Наше розуміння соціалізму
Максим
Німецькі ультраправі наполягають на перспективності так званого «німецького соціалізму», яко альтернативи до такого-сякого марксизму. Не останню роль в тому грають червоно-коричневі перекинчики з РАФ типу Маллєра та інші «мюнхенські маркси» з «Дойче Коллєг», цього вінця консервативно-революційної думки зліва.
Англійський троцкіст Каліннікос вказує на «реакційну антибуржуазність» подібних соціалізмів.
Маркс називав його дрібнобуржуазним і міщанським, в ньому багато від «європейського соціалізму» Мослі, націонал-синдикалізму Перона і корпоративізму Муссоліні, догітлерівського нацизму Штрассерів та автентичного націонал-більшовизму Нікіша, щось від Юнгера і Йокі.
На відміну від Росії, з її поступовим і, напевно незворотнім, зануренням у глибини расового гносизу (не в останню чергу з причини мусульманської та китайської експансії) український націонал-соціалізм шукає коріння не у тамтешніх родзаєвських, солідаристах, ветеранах РОА, «русских сепаратизмах», але Донцові (з його, що симптоматично, Народно-Трудовою партією), Партії національної праці, «Легії українських фашистів», ранній ОУН-УВО, різноманітних воєнізованих формуваннях типу СС, що, як би там не було і як би дивно не звучало – приємно, оскільки нарешті десятиліття кальковане із західних зразків ультраправе середовище лягає на ложе властиво українських червоно-чорних квіток: поступово, крок за кроком підуть і йдуть у небуття всі ці «Кров і честь», хаммерскіни, «кріейтори», дпни тощо.
Зараз процес політизації та українізації київських скінхедів швидший ніж будь-коли з часів їх появи у 93-95 роках. Власне кажучи, він лише почався. Але якими темпами – марші УПА, проти мігрантів і наркоманів, погроми на концертах і бійки на футболі, організація концертів і купа у всьому яскравих сайтів у чомусь навіть випереджають дезорієнтований низкою дилем і (якщо нацисти вже на старті) лише нагнувшийся до шнурків новий лівий рух, диференційований в частині організаційних та ідеологічних положень.
Ознайомившись з текстом стає зрозумілою запропонована нами непряма аналогія з так званим «німецьким соціалізмом», оскількі, ні – не на Драгоманова аба народників спираються закохані у чуже минуле українські націонал-соціалісти, адже достеменно відомо: праві практично не лишили розроблених економічних схем, натомість калюжі ніцшеанських шмарк і дощових хробаків популізму у них.
Штрикаючи рибним ножем до рум’яної шкірки тексту виріжем кілька, притаманні авторському баченню промислові структури:
1) дрібна власність, в тому числі на засоби виробництва
2) приватизація інфраструктури і стратегічних галузей
3) робітничий контроль у вигляді «Трудового фронту»
Майже класична реформістська соціал-демократична обманка, з її типу громадянським дрібнобуржуазним суспільством знизу і бюрократичною (що взагалі притаманно строго вертикальним, корпоративним суспільствам) пірамідкою з Хеопсом на горі: тут держконтроль над націоналізованим і, що головне, над так званим «трудовим фронтом», котрий, будучи сформованим зверху максима спроможиться на роль придатків у імпотента.
Повернувшися до теми відзначимо, що мета цього, як і попереднього передруку, розглянути соціальне та економічне підгрунтя запропонованої авторами немарксистської соціалістичної версії.
І наостанок: оскільки цю передмову прочитають і на «Лівиці» і на УНТП, моя пропозиція стосується обох сторін (крім решти потенційно зацікавлених) і виходить вона з факту деякого накопичення соціалістичної літератури в інтернеті, в тому ліці на Бриколажі і української мовою. Оскільки, якби примітивно це не звучало, і ті й інші рахують себе соціалістами, пропонується зарити томагавки війни і провести круглий стіл або диспут на тему: «Соціалізм – з Марксом чи без», як варіант, можна інший.
Пропозиція офіційна, тож чекаю на відгуки.
Мазепа.
***
Націонал-трудова ідея проголошує свою тотожність поняттю правого (національного) соціалізму, що є фундаментальною основою нашої ідеології. Тому важливим стає роз’яснення того, що ми вкладаємо в слово “соціалізм” і розуміння нами соціальної ідеї взагалі.
Саме слово “соціалізм” містить у собі корінну складову “соціал” - “соціальний” тобто громадський. Таким чином, під первинним неполітичним поняттям “соціалізму” нами розуміється прагнення людського індивідуума до об’єднання в єдине співтовариство собі подібних. Отже, соціалізм - це вольове рішення, зроблене на користь народної спільноти.
Прагнення до спільності бере свій початок із природних утворень: сім’ї і фамільного роду (племені), далі робочого місця (підприємства), рідного міста і регіону, народу, раси. В результаті ці ланки поєднуються в один єдиний ланцюг - народне, культурне і расове співтовариство.
Соціалізм також несе в собі усталене усвідомлення того, що одне ціле завжди буде більше суми всіх його окремих частин. Ідеологія “просвітництва” і пов’язане з нею роз’єднання суспільства, обожнювання індивідуума, сприяло підриву єдиної суспільної самосвідомості. В даний момент, заклик “знову навчиться думати і жити як єдине ціле”, актуальний як ніколи раніше. Іншими словами, ми зобов’язані знову навчитися думати як єдина спільнота - народ. Народ - це єдиний біологічний організм, відзначений з позиції приналежності до визначеного расового виду, що має своє власне походження, свою кров, свою історію, культуру і мову. Прагнення до Народної Спільноти ставить біологічне розуміння в центр духовно-політичної боротьби нашого часу, одночасно вказуючи шлях до природному порядку.
Ідея народного суверенітету визріла в добу революції просвітництва. Поняття “народ” здобуває свою дійсну значимість не через демократичне затвердження рішення, прийнятого чисельною більшістю наявних у ньому громадян, а насамперед через усвідомлене і добровільне упорядкування усіх членів суспільства в єдиний, життєвий потік, що бере свій початок ще у древніх предків і поступово сягаючий ще не народжених, майбутніх поколінь представників народу. Вольове і доленосне рішення, виражене в прагненні до впорядкованого співтовариства, перетворює народ у націю. Нація стоїть на наступних життєвих позиціях: повага, знання і розуміння історичного минулого; гармонічний розвиток нинішньої генерації, гарантія забезпечення життєвих можливостей для майбутніх поколінь. Реалізація зазначених позицій можлива тільки в умовах:
1) Досягнення абсолютного суверенітету нації;
2) Здійснення ідей соціалізму, волі до Народної Спільноти, що охоплює всю націю.
