Наше становище до Росії, комунізму і генерала Власова
Тарас Бульба-Боровець
Не зважаючи на обструкцію з боку традиційно налаштованих націоналістичних елементів ми продовжуємо демістифікацію національно-визвольних змагань часів Другої Світової. Цього разу стверджуються кілька примітивних за звучанням (стосовно патетичності а-ля - «вибухових» – після короткої наради вирішили утриматися) напрямних:
1) Критика Боровцем, Полтавою, Мітрингою, Горновим, Позичанюком та іншими большевицької системи не робить з них «правих», оскільки більшовики - «ліві» лише за самовизначенням, і госкап – явище апріорі буржуазне. Не треба бути рето-комуністом, це очевидно без соціологічних телескопів і мікроскопів (залежно від хиб суспільної обсервації).
2) Зв’язки в межах керівного складу ОУН і окремі від донцовщини, концепції, в котрих словосполучення типу «демократія», «клас» та «революція» набувають відмінного від генеральної лінії змісту, вказують на існуавння хай навіть латентної лівої опозиції, звичайно ж. конструктивної. Докази – толерація з боку бандерівської СБ (майже до всіх вищеназваних, крім того самого Боровця).
3) При всій нашій величезній повазі – і ОУН і УПА – це не один Бандера – на чолі, Донцов – в ідеологічній сфері і прозорі (в етнічному, соціальному, ідеологічному відношеннях) як Черемош (в горах, звичайно) повстанські чоти. Тому провокація триває, її мета – «нові ліві» - «нові праві» – «нова парадигма». Починаючи з власної, кастрованої «старими лівими» і зведеної до сосюрівського, себто міфічно-поетичного рівня дуже умовно – «новими правими», історії визвольних змагань.
4) Коротше кажучи, ні Молодіжний Конгрес Українських Націоналістів з головним «націоналістом» Івченком, ні «ідейні антифашисти» з «Че Гевари», з не менш «комуністичним» Бойком (за лаштунками фактів), методологічно не вільні, що у підсумку призводить до пафосної писанини Віті Рога, або не менш гламурного пашталакання найперспективнішого, як на мене, з українських лівих публіцистів – тов. Рєпи…
5) Що стосується автора і його текста – не зважаючи на особисті претензії, не сказати більше, до вже згаданого тов. Бандери (армія, дружина, ідеологія – цього досить), їх єднає озвучений по відношенню до Власова леймотив (вербально – Бандерою, концептуально – в тому ліці і Боровцем): З МОСКАЛЯМИ СПІЛЬНОГО НЕМАЄ!!!
Справа монтажу антикомуністичного блоку так званих «народів Росії», російським генералом Власовим на чолі, це річ абсолютно безвиглядна. Хто ще сьогодні санкціонує саму назву «народи Росії» той комунізму не поборює, а навпаки, йому допомагає. Комунізм і Росія, це нерозривна одність. Комунізм заволодів всіма ресурсами російської імперії, а російська імперія використовує динаміку комунізму, як власний продукт і новий засіб до імперіалістичного завойовництва.
Хто хоче перемогти комунізм, мусить в першу чергу нищити його базу - росийську великодержаву. Боротьбу треба вести повними засобами, а не жадними півзасобовими фікцііями. На допомогу росіян в антикомуністичнй боротьбі сьогодні ще не можна рахувати. Як довго СССР буде воювати з зовнішними ворогами Росії, так довго жаден москвин не вистрілить ні одного патрона проти червоної армії. Це наочно доказує сьогоднішний ентузіазм всіх москвинів, комуністів і не комуністів, того факту що чевона армія «разграміла нємца і поіт русскіх лошадєй» в Балтику і Середземному морі.
Коли росіяни кажуть, що сталінська Росія імперіялістична, Росія Власова такою не буде, то вони явно брешуть. Кожна Росія була і буде імперіялістична.
Факт, що генерал Власов ще сьогодні намагається виступати не від імені одного народу, а від усіх «народів Росії», говорить сам за себе. Ті народи його зовсім про це не просили. «Народи Росії», це не тільки відновлення старої імперії, але й образа національної гідности всіх поневолених Москвою націй. Це зневага мільйонів, що полягли в героїчній боротьбі з тою осоружною назвою та її жахливими наслідками.
Поневолені Москвою нації можуть співпрацювати росіянами тільки тоді, коли росіяни вирано задеклярують, що Росія це тільки етнографічні московські землі і що російський народ немає супроти інших націй жодних «опікунчих», «визвольних», та союзних намірів, а тільки бореться а своє визволення під комуністичного ярма так само, як і всі інші нації. Тимчасом на ділі росіяни роблять якраз навпаки. Вони всіми силами стараються вдержати цілість великоросійської імперії, тільки роблять це кожночасно - новими засобами. Московські царі боролися за «православє» і «панслявізм», Керенський за «демократичну Росію». Большевики за «соціялістичну», а Власов бореться за «національно-трудовую». Як ці всі «блага» давані Москвою «народам Росії» виглядають поневолені нації знають з гіркого досвіду Росією кожного кольору.
Число поневолених Москвою націй з кожним днем зростає. До «народів Росії», вже належить не тільки Україна та Кавказ, але доходять також Прибалтика, Польща, та майже цілий Балкан. Отже, коли бути консеквентним, то до «блоку Власова» має належати пів Европи і то все як… «народи Росії».
Коли ходить про генерала Власова, що мав би бути речником антикомуністичного блоку, то до його особи в українців і всіх інших підсовєтських народів існує подвійне недовіря: 1) як до російського імперіяліста, 2) як до комуніста. Ми не маємо жодних даних, які б доказували що генерал Власов, будучи в Росії, був ворогом комуніму. Натомість за те що він перебуваючи в Німеччині є рівночасно ідейним комуністом свідчить його висока карієра в червоній армії, найвищі совєтські ордени, та виконувані ним й досі дуже відповідальні завдання навіть поза межами СССР. Такі речі комуністична партія доручає тільки тим людям, до яких має абсолютне довіря. Отже, коли до генерала Власова має таке велике довіря російська комуністична партія, то ясно, що до такої людини не можемо мати довіря ми, люди антикомуністичного світу.
Українці й всі інші нації, що їх поневолює Москва, ведуть боротьбу не тільки з комунізмом, але й з самою Росією. Не за зміну того чи іншого режіму, а за повне знищення великоросійської імперії. Ці нації ведуть криваву боротьбу за скинення з себе всякого московського ярма й ганебного тавра «народів Росіїї». Вони добиваються своїх слушних прав до самоставлення по принципу етнографії.
Самі росіяни комунізмом, як своїм великодержавним середником боротися не будуть. Мало того, вони своїми «антикомуністичними блоками» будуть силкуватися робити провокації, щоб гальмувати також боротьбу інших націй. Всяка спроба централіувати бодай частину антикомуністичного фронту в руках росіян означає активну допомогу комуністичній партії в її поході до світової революції.
В антикомуністичний блок сьогодня мусять входити не тільки «народи Росії», а ціла Европа. Російські генерали натомість можуть очолювати змагання тільки свойого народу. Інші ж нації мусять вести свою боротьбу самі, по своїй власній лінії, а імя своїх національно-державних інтересів. Боротьба мусить мати солідну ідеологічно-політичну платформу й широку базу взаємного довіря та саможертви, а не бовтатися в задушливій атмосфері безідейності, провокації та всякого шахрайства. Німеччина потребує союзників з таким самим ідеологічним фанатизмом, яким володіє вона сама. Союзників, які б трималися разом з німецьким солдатом не тільки тоді, коли гудуть фанфари перемог, але й тоді, коли бувають важкі невдачі й приходиться навіть відступати, або вести партизанську боротьбу.
Серед росіян таких союзників німецький солдат не знайде. Вони мають свою державу й свою власну ідеологічно-політичну ціль. Такими союниками можуть бути тільки націоналістично-патріотичні елементи тих націй, що їх вже поневолено й дальше буде поневолювати Москва. На ці елементи може розраховувати німецький солдат і на них спиратися, а не на московсько-комуністичних полонених та спеціяльно в Німеччину делегованих Москвою агентів НКВД. Таких союників в націоналістичній Німеччині не зєднає жодна московська ідея якихось нових народів Росії, а тільки і виключно концепція розчленування великоросійської імперії на суверенні національні держави.
Мимо всіх дипломатичних шахрайств факт залишається фактом: ця війна - це боротьба революційних ідей. Цю війну мілітарно виграє той, чиї політичні ідеї будуть найбільш атракційні.
В Европі може бути тільки одна домінуюча сила: або Німеччина, або Росія. Росія так довго не зрічеться своїх намагань домінувати в Европі, як довго вона не буде розбита. В цих змаганнях Німеччина може спиратися тільки на своїх природних союзників, тобто на ті народи, що їх поневолила Росія. Або Росія буде розбита, або або вона загарбає всю Европу. Мир з Росією можливий буде тільки тоді, коли вона буде відсунена назад на свої етнографічні землі. З такою Росією могтимуть співпрацювати також всі інші нації Східної Европи та Середнього Сходу.
Коли взяти під увагу, що в Німеччині сьогодні перебуває понад 10 мільйонів українців, білорусів, козаків, кавказців та інших національностей і що це все воєнно-здатний антикомуністичний та антиросійський елемент, то буде ясно, що моє твердження про нас, як природних союзників німецького солдата не є голословним. Одначе, на превеликий жаль, німецькі чинники замість дати можливість цим чесним людям вести чинну боротьбу з московським комунізмом, душать їх по всяких таборах разом з агентами НКВД, використовує важке положення тих людей і всіма силами старається ще більше погіршувати їх життєвий стан, щоб таким чином наставляти їх ворожо до Німеччини. Лихові можна запобігти в такий спосіб:
Негайно відсепарувати по всіх таборах росіян від інших національностей.
Абсолютно не допускати жодних російських опікунів до таборів де перебувають українці, білоруси, кавказці і т.п.
Негайно організувати по всіх таборах сутонаціональні та культурно-освітні органи.
Унормувати міжнаціональні дружні відносини всіх націоналістичних елементів.
