Оргкомітет руху «Нові ліві» пропонує обговорити питання проведення Українського соціального форуму.
Ми всі чудово розуміємо, що хто б не переміг на прийдешніх парламентських виборах, це аж ніяк не вплине на загальний курс неоліберальних реформ у економіці та соціальній сфері на шкоду інтересам українських трудящих. Необхідно розвернути на 90 градусів поточний політичний порядок денний помаранчево-синього протистояння й висунути на передній план проблеми захисту економічних, соціальних, політичних і культурних прав мешканців України. На жаль, ліві сили через свою маргінальність об’єктивно не здатні це зробити. У той же час стихійні низові протести, що відбуваються зараз у багатьох українських містах і селах розпорошені, дезорієнтовані і не усвідомлюють взаємозв’язку різноманітних локальних соціальних проблем між собою та глобальних передумов їх вирішення.
Для розв’язку подібних проблем глобальний антикапіталістичний рух виробив формат соціальних форумів. Ми вважаємо, що Український соціальний форум стане інструментом об’єднання різноманітних суспільних рухів і лівих активістів та майданчиком для обговорення найважливіших проблем українського суспільства в їх глобальному контексті, обміну досвідом соціальної боротьби, створення передумов для формування нових коаліцій і суспільних кампаній і, в кінцевому рахунку, висунення соціального порядку денного в українській політиці.
Ми виступаємо з ініціативою проведення відкритої зустрічі в м. Києві представників усіх зацікавлених суспільних рухів, профспілкових, екологічних, правозахисних, феміністських, непартійних лівих організацій та ініціатив, низових протестних груп для обговорення можливості проведення Українського соціального форуму і, в разі позитивного рішення, формування оргкомітету з його підготовки.
Пропонуємо орієнтовну дату проведення зустрічі 28 червня, однак, остаточні час і місце будуть узгоджуватися з усіма зацікавленими учасниками.
Повідомити про своє бажання взяти участь у зустрічі, задати питання, висловити зауваження й побажання можна за адресою електронної пошти: novi-livi@ukr.net
З повагою і товариським вітанням,
Оргкомітет руху «Нові ліві»
Вчора, в межах «Бійцівського клюбу» відбувся перший ідеологічний двобій, покликаний з’ясувати різницю в організаційних підходах між неомахновцями та прихильниками «теорії автономії».
Не ставлячи упереджених акцентів. даємо можливість, що називається, власноруч, визначити, переваги та хиби цих методологій.
Отже, раунд перший: Ацетон проти В.З. Бій почався!
***
Ацетон:
Ми зібралися тут для обговорення суперечки, яка носить більше особистісний, ніж ідеологічний характер. Це не дискусія про переваги підходу організаціоналістів і антиорганізаціоналістів, і навіть не конфлікт старшого і молодшого покоління… Принаймні, так здається мені.
З Володею я познайомився трохи більше року тому, з того часу я багато чув про те, яка він складна і суперечлива людина, багато чув від нього про те, які всі підараси… грубо кажучи. Мене це, чесно кажучи, не хвилювало, поки в ці чвари не почали втягувати мене.
Мені Вова уже закидав змову і з морквоїдами, і зі «знежиреними сталіністами» - справа у тому, що одним я допомагав у організації однієї акції і підтримував дружні зв’язки після цього, а другим, на прохання А.Рєпи («ярого антианархіста») переклав статтю… Той факт, що стаття абсолютно не стосувалася анархізму, Вову, вочевидь, не їбе.
Мені почали закидати, що я зрадив Вову.
Твоя проблема, Вова, у тому що ти сумний, сумний ти і твоя політика …
І ти знаєш, що це так. Інакше чому кількість твоїх слухачів за весь час твоєї анархістської діяльності така мала? Чому експлуатований пролетаріат не бігає за тобою із прапорами?
Твоя політика сумна, бо вона не відповідає стану речей, вона неадекватна.
Твої монологи, твої суперечки з ефемерних теорій ніколи не призведуть до реальних соціальних (культурних) змін. Мені здається, твоя політика не є шляхом до радикального перетворення життя, оскільки наше життя уже й так достатньо сумне.
Ти відокремлюєш політику від реального життя простих індивідів. Ти намагався мені нав’язати політику у вигляді обов’язку, який не звільнює від тягарів і суму, а навпаки ще більше навантажує.