Істинний соціалізм можливий винятково в рамках цілісної, титульної нації. Отже, шлях до природного порядку полягає в сукупності двох великих ідей: націоналізму (вольове рішення стати цілісною, монолітною нацією) і соціалізму (воля до Народної Спільноти). Сукупне використання вищевказаних ідей переслідує своєю метою: забезпечення гарантій виживання і подальшого розвитку спільноти нашого народу, до якого ми доленосно належимо з моменту свого народження.
Роблячи спеціальний наголос на вищевказаному повторно відзначаємо, що в умовах правого соціалізму у кожного представника Народної Спільноти поступово вирощується воля, що спрямовує весь людський (духовний і фізичний) потенціал у єдиному напрямку: підвищення шансів для елементарного виживання, а також подальшого розвитку Народної Спільноти, до якої ми належимо. Усе це та біологічна основа, на якій соціалізм здобуває свій справжній зміст - спрямований на виживання і розвиток нації. Політично все це відбито в окремих пунктах програми правого соціалізму - Програми Української Націонал-Трудової Партії. Реалізація цих програмових пунктів є гарантією становлення повноцінного Народної Спільноти:
Скасування нетрудових і легких прибутків;
Ліквідація лихварства - кредитного (процентного) рабства;
Націоналізація;
Розподіл прибутків;
Земельна реформа.
Скасування нетрудових і легких прибутків:
Становлення по-справжньому справедливого природного порядку вимагає скасування всіх прибутків, що виникли не в результаті трудової діяльності або професійних досягнень. При цьому не переслідується мета створення всезагальної соціальної зрівнялівки, навпроти: біологічна складова, яка демонструє той факт, що люди не є однаковими, докладно доводить нам, що примусове зрівнювання нерівних не може привести до соціальної справедливості. Заперечуючи будь-яку форму соціальної зрівнялівки, ми кажемо про те, що розмір матеріальної винагороди за працю в передусім залежить від продуктивності трудових показників і професійних досягнень, які демонструє працівник на своєму робочому місці, підібраному відповідно до внутрішніх задатків і здібностей цієї людини. Правило це справедливе і зрозуміле: чим вище значимість виконуваної роботи, чим вище рівень трудових показників і професійних досягнень, корисних для Народної Спільноти, тим вище й рівень оплати такої праці. Природне людське прагнення, що полягає у володінні приватною власністю, потреба в повазі своєї особистості, потреба у визнанні особистих досягнень і т.п. не повинні утискатись, навпроти ці природні людські прагнення повинні бути поставлені на службу економічного розвитку нашої Народної Спільноти. При цьому дуже важливо установити визначену “нижню ” і “верхню” межі соціального статку. Різниця між нижньою і верхньою лінією соціального статку з одного боку повинна бути досить обмеженою, для того щоб соціальні верстви не перетворилися в класове суспільство. З іншого боку різниця між нижньою і верхньою межею соціального статку повинна бути досить істотною, для того щоб залишити і так поставити на службу суспільству стимул для трудових і професійних досягнень усіх членів Народної Спільноти, зайнятих у трудовому процесі. Одночасно, у Народній Спільноті виключаються і не визнаються всі види нетрудових і легких прибутків, що були отримані не в результаті особистої трудової діяльності чи за професійні досягнення.
Ліквідація лихварства (процентного рабства):
Найважливішим кроком на шляху до скасування нетрудових і легких доходів є заборона і ліквідація лихварства. Раз і назавжди має бути покінчено зі збоченою і нині загальноприйнятою економічною нормою, за правилами якої може працювати не тільки людина, а можуть “працювати” також і гроші. Це призвело до того, що люди, у яких достатньо коштів, замість того щоб працювати самостійно можуть змусити працювати на себе свої фінанси. Інакше кажучи, гроші будуть “заробляти” гроші. Реалізується ця перекручена економічна норма через усілякі кредити, процентні позики, лихварство всіх форм, спекуляції з товарами, біржові маніпуляції і т.д. Ліквідація процентного рабства робить необхідним здійснення нових перетворень економічної і грошової системи держави. При цьому не можна забувати, що всі ці зміни, а також сам перехід від ринкової до право-соціалістичної системи господарювання повинен бути поступовим і надзвичайно обережним. Причиною тому служить наявність тісних міждержавних контактів, а також міжнародних економічних зв’язків. Різкі зміни завдали б серйозної шкоди зовнішній безпеці, а також внутрішній економічній стабільності держави. Тому всі перетворення економічної і валютної систем повинні бути проведені в строгій послідовній і тимчасово гнучкій формі. Першим і абсолютно неминучим кроком на шляху до вищевказаних економічних перетворень є націоналізація (передача в державну власність) всіх банків (фінансових установ) і організацій зайнятих у системі страхування. Зрозуміло, що під фінансовою сферою і сферою страхування маються на увазі ті важелі, які безпосередньо впливають на стан національної валюти. Мотивується це тим, що винятково держава повинна нести відповідальність по всіх фінансових питаннях.
Націоналізація:
Процес побудови соціалістичної Народної Спільноти повинен відбуватись поетапно і послідовно з врахуванням зовнішньо і внутрішньополітичного становища у державі. В процесі здійснення націоналізації основним правилом до керівництва має служити принцип: націоналізації підлягає не те, що можливо, а тільки те, що необхідно націоналізувати!
Як це вже було згадано вище, у передовсім націоналізації підлягає вся грошово-фінансова економічна сфера (банківські і фінансові установи), а також вся сфера страхування. Зрозуміло, що також будуть націоналізовані великі індустріальні підприємства, які мають ключове значення для держави, трасти (монопольні об’єднання), а також підприємства, що об’єдналися в промислово-фінансові групи, акціонерні товариства. Анонімні зв’язки усередині держави і міждержавні, а також фінансові об’єднання між власниками вищевказаного капіталу являють собою безпосередню загрозу для національної незалежності, стабільності економіки і внутрішньодержавного порядку. Націоналізація не повинна стосуватися малих (чисельністю до 50 зайнятих працівників) і середніх (чисельністю від 50 до 1000 зайнятих працівників) підприємств, що знаходяться в приватній власності. Разом з тим, по засобах законодавчого регулювання необхідно закріпити правову норму, що діє згідно наступному принципу: якщо діяльність підприємства, що знаходиться в приватній власності завдає прямого або непрямого збитку громадському благополуччю в результаті того, що власник, з якихось причин нездатний плідно здійснювати керівництво своїм підприємством, право керівництва цим підприємством (право повного керування засобами виробництва) може бути передано спеціальному державному уповноваженому (комісару). При цьому право приватної власності, у т.ч. власність на засоби виробництва зберігається за власником цього майна.
