Павлюк Коновальчик

Анархістський рух в Іспанії. В 1920-30-і роки у багатьох країнах Європи постали тоталітарні режими, котрі зненацька напосілися і винищили, загнавши у глибоке підпілля та еміграцію анархістський рух. Так було у Росії, Італії, Німеччині. Проте, країною з найпотужнішим анархістським рухом, що мав багаторічні традиції, залишалася Іспанія. Агітація іспанських анархістів, котра не припинялася протягом 70-и років, низка організованих ними повстань і страйків, мережа анархістських шкіл, потужні профспілки, котрі опиралися на колективну свідомість трудящихся, — все це зробило анархістів Іспанії вирішальною силою революційного процесу. Читати далі »

Микола Мельник

Одного разу, їдучи у маршрутці на роботу, я прочитав заголовок новин у газеті „Факти”, який звучав приблизно так: „Бывший любовник принцессы Дианы Джеймс Хьюитт намерен продать интимные письма покойной за $16 млн.” (в оригіналі було російською). Чомусь цей заголовок мене неприємно вразив, хоч я не зараховую себе до прихильників колишньої дружини спадкоємця британської корони, та й взагалі ці всі історії мене мало цікавлять. А згадав я про цей заголовок тоді, коли почув історію про лист Колі Полякового. Читати далі »

Микола Мельник

П’ятого-шостого травня 2004 р. довелося мені побувати у Києві на конференції « Наукова спадщина Маркса і сучасні соціальні процеси ». Організаторами конференції виступили Державний політехнічний музей (колишні майстерні КПІ, де, до речі, у 1907-1909 рр. працював знаменитий авіаконструктор Сікорський) та факультет соціології Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут». Читати далі »

Д.Зелений

Бандерівський ген притаманний галичанам, а махновський — новоросам. Століття імперського панування по-різному вплинули на ці регіональні спільноти. Вже зараз можна говорити про не просто регіональний, але значною мірою субетнічний, тобто такий, що здатен прагнути до власної, окремішної від аморфної української, державності.

Дивлячися на них задаєшся нав’язливим і не новим питанням на кшталт — а кому ж, власне кажучи, все-таки потрібна поділена на олігархічнві вотчини, феодалізована і знедолена „Велика Україна”? Кримчанам? — ні, вони плекають російські, татарські, турецькі, таврійські, а відтак і антиукраїнські шляхи. Свою донецьку ідентичність відстоюють жителі шахтарського регіону; новоросійську — в Одесі і Миколаєві; „рай по Збруч” — галичани; концепцію „Срібної Русі” — мешканці Закарпаття, а ще є хохли, малороси, поборники „вєлікой і нєдєлімой”, атлантисти, євразійці, панславісти і інші, ті, хто логічно протистоїть нашому можливому вже українському буттю. Читати далі »