Поставити ясно українську проблему по лінії започаткованих переговорів та унормувати правне становище українців в Німеччині шляхом створення одного правного тіла, яке б презентувало українську націю перед Німеччиною й мало можливість дійсно опікуватися всіми українцями в Німеччині, без огляду на те, коли і з яких земель та з яких причин вони опинилися на німецькій території.
Негайно приступити до організації по цей бік фронту дійсних національних армій всіх поневолених Москвою, а тим самим заприязнених з Німеччиною народів, а по той бік совєтського фронту посилити партизансько-повстанчий рух, постачаючи його вишколеним тут керівно-командним складом, оперативними планами та воєнними матеріялами.
Фронт і ціла антикомуністична боротьба негайно потребує нових боєздатних дивізій, ідеологічних борців та чесної активіації роботи в кунзях зброї, а не парадного крутійства дармоїдів, що тільки думають пережити війну в німецькому уніформі та баламутити інших людей. Коли до справи поставитися солідно, то українці, білоруси, балтійці, кавказці, козаки й т.п. можуть протягом кількох місяців, при німецькій допомозі інструкторсько-командним складом та технічними частинами, організувати і своїх людей щонайменше один міліон добірного й цілком певного та вірного справі війська. Решта ж людей, після унурмування відносин, та передачі їх під належну свою власну опіку, та не провокаційне цькування агентами НКВД, буде із здвоєною енергією кувати тому війську потрібну зброю. Ці люди мусіли б побачити, що їх трактується як рівноправних членів культурної европейської спільноти народів, а не як меншевартісних недолюдків.
Серед німців є багато таких, що вірять в можливість дружби між Німеччиною і Росією. Це самообман. Всі росіяни палають тільки лютою ненавистю до Німеччини й чекають на сприятливий момент для дикої помсти. За Ельбрус і Лєнінград - москалі не забудуть німцям ніколи. Як Москва вміє мститися, бачимо на прикладах України, Польщі, Прибалтики та Балкану.
Така-ж сама доля чекала б цілу Европу.
Кожний день і кожна година зміцнює московсько-комуністичну позицію не тільки по той бік фронту та по всій Европі, але навіть у самій Німеччині. В цьому ділі рух Власова відіграє немалу ролю. Мимо того німецькі чинники якось не добачують цієї руйнуючої роботи і довіряють москалям більше, як ідейним, чесним та дружнім елементам з посеред підсовєтських націй.
Берлін, дня 12.11.1944.
джерело:
6 липня 2006 р. 10:09:37
Якщо абстрагуватися від узагальнень редакційної передмови, можу тільки звернути увагу про багатовекторність Бульби, який спотчаку з німцями воює проти більшовиків, потім веде переговори з тими ж більшовиками і мало не стає під їх командування, затриманий за це німцями і вивезений в Берлін, де знову готовий воювати з німцями, якщо вони допоможуть саме йому, а не Власову. Однозначно нагадує Махна ;) І потім був в УРДП :)))))
І жаль Боровця не на С.Бандеру, а на бандерівців (ОУН), якими в час роззброєння Бульби керували Роман Шухевич, Дмитро Маївський, Мирослав Прокоп, Микола Лебедь, а на Волині - Дмитро Клячківський, Яків Бусел і Ростислав Волошин. Якраз у той час, у серпні 1943, всі вони були на ІІІ НВЗ, де прийняли оновлену програму - демократичну і соціальну. А С.Бандера в той час сидів у концтаборі і ніякого стосунку до Боровця не мав, хіба що його дух був з повстанцями, коли ті роззброювали останній невеличкий відділ Боровця… Та і з жінкою неясно - вони ніби до червоних партизанів потрапила…
6 липня 2006 р. 10:21:04
Здається, ти когось виправдовуєш. Даремно, оскільки я нікого не звинувачував.
6 липня 2006 р. 10:31:35
Та ні, я з’ясовую - думаю, після мого зауваження ти б свій коментар написав вже трохи інакше…
6 липня 2006 р. 11:30:31
Морозу.
До речі, у мене не має інформації про членство Боровця в УРДП. У Майстренківському відламі його точно не було, позаяк я маю майже 90 відсотків їх всіх видань. Може йдеться про його приєднання до відламу Івана Багряного? У мене, нажаль, майже немає їх видань. А де про це можна довідатися більш детально?
6 липня 2006 р. 11:41:42
А чо тут думати:
1) дружину Боровця (на це вказує більшість джерел) закатувала бандерівська СБ
2) розділи Боровця розброїли ті самі, першопочаткову назву - УПА, привласнили теж.
3) ідеолог. погляду Боровця значно “східніші”, “соціальніші” і “демократичніші.
Чи мо’ СБ діяло всупереч бажання керівництва чітко субординованої бандерівської ОУН? Причетний Бандера чи бандерівці - питання ри (чи “ре”) торичне.
6 липня 2006 р. 19:19:41
Мазепі
до п. 1. Яких таких джерел? Є документи?
до п. 2. Назва УПА вперше фігурує у 1921. ОУН таку назву планувала у 1939, а повстання планувала взагалі від створення у 1929. Тому важко говорити, що звідки пішло. У конкретному випадку 1943 не було змісту придумувати нову назву, тим більше, що за умови розгортання повстанської боротьби відділи Боровця добровільно чи примусово були плановані до приєднання.
до п. 3. В певній мірі так, хоча термінологію вважаю невдалою. А погляди Боровця швидше визначали Штуль із Мітрнгою. Вважаю, що нема змісту базуватися виключно на фантазіях самого Боровця. Щось Стем із “Гайдамакою” мовчить…
Вернику
Боровець був у єдиній УРДП, потім брав участь у ІІ надзвичайному з’їзді 15-16.05.1948, на якому з партії виключили Майстренка і лівих товаришів :), тоді був обраний до ЦК УРДП. Мав свою кищенькову армію - “Українську національну гвардію” - в якій пробував реалізувати свою амбіцією бути генералом. Згодом, чи не під кінець 1950-х, розійшовся і з Багряним. Лишився отаман самонький…
6 липня 2006 р. 20:56:47
Пункт із нарису Петра Мірчука про політичні партії на еміграції (1956). Колись можу розпізнаю весь, то скину для загального розвитку.
УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЩЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ – УРДП
Другою новою партією, що постала на еміграції після другої світової війни є Українська Революційно-Демократична Партія — УРДП. Вона почала оформлюватись в 1946 р. з ініціативи Івана Майстренка й Івана Багряного на базі підсичування психологічної ворожнечі “східняків” до галичан. За першим статутом ця партія називається “Українська Республікансько-Демократична Партія — УРДП” і мала лівий характер, постановляючи м. ін.: “§12. Емблемою партії є червоний диск (сонце) вміщений на жовтоблакитному полі в форма щита. На диску масивний золотий тризуб на схрещенні меча, серпа і молота.” “§13. Прапор УРДП: Бойовий, малинове полотнище з жовто-блакитним ромбом … В дальшому оформлюванні програми первісна УРДП розкололася на ліву УРДП під проводом Івана Майстренка, що стала на позиції українського комунізму або т. зв. “українського тітоїзму”, та на праву УРДП під проводом Івана Багряного. До УРДП Івана Багряного перейшли в 1948 р. члени ЗЧ ОУН проф. Рябишенко і Василь Гришко (молодший), які скерували дальше оформлення УРДП в напрямі уподібнення УРДП до організаційної структури та до ідеології ОУН, зберігаючи однак при тому психологічну ворожнечу “східняків” до галичан, як основний чинник, що єднає членів УРДП. В суспільно-політичному житті УРДП славна тим, що в поборюванні партійних противників її члени не в’яжуться ніякими вимогами громадської моралі.
Кількістю своїх членів УРДП дорівнює організації полк. Мельника. В останньому часі в УРДП чимраз сильніше проявляється внутрішний конфлікт, відколювання партійних прибудівок (УНГА – “Українська Національна Гвардія” Т. Бульби-Боровця, роскол ДОБРУС-у – “Демократичного Об’єднання Бувших Репресованих Українців в Совєтах”, розкол в ОДУМ – “Об’єднання Демократичної Української Молоді”) та відхід членства з партії.
Провідні члени УРДП: Іван Багряний, Михайло Воскобійник, Василь Гришко (молодший), Микола Степавенко, Семен Підгайний, Петро Шинкар, Федір Піґідо.
Ліва УРДП під Проводом Івана Майстренка має заледви кільканадцять членів.
6 липня 2006 р. 21:29:35
Трошки документів - постанова ІІ з’їзду УРДП в справі групи Майстренка, за яку голосував і Т.Боровець:
РІШЕННЯ 2-ГО НАДЗВИЧАЙНОГО З’ЇЗДУ УРДП В СПРАВІ УCО
Другий Надзвичайний з’їзд постановляє:
1. Засудити Факт доконаний ліво-соціялістичною фракцією – втягнення УРДП до УСО, як порушення постанов I-го з’їзду УРДП та пленуму ЦК.
2. Довести до відома українського соціялістичиого світу, що твердження про входження УРДП до УСО не відповідають дійсності. До УСО УРДП не входить і ніколи матеріялів, публікованих в “Нашому житті”, не підписувала і підписувати нікому не дозволяла.
3. По відношенню до Союзу Українських Оодіялістів УРДП стоїть на засаді щирої співпраці як на внутрішньо-українському так і на зовнішньону фронті, на засаді толєранціі і підтримки в усій позитивно творчій роботі.
УРДП завжди буде співпрацювати з Союзом Українських Соціалістів в боротьбі за осягнення основної мети - виборення незалежної державної суверенності українського народу.