Поряд з малими і середніми підприємствами, що знаходяться в приватній власності націоналізація не повинна поширюватися на ремісничі майстерні, а також сільські господарства. Більше того, зазначені економічні суб’єкти мають користуватися захистом і всебічною підтримкою Народної Спільноти.
Експропріація об’єктів, що підлягають націоналізації відбувається з урахуванням здійснення компенсаційних виплат відповідного розміру колишнім власникам. Компенсаційні виплати здійснюються за рахунок державного бюджету, зазначена процедура буде регулюватися на рівні законодавчої бази. Надалі, всі націоналізовані об’єкти за винятком об’єктів, що відносяться до грошово-фінансової економічної сфери, а також сфери страхування, будуть соціалізовані. Всі трудящі стануть членами спеціальних, професійних об’єднань (корпорацій), що будуть об’єднані в єдину громадську організацію - “Трудовий фронт”, що замінить собою нинішні профспілки. “Трудовий фронт” стане власником 50% статутних фондів соціалізованих підприємств. Весь прибуток, отриманий “Трудовим фронтом” у результаті пайової участі в господарюючих суб’єктах буде спрямована на реалізацію суспільно-корисних програм і соціальних цілей. В залежності від рівня росту в області соціалізації народної економіки, можуть бути у відповідному розмірі знижені податкові ставки, аж до повної ліквідації всього інституту оподатковування. Що стосується власників другої половини (50%) статутних фондів соціалізованих підприємств, то ними стануть трудові колективи, зайняті в трудовому процесі (виробництві) на тому або іншому підприємстві. На чолі кожного соціалізованого підприємства будуть стояти господарські керівники - директори, призначувані представниками “Трудового фронту” і трудового колективу підприємства. Призначення керівників відбувається шляхом ухвалення обопільно-погодженого рішення.
Що стосується підприємств, які використовуються в суспільно-корисних цілях, а також підприємств побутового обслуговування, то вони не будуть виступати як об’єкти для соціалізації, так і залишаючись у державній власності.
Розподіл прибутків:
Працівники соціалізованих підприємств, будучи членами відповідних трудових колективів, беруть участь у процесі розподілу прибутку, отриманого за результатами діяльності господарюючого суб’єкта. Прибуток розподіляється пропорційно розмірам пайової участі в статутному фонді соціалізованого підприємства. Як вже було відзначено вище, трудовий колектив володіє 50% статутного фонду соціалізованого підприємства. Таким чином, процес розподілу прибутку, отриманого за результатами господарської діяльності, поширюється на кожного працівника, як члена трудового колективу. Отже, кожен окремо взятий працівник, одночасно є власником активів соціалізованого підприємства, а виходить, він особисто зацікавлений у продуктивності і якості виконуваної їм роботи, яка безпосередньо впливає на загальний результат виробничого процесу. Природна матеріальна зацікавленість будить відчуття персональної відповідальності, а також почуття особистої приналежності до свого підприємства. Використання вищевказаної формули - це залог продуктивного функціонування системи господарювання всієї держави, а разом з нею і матеріального добробуту всієї Народної Спільноти. Для того щоб уникнути концентрації капіталу в окремих руках, 50%-ая частка (пай) у статутному фонді, що належить трудовому колективові соціалізованого підприємства не може відчужуватися, тобто передаватися іншим особам у власність шляхом цивільно-правових угод. Що стосується підприємств, які знаходяться в приватній і/або державній власності, то для зайнятих там працівників, будуть створені відповідні врівноважуючі умови для стимулювання активної трудової діяльності й отримання гідної матеріальної винагороди. При кожнім підприємстві в незалежності від форми власності буде діяти Рада підприємства (Заводська рада), створена за принципом потрійного паритету:
На підприємствах приватної форми власності Рада підприємства складається з: 1/3 - представники власника підприємства; 1/3 - представники від трудового колективу цього підприємства; 1/3 - представники “Трудового фронту”.
На соціалізованих підприємствах, а також на підприємствах державної форми власності Заводська рада складається з: 1/3 - представники від трудового колективу цього підприємства; 1/3 - представники “Трудового фронту”, 1/3 - представники держави.
Члени Ради підприємства мають рівне право голосу, беруть участь у спільному прийнятті рішень щодо загальних напрямків і стратегії господарської діяльності підприємства в цілому, при цьому члени Ради несуть повну солідарну відповідальність.
Перетворення, контроль і координація загальнодержавного планування економікою здійснюється Радами підприємств і корпораціями (професійними об’єднаннями) “Трудового фронту”.
Загальнодержавне планування економікою протікає за принципом: плануванню підлягає не те, що можливо, а тільки те, що необхідно планувати! Необхідно всіма силами уникати непотрібної регламентації економіки, при цьому дуже важливо вчасно припиняти її “дике”, непомірно-хаотичне зростання, що загрожує здоров’ю і життю всієї нації.
Земельна реформа:
Земля - це головне багатство в руках титульної нації. Зважаючи на те, що кількість земельних угідь обмежена і підлегла територіальним кордонам держави, володіння земельними ділянками усіх видів призначення повинне бути строго регламентоване на загальнодержавному, правовому рівні. Будь-яка спекуляція землею, як одна з форм нетрудових доходів, підлягає повній забороні. Разом з тим, для становлення здорових відносин власності на земельні наділи, потрібне проведення загальної , що відповідає соціальним цілям земельної реформи. Система сільського господарювання, у тому числі правовідносини власності на земельні наділи буде регулюватися спеціальним законодавством, що виходить з наступних основних принципів: право власності на землю сільськогосподарського призначення породжує особисте і невід’ємне зобов’язання - працювати на цій землі. Ніхто не може мати у власності більше однієї земельної ділянки. При цьому розмір цієї земельної ділянки не може перевищувати норми, передбачені законом.
Утворення об’єктів нерухомості повинне протікати в межах вищевказаного принципу. Кожен трудящий, зайнятий у галузі сільського господарства, має право на власний земельний наділ. Кожен працівник, що проживає в місті, має право на власну житлову площу (квартиру).
У тому випадку, якщо житлове приміщення не належить користувачеві (наймачеві), як наймодавець виступає держава.
