу і засумніватися в ньому.

Спроби йти на мотузочці гуманності та догмі породжувало до справжніх форм радості, які мало хто визнав. Я впевнений, що йдучи під гільйотину, Робесп”єр міг заспівати в лице катові: “Все говорят, я самый лучший парень в нашем дворе. Я нравлюсь всем, но почему-то только не тебе”. Коли Сталін, пожертвувавши своїм особистим щастям, творив нову країну - його не сприйняли. Покоління, що схопили верхівку згодом - повернули в нотки показної доброти. Людину з європейською освітою, Салот Сара, мають шанувати усі, у кого розбите серце. У Кампучії шлюби укладалися без кохання, ревнощів і незадоволення. Якщо ти дожив до шлюбу - ти щасливий! Шлюб із розрахунку - неможливий.

У Теда Качінського є твір про корабель, який пливе на погибель. Але замість того, щоб міняти напрям - дбають про доброту. Захищають собак, дозволяють боцману відсмоктувати. Юнга бачить і каже: “Не у тому напрямі йдете”. Але він гине, як і інші.

Бажання і продукти виробництва завди конфліктують. У 1960-х роках, коли маси почали ворушити підсвідомість речовинами, верхівка злякалася бунту. Заборонили лізергін і інші засоби. Розквіт футурології та фантастики, ставка на екстрасенсорні здібності людини (навіть у Лема в “Сумі технологій”) розквітають саме тоді. Згодом усе підмінилося шарлатанами, які друкують оголошення у “Бульварі”, і розчаровують людей.
Читати далі »

Каталонець

Гої слухають Стінга. Останній в даному випадку вже не принциповий – на його місці могли бути Depesh Mod чи хтось інший. Принципово те, як вони слухають. Старенький патефон наказав довго жити, а формат Compact Disc, так і не зміг підкорити серця вітчизняних гоїв. На 90-хвилинній стрічці вмістилось два з половиною альбома, плюс невтемні вставки якихось панків.

Коли між піснями Стінга прорізається голос Юри Шатунова. Гої починають голосно матюкатись, і перерваши гру в преферанс, заходяться перемотувати. “А не пішли б ви нахуй! – вигукує один з них, - Це касета батьків, там іще Буланова має бути. Дякуйте, що хоч це приніс!” За мить всі заспокоїлись, і в зеленому мерехтінні “Маяка” гра продовжилась.

“…еще одна осталась ночь у нас с тобой…” – це і були залишки Тані. Громадськість обурена! В сторону колонок летять залишки некошерної закуски та інший непотріб. “Ви заїбали!” – промовляє дівчинка несимітської зовнішності. Граціозними рухами вона первертає касету і нтискає Play, а разом з ним і заповітну кнопочку Rec. Тепер поверх Стінга красуватиметься запис чергової (чи позачергової) пиятики.

90 хвилин з жахливим звучанням, тричі зажована плівка, переписана вже разів вісім… Касета могла мандрувати по руках вічно. А коли, нарешті, потрапляла до тебе, то приводила нового власника в екстаз, подібний до релігійного. Багатометрова магнітна стрічка цілодобово перекручувалась то в одну то в іншу сторону. Погодьтесь, споглядання за цим процесом може порівнятися лише із зоофільським ріаліті-шоу. Чиста метафізика.

Втративши касетники, гої втратили цілу цивілізацію. Тепер це лише спогад. “Маяк” став елементом декору, з якого на кожен шаббат грішні невірники стирають пилюку. Коробочки SONY, AGFA, BASF дряхліють в шухлядках.

В 80-х і 90-х не було mp3-антологій, сервера infostore.org, не було флешок на 4Gb. Жаданну касету треба було шукати по всьому місту. Перейшовши на нові носії, музика потрапила у інший вимір. Безглуздіше, ніж слухати оперу по радіо, може бути лише секс з гумовою жінкою. Але, тим не менше, погляньте: в новому амплуа музика втрачає свою трансцендентність, свою емоційну наповненість. Маркузе назиав цей процес “десублімація”, простіше кажучи, “найобка”. Омріяна, нехай і пережована, касета давала ті відчуття, яких ніколи не дасть механічне скачування з UA-IX.

www.ua-so.in.ua

Давид

Вашій увазі пропонується підбірка антифашистських плакатів, намальованих в новому для мистецтвознавців ідеологічному форматі. В кожному разі, гламурні галереї такого не демонструють. Немає запиту пронизаного буржуазними стрілами суспільства, частина котрого голосує за різні “Свободи”, в той час як інша вірить в людське достоїнство і колективну солідарність.