ПОСТАНОВА 2-ГО НАДЗВИЧАЙНОГО З’ЇЗДУ УРДП В СПРАВІ ЛІВО-СОЦІЯЛІСТИЧНОЇ ГРУПИ
1) за порушення постанов І-го З’їзду УРДП в справах обєднання з Союзом Українських Соціалістів,
2) за порушення партійної етики в чинностях:
а) замиканні у фракцію і керівництво секретарятом в фракційний спосіб поза спиною решти ЦК,
б) саботування скликання пленуму ЦК з допущенням ошуканства (після порушення постанови з’їзду),
в) публікація вульгарно-наклепницькоі відозви (фотодруком – теж після порушення постанов з’їзду), підписаної цілою лівою Фракцією в числі 6 осіб, розрахованої на дискредитацію решти членів ЦК,
г) ряд виступів по осередках з промовами подібними до згаданої публікації,
3) за демонстративну неявку на цей 2-гий Надзвичайний з’їзд партії, всупереч розісланим запрошенням,
ліву фракцію в числі 6-ти осіб виключити зі складу членів УРДП, про що й довести до відому всіх осередків УРДП.
Всіх поодиноких членів низових осередків, що поділяють лінію і практику цієї виключеної ліво-соціялістичноі групи – в тім випадку, якщо зони не підпорядкуються постановам і рішенням даного зізду тс. обрСЕКМ керівник органам - виключити зі складу осередків.
ПОСТАНОВА 2-ГО З’ЇЗДУ УРДП ПРО ДРУКОВАНИЙ ОРГАН УРДП
З огляду на те, що з 3-го числа журнал “Наша боротьба” став виключно органом соціялістичноі (точніше: з троцькістськими тенденціями) групки, яка оформилася в окрему фракцію і провадила свою лінію авторитетом цілости, а тепер одноголосною ухвалою делегатів ІІ-го з’їзду виключена з рядів УРДП і журнал “Наша боротьба” – не зважати приналежним до УРДП. ІІ-гий з’їзд УРДП заявляє, що дальше підшивання цього органу вилученої групки під УРДП є нічим іншим, як спекуляцією на авторитеті і політичному капіталі УРДП з одного боку та свідомим диверзійним маневром, розрахованим на копромітацію УРДП – з другого.
Це ж саме стосується в однаковій мірі і до журналу “Юнацька боротьба”, що його ніби видавав “комітет студентських осередків” УРДП, а насправді та ж Фракція “соціял-поплентачів”.
Від 16 травня 1948 року центральним органом УРДП є журнал під назвою “Наші Позиції”.
14-15 травня 1948 р. II з’їзд УРДП
6 липня 2006 р. 21:33:28
Ще прмітка до вище поданого документу - є кілька моїх недоглядів розпізнаного машинопису, а також помилок особи, яка передруковувала (копіювала) публічно поширені матеріали.
6 липня 2006 р. 21:54:12
Морозу.
Вдячний дуже за ваш відсканований матеріал.
6 липня 2006 р. 22:38:34
Морозу.
Що за звичка шукати в історії “правильних” і “неправильних”? Чи писати “іконостаси”? Чи робити якісь абсолютно ненаукові псевдоісторичні порівняння?
Я переконаний, що з історії треба, як максимум, просто робити уроки. Або принаймні просто намагатися бути об’єктивним.
І в УПА-УНРА , і в УПА-ОУН були свої об’єктивні плюси і мінуси. Боровець дійсно був схильний до авантюризму і різних “союзів з неукраїнськими силами”(німці, совєтські партизани(проте тут скоріше йшлося не про союз а про тимчасовий взаємний ненапад), знову німці, західні альянти) які зрештою грали проти нього самого (але так само до “союзів з зовнішніми силами” біла схильна і ОУН(р)). До плюсів УПА-УНРА можна віднести те, що незважаючи на свою чітку УНРівську орієнтацію Боровець намагвся об’єднати навколо себе всі українські середовища(від націонал-комуністів і “мітрінгівців” до “мельниківців” і гетьманців). І це йому значною мірою вдалося…
До плюсів ОУН-УПА можна віднести широку організційну підпільну сітку, яка відіграла важливу роль у розгортанні збройної боротьби. Однак “боротьба за єдиний провід” виявилася непродуктивною. Політика “шомполу” скоріше компрометувала визольний рух, ніж сприяла йому. Багато в чому саме внаслідок цієї бороьби навіть північна Волинь і Полісся залишилися під російсько-комуністичними впливами(аж до кінця 1990-х років, і багато в чому аж до нині). Я не кажу вже про терени на схід від Збруча і Случа…
Боровець дійсно був членом УРДП. Виключений був, наскільки я знаю, через авнтюру з втягування членів УНГ в безпосередню агентурну роботу на західні спецслужби…
В історії неможливо “малювати все однією фарбою”…Та й не треба..
7 липня 2006 р. 11:09:32
О.М.
Боровець намагався обєднати не навколо себе, а під себе. І нікого він не обєднав, при ньому кілька представників ОУН-м, але сама організація потрохи розбудовувала свої загони.
Стосовно співпраці з західними розвідками - тоді це робили всі, а були такі, що співпрацювали або хотіли спвпрацювати мало не з усіма розвідками з радянською включно - як Борис Левицький, якого німці затримали в Західному Берліні на зустрічі з агентом КДБ, за кілька місяців звільнили “за відсутністю складу злочину” :) Тому , навіть якщо Боровця виключили за співпрацю з розвідками, то хіба за самовільну співпрацю.
Покійний Юрій Киричук колись написав гарну брошурку про Боровця, даючи гарний психологічний портрет отамана. Раджу почитати, як теж напівспогади, напівдослідження Романа Петренка “Млідами армії без держави” - він добре знав Боровця і ряд його знайомих. Бо твоя ікона без сумніву складена переважно на підставі спогадів самого отамана.
7 липня 2006 р. 13:58:33
Морозу:)
Ти зарився в компроматі:) Не важливол “під кого” об’єднував Боровець. Важливо що приєднував. А ОУНСД - “приєднувала”. При тому не зовсім вибираючи засоби. То кого тоді звинувачуати у більшій “отаманії”?
Про те що Левицького “затримували із агентом КГБ” мені нічого не відомо. А ось творець ОУН(р) Ріко Ярий після війни вільно жив у совєцькій зоні окупації Австрії. А без дозволу совєцьких “органів” ВІЛЬНО проживати на тій території не міг жодний український діяч(згадай про долю Василя Вишиваного, генерала Грекова і т.д.)…
Те саме можу сказати і про співпрацю з західними органами. Я знаю лише офіційне формулювання. І нічого додати і відняти від нього не можу…Хоча можна дуууже багато писати про те хто з якими органами співпрацював і співпрацює…
Зрештою “війну компроматів” можна продовжувати до безкінечності…Якщо ти так бажаєш:))
7 липня 2006 р. 14:30:34
Вибачте, але ви сперечаєтесь про те, що є кращим: моя власна “копійка”, чи Феррарі Клаудії Шифер…
Адже зрозуміло, що ОУН - це була раельна сила, а інщі просто патякали…
7 липня 2006 р. 14:54:46
Дмитрові
Цілком згоден. І Бандера один з тих, хто найбільше доклався до розвитку організації і саме тому він завжди був на чолі і різні опозиційні групи ніколи не превершили ОУН на чолі із С.Бандерою.
О.М.
Ріко Ярий не був творцем ОУН-р - ти повівся на схему друзів з “м”. Ярий підтримав політичну лінію, яку впроваджували керівники ОУН в Західній Україні від часу створення організації у 1929.
7 липня 2006 р. 16:11:24
дмитру
Результат - і у “ферарі”, і у “копійки” був в однаковий…І треба усвідомлювати чому….При тому твої слова, що крім ОУН інші учасники визвольної боротьби “лише патякали” - образа пам’яті тисяч учасників визвольної оротьби…
Морозу
Не повторюй заяложені міфи…нецікаво…
7 липня 2006 р. 16:31:30
Володимиру Морозу - мовчу, значить, так треба:) Якщо серйозно суперечки між мельниківцями і бандерівцями треба зарити глибоко у землю. Чи різними крилами ОУН, її членами тощо.
Ми штудіюємо минуле, щоб втілити у майбутньому його найкращі зразки. Не шукайте волрогів, а лише друзів.Читаю ваші пости, але мляво:)ВАжкувато для мого переобтяженого інформацією мозку :)
7 липня 2006 р. 18:21:32
до О.М.
Друже, навіщо займатися пропагандою? Тобто, ти ж мусив зрозуміти із посту, що в цьому випадку я писав про події після 1945 року, тобто про еміграцію.
І не можна ставити поруч чиюсь публіцистику (Багряний напр.) і смерть Романа Шухевича (москалі нам навіть тіла його не віддали і не кажуть що з ним зробили).
Про копійку і Феррарі ти теж якось зрозумів криво, якщо кажеш що результат однаковий. Ти взагалі мене уважно читаєш? Спробую пояснити свою думку: моя тачка - це Фіат Уно 1993 року, тобто старенька вже машина. Але я зара встану з компа, вийду з офісу, сяду за кермо і за 15 хв буду в Універі. А пацан, який дивиться на Феррарі на моніторі свого компа там же і лишиться. Тепер зрозумів метафору?
ОУН була зорганізованою силою, а саме організації українція не вистачило, аби відстояти державу і в 1917, і в 1941, і пізніше. Сила - все, безсилля - нічого і навіщо мені знати, що тоє безсилля є класне, цікаве, торчкове і модне… Безсилля воно і є безсилля!
7 липня 2006 р. 22:57:00
дмитру
Пропагандою (при тому тупою) займаєшся тут ти.
“зорганізованою силою” є також будь-яка секта. І те, що в ОУН були присутні НА ЖАЛЬ сектантські тенднції ніхто заперечити не може. Як і того, що починаючи з 1945 року ЗЧ ОУН перетворилася на організацію сектантського типу(або ж швидше на сімейно-клановий бізнес). І чому це сталося, і як того запобігти подібним тенденціям у українському наіональному середовищі в подальшому - задача об’єктивних дослідників.
І до речі, якщо ти кажеш про ситуацію в діяспорі, то чому ти не порівнюєш Багряного і Стецька? А приплітаєш до цього Шухевича? Якщо вже на те пішло, то краще порівнювати результати діяльності УПА-ОУН і ОУН(р). А результат був один - поразка визвольної боротьби. У когось раніше, у когось пізніше. І треба чесно відповісти на питання - чому так сталося. “Сила” виявлилася в результаті “безсилям”…
І на останок. Судоплатов вбив двох українських діячів - Коновальця і Шумського. При тому, що Коновалець був керівником діючої розгалуженої підпільної організації. А Шумський - “безсилим” засланцем. При всій різниці поглядів, і той, і інший, були небезпечними для колоніальної влади. Але чому це розуміли супротивники незалежності України, а не розуміють наші “р-р-революційні націоналісти”?…
7 липня 2006 р. 23:38:00
О.М.
