Володимир Мороз

Одна політична група, т. зв. “двійка”, з цілком зрозумілих причин поширювала і продовжує поширювати міф про те, що Похідні групи ОУН йшли на схід виключно з гаслом “Україна для українців”, не надаючи уваги соціальному питанню і, відповідно, з цієї причини похідні групи не змогли здобути значних успіхів у розбудові організації. А вже на цій базі будувалася вся теорія, яка давала підстави існування “двійки”.

Натомість із поданого нижче документу Південної похідної групи видно, що:

1) ОУН звертала увагу на соціальне питання і відповідно, підготувала похідні групи для праці в цьому напрямку.

2) Українське населення негативно ставилося до дій німців із збереження існуючих порядків на селі (державний контроль).

Цей другий висновок спростовує і міркування ряду осіб про те, що колективізація і голод вбили в українському селянинові господаря. Насправді це сталося вже пізніше, коли вмерло покоління, яке індивідуально господарювало на землі.

***

Інформативний листок Ч. 3

Літний похід. Проскурів 18.7.1941 р. год. 16.

Для учасників IIІ. Півд. Похідної Групи

Учасники III. Півд. Пох. Групи в часі походу на Осередніх Українських Землях зустрічаються зі земельним питанням як першим, що, його розв’язки домагається українське населення.

Німецькі військові власти видають в різних місцевостях розпорядки, що майно колгоспу – це майно німецької держави. Це викликує різні тривожні вістки та настрої серед українського населення.

Для влекшення членам ОУН – учасникам походу вияснювання цих справ та пропаговання наших кличів і концепсій розв’язки земельного питання в Україні подаємо виїмок з праці Голови Краєвого Правління Ярослава Стецька під. нг. «За зміст державного життя».

ВІДБУДОВА ХЛІБОРОБСЬКОЇ ВЕРСТВИ

Націоналізм визнає національною власністю, зокрема землю, як вартість, що її не творить людина, а тільки працює на ній, управляє її.

Глибока любов до землі, пієтизм до неї як святої речі, містика її, що в самих нетрах укр. народної душі живе, землі як елементу, без якого не існує і не повстала ні одна нація світу, всіх часів, в розумінні українця визначують право на остаточну і повну вдасть її тільки українця. Нею спекулювати ні марнотравити її не вільно. Мобілість її регулює держава, яка внеживляє своєвільне диспонування нею.

З концепсії органічности нації, – як традиційної родовою єдності – випливає як засада форма власности: індивідувально-родове, а не колективне землеволодіння.

1. Українське хліборобство це основна суспільна верства, яка є тривалим консерватором нац. ідеї, зберігачем традиції і прихильником суворої героїчної моралі, тривалості подружжя й родинної єдності, остоєю, моральним і фізичним відродителем народу та його кормителем.

Культура землі є основою всіх культур. Поки нарід вірний законові землі, поки не уляже законові капіталу, що нищить закон землі, так довго є він сильний і непоборний.

2. Укр. націоналізм прив’язання до землі елементом сили народу, яке зосереджує в собі легенду смерти за ідею, героїку життя /могили і кургани з мощами погиблих і предків./, легенду политої крови /по бойовищах/, символ життєдайності й всякого відродження етносу праці /піт/, що в неї стікає, суворість моралі її жителя, ідею роду, що виріс з неї і зріс з землею, ідею повстання нації і держави, бо ні одна нація світу не повстала, не окресливши на даній землі, без органічного зв’язку з нею, глибоку первісну релігійність – нац. принцип організації світу, бо культура землі є найбільше питоменно національна, найменше інтернаціональна.

Віра наших предків у поганських часах у богиню землі має теж свою деяку вимову.

Укр. Держ. спиратиме відбудову хлібороб. класи /верстви/ на встановлення та зміцнення середнього трудового землеволодіння, на закріпленні по введенні інд. родового принципу землеволодіння на захисті добра родині, до тривалого і повного забезпечення її достосовує величину господарства.