Читати далі »

У рамках дослідження й популяризації історії українського соціалістичного руху Українське товариство історії трудового народу публікує уривок зі статті “Самостійна Україна в епоху соціальної революції” разом з коментарем видатного українського соціаліста і революціонера Павла Христюка, які проливають світло на причини трагічного конфлікту між українськими і російськими соціалістами в роки Громадянської війни.

Обстоювання незалежности УHP було одною з самих головніших причин, які вели українську революційну демократію (навіть наилівіщу її частину) до боротьби з російськими большевиками i Совітською Pociєю. Pociйcькі комуністи пояснювали ці „самостійницькі домагання“ української демократії виключно дрібнобуржуазною психольоґією та націоналізмом чи навіть шовінізмом української демократії. Доля правди в цих закидах московських комуністів єсть, але тільки одна незначна доля. В дійсности до обстоювання постулату незалежности України українську демократію спонукували не тільки вплив загостреного національного почуття чи може несвідоме бажання відстояти через незалежність України інтереси дрібної української буржуазії, але й мотиви глибшого, соціялістичного характеру. Наведемо тут уривок зi стaттi одного укр. с.-д. (в той час коли було написано цю статтю УСДРП була ще єдиною), віміщеній в „Роб. Газеті“ на початку січня 1919 р. (тоб-то в момент загострення відносин з Сов. Pociєю). Можна без помилки сказати, що виложені в цій статті мотиви обстоювання незалежности України поділяли в той час вci українські соціялісти:

„Серед деяких соціялістичних кол, — писала „Роб. Газета“ в зазначеній статті, — до цього часу дуже поширеною була думка, що розвиток світового господарства, втягуючи вci країни в загальний коловорот економічних відносин сприяє об’єднанню малих держав в більші й дужчі i врешті повинен привести до знищення кордонів i обєднання вcix держав в єдиний організм регулюючий хід світового господарства. Це останнє має настати після соціяльної революції і заведення соціялістичного ладу. Але вважалося, що й до соціяльної революції всякі змагання нації до утворення власних національних держав суперечать з нівелюючою, централізуючою і обєднуючою тенденцією економичного розвитку і тому є реакційні…
Читати далі »

Андрій Рєпа

Вважається, що в демократичних суспільствах критика — тільки на користь суспільству, отже, критику слід заохочувати для його розвитку і вдосконалення. Натомість тоталітарне суспільство не сприймає критики, боїться її і забороняє. Тим часом постулат про те, що критику потрібно всіляко вітати, сьогодні, на жаль, не працює: нинішнє суспільство, поєднуючи в собі як демократичні, так і тоталітарні риси, неспроможне відділити одне від одного. Яскравим прикладом цього є расизм, який дедалі впевненіше набирає популярності в різних сферах публічного та приватного життя.

Бажання розділити людей на «своїх» і «чужих», ненависть і страх перед «чужинцями», гасла міфічної «чистоти» нації та культури, дискримінація за національною чи статевою ознакою — ці класичні вже форми «вірусу» расизму мутували разом зі структурними змінами, що відбулися на зламі століть в економіці, політиці та культурі, і тепер чудово почуваються в суспільстві споживання і «свободи слова», ба навіть завойовують культурну гегемонію в «дискурсивній боротьбі» ідеологій та світоглядів.
Читати далі »

Сергій Жадан

Навесні 1918 року в обороні Одеси від австрійських окупантів, поруч із загонами анархістів та есерів, брав участь батальйон китайських інтернаціоналістів на чолі з Йоною Якіром. Історія замовчує, яка доля спіткала червоних китайців: чи відійшли вони разом із Якіром на північ, вже в 19-му, чи навпаки – дочекались Антанти і виїхали до Франції, тримаючи на дні валізок «Капітал» Карла Маркса, чи можливо, усіх їх до ноги вирізав відомий ксенофоб та життєлюб отаман Григор’єв. Історія замовчує, а даремно – не так часто можна зустріти китайців, які захищають від Габсбургів революційні завоювання.

Скільки їх там могло бути, в тому батальйоні? Кілька сотень, не більше. Що таке кілька сотень китайців? Купка. Відлік китайців починається з десяти тисяч, батальйон китайців – це крапля в морі китайського інтернаціоналізму. Але тим не менше – тоді, в 18-му, саме Йона Якір з китайцями боровся проти австрійців та німецьких колоністів, і все це згодом назвуть українськими визвольними змаганнями.

Чим насправді керувались китайці? Очевидно, просто дбали про свої соціальні інтереси, або виміщали на окупантах свої національні комплекси, або, можливо, справді бажали роздути пожежу світової революції, так аби навіть у Китаї можна було погрітись. Китайців зрозуміти важко, особливо коли в них у руках зброя.
Читати далі »