ОУН була потужною організацією, а доля, яка спіткала її на еміграції - така доля всіх емігрантських організацій. УРДП взагалі вмерла, та й ніколи потужною силою не була. І більшість лівих груп були маргінальними, часом на маючи навіть кількох десятків членів. А цінність їх думок і політичної позиції показала історія - кілька десятів, максимально кілька сотень прихильників. Бульба у 1941 р. мав 1-2 тис. вояків (а не 10 тис., як він це придумав), але вони були в нього не через ліві погляди, а через протибільшовицьку боротьбу). Натомість значення ОУН Бандери і сформованої нею УПА значно більше - вони були формою всенародної (на Західній Україні) боротьби, та й для багатьох східняків (тих, котрі могил в той час отримати інформацію і зробити вибір) теж. І вороги, і друзі всіх українських самостійників називали “бандерівцями”. Це визнання історії. Про це свідчить і тисячі повстанських пісень (на жаль, за кілька десятків років їх співати перестануть, як і більшість народних пісень взагалі - залишиться тільки базових репертуар з кількох десятків “шлягерів”), і могили слави майже в кожного західноукраїнському селі.
На Наддніпрянщині ОУН не закріпилася в такій же мірі не через програму, а через те, що репресії, терор, голодомори психічно зламали більшість людей - тих, хто залишився живий. Інші ж організації з 1930-х там взагалі не діяли, а ОУН залучила до своєї праці багатьох східняків (того ж Багряного чи Гришка), і теж не під програму з серпня 1943 (тоді вже на сході не було як працювати) а під гасла боротьби за незалежну державу і боротьби проти Москви.
А Боровцю і Левицькому за відсутності підтримки українського загалу, особливо на еміграції, тільки й залишалося, що бігати від німців до жидів, від жидів до американців, від американців до більшовиків і т.д. І що є підтвердженням правильності їх ідеології, програми і політики? А нічого…
А СтеМ цілком правильно пише, що з минулого треба брати те, що може бути корисним для народу зараз. І, зрозуміло, в Бандери є багато чому повчитися доброго. Є чого вчитися і в Боровця, але це те, як не треба робити.
8 липня 2006 р. 00:35:33
Морозу.
Вау, яке натхнення, який штиль задіяний тобою на захист вкрай спаплюженого мундиру. Навіть відверта брехня типу “Бандера завжди був на чолі” сприймається якось лірично…
Це, мабуть, він в Заксенхазені “був на чолі”??? :)
Це, мабуть, він “був на чолі” коли через німців пересилав із Заксенхаузена гнівні відповіді Шухевичу з єдиною тезою про те, що він ніколи не сприйме їх (тобто теренової організації ОУН(СД/Р)) програмові та організаційні рішення 1943/1944 років???
Це мабуть, він “був на чолі”, коли брутально відмовився повертатися до краю, щоб безпосередньо вступити у боротьбу після випуску його німцями із Заксенхаузена???
Реальні діючі революціонери з лав УПА його б й не прийняли, абсолютно впевнений у цьому!!! Він їм був потрібний тоді саме у якості ікони для руху, а не в якості вкрай відірванного від реального життя краю та вкрай неадекватного керманича…
8 липня 2006 р. 00:46:40
Морозу.
Мороз у запалі захисту мундиру пише “різні опозиційні групи ніколи не превершили ОУН на чолі із С.Бандерою”.
Виникає питання: “У чому саме не перевершили?”
Наприклад, значно менше за чисельністю середовище двійкарів видавало аж ніяк не менше за бандерівців число різноманітних друкованих видань у діаспорі. З загальнонаукової точки зору їх видання чи видання, де вони мали переважні впливи (Літопис УПА, Енциклопедія українознавства тощо), важять значно більше, аніж напрочуд нудні “Визвольні шляхи” чи брудні фальсифікації Стецька та Косика…
8 липня 2006 р. 11:05:55
Вернику
Ти, звичайно, маєш достовірні джерела про поведінку Бандери в Заксенхаузені. Тобою вигадані :))) Бо все, що ти стверджував - і про повернення в край, і про програму, і навіть про те, що я нібито написав, що Бандера завжди був на чолі.
Літопис УПА - спільне видання бандерівців і двійкарів, ЕУ робила вся українська еміграція - гроші і т.д., хоча науковців Кубійовия із Фіголем - ідейно-політичні противники ОУН-р - підібрали так, щоб її членів було поменше. Але і двійкарів там було зовсім небагато, переважна більшість - позапартійні. Перважних впливів двійкарів не було ні в Літописі УПА, ні в ЕУ.
Періодичних видань у двійкарів було менше - бо і читало їх менше, книг і брошур у 1960-1990 видавалося приблизно однаково, але тут вже включається фактор головного спонсора двійки - ЦРУ. “Визвольний шлях” на еміграції за якістю не поступався “Сучасності”.
Все ж, що ти вище написав - або вигадки, або базується на вигадках. В майбутньому раджу посилатися джерела і літературу, звідки ти черпаєш свої твердження.
кокретно про факт повернення Бандери вкрай є свідчення - наразі єдині - член Проводу ОУН Петра Дужого про засідання проводу ОУН в лютому 1945, де про це йшла мова. Прийняли рішення, щоб Бандера не повертався в край, бо його можлива загибель чи потрапляння в руки більшовиків дуже ситльно вдарили б по позиціях визвольного руху. Але аргументи типу твоїх вигадок, що “ми його не приймемо” не було. Та й твоє припущення про “неадекватність” і “відірваність” від справ нічого не варті - і Шухевич, і Грицай, і Арсенич, і Кук працювали з Бандерою на початку 1930-х і потім, у 1939 вони всі дружно підтримали його на провідника ОУН, хоч той в польській тюрмі просидів 6 років і теж “був відірваний
8 липня 2006 р. 11:08:20
від справ.
Тому ще раз раджу тобі, Вернику, - працюй з джерелами, вивчай різні точки зору, і якщо в тебе голова здорова - ти робитимеш адекватні висновки.
Бо дискутувати з вигадками, нічим не підтвердженими, нема змісту :)))
8 липня 2006 р. 23:27:29
Морозу
Да ти прямо безпосередній учень автора “Короткого курсу історії ВКП(б)”:))))Такого викопного сектантського підходу до політичної історії я вже давно не зустрічав:))
Втім ти сам якраво описуєш ” принципову позицію” ЗЧ ОУН/”ОУН(р)” в післявоєнний період: ЗЧ ОУН “тільки й залишалося, що бігати від німців до жидів, від жидів до американців, від американців до більшовиків і т.д. І що є підтвердженням правильності їх ідеології, програми і політики?”:)))
Стосовно ж “масовості” ОУН-УПА і УПА-УНРА, то це не критерієм “ефективності”. І ті, і інші не пошири своїх впливів поза межі “своїх” регіонів(розміри регіонів тут не грають ролі). І твої слова про “несвідомість” наддніпрянського загалу “не канає”. Оскільки так само, як я вже писав, не було поширення впливу ОУН-УПА на північну Волинь і Полісся…
Тобто згідно з твоїми критеріями - якщо ти звинувачуєш в “отаманії” Бульбу, то так само ти повинен звинувачувати в цьому і ОУН-УПА. Хоча якщо почитати звернення Боровця до проводу ОУНСД, ще виникає питання - хто був більшим “анархістом і отаманщиком”?
А “народна пошана” тут не є аргументом. Бандеру шанують на Галичині. Боровця на Рівненщині, Махна на Гуляйпіллі…Притому ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ націоналльно-визвольної сили у ХХ столітті так і не було створено.
Твої ж слова про те. що “Кубійович і ФІіголь” не допускали членів ЗЧОУН до редакції ЕУ - взагалі брєд параноїка. Всім хто знайомий з політичним життям діяспори відомо, що якраз ЗЧОУН/”ОУН(р)” на еміграції займалася всілякими інтригами, “інфільтраціями”, “опануванням середовищ” і т.п.
Чим це закінчилося відомо. Потім тим самим спробували займатися в Україні після здобуття незалежності. Результат теж відомий…
До речі - звідки такі точні данні про чисельність УПА-УНРА?
9 липня 2006 р. 00:44:05
О.М.
Під час Другої світової війни ОУН була найпотужнішою українською організацією в УСІХ регіонах, в яких діяла, при чому в багатьох них інших українських організацій не було в взагалі.
Інтригами і міжукраїнськими усобицями на еміграції займалися всі, що було зумовлено і обставинами (по більшому рахунку ефективно займатися чимось іншим не було можливості), так і працею ворогів (для радянських спецслужб головною засадою праці з емігрантськими організаціями було їх розділення і зіштовхування; в українському випадку їм вдалося спрацювати досить ефективно - чого варта сама “воля краю” і створення “двійки”). З ровіздками працювали теж всі, ле для декого вони були єдиним джерелом існування, тоді як для тих же ЗЧ ОУН, ОУН-м, гетьманців, УРДП вони були тільки одним із джерел, хоча часто ваговим.
Прочитати звернення Боровця - це дуже добре, ще можна почитати його спогади, після чого рекомендується прочитати книгу Романа Петренка “Слідами армії без держави”, виданій твоєю улюбленою “Українською видавничою спілкою”. У післямові, написаній заступником директора Рівненського краєзнавчого музею Ігорем Марчуком, і наведені цифри, про які ти питав. А Боровцем І.Марчук займався десь із року 1993-1994 і в розмовах зі мною неодноразово говорив, що порівняно з УПА бульбівці не йдуть в жодне порівняння ні за рівнем праці, ні за чисельністю.