Держава регулюватиме мобільність землі. Вона веде долішню та горішню межу, поза яку роздробляти чи поширяти необмежені господарства буде заборонено. Ключем при творенні господарств буде встановлення самовистарчальної господарської одиниці, яка забезпечить існування та плекання родини, її майбутнього і роду, як теж можливість експорту.

Організаційним осередком буде родина й її майбутнє при будові аграрного ладу,

а) колгоспи підляжуть поділові на інд. родовому трудовому принципі. Це означає: працюючі в колгоспах та інші, назначені державою, одержать на інд.-родове землеволодіння таку кількість землі, що, незалежно від урожайності, загрози стихійних нещасть, господарських криз, та кон’юктури є вистарчаючою для забезпечення родини, її розвою та експорту. Надвижна відійде до іншої праці, одержавши фахове образування з батьківського дому чи належне вавінування. Аграрне перенаселення буде регульоване при планомірній господарській політиці держави шляхом приміщення селянських решток в інших галузях нац. продукції і творчості, пристосовані діла неурожайних досі теренів і т.д, як теж планово веденої кольонізації у рідше заселенні території Укр. Держави.

б) совхози частинно будуть поділені на тотожні принципи, що колхози у більшості будуть переорганізовані, як державні чи суспільні господарства на нових засадах та з новим духом м. ін. Для сільськогосподарських установ, агрокультурних інституцій дослідних станцій-питомників расової культури і рослин, агрономічних шкіл і т.д. Керівниками держ. господарств будуть призначені, зокрема, заслужені в боях, які безпосередньо захочуть займатися хліб. ділом; з огляду на потребу ділового ведення і призначення до землі держава може узгляднити в поодиноких випадках наслідне керівництво д.п, коли наслідники матимуть замилування хліборобського діла.

в) Родово-індівідуальний трудовий принцип не стоїть на перешкоді технічній управі рілі /за поміччю машин тощо/ на основі умови між хліборобами, родовими дідичними власниками землі; зн. укр. артіль /кооператива/, що признає індівідуально родову власність, але узагальнює спільну управу, може бути піддержувана державою.

г) Індивідуальне право власности на землю на У. 37 матимуть передовсім Українці, а з інших національностей на укр. території ті, що активно і лояльно співпрацюватимуть і боронитимуть за У.Д. та будуть етично і культурно подібні укр. типові. Чужинцям – не громадянам У.Д., землі на укр. території набувати буде не дозволено. Управлені до посідання землі матимуть відповідні кваліфікації, мусітимуть вести особливо хліборобський діл, та не побірати земельної ренти, коли вона входить в свою антисоціяльну функцію.

з) Першенство у всьому матимуть родини погиблих у рев. боротьбі, боях, тюрмах, воєнні інваліди, родини вояків і всі ті, що життям чи свободою рискували за У.Д.

д) Окреме хліборобське законодавство і судівництво захищатиме хліборобську верству, якої будова проводитисьме на історично традиційних і питоменно українських зразках зо свідомістю, що від здорового фізично і духового хлібороба залежить у великій мірі сили цілого народу.

є) Самозорганізоване й автономне в своїх специфічних ділах хліборобство рішатиме при співучасті держави через представників своїх професій, організацій про конечні переміни, що назріватимуть у його натурі, бо всякі реформи в зем. устрою доконуватимуть при вирішенні співпраці тих, хто особливо землею володіє, з неї живе во імя культу компентенції.

4. Вивласненню підлягатиме хлібороб тоді, коли діятиме на шкоду держави, неморально вестиме особисте й родинне життя та за всякі проступки державного суспільного ладу. Майно переходить на дітей-свояків, коли їх нема, то, як у кожному другому випадку, вирішає хліборобська організація при співучасти держ. чинника.

5. Споріднені з хліборобством лісництво, ловецтво, риболовство, городництво включається в загальну політику господарської верстви, яка охоплює цілість справ, зв’язаних з виживленням народу і т.д. Лісові площі належатимуть державі чи громадським інституціям.