В умовах пізнішої і цілком соціалізованої Народної Спільноти, у випадку доцільності право приватної власності на землю, крім земель сільськогосподарського призначення, може бути замінено правом користування. Однак відзначимо, що в будь-якому випадку, держава залишається гарантом збереження прав приватної власності на землю сільськогосподарського призначення, яка належить людям, що працюють на цій землі, а також їхнім родинам.
Подолання ліберального капіталізму, побудова соціалістичного порядку - традиційні цілі національного робочого руху, повноправним наступником якого виступає правий соціалізм. Сам соціалістичний порядок базується на принципі: повноцінної реалізації права на труд й обов’язок трудитися. Зазначений принцип, можливо реалізувати винятково в рамках вільної і незалежної нації.
В цілому, соціалістична спільнота базується частково: на приватній, соціалізованій і націоналізованій економічній системі. Подібна система господарювання надає особливого значення праву керування засобами виробництва. Право керування засобами виробництва застосовується як найбільш діючий засіб для досягнення матеріальної сторони суспільного блага. Як вже було зазначено вище, необхідно всіма силами уникати прояву державного диригування - повної регламентації економіки держави. Замість використання твердої системи планування, держава залишає за собою право виробляти лише загальні і стратегічні напрямки націонал-трудової економіки.
“Попит” на товари споживання не має вирощуватися і пробуджуватися штучним чином, як це відбувається в умовах ліберального капіталізму, при якому, непомірне і дике зростання виробництва і споживання товарів вже поставило людство на межу глобальної екологічної катастрофи. Крім того, в умовах штучного пробудження товарного попиту, здорове народне співтовариство починає, просто деградувати, перетворюючись в юрбу божевільних споживачів. Щоб уникнути всіляких господарських перегинів, споживацький попит повинен прагнути до паритету з пропозицією і не більше того. Розвиток економічної сфери протікає послідовним образом, на базі суспільного, колективного розуму, що повною мірою відповідає життєвим законам, виходить із принципу зовнішніх і внутрішніх потреб і пріоритетів.
В умовах існування нездорової системи господарських відносин (ліберальний капіталізм, плановий комуністичний підхід і т.п.), першим спрямуванням убік оздоровлення і стабілізації суспільних відносин, повинне стати створення і поступовий розвиток суспільного розуму. Розвиток колективного розуму повинен відбуватися поступово, починаючи з малих і закінчуючи більш великими осередками народного організму. Таким чином, кожна здорова родина і родова спільнота, кожен повноцінний і продуктивно-працюючий трудовий колектив, кожна ефективно і правильно керована сільська громада, місто і регіон стають часткою, зародком майбутнього Нового порядку, черговою ступінню, що веде до соціально справедливої Народної Спільноти. Особливо це стосується право-соціалістичного націонал-трудового руху, тих політичних організацій, що вже сьогодні борються за реалізацію і становлення природного порядку. При цьому ми маємо на увазі робоче співтовариство, що стоїть на ідеалістичних і духовних основах націонал-трудового світогляду, ми також маємо на увазі бойове товариство революційних борців, політичних солдатів - творців майбутнього, природного порядку, що стоїть на принципах правого (національного) соціалізму. У рядах нашого руху (трудового і бойового товариства), ідеї правого соціалізму вже стають реальністю. Отже, використання ідеалістичних і духовних основ націонал-трудового руху, є єдино правильним шляхом, що веде до здорової спільноти, до національного соціалізму!
надіслано:
УНТП,
адреса першоджерела:
примітка:
текст передруковано у відповідь на пропозицію і дозволу керівництва УНТП (
), а також в межах “Дискусійної трибуни Бриколажу”).
31 серпня 2006 р. 07:13:46
+++Майже класична реформістська соціал-демократична обманка, з її типу громадянським дрібнобуржуазним суспільством знизу і бюрократичною (що взагалі притаманно строго вертикальним, корпоративним суспільствам) пірамідкою з Хеопсом на горі: тут держконтроль над націоналізованим і, що головне, над так званим «трудовим фронтом», котрий, будучи сформованим зверху максима спроможиться на роль придатків у імпотента.+++
Хоча це не можна вважати навіть аргументами, але заперечення не приймається вже тому, що альтернативи не вказується. Кроки в сторону від даної оптимальної моделі є поворотом або в бік ліберального капіталізму або планового комунізму. Про анархічні фантазії навіть не згадую.
Зрештою все залежить від цінностей, від мети. Якщо ви ставите на меті реалізацію власних утопічних ідей, то реакція зрозуміла. Проте спільне керування держави і громади, помірковане диригування - це і є те, що відповідає інтересам народу в межах реалій, а не паперових ідей нездійсненного анархізму. Інакше як анархізмом антидержавні випади пояснити неможливо, бо марксизм чітко визначає роль держави як єдиного капіталіста.
Отже дискусія буде можлива лише у тому випадку, якщо вестись вона буде за правилами дискусії. Це означає не лише заперечення і критику в бік ідеї правого соціалізму, але і чітке пояснення кращої альтернативи цій ідеї з урахуванням практики. Саме цю альтернативу, а не лише порожню критику будуть зобов’язані заперечити праві соціалісти, знову запропонувавши своє і так далі…
31 серпня 2006 р. 07:43:47
+++Ознайомившись з текстом стає зрозумілою запропонована нами непряма аналогія з так званим «німецьким соціалізмом», оскількі, ні – не на Драгоманова аба народників спираються закохані у чуже минуле українські націонал-соціалісти+++
А на кого спираються і в чиє минуле закохані сам Драгоманов і народники? Чи сповідувані ними ідеї з’явились в Україні? Вони навіть не є породженням європейського духу. Так само і всі джерела ідеології вашої лівізни не є ані українськими, ані європейськими взагалі, так само як оформлювачі цих ідей (типу Маркса) та їх герої (типу Че Гевари). Перед тим як шукати щіпку в чужому оці витягніть з свого ока палю.
В переважній більшості елементів націонал-соціалізм як і інші течії інтегрального націоналізму походить не з Німеччини, а з Франції. То це НСДАП були закохані в чуже французьке минуле чи українські НС в чуже німецьке? Визначтесь.
Будь-якому теоретику чи досліднику має бути ясна абсурдність подібних звинувачень.
Донцовсько-оунівський інтегральний український націоналізм є чужим Україні не в меншій мірі, ніж і сучасний новостворений український націонал-соціалізм! Донцов сам не раз визнавав, що український націоналізм не є українського походження. Тому посаджений на український ґрунт націонал-соціалізм розквітне не гірше, а ще краще бо є більш довершеною теорією і найкраще відповідає нашим сьогоднішнім умовам.