Особисто я Боровця не сприймаю негативно, він типовий українець, спромігся на певні успіхи, дуже амбітний, часом на шкоду народові. Людина хотіла бути великою, їй це не дуже вдалося, хоча в підручникову історію України таки потрапив. Цікаві теж його спроби залучити до себе (як я писав, “під себе”) політичні сили різного ідеологічногго спрямування. Щось йому вдалося, щось менше; ОУН-м і СГД прислали фактично спостерігачів, не беручи активної участі з розбудові його ПС-УПА-УНРА, але це були якраз реальні політичні сили. Особу Боровця не треба переоцінювати і тоді в його діяльності можна знайти багато цікавого.
Але коли я бачу перекручення, недопрацювання чи вигадки, які призводять до хибного оцінювання тих чи інших подій, осіб чи загалом історичного процесу, я реагую.
9 липня 2006 р. 12:23:11
Ти в черговий раз займаєшся підміною понять. Одна справа мати по всій Україні організаційну мережу, а зовсім інша – опанувати своїм впливом всю Україну. До того ж «по всій Україні» у роки Другої світової війни крім бандерівців мали свою мережу також і «мельниківці», і гетьманці. Але з наступом совєцьких військ всі ті мережі(і «бандерівська», і «мельниківська», і гетьманська) було швидко майже повністю зліквідовано совєцькими «органами». Або ж їх учасники масово виемігрували на Захід.
Стосовно кількості «бульбівських» загонів. Навіть згідно даних звіту совєцького «Центрального штабу партизанського руху» Сталінові, в загонах Боровця наприкінці 1942 року налічувалося 5 тисяч чоловік. При тому дослідники вважають ті данні заниженими вдвічі(див. збірку досліджень, документів і спогадів «Повстанський рух отамана Тараса Бульби-Боровця» Рівне 1998р. с.7).
Ну і взагалі не зрозуміло – чому ти одні спогади відмовляєшся визнавати достовірними джерелами, а інші спогади навпаки, згідно твоєї думки, є «критеріями істини». Лише тому що їх видала УВС?:))
Ну і взагалі - як я тобі вже казав - питання не в кількості. Навіть на тій же Волині УПА не вдалося повністтю опанувати своїм впливами місцеве населення. НА ЖАЛЬ.
І до речі - для кого ж то на еміграції “єдиним джерелом існування” були розвідки? І на чому це твоє твердження грунтується?
Зрештою думаю що черех місяць зможу подати на “Бри” деякі матеріали про УНРА. Тоді і продовжимо нашу розмову…
9 липня 2006 р. 14:28:17
О.М.
Якраз ти займаєшся пдміною понять. Я не писав, що ОУН опанувала своїм впливом всю Україну, але писав, що вона була найпотужнішою українською організацією в усіх регіонах України. І це факт.
Про Боровця. Книга Петренка - не тільки спогади доброго його знайомого, але і дослідження з використанням широкої джерельної бази. Раджу таки цю книжку опрацювати, перед тим як вішати “деякі матеріали про УНРА”. Крім того, в книзі є короткий науковий нарис Ігора Марчука, який, поряд із Володимиром Дзьобаком, є одним із двох істориків, хто ґрунтовно досліджував діяльність ПС-УПА-УНРА. Всі інші, як правило, не зайшли далі спогадів самого Боровця, де якраз і ффігурує цифра 10 тис. Цифри радянських, як і німецьких документів того часу є оціночні - в той час вони не мали налагодженої розвідки, і писали у звітах на підставі того, що їм випадково потрапляло в руки. Для тих, хто твердить, що у Бульби велика армія, І.Марчук задає питання: “Назвіть всіх курінних командирів УНРА?”
P.S. Оцифрую текст - скину Мазепі.
9 липня 2006 р. 16:12:57
Морзу.
Ну звичайно “найпотужнiшою”. З Донбасу наприклад розконспірованих “мельникіців” “прогнали” німці. Зате “надпотужна” організація АЖ із семи осіб у Сталіно(сучасноий Донецьк)на чолі зі Стаховим залишилася діяти в підпіллі. Але про що це може свідчити окрім того, що “бандерівські” похідні групи вміли краще конспіруватися?
Стосовно чисельності - ну це вже взагалі незрозуміла твоя позиція. Тепер ти кажеш - “Не треба довіряти документам, бо вони не точні”, раніше казав - “не треба довіряти спогадам, а треба довіряти документам з архівів”. Якийсь подвійний стандарт.
На рахунок твоєї поради про спогдади Петренка - дослухаюсь(треба ж щоб хтось купляв книги УВС:))). Хоча більшість із того, що видавалося(принаймні у вигляді книг) з приводу УНРА я читав. І монографію Дзьобака, і спогади самого Боровця, і той збірник матеріалів, що його видав свого часу у Рівному Червоній(до речі там є і матеріали підготовлені Ігорем Марчуком) і т.д. і т.п.
Так що можу обійтись і без твоїх порад що саме читати перед тим як вішати матеріали про УНРА…
9 липня 2006 р. 18:48:22
О.М.
Не мудруй - джерела треба перевіряти всі (є такий термін - “верифікація”). Документи є більш достовірними джерелами, ніж спогади за цілим рядом критеріїв. Раджу почитати підручники з джерелознавства.
Якби я бачив у твоїх словах про Боровця і ПС-УПА-УНРА компетентність і обєктивний підхід, я б не відсилав тебе до книги Р.Петренка. З іншого боку, щоб брати на себе відповідальність компетентно говорити про якусь справу, треба добре знати джерела та історіографію питання. Оскільки ти праці Петренка не бачив, це не свідчить на твою користь. Ти берешся за справу, в якій навіть не орієнтуєшся, що вже говорити про розуміння і аналіз…
P.S. А Червоній це такий дослідник?
9 липня 2006 р. 23:25:45
Морозу
Та що ти кажеш - а я виявляється не чув про такі поняття як верифікація і джерелознавство:))))))
А найвищий критерій знань про УПА-УНРА це спогади Петренка:)Саме з ними і передмовою до них повинні верифікуватися всі документи про історію “бульбівців”:))
Все що їм не відповідає - некомпетентність і фальсифікації:))))
Адже вони “одобрені єдиним проводом”:))
А те що в документах(не в одному) вказується кількість УПА-УНРА у 1942-43 роках 5000-6000 - то “провокації некомпетентних ворогів єдиного прводу”:)))
Ось до чого довело Вас Ваше сектантство друже Морозе…
PS
Червоній - то спонсор видання…
10 липня 2006 р. 00:32:06
О.М.
Не сміши людей, цифру 1-2 тис. називає не Р.Петренко, а І.Марчук :-P І на підставі опрацювання усіх джерел про ПС-УПА-УНРА.
А тобі можу повторити питання І.Марчука: “Назвіть всіх курінних командирів УНРА?”
10 липня 2006 р. 00:58:47
О.М.
До речі, В.Дзьобак оцінює чисельність ПС-УПА не більше 3 тис. Цитую:
Загальну чисельність січовиків у цей час отаман оцінював у 10 тис.осіб. Ймовірно, що вона не перевищувала 3 тис. Цифрою 2-3 тис. осіб оцінювала кількість бійців “Поліської січі” німецька влада
Дзьобак В. Бульбівці (”перша УПА”) // Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія / Інститут історії України НАН України. - Київ, 2005. - С.123.
10 липня 2006 р. 02:18:06
2 OM
А ось творець ОУН(р) Ріко Ярий після війни вільно жив у совєцькій зоні окупації Австрії. А без дозволу совєцьких “органів” ВІЛЬНО проживати на тій території не міг жодний український діяч(згадай про долю Василя Вишиваного, генерала Грекова і т.д.)…
_________________
Ріко Ярий думав, що вділивши капельку накрадених грошей в ОУН Бандері стане великим цабе. Він і був основним ініціатором співпраці ОУН-Р з ІІІ Рейхом.
Але Бандера через трохи часу (кілька місяців) грубо кажучи послав Ярого під три чорти, і той залишився ні з чим.
Політика “шомполу” скоріше компрометувала визольний рух, ніж сприяла йому. Багато в чому саме внаслідок цієї бороьби навіть північна Волинь і Полісся залишилися під російсько-комуністичними впливами(аж до кінця 1990-х років, і багато в чому аж до нині).
__________________
Брехня. Якраз таки в цих регіонах і діяли бульбаші з білоруськими партизанами.
10 липня 2006 р. 05:35:55
Морозу.
Ти звінувачуюєшь мене своєму уповідомленні №23 у тому, що я тебе начебто щось чуже приписав. Ти пишешь “Тобою вигадані :))) Бо все, що ти стверджував - і про повернення в край, і про програму, і навіть про те, що я нібито написав, що Бандера завжди був на чолі.”
Подивимось уважно на твоє повідомлення №15. Ти пишешь чорним по білому: “Цілком згоден. І Бандера один з тих, хто найбільше доклався до розвитку організації і саме тому він завжди був на чолі (!!!! - О.В.) і різні опозиційні групи ніколи не превершили ОУН на чолі із С.Бандерою”.
Тобто, якщо ти тут в запалі вже перестав фіксувати свої власні думки та твердження, то це суто твої проблеми і не треба тут вішати пред*яви щодо брехні твоїм опонентам… подивись краще у дзеркало…
10 липня 2006 р. 13:07:22
Вернику
Ти з’їхав від всіх своїх вигадок, вчепишись в єдину мою фразу - тоді як коню понятно, що Бандера не міг бути на чолі організації і не був, коли перебував в ув’язненні. А коли виходив на волю, завжди очолював організацію. І саме це я мав на увазі, натомість ти писав що Бандера писав Шухевичу гнівні листи із Заксанхаузена, “брутально” відмовився повертатися в край і т.п. Маячня повна…
10 липня 2006 р. 18:33:39
Буревію
\\Ріко Ярий думав, що вділивши капельку накрадених грошей в ОУН Бандері стане великим цабе. Він і був основним ініціатором співпраці ОУН-Р з ІІІ Рейхом.