Політика не повинна полягати у обговоренні цих речей, вона повинна реально робити життя кращим. Ніхуя такого не помітив. Політична дія, яка пригнічує, втомлює, лише закріплює втому, сум і утиски в житті.
Я, «займаючись політикою», знаходжу нових друзів, збагачуюсь знанням… - мені це приємно, я так розслабляюсь.
Для мене ідейність полягає не в популізмі, демагогії, інтригах і роздмухуванні чвар у і так нечисленному середовищі. Для мене ідейність починається зі шкрябання ключем дорогої машини, маргарину в унітазі макдональдсу, відмові від ужитку м’яса і риби, шкіряних речей, з переконувань правих у їх неправоті, у замальовці ворожих гасел у себе на районі, поїздках на хардкор концерти… і ще в деяких речах, про які я тут казати не буду.
В той же час, я не відношу себе до жодної організації і не вішаю на себе ярлички на кшталт «тру лібертарій» чи «тру анархіст».
Врешті-решт, кожен дроче, як він хоче. Маєш свій шлях? Іди ним, але не тягни тих, у кого він інакший.
В.З.:
Для моих украинских слушателей и читателей. Этот текст предназначен не только для сегодняшней дискуссии. Я намерен разослать этот текст по анархистским и левым ресурсам России и Белоруссии. Посему и пишу на русском. Если белорус, знающий белорусский процентов на 90-то поймет мой украинский, то российские товарищи, на дискуссию с которыми я рассчитываю, просто не смогут мне ответить. Так что русский язык тут от неуважения к украинскому, а по причине глубоко функциональной.
Революционная или заговорщицкая организация предшествует устройству, рожденному в результате общественного переворота. Большевизм породил партийную централистскую диктатуру, фашизм - вождистский тоталитаризм. Т. Е. характер организации и ее действия оставляет не просто отпечаток. Они формирует структуру общества. Со всеми родимыми пятнами, атавизмами, конструктивными особенностями или “архитектурными излишествами”. Как, например, не функциональный светский гуманизм и универсализм элитарного пласта культуры большевистских режимов. Так же это касается остаточного “эллинизма” нацистов.
Свежий пример. “Оранжевая” революция, проводившаяся недемократическими по форме партиями, вместо буржуазной демократии привела к относительно соревновательной олигархии, поменяв только градус авторитаризма, но, не изменив сущность политической системы. Т.е. незрелость партии и их верхушечный характер помешал буржуа реформировать систему в сторону “нормального” капитализма и социального государства. Пытаясь поменять существующий порядок на более стабильный “западный”, они не удосужились сменить тип партии. Они желали построить Европу теми методами, которыми устраивали обычный дерибан собственности и бюджета все эти годы. И никакого прорыва к западной демократии у них не произошло. Круг корпоративных игроков расширился, впрочем, это вариации по распределению власти в узком слое из 200 тысяч багатейших граждан Украины. Который не способен сейчас никого убедить даже в иллюзии участия масс.
Внешняя копия многопартийности с отсутствием реальной массовой партийной базы и возможностью обратной связи. Ведь внутренняя демократия для любой из пяти политических сил, представленных в зале Верховной Рады - не более чем пустой звук. Это даже не обман, как на Западе - этого никто не старается даже имитировать. В то же время, “оранжевая революция” показала, насколько сильно этот узкий слой капиталистов боится людей на улице.
Но не мне судить тех людей, которые создают условия для политической нестабильности и революции. Мой респект Ющенко и Януковичу. Они сделают пол работы за любых революционеров.
А теперь вернемся к насущному. Давайте подумаем о самих либертариях и их сомнительном, на данный момент, революционном потенциале.
Есть три варианта принятия решений и построения организаций анархистов.
1) Результативным голосованием считается единогласное решение. Консенсус, как принцип, предполагает возможность учета всех мнений участников собрания. Либо подчинение меньшинства большинству. Или навязывание своей точки зрения волевым меньшинством большинству. Что тоже не редкость. Если конфликт неразрешим, то следует раскол. Часто разногласия парализуют деятельность группы или объединения. Обычно это предвестник окончательного развала. Сама “демократия консенсуса” есть организационное выражение великой мечты о реальной Утопии, когда все конфликты будут преодолены и гармоничное, лишенное недостатков анархистское общество станет залогом раскрытия потенциала каждого человека. Понятно, что в таком мире, где противоречия преодолены мысль каждого, выгода каждого, будут служить благополучию всех.