Проте при всій схожості в позиченості правих і лівих ідей між ними є разюча різниця. Націоналістичні ідеї Європи є природними для українського європейського ґрунту і потребують лише адаптації. Спільна арійська сутність зробила інтегральний націоналізм зароджений у Франції дієвим для всіх європейських націй. Ліві ж ідеї не є твором не лише української, але європейської людини взагалі, тому стали отруйними для всіх європейських націй.
31 серпня 2006 р. 16:17:28
Власне кажучи, я не пробував критикувати, тому передмову подав навскидку.
Подумай над моєю ідеєю провести якийсь диспут без стрєлок, мордобою і образ. Зрештою, ми всі шукаємо істину і, як би там не було, любимо Батьківщину, кожен по своєму.
6 вересня 2006 р. 13:10:36
Добре, що подав статтю, але в передмові “навскидку” є явно негативна зневажлива частина:
“Майже класична реформістська соціал-демократична обманка, з її типу громадянським дрібнобуржуазним суспільством знизу і бюрократичною (що взагалі притаманно строго вертикальним, корпоративним суспільствам) пірамідкою з Хеопсом на горі: тут держконтроль над націоналізованим і, що головне, над так званим «трудовим фронтом», котрий, будучи сформованим зверху максима спроможиться на роль придатків у імпотента”.
Річ у тім, що почитавши таку передмову багато людей просто не будуть читати саму статтю, бо ти її вже обкакав. Я б на твоєму місці убрав цей фрагмент.
Щодо диспуту, то можна було б його зробити тут в коментах до цієї статті, але ніхто нічого не пише.
6 вересня 2006 р. 14:14:01
Чому зневажлива, перша асоціація, як ти знаєш, визначає всю точку зору, тому відмовлятися від своїх слів в моєму випадку некоретно по відношенню до самого себе. А себе я інколи люблю (фігурально, звичайно)))
Що стосується передмови, повір, вони якраз і пишуться для того, аби більше людей клювали на приманку, так що з тим усе гаразд і статію вже прочитала купа людей, насправді.
Стосовно обговорення,було би дійсно добрим обсмоктати кісточки концепції, проблема лише в теорктичній підготовці частини читачів і лінощах іншої. Крім того, я чомусь переконаний, що ваший діалог з Лівицею, прикладово, скотиться до взаємних старих образ. + Верник зламав свій кампутар.
7 вересня 2006 р. 00:56:10
Некоректно робити закиди і не обґрунтовувати їх аргументами. Це те саме, що сказати: «Ти ідіот. Виправдовуйся». Не хочеться. Але задам тобі кілька питань:
Ти пишеш про якийсь робочий контроль у вигляді “Трудового фронту”. Причому тут контроль? Де про це йшлося? «Йому про індики, а він про кури дикі». Також, про яку таку приватизацію інфраструктури, а також стратегічних галузей ти пишеш? Де про це йшлося? Або ж це якось випливає зі змісту формулювань? При приватизації (денаціоналізації), держава передає свої виробничі активи у власність третім особам. Ці треті особи мають право повного господарського ведення: правом володіння, правом користування (право витягати корисні властивості з цих виробничих активів), право розпорядження (право вирішувати їхню юридичну долю - відчужувати). Що стосується соціалізації підприємств, те трудовий колектив має право володіння і правом користування 50% всіх активів, але ніяк не правом розпорядження ними. Це ж елементарно.
Також дуже цікаво знати, яке відношення має “дрібна власність на засоби виробництва”, як ти пишеш, до “класичної реформістської соціал-демократичної обманки” і «дрібнобуржуазного суспільства корпоративного типу»?
Що взагалі мається на увазі під “суспільством корпоративного типу з пірамідкою Хеопса на верху”? Це що, різновид класового дроблення з “бонзами” і “мажорами” на верху?
Було б нам від чого виправдуватися? Отож, тобі варто поколупатися своїм рибним ножем у цій передмові або ще десь.
7 вересня 2006 р. 09:11:47
Некоректно робити закиди і не обґрунтовувати їх аргументами. Це те саме, що сказати: «Ти ідіот. Виправдовуйся». Не хочеться. Але задам тобі кілька питань:
Як на мене, то я досить чытко узагальнив на обгрунтував.
Ти пишеш про якийсь робочий контроль у вигляді “Трудового фронту”. Причому тут контроль?
Без робытничого контролю кожне нацыоналызоване пыдприэмство приречене на бюрократизацыю на зловживання. Я на такому працюю.
Де про це йшлося? «Йому про індики, а він про кури дикі». Також, про яку таку приватизацію інфраструктури, а також стратегічних галузей ти пишеш? Де про це йшлося? Або ж це якось випливає зі змісту формулювань? При приватизації (денаціоналізації), держава передає свої виробничі активи у власність третім особам. Ці треті особи мають право повного господарського ведення: правом володіння, правом користування (право витягати корисні властивості з цих виробничих активів), право розпорядження (право вирішувати їхню юридичну долю - відчужувати). Що стосується соціалізації підприємств, те трудовий колектив має право володіння і правом користування 50% всіх активів, але ніяк не правом розпорядження ними. Це ж елементарно.
В тому то ы справа, що ця схема э апрыоры невырною, оскыльки, повторюся, типова для соціал-демократичної або реформованої кейсіанської моделі. Часткова націоналізація суть поновна бюрократизація і зловживання з боку третіх осіб. А 50 проциків акцій, повір мені, ні на шо не вплинуть, оскільки трудовий колектив на ланцюгу так і залишиться.
Також дуже цікаво знати, яке відношення має “дрібна власність на засоби виробництва”, як ти пишеш, до “класичної реформістської соціал-демократичної обманки” і «дрібнобуржуазного суспільства корпоративного типу»?
Дрібна власність є основою соціал-демократичної, такої, що реформістська, моделі.
Що взагалі мається на увазі під “суспільством корпоративного типу з пірамідкою Хеопса на верху”? Це що, різновид класового дроблення з “бонзами” і “мажорами” на верху?
Якщо я не помиляюся, то практично всі нац-соц. економ. моделі представляли з себе (за визначенням Муссоліні тощо) корпоративні суспільства, тобто строго регламентовані по всій вертикалі. Бонзи - це все той самий перекваліфікований на бюрократів відтинок крупної буржуазії, типу наших олігархів - управлінців.
Було б нам від чого виправдуватися? Отож, тобі варто поколупатися своїм рибним ножем у цій передмові або ще десь
Пришли спростування до передмова, не питання.
7 вересня 2006 р. 17:45:33
+++Як на мене, то я досить чытко узагальнив на обгрунтував.+++
Обґрунтував – це значить навів аргументи з доказами, фактами. А потім ще запропонував – альтернативу. Тільки так.