Але Бандера через трохи часу (кілька місяців) грубо кажучи послав Ярого під три чорти, і той залишився ні з чим\\
Тільки щось офіційні історики ЗЧОУН про це нічого не писали…Мірчук навіть захищав Ярого від “несправедливих нападок”
\\Якраз таки в цих регіонах і діяли бульбаші з білоруськими партизанами.\\
З загонами білоруських партизанів на Поліссі (”Білоруська національна партизанка”) совєцькі партизани повелися так само як “бандерівці” з УНРА. Керівництво було або винищене, або захоплене в полон. А самі загони(біля 5 тис.чоловік) перейшли під команду совєцьких офіцерів. Про долю УНРА я тобі повторювати не буду. Тобто і УНРА і БНП були позбавлені можливості розгорнути активні дії на теренах північною Волині і Полісся - оскільки були фактично знищені. Натомість ті терени попали під червоний вплив. І ще у 1990-х роках стосовно північної Волині і Полісся у націонал-демократичному середовищі фігурував термін - “червона Волинь”, оскільки там населення голосувало за комуністичних кандидатів.
10 липня 2006 р. 18:40:56
Морозу
А може ти все ж таки дочекаєшся моїх матеріалів, а вже потім будеш говорити про “некомпетентність”;))
Разом з матеріалами дам тобі і відповідь стосовно кількості і характеру діяльності УПА-УНРА.
До речі - назови мені всіх курінних ОУН-УПА. Та щей у період з 1943 по 1954 роки;)))
10 липня 2006 р. 20:41:57
До речі вирішив витратити трохи свого вільного часу(якого і так маю дуже мало) щоб навести тобі деякі данні з документів(прийшлося то все перенабирати вручну тож перепрошую за можливі похибки друку).
Із доповідної записки штабу партизанських загонів Рівненської області про діяльність українських націоналістів:
«Наиболее сильное националистическое формирование так называемого Тараса Бульбы насчитывает около 6000 человек и полностью охватывает своим влиянием Костопольский, Рокитнянский, Степаньский, Березновский районы. До конца апреля с.г. штаб Т.Бульбы находился в лесу в районе местечка Городец, а в последнее время обосновал штаб в районе Деражно, имея при себе вооруженный отряд до 1000 человек.
В селе Кричильск находится школа военной подготовки до 500 человек.
…
Кроме того, на территории Ровенской области существует националистическая молодежная организация «Січ», насчитывающая в своем составе до 3000 человек, эта организация входит к Т.Бульбе и руководимая лично назначенными им людьми.
….
Районный центр Степань полностью в начале апреля разграблен бульбовцами, которые его занимают до сего времени гарнизоном в 300 человек.
Начальник оперштаба генерал-майор БЕГМА
Командир объединенных п\о Ровенской области
ФЕДОРОВ
Комиссар объединенных п\о Ровенской области
КИЗЯ
Начальник оперчасти объединения п\о Ровенской области
ТИМОФЕЕВ
28 мая 1943 года”
Цит за В.Сергійчук «Український здвиг:Волинь.1939-1955»К.Українська видавнича спілка :)) 2005.
“Як свідчать архівні документи літа-осені 1942 року, радянська розвідка неодноразово доповідала своєму центрові про антигітлерівські бойові дії українських патротів на Поліссі. У спец рапорті на ім’я Сталіна начальник ЦПЩР П.Пономаренко інформував свого вождя, що за повідомленням Сабурова: «В лісах Полісся, в районах Пінськ, Шумськ, Мізоч діють великі групи українських націоналістів під командуванням особи, що законспірована під псевдо «Тарас Бульба»…За даними агентурних джерел націоналісти під проводом Т.Бульби налічують до 5 тисяч вояків.
Інформація про кількісний склад “Поліської Січі” тут істотно занижено, треба думати, що зроблено це було свідомо.За достовірними данними восени того року армія Бульби-Боровця сягала понад 10 тисяч стрільців. Але повідомляти про це вождя було не цілком безпечно. Адже за даними того ж Пономаренко станом на 1 листопада 1942 р. на всій окупованій гітлерівцями Україні діяло від сили 6350 червоних партизанів.”
ПАЦУЛА Йосип. Військово-дипломатична діяльність Тараса Бульби-Боровця // Повстанський рух отамана Бульби-Боровця. Дослідження, спогади, документи. Рівне 1998.
“Більш реальним виглядає хід поідй, описаний в донесенні П.Пономаренка від 5 грудня 1942 року Сталіну:
“По сообщению Сабурова, в лесах Полесья, в районах Пинск, Шумск, Мизочь имеются большие группы украинских националистов под руководством лица, законспирированного кличкой “Тарас Бульба”. Мелкие группы партизан националистами разоружаются и избиваются.
Против немцев националисты устраивают отдельные засады…
…По сообщению другого источника, националисты под руководством “Тараса Бульбы” находятся количеством 5000 человек в 6 км. юговосточнее Сарны, и оборудуют там зимнее квартиры”.”
МАРЧУК Ігор(!!!:)) Стосунки між отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем і німецькою окупаціною владою в 1942-1943р.р.//Повстанський рух отамана Бульби-Боровця. Дослідження, спогади, документи. Рівне 1998.
У червні 1943 року Сабуров повідомляв у радіограмі Строкачу: «Одне угрупування бульбівців знаходиться в районі Домбровиці-Сарни-Володимирець, а інше по селах і хуторах від Сарн до Рокитного. Частково бульбівці живуть нелегально в Сарнах, Рокитно, Домбровиці та Деражнянському районі. Угруповання нараховує до шести тисяч чоловік»
Цит. За Дзьобак «Тарас Боровець і «Поліська січ»»
Командири деяких бульбівських загонів згідно данних УШПР – «Берега»(загін кількістю 400 чол), «Легенда»(450 чол.), «Єримщина»(325чол.), «Орел»(100чол.), «Махарка»(300чол).
Хоча дійсно я згоден, що після відомої “бандерівської” операції 18 серпня 1943 року чисельність УНРА різко скоротилася…
А втім - продовжимо озмову коли я надам Бри обіцяні матеріали….
11 липня 2006 р. 00:27:01
О.М.
Курінних УПА можна називати до 1946, на Закерзонні - до 1947, а загалом відділи УПА дяли до 1949, після чого залишилися тільки штаби для обліку, а також підвищень і відзначень учасників збройного підпілля ОУН. Це так, для загальної інформації.
А курінних УПА можна назвати - є реєстр старшин і провідників, укладений Петром Содолем:
вибери собі курінних. Особисто я нарахував 140. А в Содоля дані станом на 1995 р. Після цього дослідження пішли далі - напр., по Волині вийшли два томи Літопису УПА нової серії - т.2 і т.8, які мають покажчики - курінних знайти неважко.
Особисто я закінчую збірник документів про львівську ВО “Буг” - можу назвати всіх курінних, які діяли в ній. За моїми оцінками, ВО “Буг” в час найбільшого піднесення - серпень 1944 - нараховувала 42 сотні УПА, що становить бл. 6-6,3 тис. вояків. Але на це є багато документів в державних і приватних архівах, багато фотографій, багато спогадів, багато судових справ засуджених рад. режимом. І це стосується як радянського періоду, так і німецького (у справах засуджених рад. режимом люди свідчать і про німецький період - це я так, що не було чіпляння). По Бульбі такого немає і в помині - що є непрямим підтвердженням надуманості цифр про 5-10 тис. вояків. Історія ВО “Буг” не є дуже довшою від ПС-УПА-УНРА - кінець 1943 - літо 1946 (менше трьох років). Курінних було 25, але багато сотень діяли окремо - сотенних теж можу назвати всіх :))))))))))))))) Вийде книжка - таблиця командирів буде в додатку.
Свого часу я працював із більшовицькими документами 1944 - коли вони ще не налагодили нормальної сітки по селах - то в них в кожному районі Львівської області було по 1-2, а часом і 3 курені УПА (а райони тоді були в 2-3 рази менші, ніж сьогодні). Інша справа документи другої половини 1945 р. і далі - точність і достовірність значно вищі. Все треба перевіряти.
А після операції розброєння відділів Бульби чисельність УНРА різко скоротилася - із двох сотень до однієї :))))))
11 липня 2006 р. 02:27:36
2 O.М.
Тільки щось офіційні історики ЗЧОУН про це нічого не писали…Мірчук навіть захищав Ярого від “несправедливих нападок”
________________________
Я говорю про офіційних істориків?
_______________
З загонами білоруських партизанів на Поліссі (”Білоруська національна партизанка”) совєцькі партизани повелися так само як “бандерівці” з УНРА. Керівництво було або винищене, або захоплене в полон. А самі загони(біля 5 тис.чоловік) перейшли під команду совєцьких офіцерів.
Про долю УНРА я тобі повторювати не буду. Тобто і УНРА і БНП були позбавлені можливості розгорнути активні дії на теренах північною Волині і Полісся - оскільки були фактично знищені. Натомість ті терени попали під червоний вплив. І ще у 1990-х роках стосовно північної Волині і Полісся у націонал-демократичному середовищі фігурував термін - “червона Волинь”, оскільки там населення голосувало за комуністичних кандидатів.
__________
І це дає право говорити про більшовицькі впливи?
//Рік 43-й.// Партызанскія аддзелы БНПартызанкі, якія дзейнічалі на Піншчыне й Лунінеччыне (Марочна, Лахва, Давыд-Гарадок) змушаныя былі, пад напорам дэсантных чакістоўскіх групаў і савецкіх рэйдуючых злучэньняў, часткова самазьліквідавацца, а часткова перайсьці на ўкраінска-беларускае пагранічча ў Століншчыне й Камень-Кашыршчыне, дзе падтрымлівалі кантакты з бульбаўцамі ў сутычных пунктах Высацка й Любяшова.
….
//Рік 44-й.//
“Нябабаўцы” дзеялі на Берасьцейшчыне й Піншчыне, у ваколіцах канала Агінскага, ад Косаўшчыны на поўначы, аж да Высацка ў Століншчыне, Лахвы й Камень-Кашырска. Яны супрацоўнічалі з “бульбаўцамі”, якія партызанілі на поўдзень ад Прыпяці. Харэўскі пісаў, што “нашыя аддзелы ад пагоні звычайна хаваліся да “бульбаўцаў”, а яны, калі там напіралі, уцякалі і перасіджвалі ў нашых стаянках”.