2) Часть анархистов предполагает, что консенсус не обязателен. Эта “еретическая” идея кажется немыслимой сторонникам консенсуса. Махно или Букчина на основании признания ими прав меньшинства и большинства не приносить свои взгляды в жертву гнилому компромиссу даже некоторые горячие головы были склоны называть “не правильными” анархистами. Озабоченные проблемами реального коммунитаризма и революционер Махно, и реформист Букчин, понимали, что даже в одной территориальной общине не может быть настоящего единодушия. И принципы построения революционной организации они пытались соотнести с реальными формами осуществления анархического проекта. Вече, местный совет или собранием делегатов “полисов”, а реальная история анархистских или просто безгосударственных образований доказывает, что внутри этих обществ никогда не было консенсуса. Культурные, идейные различия и материальное расслоение всегда порождали конфликты и острую общественную борьбу.
3) Есть третий “антиорганизационный” способ построения групп. Реально, организация строится исходя из “проектного” принципа. Маленькие коллективы из вполне определившимися лидерами занимаются отдельными направлениями работы. Такой “антиорганизационализм” дает возможность решать насущные вопросы без волокиты и споров. “Не вождь” или “не комитет” сам обзванивает или включает в рассылки нужных ему людей. Внешне при этом соблюдается принцип единогласного решения. Несогласному ведь могут просто “не дозвониться”. И никакой угрозы раскола. И принцип “консенсуса” соблюдается. Это нужно серьезно постараться так через задницу вести свои дела, чтоб дать сформироваться оппозиционной группе. Понятно, можно предполагать, что в светлом анархистском завтра даже проблемы канализации и водоснабжения смогут решатся проектным методом. Но в это слабо верится. Проектные ячейки, которые действуют как субкультура, возможны в обществе, где они действуют, как подполье против тоталитарного или авторитарного репрессивного режима. Понятно, что государство всегда авторитарно. Но мы говорим о градусе репрессий. Погруженный в субкультуру российский или белорусский анархизм - это нормально. Украинский субкультурный анархизм - это заведомая капитуляция, даже без попытки дать бой.
Принцип принятия решений анархистской организацией должен быть таков, чтоб потом его можно было перенести в революционное будущее. Но для этого нужна организация, которая способна сама сформулировать требования и проводить их в жизнь.
Такая организация даже при “однородной идеологии” все равно состоит из различных людей. С разными взглядами. И это хорошо. Только дискуссия может помочь сформировать организации свою “повестку дня” и попытаться сделать ее актуальной для общества. Ведь группировка состоящая из одних борцов за права животных или за трезвый образ жизни не сможет изменить ровным счетом ничего в основе этого общества.
Недавно мне посчастливилось побывать в стране, где борьба за права животных выглядит весьма и весьма уместно. Так как вид ХОМО САПИЕНС там весьма процветающая форма жизни. В Дании за четыре дня я видел пятерых бомжей. Не идейных бродяг старых хипанов, а именно бомжей. Я их запомнил в лицо. Вся их популяция представлена в центральной части города. По лицам видно, что это глубоко соціально дезадаптированные личности. Явно не в себе. Потому что нищету в этой стране с мощными профсоюзами и настойчиво рекламирующей себя культурой рабочего класса не сыскать. Хорошо и разнообразно питающиеся и от того весьма поджарые датские пролетарии (я видел фотографии поколения 50-х ) просто всем своим видом показывают классовую гордость. И им есть чем гордиться. В рабочем музее Копенгагена показано, как жили эти люди раньше. Они плохо питались в 19 веке и середине 20-го века. Тощие изможденные сто лет или толстяки на мусорной диете полвека назад. Их квартиры были малы и бедны, но они боролись. Поэтому субкультурный радикал, выступающий за права животных или против потребительского общества выглядит весьма адекватно. Что не скажешь о нашей стране, где по статистике, каждый второй не может обеспечить себе полноценное потребление. Менее 9 процентов живут в относительном достатке, а всеми благами растущей экономики пользуется слой в 200 тысяч крупнейших капиталистов. Если анархистам так нужно поле борьбы за что-то реформистское и позитивное, чтоб помочь массам осознать реальное положение вещей то это поле за каждым углом. Мои слова не означают, что либертарии борющиеся за здоровый образ жизни, кормящие бомжей или защищающие животных не нужны. Но даже в этой деятельности важно найти социальную составляющую. Например, борьба против охоты показала бы, что этот отвратительный обычай есть развлечением буржуа. В свободное время от эксплуатации людей эти убийцы безжалостно и жестоко убивают животных. Это выражение их сущности и культуры их класса.
