Безвихідь? Антикапіталізм та соціальні форуми сьогодення
Останнім часом інтернаціональний рух проти капіталістичної глобалізації був близьким до занепаду. Розпочався він з Китайського повстання 1994 року та Французького публічного страйку в Листопаді 1995 і закінчився низкою протестів у Сеатлі в Листопаді 1999.
Глобальне розповсюдження антикапіталістичного руху розпочалось з відкриттям Світового Соціального Форуму в Порто-Алегре, Бразилія, в січні 2001 року. Слідом відбулись масштабні протистояння на саміті в Генуї в липні 2001 року та у Флоренції після першого Європейського Соціального Форуму в листопаді 2002.
Кульмінацією стали величезні демонстрації проти війни в Іраку з лютого по квітень 2003. В результаті, тим не менш, це не було провідною потужною рушійною силою.
Сьомий Світовий Соціальний Форум, що відбувся в Найробі, Кенія, в січні 2007, може бути ознаменований новою точкою відліку.
Він був позбавлений злісних забарвлень та незрозумілих рішень, які, як правило, мають місце в країнах зі слабкими соціальними рухами. Кенійський Соціальний Форум став поштовхом для зародження масових соціальних рухів ледве не по всій Африці.
46 000 представників більшості власне з Кенії та з прилеглих регіонів Африки, що потерпають від постійних злиднів та негараздів, зібрались разом організувати рух через усю територію Африки – як на її Південь, так і на Захід, – породжений результатами та пройнятий запалом Європейських форумів.
Відкриті та закриті марші з найвіддаленіших та найдепресивніших закутків Кіберії та Каріобонжі дають підстави позиціонувати їх як безперечно яскраву та глобальну боротьбу, попри те що насправді вони не була багаточисельними.
Тим не менш, форум був заслабкий саме внутрішніми дебатами.
Більшість місцевих та іноземних активістів висловлювали ідеї, узагальнені одним з організаторів – Оніанжо Олово - національним координатором Кенійського Соціального Форуму, і таким чином «подія набула негативного комерційного, мілітаристського та авторитарного забарвлення».
Тож, європейський рух, спроможний до потужної мобілізації та знаменитий конкретними перемогами за свою історію, нині перебуває у глибокій кризі й не виглядає спроможним до загальної мобілізації на континентальному рівні, а подекуди, як-от в Італії, навіть на національному рівні.
З другого боку, вельми потужні на даний момент соціальні рухи в Латинській Америці розгортаються у вельми цікавий і доволі успішний період. Проте вони сконцентровані на власному континенті й світова перспектива їх якось обходить.
Ця стрімкість може зрештою бути випереджена більш сильною антикапіталістичною організацією в Європі, а саме у Франції. Проте це згодом….
Окрім цього, слід звернути увагу на безліч недоліків, через які, власне, й побутує криза Європейського соціального руху. Це, перш за все, відсутність зорганізованості, проблематика у мобілізації, вплив політичних проблем на процесі в середині форуму. Тим не менш, Європа – це регіон, звіданий нами краще за будь-який, і тому кризу європейського антикапіталістичного руху для нас найлегше докорінно дослідити саме тут, виявивши навіть найнезначніші недоліки.