Робота є
Тарас Клен
Цей текст надіслали в чомусь (зрештою, багато в чому) опоненти з Української Націонал-Трудової партії.
Слід було відмовити, посилаючись на тверді ідеологічні переконання і зашорившись власними інтелектуальними комплексами.
В цьому разі все було би просто і ясно, але так не цікаво, оскільки догматизм у переконаннях не свідчить за твердість поглядів, лише за твердість лоба.
Подана в цьому і наступному тексті (через один, він також відмічений) соціалістична візія близька до раннього німецького націонал-соціалізму (Рем, Штрассери, «Чорний Фронт» тощо) в чомусь класового та антибуржуазного, на загал. З ним можна погоджуватися, наслідувати або відкидати як типову нацистську ганчірку.
Вибір – за Вами. Наше завдання, в межах «Дискусійної трибуни Бриколажу» – подати на розгляд, як страву до столу, умовно, корпоративну і немарксистську оригінальну соціалістичну версію, чий теоретичний розвій, судячи з усього, знаходиться на старті і готовий до стрибка.
***
Я бачу перед собою Батьківщину. Я вчусь любити її. І чим ганебнішою вона мені уявляється, тим сильнішою стає моя любов до неї. В думках і бажаннях країна моя для мене - мати. Не будемо закривати очі на її недоліки і упущення. Ми повинні розуміти їх, бо ці недоліки і упущення - наші. Їх не виправлять мрійники і балакуни які до того ж занадто високо себе ставлять. Неможливо відтворити світ гарними фразами, хоч тобі й здається, що ти завжди працював. Тепер треба знайти своє місце в реальних справах. Ніхто не може залишатись осторонь, коли еліта і антиеліта б’ються за своє майбутнє. Багато хто цього не бачить, не хоче бачити. Але від цього нічого не змінюється.
Гроші - прокляття людства і основа ліберальних цінностей. Ідея їх так ілюзорна, що створює лише видимість реальності. І певно призведе до краху. Людина не повинна ставити гроші понад життя. Якщо це відбудеться, всі шляхетні помисли зникнуть. Гроші руйнують життя, якщо стають його метою. Це підтверджує історія - народ, що оцінює все грошима, стоїть на краю загибелі. І неодмінно приходить до неї. Сьогодні гроші правлять світом. І ми зараз гинемо тому, що це реальність. Гроші не мають корінь, вони поза расами. Поступово вони прокладають собі шлях у здоровому тілі нації і крок за кроком отруюють її творчу силу. Гроші і жиди - вони належать одне одному. В своєму глибокому сенсі лібералізм є філософією грошей. Гроші зробили з нас рабів, а звільнить нас праця. Лібералізм означає: я поклоняюсь золотому тільцю. Соціалізм проголошує: я вірю в працю.
Через буржуазну політику ми опинились на краю провалини, а політика робітників дозволить нам воскреснути. В результаті боротьби і праці ми мусимо відійти від грошей, відкинувши ілюзію їх всевладності. Тоді золотий тілець впаде! І це не класова боротьба. Бо праця - це не клас. Праця - це творча продуктивна діяльність - фізична або інтелектуальна, яка об’єднує всіх працюючих в єдиний робочий клас. Але якщо клас утворюється на економічному ґрунті, то коріння праці - в політиці. І це склалось історично. Нації набувають значення коли їх соціальне правління під собою цей ґрунт. Політика ж буржуазії - марна справа і не може бути іншою. Жити - це її головна мета, але жити примітивно. Тому вона приречена на поразку. Ми ж зможемо зберегти життя, якщо будемо готові померти за нього! Робочий клас повинен виконати свою місію, і передусім в Україні. Він повинен звільнити народ як зсередини, так і ззовні. І місія ця має міжнародне значення. Якщо Україна впаде, то світло у всім світі погасне.
Нам скажуть, що ми “не сучасні”. Але тільки негідники насправді “сучасні”, бо пристосовують свій світогляд до моди і особистих інтересів. Чим менше ми думаємо про себе, тим з більшим ентузіазмом ведемо боротьбу за права свого народу. Коли бачимо, що буржуазія продала і зрадила його, перекреслюємо минуле і починаємо все з чистого аркуша. Ми можемо здійснити революцію, бо цього хочуть люди. Бо жир досі плаває на поверхні. Жирні завжди готові говорити пишномовні слова, мати власні вілли і проголошувати промови на святах. Вони правлять масами сьогодні у сподівання що так буде і завтра. Але ми хочемо вписати в історію наші імена. Тільки наші! Багато хто живе лише сьогоднішнім днем. Ось чому вони бачать себе мертвими у майбутньому. Але ті, що хочуть змін, бажають бути живими і завтра!