Для того, чтоб бороться за реальные изменения в обществе нужна сила и немалая.
Только большая организация, построенная на принципах самоуправления, свободной дискуссии и отрицании вождизма способна изменить общество в лучшую сторону. Она должна сама стать субъектом или частью коллективного субъекта социальной революции.
Чем же сейчас занимаются анархисты, не имея реальной организации и силы? Они борются против отдельных проявлений доминирования и эксплуатации. Собственно порядок дня организациям и группам формирует репрессивное государство и общество. Некие вопросы в порядок дня попадают и от ситуационных союзников. Часто добросердечные либералы из разных организаций за права человека, за экологию, за легалайз или против несправедливого нового экономического порядка подкидывают какую-то тему. Иногда анархисты пытаются действовать в хвосте левореформистских или коммунистических сил. Это больше всего напоминает ситуацию в России перед революцией 1917. Тогда анархисты выступали подносчиками патронов для эсеров и эсдеков. Т. Е. были всего-навсего не очень самостоятельным крылом социально-революционного движения. Накануне самой революции и в первые месяцы после февраля анархисты стали реальной силой, но не имея внятной единой стратегии и четкого видения будущего, они были побеждены большевиками в России. По моему мнению, анархисты несут часть вины за большевистскую диктатуру. Они проиграли партию. Только в Украине в части степной зоны мы имеем локальный анархистский эксперимент Махно. Именно на основании исторического поражения в 17-20гг он и пишет с Аршиновым “платформу”. Из поражения он предлагал вынести уроки. Урока мы не вынесли.
Анархисты сами должны стать самостоятельным субъектом, формирующем иногда в союзе с либералами и левыми, а иногда самостоятельно политическую линию. Только линия эта должна быть наша, а не партийная или НГОшная.
Читаючи нещодавно чергове число газети „Свобода” № 16 (331) за 8 -14 травня 2007 р., я натрапив на статтю Віктора Стрижа „Російська „Чорна сотня” в Українській революції”, автор якої пише:
„Скажімо, коли у квітні 1917 р. речники Центральної Ради на повен голос заговорили про необхідність автономії України, у відповідь на це голова виконкому Київської Ради робітничих депутатів меншовик Незлобін запевнив: російська революційна демократія багнетами відповість на проголошення автономії України. Таку ж позицію посідали і місцеві більшовики на чолі із Юрієм Пятаковим та Євгенією Бош. І така ідейна спорідненість на грунті шовінізму знаходила вияв у практичних діях: скажімо, на початку лютого 1918 р., коли після здобуття Києва військом більшовиків, один з лідерів місцевих правих , відвертий чорносотенець, антисеміт та україножер Василь Шульгін був заарештований, але …негайно відпущений за особистим наказом щойно згаданого Юрія Пятакова. А потім Шульгін став одним з провідних ідеологів Денікінської армії”.
Читати далі »
На сегодняшний день Украина принадлежит к числу тех государств мира, в которых правовая система устроена таким образом, что тот, кто ворует миллионами, хищнически грабя свой народ, не проведет ни одного дня за решеткой, в то время как тот, кто вынужден ради выживания идти на мелкие правонарушения имеет все шансы «ответить по всей строгости закона», т.е. выступить в роли «искупительной жертвы» или «стрелочника». В этом как раз и заключается подлинная суть «верховенства права» в буржуазном обществе, где действует принцип, как шутят американские юристы, «виновен, пока не доказано, что богат» (guilty till proven rich). В таком обществе закон служит богатым и безжалостен по отношению к бедным, а бедные правонарушители, которых часто на совершение преступления толкает нищета, своими страданиями служат видимости успешной «борьбы с преступностью».