Площі, непридатні удержавленню чи муніціпалізації, будуть у приватних власників.

6. Держава сприятиме всебічній інтенсифікації сіл, трудових інд. родових господарств та пристосування їх до ринків. Посилюватиме сіль. госп. виробність, буде піддержувати здорове кооперування села, яке перетворюватиме продукти сільського господарства, уділятиме дешевого продукційного кредиту, упорядкує сел. землеволодіння там, де воно хаотичне. При порозкидуванні землі поодиноких власників переведе комасацію та дбатиме за меліорацію. Дбатиме за агрокультуру та агроосвіту, про всебічне забезпечення хліборобської продукції і експорту.

Сільську торгівлю, перебірку продуктів сільського господарства виключить у загальний плян піддержки хліборобського стану та політиці прохарчування народу. Міські землі підлягатимуть тим самим засадам що сільські.

7. Хліборобство, самоорганізоване за почином політичної організацій О У Н, і в своєрідньому розумінні, автономно влаштуючи відбудову і закріплення своєї верстви своє проф. представництва, відділовувати буде на хід в Державній Раді Праці, що об’єднає репрезентантів усіх верств і професій.

8. Укр. Держава, ліквідуючи постепенно колективістичну господарку і командний стиль життя, що його провести хоче в укр. село Москва, несучи марксизм та соціялізм у хліборобстві, не допустить до перенесення на ріллю принципів капіталізму, рідного брата марксизму. Не допустить переносити принципи конто розміну всякої якости в кількість, заміну індивід, віповідальности наявного і контрольованого зусилля людини на землі сумою обстрактно річевих зобов’язань договорних капіталіста, почин всякого діла під кутом, щоб здобути найбільшу кількість грошей, які при капіталізмі не служать єдино засобам для переведення господарських розрахунків, як у хліборобській творчості, але для доходів від аномічного капіталу, від відтинання купонів У.Д. захищатиме у хліборобстві закон землі проти закону капіталу.

9. Право спадкове відносно дідичення землі є щойно тоді повне, коли спадкоємець власної ріллі працею виправдає одержане право власности на основі дідичення, а не житимемо з земельної ренти. Право спадкове мусить бути затверджене обов’язком власної праці, щойно дає дефінітивне право власности.

2:

У вирішуванні справ поодиноких місцевостях учасники походу повинні в першій мірі почути думку місцевого населення. Якщо вона не йшла по нашій лінії, тоді справді селяни ніяк не хочуть переводити спільно збору. Переконування, що це конечно так зробити, є непопулярні і засуджені в багатьох селах на не успіх. Селяни доказують, коли вони будуть мати поділений збір на пні, то скорше його переведуть як у випадку спільних жнив. Тим більше, що і спільні жнива не має чим переводити, бо большевики знищили майже всі трактори і машини.

Інша справа – поділ землі. Селяни розуміють, що його сейчас, в час революції, переводити не можна. А тій справі пропагувати черговість в приділюванні землі, яка є подана в інструкціях.

Німці переконують населення і видають зарядження, що колгосп – це державне майно, треба – вияснювати, що таке ставлення справи є помилковим. Тільки совгосп був державною власністю, але колгоспи – це власність селян, що в ньому працювали.

3:

Долучую вирізки зі звітів.

Провід П.П.Г. ч. ІІІ.

джерело: Відновлення Української держави в 1941 році. Нові документи і матеріали / Київський національний університет ім. Т. Шевченка: Центр Українознавства. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Гол. редколегії В. Сергійчук. - Київ: Українська видавнича спілка, 2001. - С. 97-101.

надіслано: Володомир Мороз, місто Львів

Цей запис опубліковано 10 липня 2006 р. 11:34:34 і розміщено в наступні рубрики Класовий дискурс , Голос нації . Ви можете відслідковувати коментарі за допомогою RSS 2.0 стрічки. Ви можете залишити коментар , або відслідковувати з Вашого сайту.