Якщо в ті часи діяли бульбаші, то:
а) Як бандерівці влили в себе бульбівців, що вони діяли й надалі?
б) північна Волинь і Полісся залишилися під російсько-комуністичними впливами - то як по-вашому ці впливи могли бути, якщо бульбівці і білоруси БЕЗ ПІДТРИМКИ НАСЕЛЕННЯ ЦИХ РАЙОНІВ НЕ ЗМОГЛИ Б ІСНУВАТИ!
І до речі, уточняйте, пане О.М., що по-вашому Полісся і Північна Волинь! Бажано з вказанням географічних назв і межі.
11 липня 2006 р. 02:31:37
Із спогадів білоруського отамана Харевського - знову спростовують тезу про “комуністичні впливи”
Адзіночныя нашы атрады праіснавалі ў глыбіні Палесься (між Сьвятой Воляй, Ратнам і Любяшовам) ня толькі да канца панаваньня немцаў, але і па прыходзе савецкіх уладаў і па заканчэньні вайны, папаўняныя новымі ўцякаючымі, ды дзеялі да 1950-х гадоў, калі адбылася астатняя ведамая нам збройная спатычка з савецкімі карнікамі. Гэтыя дробныя нашыя атрады наганялі страху на вясковых прыхвасьняў новых асвабадзіцеляў ад Косава да Берасьця, Камень-Кашырска, Давід-Гарадка і Лахвы. Такія атрады украінскіх “бульбаўцаў” дзеялі па той бок Прыпяці і нашыя аддзелы ад пагоні звычайна хаваліся да “бульбаўцаў”, а яны, калі там напіралі, уцякалі і перасіджвалі ў нашых стаянках.
Наш паднішчаны атрад ў 50-ых гадох самазьліквідаваўся і сябры ў бальшыні перабраліся ў Польшчу, а адтуль пасьлей на Захад.
11 липня 2006 р. 09:40:36
Буревію
У 1943 г. пачалася крывавая акцыя зьнішчэньня народнае партызанкі спэцгрупамі НКВД і бальшавіцкімі партызанамі, якой кіраваў палкоўнік Рыгор Лінькоў. У гэты час пад началам палк. Шанько знаходзілася да 5 тысячаў партызанаў. Энкавэдысты пайшлі на хітрасьць і запрасілі на сустрэчу камандзіра беларускіх партызанаў. Шанько прыехаў на перамовы толькі з адным ад’ютантам. Пра тое, што адбылося ў Ражанскай пушчы, успамінае атаман Якуб Харэўскі (Новік): “[Лінькоў] безцэрымонна зажадаў, каб ён [Шанько] падпарадкаваўся яму, як былы савецкі маёр і падпарадкаваў яму атрады. Затое прапанаваў яму месца свайго памочніка ў кіраўніцтве партызанскім рухам Палесься, вызначаючы сябе на кіраўніка гэтага руху. Калі Шанько адказаў яму, што ані ён асабіста, ані Беларускі партызанскі рух яму, як высланьніку СССР, не падпарадкуецца, Ільдоў выхапіў наган і стрэліў у грудзі палкоўніка Шанько…”.
Энкавэдысты, з дапамогаю правакацыяў, хлусьні і тэрору, зьнішчаюць кіраўнікоў беларускіх партызанскіх аддзелаў і падпарадкоўваюць сабе партызанаў. Поўнасьцю былі зьнішчаныя атрады атаманаў Суворага (Лукашука), Лясьніка і інш. Ад тэрору бальшавікоў загінулі: атаман Канстанчук, Уладзімер Альшэўскі, Язэп Урбановіч (у ліпені 1944 г., ён абяцаў Лінькову, што той адкажа за ўсе свае злачынствы) і шмат іншых. Частка беларускіх партызанаў выйшла зь лесу і далучылася да Беларускае Самааховы, а пасьля — Беларускае Краёвае Абароны. Да 10 атрадаў былі падпарадкаваныя савецкаму кіраўніцтву і атрымалі назовы: “імя Сталіна”, “імя Кірава”… Летам 1944 г. яны былі кінутыя на фронт, у штрафбаты, каб “адкупіць віну” і ўжывых засталося ня шмат людзей. Засталіся незалежнымі лічаныя аддзелы, якія ваявалі яшчэ колькі гадоў супраць камуністых. На Захад прабіліся атрады Харэўскага (імя ат. Нябабы), Перагуда і Таўпекі.
11 липня 2006 р. 09:49:02
Буревію 2
\\І це дає право говорити про більшовицькі впливи?\\
Звичайно дає…
\\Я говорю про офіційних істориків?\\
До речі - ти не навів джерела якими користувався…
Морзу
Я тобі навів псевдо командирів “бульбівських” загонів і їх орієнтовну кількість. Як мінімум їх сукіпна кількість перевищує півтори тисячі вояків. Крім того діяли і інші загони. Навів тобі документи. В тому числі і ті якими корисувався І.Марчук,і навіть видавала УВС. А ти мені все повторюєш свою стару сектантську мантру.
11 липня 2006 р. 10:41:42
О.М.
Бульбівські 10000 вояків не могли витіснити загін Медвєдєва чисельністю 200 осіб ;) А ще вояків хтось мав годувати - за відсутністю розгалуженої сітки опорою Боровця були тільки ті райони, де він діяв, а це не особливо заможні і не дуже населені райони Полісся. Якщо говорити про червоні впливи - то хто б годував 10000 бульбашів? А сучасне “червоне” Полісся - феномен дещо складніший, щоб пояснювати його виклдчно невдачами ОУН і Бульби. От ЧП спалили с. Карпилівка Рокитнівського р-ну, а воно досьогодні наполовину “червоне”, насамперед зусиллями керівної верхівки села. Тут би цікаво почути думку Миколи і Степана…
11 липня 2006 р. 10:57:43
Дзьобак і Марчук займаються Боровцем понад 10 років і вони відкидають цифри 5-10 тис. Дзьобак пише про не більше 3 тис., Марчук ще менше 1-2 тис., а імовірніше, бл. 1000, з яких більшість перебували вдома і мобілізувалися під акції, а з Боровцем перебував кістяк бл. 300 осіб.
В документах ЧП того часу є й інформація про бої з бульбівцями - там вбили 150, там - 100… Ти б попрацював трохи з радянськими документами, то зрозумівби, чого варті їхні цифри. Але це треба бути в темі, займатися нею, а не прочитати дві-три книжки :)))))))))))))))
Хоча я із задоволенням прочитав би твою статтю з обгрунтуванням чисельності загонів Боровця. Але раджу перед тим опрацювати всю наявну літературу, як теж добре перевірити всі джерела, а за аналогією опрацювати трохи літератури про УПА (довідники П.Содоля з вступом, вступні статті Олександра Вовка до “волинських” томів Літопису УПА нової серії тт.2 і 8 - як мінімум).
11 липня 2006 р. 11:58:05
Морозу
Знищення УНРА і “неадекватна” поведінка “бандерівців” були лише одним із факторів чому Полісся і Волинь стали “червоними”. Були і інші. Але не враховувати ці фактори неможливо.
“Бульбівців” могли годувати місцеві жителі хоча б тому, що бульбівці були місевими. І навіть частково “червоними”(УНДП, група “самостійників-комуністів” і т.п.). Але УКРАЇНСЬКИМИ “червоними”. До речі “Білоруська національна партизанка” теж мала багато в чому “лівий” характер, оскільки була ініційована колишніми членами “Беларускай Сялянска-Работніцкай Грамади”(західнобілоруський аналог західноукраїнського Сель-Робу). Крім того “бульбівці” діяли також і на південній Волині (Деражня, Шумськ і т.п.)
Стосовно “витіснення” Загону Медвєдєва. Ну так боротися з мобілними партизанськими групами взагалі важко. Тим більше “медвєдєвці” вдало застосовували метод “мімікрії”.
А “матеріали” - це не обовязков “стаття”(побачиш їх тоді й будеш тут “разглагольствувать”):))І не обовязково з “обгрунтуванями чисельності”.
До речі - я навів документи по чисельність УПА-УНРА(які б “недостовірні” вони на твій погляд не були).
Ти ж оперуєш лише особистими судженями того чи іншого історика:)))
11 липня 2006 р. 12:21:55
О.М.
Не особистими судженнями, а результатами наукових досліджень - це дуже велика різниця. А хотів би я побачити якраз твою статтю про чисельність. Бо що написане пером, не витягнеш волом. Я підписуюся організувати рецензування :))))))
Згадав тут ще про спогади того ж Романа Петренка (справжнє імя Євген Татура) в Літописі УПА, т. 27 - він був членом штабу УПА-Північ, учасником переговорів з Боровцем і його добрим знайомим ще з 1930-х. Працюй ;)
11 липня 2006 р. 12:32:42
Оцінка Тараса Бульби-Боровця від Романа Петренка:
Заключення
Закінчуючи в цій розвідці розважання про “Бульбу”-Боровця, його життя і діяльність, відтворену в його спогадах “Армія без держави” – шукаємо повного образу цієї колоритної постаті. На початку хочу підкреслити, що з спогадів Т. Боровця я, на жаль, зустрів зовсім не ту особу, з якою приходилось зустрічатись.
Треба признати, що була це богато обдарована від природи індивідуальність. Національно свідома, добрий організатор, меткий, працьовитий і практичний в житті. Любив людей і радо зближався з ними, щоб “погуторити”. З відкритим характером, з домішкою “поліської” хитрости, вродженим хистом промовця, міг захоплювати і з’єднувати собі слухача. Нераз радо слухав його і я. Замолоду захоплювався військом, хотів бути організатором і творцем українського війська, стати на його чолі, піднести меч в обороні України з вірою, що “кожний вояк носить в своїй торбі гетьманську булаву”. Ця ідея стала змістом його життя.
Розмашисто рухливим і приваблюючим прийшлось зустріти Т. Боровця в військовому мундурі старшини Червоної Армії в початках Другої світової війни, коли він робив заходи самотуж організувати щось на зразок війська.