Недавний пример тому – судебный приговор, вынесенный Голосеевским районным судом Киева продавцу киевского радиорынка за распространение нелицензионного программного обеспечения, принадлежащего корпорации Microsoft, который был инициирован этой же корпорацией. Согласно этому приговору, гражданин Украины, некто Журавель признан виновным и осужден на год и месяц лишения свободы.
Здесь нельзя не вспомнить уже забытую варварскую практику сажать обанкротившихся должников в «долговую яму». Как видим, старая варварская практика возрождается в «информационном обществе» уже в новом технологически-облагороженном обличье «борьбы против нарушений прав интеллектуальной собственности».
Вспомним и то, какому колоссальному, унизительному и беспардонному давлению совсем недавно подвергалась Украина со стороны стран, являющихся крупнейшими производителями продуктов интеллектуальной собственности, с целью принятия соответствующего законодательства.
Вместе с тем этот, казалось бы, банальный случай с продавцом радиорынка может дать повод для более глубоких размышлений на предмет такого модного ныне понятия, каковым является «информационное (постиндустриальное) общество».
Читати далі »
“Коментар В. Бугери до мого листа із цитатою з праці В. Винниченка є прикладом висмикування цитати з контексту, що суперечить змісту, який вкладає автор. Саме про таке цитування колись Георгій Плеханов казав: “Дайте мені “Отче наш”, я вирву звідти речення й доведу вам , що автор цього твору вартий того, аби його повісили”.
Володимир Винниченко слідом за наведеним уривком пише, що таке висміювання і така зневага трудящих українських мас до всього українського (яку він до речі значно перебільшив, вдавшись до літературної гіперболізації задля того, аби применшити власну провину за антинародну політику уряду Центральної ради), було лише для стороннього глядача справжнім.
Насправді ж, як не може щиро нормальна людина, а не маніяк висміювати і обпльовувати свою матір, так не може нормальна людина, й тим більше свідомий пролетар, обпльовувати і знищувати весь свій народ, всю націю (байдуже навіть свою чи не свою) і всю національну культуру. В кожній національній культурі, як писав Ленін, є культура буржуазна, поміщицько-клерикальна, й навіть подекуди чорносотенна, що є пануючою до перемоги пролетарської революції, й елементи культури демократичної й соціалістичної. (див.: Ленин В.И. О национальной гордости великороссов// ПСС. Т.26. С.107). Наше завдання, як раз полягає в тому, аби із реакційними елементами боротися на смерть, а революційні елементи знайти, розвинути й поширити, а не відкидати цілком всю національну культуру того чи іншого народу як контрреволюційну чи реакційну. Разом із водою так можна виплеснути й дитину.
Читати далі »
8 червня рух «Нові Ліві» та ініціатива “Світ не товар” проводять масову акцію, присвячену громадському протесту проти зібрання так званої «Великої Вісімки» (G8), яке днями проходить у німецькому місті Росток.
Гаслами акції є: G8 – на смітник історії! Хай живе G0!!! Ми переможемо! Їх - лише 8, нас – мільярди!
Захід відбудеться у вигляді пікету та ходи (з міркувань безпеки координати уточнюйте за контактними адресами).
Учасники акції вимагатимуть від МЗС України негайно направити ноту урядові Німеччини з протестом проти поліцейського свавілля у Ростоку та повідомити, чи є серед постраждалих українські громадяни!
Також ми заявимо свій протест проти фашистських методів німецької поліції під час розгону протестувальників у Ростоку.
Die rote und schwarze Front!!!
рух «НОВІ ЛІВІ»
Т. 80967599911
ініціатива „Світ не товар”
Капіталізм атакує нас на всіх фронтах. Ми терпимо, затиснуті в кайдани побутових обставин, зомбуючих мас-медіа і репресивної влади. Він наступає – ми відступаємо.
Оточені з усіх сторін ми відходили, крок за кроком, рік за роком. В нас забирали роботу і освіту, медицину і комунальні платежі, годували обіцянками, “завтраками” і “перспективами”. Вони, безликі адепти мізантропної буржуазної системи, чиї лідери зібралися у Ростоку, в рамках так званої Великої Вісімки (G8).
Пора їх зупинити, прийняти кругову оборону та підготувати підстави для нашого контрнаступу. Події в Німеччині вказують на існування могутнього лівого флангу, чого не скажеш про країни Східної Європи, Україну, зокрема.