Хто нам подякує за це? Ми не знаємо такого слова як “вдячність”. Хіба це щось змінить? Ситуацію змінить боротьба. Це боротьба не проти буржуазії-класу, але проти буржуазії-явища. Тому ми й ненавидимо її настільки глибоко. Будь-яку річ треба відчути, перед тим як вирішити, любити її треба чи ненавидіти. Буржуазію ми ненавидимо тому, що вона зрадила і продалася міжнародному іудаїзму. Буржуй - всього-на-всього зоологічний організм і нічого більше. Лише студенти, робітники і солдати створять нову Державу. У кого нема дару слова, тому треба діяти. Кожен повинен бути на своєму місці.
Чи хочемо ми пожертвувати собою? Так! Це навіть необхідно. Хоча не кожному це може подобатись, кожен мусить зробити саме так. “Падаючого - підштовхни” - сказав філософ, бо лише тоді, опершись на ґрунт, він зможе піднятись. Треба опинитись на самому дні провалини. Адже починати нам доведеться знизу.
Новий націоналізм - це майбутнє України, а не реставрація зруйнованого минулого. До сьогоднішнього дня ми були спадкоємцями, отримуючи те, що давалось. Зараз нам прийдеться починати з нуля. Бути жорстокими і готовими до всього. І це має пов’язуватись із правильними посилками. Новий українець має народжуватись в роботі, а не в книгах. Ми писали, говорили і мріяли більш ніж достатньо. Тепер треба працювати. І ми не погубимо себе, але будемо жити. І зараз треба покласти початок. Робота не створить з нас рабів, але звільнить з рабства грошей. Робота не самоціль, а лише ступінь, вона ушляхетнює людину. Ми не можемо нічого обіцяти, але хочемо діяти і бути тими, ким є насправді.
Наскільки різняться ролі робітника і солдата? Лише проявами. Бо праця - це війна без гармат. І тут ми повинні триматись один одного, бути разом словом і ділом, розуміти один одного, і чим швидше - тим краще. У нас недостатньо часу, щоб бути ворогами. Ми повинні дати хліб мільйонам вже народженим і мільйонам людей, які ще з’являться на світ. Інакше рано чи пізно прийдемо до краху.
У нас не повинна боліти голова про те, що ніхто згори не думає так - їх цікавлять лише гроші і влада. І цих тварюк треба усунути силою. Вони стають розумнішими, коли бачать кулак під носом. І не потрібні тривалі обговорення. У нас, молодих, більше історичних прав. Настане день, коли вони будуть переможені. Молодь повинна перемогти. Тоді ми вже ніколи не зістаримось. Ми молоді і мусимо перейти у наступ. Атакуючий завжди сильніший. Якщо ми звільнимось самі, зможемо звільнити і весь робочий клас. А звільнені робітники скинуть з Батьківщини кайдани.
Своїм прикладом ми мусимо доводити істинність цих слів. Ми знаємо, що треба робити, бо бачимо один в одному товаришів. Нам не важко знайти слова, що відкриють людські серця, бо ми несемо нові думки про працю, а суспільні інтереси ставимо понад особисті.
Що таке націоналізм? Ми стоїмо за Україну, бо ми українці, а Україна наша Батьківщина, українська душа - наша душа, бо всі ми її частина. Українська душа - щось особливе. В ній полягають інстинктивне прагнення праці і страсне бажання спокути. Ми ненавидимо балакунів, що даремно вимовляють слова “батьківщина” і “патріотизм”. Батьківщина: це слово має стати для нас самодостатнім, безмежним і всеобіймаючим, її інтереси - вищою цінністю, а праця заради неї - підставою життя.
Існує українська ідея, як рештою і китайська. В майбутньому вони повинні будуть враховувати одна одну…
надіслано:
УНТП,
адреса першоджерела:
примітка:
текст передруковано у відповідь на пропозицію і дозволу керівництва УНТП (
), а також в межах “Дискусійної трибуни Бриколажу”).