Коментарів немає
Дата публікації 3 травня 2004 р.

Проблема українсько-російської ворожнечі полягає не лише в мільйонах знищених росіянами українців, але взагалі в питанні свободи та імперії — тобто імперії як чіткої системи підкорення, знищення людської цінності заради величі структури.

Свобода є пошануванням до будь-якого життя незалежно від його місця у вигаданій ієрархічності. Новітнє українське відродження, як відродження однієї з найжорсткіших сутностей ідеї європейської свободи біля азіатського впокорення, не-існування ЛЮДСЬКОГО як вільного вибору, як відображення СВОБОДИ ВСЕСВІТУ (інша межа, наприклад, скандинавський досвід вільної екзистенції півночі (на межі з небуттям) — а межі завжди радикальніші, ніж середина), починається одночасно з Великою Французькою революцією. Український республіканізм тоді отримав нове дихання від європейського романтизму, одночасно опираючись на козацьку визвольну інфернальну межову контркультуру. Тобто став таким собі якобінським вістрям списа Європи-Вільної. Росіяни це чітко усвідомлювали: навіть у замовній поемі Пушкіна „Полтава”, як показує структуральний аналіз стилістики, який зроблений Ю. Лотманом, (зазначу, зовсім не українцем) засвідчив, що українці виписані романтичною естетикою (тобто естетикою визволення), а росіяни класицистичною, тобто суттю імперськості (велич поневолення в чіткості імперії). Я не торкатимусь української поезії як речі загальновідомої, наведу ліпше слова Лотреамона, останнього романтика у французькій поезії: „Нема видовища величнішого, ніж знищення імперії,” — це написано у відповідь класицистичній доктрині про величність імперії. В свій час українці пережили власний імперський проект — Київську державу, наслідком якої стало породження такого монстра як російський імперіалізм, який, в свою чергу, проводив політику геноциду в Україні (своїй колишній метрополії ). Тому українці не бажають бути імперіалістами за будь-якої ціни. Отже вони, природньо, хочуть прагнути свободи, а тому і руйнації імперій, як загрозам українському етносу. Через це протистояння України Росії є тривалим і не може бути зупиненим.

Різна естетика, різне ставлення до вартості, неповторності людського життя, різне розуміння гідності, соціального порядку принципу творчості (як повної Божественної (ТВОРЦЕВОЇ ) свободи — в Україні, і як обмеженого діяння для потреб імперської чи церковної структури, не зважаючи на гуманізм, — в Росії. До речі, внаслідок сторіч боротьби українці навряд чи потребують канонізованої церкви, нам радше потрібна церква, що є вільною незаієрхізованою, тому нескомпроментованою у вільній християнській громаді.

Ці всі протиріччя стимулюватимуть ворожнечу між Україною і Росією навіть в тому разі, якщо в Україні буде реалізовано у майбутньому квазімперський проект — це, однак, без сумніву призведе до модернізованої якобінської революції, що відбувається на межі свободи з азіатським поневоленням та нехтуванням ЛЮДИНИ. Подібна межовість радикалізувала, радикалізує, радикалізуватиме суть українськості як СВОБОДИ. Тому боротьба України супроти Росії — це боротьба за свободу, за право вільного вибору, за гідність людини.

Це, зрештою, боротьба за пріоритет визначення релігійного принципу існування та творення світу.

Тема