Сьогодні у Ростоку протестують десятки тисяч активістів, серед них наші земляки українці, і добрі сусіди: білоруси, росіяни, поляки. Рівні серед рівних разом з іншими стоять на заваді інтересів світового капіталізму, втіленого у планах зловісної «Великої вісімки», цього вампіра, донорами котрого є країни Третього світу, Україна, в тому числі.
Наший обов’язок – підтримати соратників, в ситуації, коли соромно бути байдужим. Сьогодні ми закликаємо МЗС України негайно направити ноту урядові Німеччини з протестом проти поліцейського свавілля у Ростоку та негайно повідомити, чи є серед постраждалих українські громадяни!
Відтак, МИ, рух “НОВІ ЛІВІ”, категорично ПРОТИ:
Капіталістичної глобалізації, як механізму, що сприяє економічній колонізації слаборозвинутих країн. Її основа – діяльність Великої Вісімки і сателітів з числа транснаціональних корпорацій;
Неоліберальної політики, в основі котрої лежить грабунок продуктивної частини населення, відчуження від результатів своєї праці і занепад соціальної сфери;
Військової ескалації, від окупації Іраку до розміщення систем ПРО на території Чехії, проти нового витка “холодної війни”, концепції “осі зла” і довільної інтерпретації норм міжнародного права;
Відсутності контролю за викидами в атмосферу, котрі призведуть до зміни клімату і непередбачуваних наслідків;
Расистської практики країн Шенгенської зони, щодо посилення візового режиму;
Проти репресій по відношенню до тисяч протестуючих.
Геть систему найманого рабства!
Майбутнє за соціалізмом!
Ми переможемо!
Їх - лише 8, нас – мільярди!
Die rote und schwarze Front!!!
(”Нові ліві”)
***
Так – мирним демонстраціям!
Ні – поліцейській жорстокості!
6-8 червня у німецькому місті Хайлігендамм проходить зустріч голів держав – членів так званої „Великої вісімки”. Без жодного права ухвалювати рішення про глобальну політику, вони координуватимуть свої рішення і відповідно наполягати на продовженні такого світового пристрою, який для більшості означає голод, бідність, війну і дискримінацію. Тисячі людей з різних країн світу з’їхалися в ці дні до Німеччини, щоб висловити свою незгоду із репресивною політикою „вісімки”. Проте на них чекало поліцейське насильство, обшуки, побиття, арешти просто на вулицях.
Точна кількість затриманих і постраждалих від поліцейської жорстокості досі невідома. Німецька влада, крім порушення невід’ємних прав людини, призупиняє дію деяких власних законів – вводить прикордонний контроль на кордонах з сусідніми державами ЄС, тимчасово припинивши дію Шенгенської угоди.
Країна захлинається хвилею обшуків у квартирах членів протестних організацій, в офісах лівих груп та інформаційних центрах на підставі «параграфу 129» – за підозру в можливості формування терористичної групи. Під час саміту поліцейські репресії доходять до абсурду. 1 червня поліція спробувала заборонити організацію табору для активістів поблизу Хайлігендамма, на підставі підозр в тому, що в Росток і Хайлігендамм звозять крадені велосипеди зі всієї країни. Після поліцейського рейду було вилучено немало старих і дитячих велосипедів, на яких не було виявлено введених не так давно ідентифікаційних номерів. 2 червня під час демонстрації водомети стріляли прямо в натовп демонстрантів водою, до якої були додані хімічні речовини. Поліція вимагала очистити площу, заблокувавши єдиний вихід з неї. Спецназ вклинювався у натовп, розштовхував людей, що не чинили опір, несподівано вихоплював когось із протестувальників і відводив із собою. „Охоронці порядку” заклеюють ідентифікаційні номери на своїх спинах, – тобто у разі перевищення ким-небудь з них своїх повноважень дуже складно буде виявити винного. 5 червня поліцейські увірвалися в один з потягів з демонстрантами, розпилюючи сльозогінний газ і б’ючи мирних людей палицями.
Кожна людина має право на вираження власних поглядів. Тому порушення прав людини стосуються кожного. Ми категорично засуджуємо репресії проти мирних людей. Ми закликаємо владу Німеччини – припинити насильство щодо мирних демонстрантів, публічно засудити неправомірні дії німецьких правоохоронців та покарати порушників закону.
Ми висловлюємо свою солідарність із постраждалими!