+++Без робытничого контролю кожне нацыоналызоване пыдприэмство приречене на бюрократизацыю на зловживання. Я на такому працюю.+++
Але причому тут «Трудовий фронт»? Він створений не тільки для «робітничого контролю», а передусім для соціального захисту. Рішення ж будуть прийматися разом з трудовим колективом. Сукупно і в «Трудовому фронті» і в трудовому колективі переважають робітники. В статті чітко написано: «На чолі кожного соціалізованого підприємства будуть стояти господарські керівники - директори, призначувані представниками “Трудового фронту” і трудового колективу підприємства. Призначення керівників відбувається шляхом ухвалення обопільно-погодженого рішення». Також зазначений механізм участи робітників у рішеннях приватизованих і державних: «При кожнім підприємстві в незалежності від форми власності буде діяти Рада підприємства (Заводська рада), створена за принципом потрійного паритету». У всіх трьох варіантах переважають робітники. І лише 1/3 голосів належить державі або підприємцю. Читаємо далі: Члени Ради підприємства мають рівне право голосу, беруть участь у спільному прийнятті рішень щодо загальних напрямків і стратегії господарської діяльності підприємства в цілому, при цьому члени Ради несуть повну солідарну відповідальність.
+++В тому то ы справа, що ця схема э апрыоры невырною, оскыльки, повторюся, типова для соціал-демократичної або реформованої кейсіанської моделі. +++
ЯКА схема? Соціалізації підприємств? По-перше, ти написав що правий соціалізм виступає за «приватизацію інфраструктури і стратегічних галузей», хоча він навпаки виступає за її націоналізацію – і це вказано в статті. По-друге, твоя логіка критики соціалізації за аналогією з с-д просто абсурдна. Так можна сказати що наприклад схема існування держави є «апріорі невірною, оскільки типова для монархічної моделі». А критикувати по суті? Також тобі варто навести докази: те що схема НС і СД цілком співпадає чи хоча б по основних моментах СД здійснює таку схему.
+++Часткова націоналізація суть поновна бюрократизація+++
Обґрунтуй. Таким чином існування апарату держави – це «суть бюрократизація»? Наведи кращу альтернативу. НС як раз і висуває третій кращий шлях – між плановим комуністичним і ліберальним господарюванням. Четвертого шляху немає. Або якщо то наведи його.
+++і зловживання з боку третіх осіб.+++
Яких третіх осіб? Ніяких третіх осіб на соціалізованих підприємствах немає.
+++А 50 проциків акцій, повір мені, ні на шо не вплинуть, оскільки трудовий колектив на ланцюгу так і залишиться.+++
«Повір мені» - це просто чудовий аргумент. Я тобі не повірю, поки ти не наведеш аргументів. Я вірю досвіду Німеччини 30-х, де ця схема успішно діяла. Жодна інша СД чи якась інша обманка реально не діла, а НС діяла.
Зрештою, 50% акцій трудового колективу не мають жодного відношення до «впливу на підприємство». Ці 50% призначені для отримання пропорціональної прибуткам заробітної плати і зростання особистої зацікавленості робітника в успіху підприємства. Для «впливу» і «контролю» призначена Рада підприємства, де робітники складають більшість і безпосередньо керують.
+++Дрібна власність є основою соціал-демократичної, такої, що реформістська, моделі.+++
Дрібна власність є основою європейської традиції, цінностей, а також умовою здорового суспільства і успішного господарювання для побудови великої цивілізації. А СД, що начебто підтримує цей елемент, не має для НС жодного значення. НС реально і дуже успішно діяв в 30-х роках. Це наш головний козир.
+++Якщо я не помиляюся, то практично всі нац-соц. економ. моделі представляли з себе (за визначенням Муссоліні тощо) корпоративні суспільства, тобто строго регламентовані по всій вертикалі.+++
Яке відношення має суспільство до економічної моделі? І чим є поганою «строга регламентація» та існування ієрархії («вертикалі»)?
+++Бонзи - це все той самий перекваліфікований на бюрократів відтинок крупної буржуазії, типу наших олігархів - управлінців.+++
Це просто термінологічні наклепи. Так будь-яку ієрархію можна оголосити «бюрократією», а будь-яких керівників «бонзами». Хоч навіть вони дбають за людей, обираються ними і несуть перед ними відповідальність. До речі, Махно і Задов – типові бонзи.
+++Пришли спростування до передмова, не питання.+++
«Спростуй те, що ти не ідіот». Чудова пропозиція. Повторюю: спростовувати можна те, що має аргументи з доказами, фактами і запропоновану альтернативу.
МАЗЕПА, НАПИШИ БУДЬ-ЛАСКА СВОЮ СОЦІАЛІСТИЧНУ МОДЕЛЬ, ЯК СПРОСТУВАННЯ НАШОЇ. А МИ ВЖЕ В СВОЮ ЧЕРГУ ПОКОЛУПАЄМОСЬ В НІЙ РИБНИМ НОЖЕМ.
8 вересня 2006 р. 14:44:55
Якшо коротко - я не соціаліст і взагалі, мені противні будь-які державницькі економічні версії. В цьому сенсі мені цікавіші Хакім Бей та Гілман.
8 вересня 2006 р. 23:16:36
Держава повинна пройти стадію централізації, а потім децентралізуватись.
10 вересня 2006 р. 17:11:38
Євген пише: “Дрібна власність є основою європейської традиції, цінностей, а також умовою здорового суспільства і успішного господарювання для побудови великої цивілізації… НС реально і дуже успішно діяв в 30-х роках. Це наш головний козир”.
Якщо відкинути цей зайвий та порожній у змістовному значенні пафос, то залишається суцільна брехня.
По-перше, у 30 роки у часи НС правління як раз йшов наступ на дрібні сельнські господарства як непотрібні та малоефективні. Майже примусово у Німеччині формувалися великі аграрні підприємства, куди селян загоняли абсолютно безапеляційно. На базі старих великих юнкерських господарств формувалися великі агрофірми, які нічого спільного не мали з оспіваною Євгеном “дрібною власністю”.
Мета була єдиною та аргументація зрозумілою - єфективність у межах капіталістичного господарства великих агрофірм значно більша аніж дрібне селянське господарство!!! Рузвельт у той же час почав мочити своїх фермерів, загоняючи їх в своєрідні кооперативи через погрозу позбавити їх державних дотацій. У совку в середині 30-х років колгоспи, які були побудовані у наслідок знищення сталінським голодомором хуторського господарства, уперше почали давати невйобні результати приросту та розвитку…
По-друге, і це головне. Гітлер, відмовився через зраду своїй власній програмі та угоді з німецьким великим промисловим капіталом (бідні Рем та Штрассер, що йому у цьому заважали :))) від націоналізації індустрії, на чому, до речі, завжди наполягали тельманівські комуністи. У той же час, впровадив так звані “державні замовлення”. Фішка в економічному сенсі як раз і полягала у тому, що Німеччина була приречена на зовнішню агресію через відмову від націоналізації своєї індустрії та введення нєю військових держзамовлень.
Тобто(!!!), Круппи, Хейнкелі та Тіссени випускають за гроші держбюджету танки та літаки, а прибуток не повертається в держбюджет, а кладеться у Швейцарські банки на приватні рахунки, позаяк виробництво знаходиться саме у великій приватній власності німецьких промислових буржуа.
Навіть мочилово єврейських банківських установ (для дебілів - антисемітські аргументи, для посвідчених буржуа - банальна конкуренція!!!) не могло врятувати приреченість такої економічної системи, тільки трохи загальмувало цей процес через появу обмежених, хай і шарових надходжень.
А де державі брати гроші для наступного держзамовлення Круппу???? Гроші ж не повертаються позаяк були надані приватним підприємствам???!!! Війна, як відповідь!!! Дешеві ресурси захоплених земель замість націоналізації своєї економіки. Ось саме де змова з капіталом у НС!!!!!!
Перша військова поразка приречує таку економічну систему на повну стагнацію та самознищення. Ось такий чудовий кінець “німецького економічного чуда 30-х років”. Абсолютно закономірний, до речі, і не через якусь пафосну маячню, а через банальний аналіз сутності німецької моделі державно-монополістичного капіталізму а-ля НС…
10 вересня 2006 р. 21:47:13
Я так зрозумів, що подібного типу арументи можна застосувати в чомусь і для СССР, і для багатьох країн РЕВ-соц.табору, які здійснювали колосальні військові державні програмі, які, в результаті, мусіли вилитись в війну. Чи не так?
-До О.Верніка.
Пясни мені, переконаному в користі буржуазної економіки, чим, по-суті, тобто в моральному сенсі, соціалізм, як планнова економіка. є кращий від капіталізму, як ринкової? Чим краща бюрокартія розподілу від буржуазії прибутку? Є десь в світі реалізована в дії економічна програма, яку сповідує Лівіца чи О.Верник?
11 вересня 2006 р. 17:33:50
Тематичний аналіз нашої моделі “соціалізму” був переведений нашими опонентами - товстолобими панами з лівого табору, в історичну площину, про яку, власне кажучи, добродії ліваки мають, таке ж “глибоке ” і “повне” уявлення порівнянне з уявленнями атеїста про загробний і потойбічний світ.
Добродії ліваки! Ваші аргументи базуються на всюдисущій і дешевій СССРівській і жидо-масонській критиці. Подібна єресь уже більш 60 років успішно живе і поширюється, подібно штучно створеному і проголошеному міфові “про холокост”.
Відразу відзначу, що наша модель базується на загальних принципах системи господарювання, що мала місце в НС-Німеччині 1930-х років. І можна як завгодно довго обсмоктувати окремі недоліки і практичні дисфункції, що, звичайно ж, мали місце й у ті часи. І причин тому кілька: усунення шефа СА Рема (відмова від ідеї другої революції), окремі поступки індустріальній еліті і як наслідок допущення консервативно-реакційних сил у керівні кола партії, зовнішній економічний бойкот НС-Німеччини і т.п. Однак при цьому, панам лівакам необхідно нагадати те, з якою саме економічною спадщиною була змушена зштовхнуться молода націонал-соціалістська держава в основах свого становлення в 1933р., Передусім потрібно згадати події Великої Депресії (1929-1933р.), при якій виробництво в Німеччині було відкинуто на довоєнний рівень (1914р.), дрібні і середні підприємства стрімко розорялися, безробіття досягло небаченого розмаху (6 млн. чоловік), грошові знаки були практично цілком знецінені (буханець хліба коштував кілька мільярдів марок), робітники одержували заробітну плату два рази на день, щоб попросту устигнути витратити грошові знаки, які постійно втрачають у вартості. Уряди Веймарської республіки не бачили можливості перебороти всю цю дивовижну кризу. На відміну від них, Адольф Гітлер чітко бачив, і заявляв про своє бачення і вирішення питання. Гітлер обіцяв: негайно ліквідувати безробіття, підвищити заробітну плату, припинити продаж за борги селянських земель, знизити ціни на сировину, знищити “процентне рабство”, закрити великі (єврейські) магазини, що розоряють дрібних торговців. Більш того, він обіцяв розрив Версальського договору і відновлення Німеччини як великої держави. Проголошені ним гасла були практично повною мірою виконані і більше того, виконані всього за шість років!!! За шість коротких, мирних років, Німеччина перетворилася в справжній індустріальний і високотехнологічний локомотив Європи.
Якщо торкатися сутності господарської системи Німеччини, слід зазначити те, що націонал-соціалісти використовували економічні механізми для політичних цілей, а сама господарська система країни була цілком поставлена на службу своєму народові. Що стосується націоналізації, те державний сектор економіки, уже досить великий до 1933 року, виріс стрімко, причому його складали великі заводи важкої і воєнної промисловості, подібні до державного концерну “Герман Геринг Верке”, у наслідку на більшій частині націоналізованих підприємств був довершений процес “соціалізації”. Таким чином, НС-системі господарювання в цілому удалося уникнути тотальної націоналізації при, обмеженому підпорядкуванні (регламентації) економіки і все це за рахунок запровадження принципу “соціалізації” підприємств з одночасним використанням ідей корпоративного пристрою економіки. Але чи можливо повноцінно завершити всі необхідні структурні і господарські перетворення усього за 6 мирних років (1933-1939г), перебуваючи до того ж в умовах зовнішнього економічного бойкоту? Адже напружена міжнародна обстановка того часу, ще більш загострювалася тим, що міжнародне єврейство, яке окупувало більшу частину світових урядів привселюдно оголосило війну молодій НС-державі ще в 1933р.! Тоді міжнародні жидівські організації оголосили міжнародний бойкот німецьких товарів. Заголовок газети “Дейлі експрес” (24 березня 1933 р.): “Іудея оголосила війну Німеччині”. Розуміючи неминучість нападок з боку держав жидо-капіталістичного світу з одного боку, оцінюючи реальну погрозу жидо-більшовистської чуми, що виготовилася до маршу на Європу, з іншого боку, гаслом німецької промисловості стають слова Германа Геринга “Гармати замість масла”. Таким чином, основною сферою економічних інтересів НС-держави, сферою пріоритетного розвитку стає велика важка промисловість. Молода НС-держава стрімко мобілізує весь виробничий і трудовий потенціал, направляючи його на відновлення військової промисловості, раніше зруйнованої злочинним і принизливим Версальським договором. Прагнення відновити обороноздатність країни - це первинне і єдине пояснення того, що левова частина національного доходу йшла саме на військову індустрію. Незважаючи на колосальні асигнування на військову сферу, німецькій націонал-соціалістській економіці (всього за шість років!) на практиці вдалося реалізувати ідею економічної автаркії і при цьому, повною мірою удалося досягти економічного відродження всієї країни. За період з 1933 по 1937 рік безробіття скоротилося, із шести до одного мільйона, національне промислове виробництво зросло на 102%, а національний доход подвоївся, оживилася вся економічна кон’юнктура, запрацювали прийняті націонал-соціалістами антикризові закони. Повноцінно запрацювали підприємства, що випускали стратегічно важливу продукцію, що розробляли технології виробництва синтетичних матеріалів, створений механізм нарощування грошової маси при одночасному придушенні процесів інфляції, строго зафіксовані ціни на основні споживчі товари, відзначений багаторазовий приріст життєвого рівня і платоспроможності німецького населення, соціальна сфера стає зразкової для всієї Європи. За допомогою спеціальних соціальних програм Kd “Kraft durch Freude” (спеціальне відділення «Трудового фронту») німецькі робітники отримали реальну можливість подорожувати по всьому світі, приватний автомобіль перестав бути розкішшю і т.д. Усе перераховане вище є нашим доповненням у справі викриття дебільних пропагандистських аргументацій, по яких націонал-соціалістська система господарювання дієздатна лише в умовах військової експансії і колонізації чужих земель. І ще одне, те, що ми спираємося на націонал-соціалістичну модель у минулому (Німеччина 1933-1945р.), ще не говорить про те, ми цю модель ідеалізуємо і з піною в рота доводимо її бездоганність і виняткову досконалість! Однак, ми однозначно наполягаємо на тому, що більш успішної (у порівнянні з НС 1930-х років) економічної моделі людська цивілізації попросту не знає. Якщо це не так, то хай пан Верник це заперечить, і назве кращу економічну модель.
Досконалості, як відомо, немає. Існує лише вічне до нього прагнення. Саме тому наше бачення ідеї “соціалізму” з одного боку містить у собі практичну частину, від уже наявного історичного досвіду і досягнень (НС-Німеччині). З іншого боку наша модель “соціалізму” включила в себе істотно дороблені методологічні процеси по реформуванню системи господарювання в умовах сучасної української держави, з врахуванням зовнішньої і внутрішньої економіко-соціальної обстановки.
ОТЖЕ, ВЕРНИК, НАПИШИ БУДЬ-ЛАСКА СВОЮ СОЦІАЛІСТИЧНУ МОДЕЛЬ, ЯК СПРОСТУВАННЯ НАШОЇ. ПОТІМ ЩЕ НАПИШИ ПРИКЛАД ЇЇ ПРАКТИЧНОГО ІСТОРИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ. А МИ В СВОЮ ЧЕРГУ ЦЕ ВСЕ ПОКРИТИКУЄМО. ЦЕ ПРАВИЛА ДИСКУСІЇ.
11 вересня 2006 р. 20:05:41
Мазепа, де ділась моя відповідь Вернику?
12 вересня 2006 р. 13:40:56
Всі відповіді я щойно промедорував. Зараз вони, за умови збереження ніку і пароля додаватимуться вже без моєї участі. Перепрошую за затримку, був відсутнім.
13 вересня 2006 р. 17:30:26
Юрку_Мю
У тому то і справа, що саме, те, що ти називаєшь “соціалізмом”, тобто модель совка, не має ніякого відношення до “соціалізму” у моєму тобто марксово/бакунінському розумінні.
Ліві у всьому світі сперечаються щодо природи “Радянського союзу” і лише тупі сталіністи та маоісти мають підстави вважати совкову систему “соціалістичною” через певні неринкові методи управління націоналізованою бюрократичною економікою. Так це не “капіталізм” у традиційному розуміні цього слова, але ж це був в інякому разі і не приклад безкласового самоврядного суспільства - соціалізм/комунізм/анархія!!!
Яка різниця найманому робітникові, хто його найняв та хто його експлуатує - державний бюрократ чи приватний капіталіст???
В СРСР зберегалася система експлуатації людини людиною!!! В СРСР в багатьох аспектах цей визиск був навіть більшим аніж в класичних приватно-капіталістчиних моделях!!!
В СРСР були знищені самоврядні експерименти революційної доби!!!
В СРСР не було і виробничого самоврядуваня працюючих!!!
В СРСР робітничий клас не мав влади через поразку революції та перемогу сталіністської бюрократичної контреволюції/термідору!!!
Яку економічну модель ти від мене чекаєшь, Юрко, якщо світоглядно ми заперечуємо будь-яку економічну модель у межах державного класового суспільства приватної власності та визиску людини людиною???
Інша річь - то проблема формування Програмових засад лівого руху, що спрямовані саме на перехідний період від світового капіталістичного панування до самоврядної неієрархічної світової спільноти, що побудована на суспільній власності та свободі індівіда у межах свободного соціуму!!!
Ти бачишь різницю у підходах до формування запитання? Яку економічну програму мав, наприклад, Ісус Христос, коли він пропонував тотальну зміну світоглядних орієнтирів!!!???!!!
13 вересня 2006 р. 18:47:31
Верник, злив зараховано. :)
14 вересня 2006 р. 14:06:53
Чуваки, хто мені пояснить що таке “легкі прибутки” і який саме прибуток можна вважати легким?
14 вересня 2006 р. 15:38:47
2 дмитро
“Легкі прибутки” - це всі нетрудові прибутки, тобто будь-які спекулятивні маніпуляції з вже наявними матеріальними цінностями. Коли особа не отримує права власності на майно, а платить іншій особі лише за користування чи володіння цим майном. Таким чином нетрудовими прибутками є оренда, найм, рента тощо. Те саме стосується грошових спекуляцій - на них існують різноманітні кредити.
Всі функції пов’язані з необхідністю виконання подібних операцій перебирає на себе держава. Наприклад держава може виступати наймодавцем, якщо це необхідно для робітника, який не є власником житла.