Такий чіткий і барвистий його образ лишився в моїй пам’яті. В спогадах Т. Боровця, на здивовання, з цієї скромної, безпосередньої і ділової людини поволі виростає перед читачем бундючна, певна в собі і зарозуміла постать “Командира -Генерала”, що в своїх амбіціях-мріях бачив себе на чолі українських збройних сил, боїв, перемог в генеральських чинах, навіть чужих і ворожих.
Підсумовуючи поданий матеріял – аналізу спогадів Т. Боровця, слід поставити питання, які вимоги суспільства зобов’язують кожну людину, що претендує бути військово-політичним провідником і оборонцем свого народу, зокрема в воєнний час. Зрозуміло, що основним і одиноким критерієм мусіло б бути беззастережне служіння свойому народові, повсякчасна його оборона, боротьба за його свободу.
Боровцеві військові кваліфікації закінчились 8-місячним рекрутським вишколом в польській армії.
В спогадах не знаходимо жодних слідів, щоб він був зацікавлений ідеологічно-політичними питаннями і приготовляв себе до провідної революційної політичної діяльності, а твердження, що його діяльність була керована президентом Екзильного уряду УНР А. Лівицьким не знаходить документального підтвердження.
Його впевнений самостійний виступ на військово-політичну арену в початках Другої світової війни, піврічна військова співпраця з німцями закінчилась повним фіяско. Не здобув він жодних політичних успіхів, втратив зброю, вояків, поставив під німецькі репресії своє середовище, сам мусів йти в підпілля організовувати протинімецький фронт.
В цій другій стадії відносин з німцями – боротьби з ними – в його спогадах, крім загальних фраз, не знаходимо ні одного відкритого бою з ними. Не знаємо, коли, де такий конфлікт відбувся і з якими наслідками. Натомість в його спогадах знаходимо свідчення німців і згадку автора, “що він не пролив ні одної каплі німецької крови”. Активна і пасивна діяльність Т. Боровця проти німців проявлялась в боївкарській незначній акції проти чужинецьких німецьких міліційних відділів. Замість відкритого військового поборювання німців Т. Боровець почав застосовувати т. з. “Лісову дипломатію”, що зводилась, без знання цієї делікатної справи відносин з ворогом і без відповідних дорадників, до примітивних, безрезультатних переговорів з ворогом. На цій дорозі своєї діяльности “Бульба” в цих розмовах присвоїв собі право виступати як речник українського народу – української держави, пропонуючи ворогам невтральність і військову допомогу. Такі переговори Т. Боровця з ворогом в час їхніх репресій були невластиві і не належали до його компетенцій.
Переговори проводу ОУН С. Бандери, з “Бульбою” про створення спільного фронту проти німців були ним відкинені.
Оцінюючи цілість спогадів Т. Боровця застановитись треба над тим, які вимоги потрібно ставити до цього популярного жанру. Спогади – це відтворення особисто пережитих подій, а коли це торкається історичного змісту подій, тоді треба зазначити час, місце і все інше з тим пов’язане. Характеризуючи спогади Т. Боровця, треба підкреслити, що він багато разів свідомо переступив межу об’єктивносте. В них зустрічаємо події і твердження далекі від правди, напівправдиві, потрібні авторові для виповнення тих чи інших ситуацій, багато подій поданих в недостатньому насвітленні, або просто без жодного вияснення. Таких суперечливих даних в спогадах в автора “Армій без держави” зустрічаємо більше.
Чи знаходимо в спогадах Т. Боровця зариси певної позитивної його діяльності і в чому її вартість? Співпраця з німцями мусіла його усвідомити, переконати, що німці не збираються ділитись своїми успіхами, тим більш, підтримувати когось політично. Якось Т. Боровець цього не добачав. Більше того, він інтенсивно шукав зв’язків на переговори з ними в справі спільних дій. В цих переговорах Т. Боровець за ціну співпраці чи невтралітету з ними ставив вимогу визнання незалежної України 20-х років, а в період Другої світової війни вимагав наділити її статусом Незалежної держави, з своїм військом, економікою, звільненням всіх політичних в’язнів і т. д. Воюючі сторони, Німеччина, Радянський Союз через свої агентури мали докладні відомості про “Бульбу”, його військові і політичні спроможності. Не розцінювали його як серйозного політичного противника, а трактували його як льокальну справу свого району. Ціль їхніх розмов з “Бульбою” – припинити його диверсії.
Сказати треба, що Т. Боровець в переговорах тримав себе гідно, незалежно, його вимоги ворогам звучали твердо, вимогливо, невідступно. Це була найбільш смілива вимога ворогам. На жаль, ці домагання політичних прав були виголошені Т. Боровцем в порожнечу існуючої військово-політичної реальности того часу, що мусіло б бути йому зрозумілим. Світові ворожі потуги Німеччина і Совєтський Союз, перед якими Т. Боровець підіймав питання політичної незалежності для свого народу, на той час вели боротьбу, щоб загарбати Україну. Ці Державницькі вимоги, що були виголошені Т. Боровцем, при його некомпетентності звучать нелогічними, наївними.
Не можна припускати, що Боровець вважав д-ра Пица з Рівного компетентним рішати долю України. Але такі вимоги, на думку Боровця, підвищували його в очах гестапівця.
Остаточно це закінчилось арештом Т. Боровця і його перекладача і дорадника Штуля. Скоре закінчення війни принесло їм звільнення і можливість написати ці спомини.
На цьому кінчаємо огляд твору Т. Боровця “Армія без держави”, що насвітлює його життя і діяльність у Другій світовій війні. Місце Т. “Бульби” в українській історії лишаємо на осуд і оцінку українським історикам, що доповнять його образ і політичну вартість з інших історичних джерел.
Останні роки на еміграції Т. Боровець був цілковито одинокий і хворий. Лист до нього його приятеля Валеріяна Федорчука14, що жив у Швеції і з ним листувався, блукав і не міг його знайти. Знайомий, інформуючи В. Федорчука про стан здоров’я Т. Боровця, подає слідуюче.
[листа не подаю, там репродукція низької якості - треба перенабирати - В.М.]
Помер Т. Боровець 15.05.1981 р. і похований на українському православному цвинтарі Баунд Брук Нью-Джерзі.
Так сталось, що смерть з’єднала його з людиною, з якою він вів непримириму боротьбу за життя – його могила поруч могили М. Лебідя. Доля їх звела до смерті.
Петренко Р. Слідами армії без держави. - Київ-Торонто, 2004. - С. 203-207.
11 липня 2006 р. 12:54:41
О.М.
І ще про крадіжки назв та імен. Я вже писав про назву УПА, тепер трохи про Тараса Бульбу.
У вересні 1939 р. ОУН в Західній Україні, користаючи з політичної ситуації, підняла протипольське повстання, в окремих місцевостях було проголошено Українську державу. Після вступу СРСР все скоро згорнули, ОУН здобула досвід і зброю. В окремих місцевостях повстанські сили були досить потужними. Зокрема, в Бережанській окрузі (Бережанський, Підгаєцький, Рогатинський і Перемишлянський повіти) чисельність повстанців становила від 1,8 до 4 тис., що цілком порівняьно з Польською Січчю. Керував повстанням на Бережанщині Григорій Ґоляш, який тоді користувався псевдонімом “Тарас Бульба”. Про це Боровець міг знати, а міг не знати, але претензії отамана таки обмежує. Докладніше про повстання на Бережанщині див. дослідження Андрія Руккаса:
І, звичаййно, не можна не зацитувати себе:)))
Бережанську округу повстання охопило у другій половині вересня. 14 вересня в лісі біля с. Бишок Бережанського повіту відбулася нарада активу ОУН, в якій взяли участь окружний провідник Григорій Ґоляш-“Тарас Бульба”, повітовий провідник Степан Гаврилюк-“Чорний”, Іван Гірняк-“Мороз”, Лев Реґа, референт пропаґанди Богдан Івашків-“Боз”-“Топір”. Оскільки у с. Нараєві того ж повіту поляки застрелили українця Петра Бая, а у с. Вимислівці вбили двох українців. Повстанці, не чекаючи вказівок зі Львова, вирішили організувати озброєну сільську варту для захисту від поляків-мародерів[1].
15 вересня відбулася ще одна нарада окружного проводу, в якій також взяв участь представник КЕ ОУН Омелян Лапунька-“Чабан”. На підставі інструкцій Крайової Екзекутиви вирішили розпочати масштабні повстанські дії в ніч з 16 на 17 вересня. На базі окружного проводу було створено військовий штаб: керівник Г. Ґоляш-“Тарас Бульба”, шеф штабу І. Гірняк-“Мороз”, заступник шефа штабу і комісар Лев Реґа, керівник відділу пропаґанди та редактор Б. Івашків-“Топір”.
Штаб перебував в лісі біля с. Бишок. З початком бойових дій організаційна мережа припинила діяльність, а провідники, що не мали функцій у штабі і бойових групах, були зараховані до груп як звичайні вояки[2] .
Було створено три бойові групи чисельністю близько 20 вояків для роззброювання поліцейських постерунків у Бережанському повіті. Перша група під командуванням Олеся Безкоровайного з комісаром П’янчиковським діяла у 1, 2 і 3 районах (Бишки, Медова, Олесин). Друга (комендант “Руда”, комісар Майчук) оперувала у 4, 5 і 6 районах (Дібще, Козова, Вільхівець). Третя (комендант Яцишин-“Беркут”, його заступник Василь Гречковський-“Джеджаль”, комісар Білик) вела боротьбу в 7 і 8 (Лісники, Жуків)[3]. Крім того, у багатьох населених пунктах були створені місцеві загони, а саме, в Августівці (командир Петро Бідній), Конюхах (Василь Глух), Мужилові (Оробко), Плотичі Великій (Степан Сирота та Володимир Стеткевич), Потоці (Василь Прийдун)[4].
Наказ до дії коменданти груп отримали напередодні повстання, яке вибухло пізно ввечері 16 вересня[5]. В районах, де діяла перша група, повстанці захопили більшість сіл, в яких проголосили незалежну Україну, зокрема в Бишках, Вибудові та ін. Під час бойових дій українські партизани захопили у Бишках поліцейський постерунок, здобувши 3 ґвинтівки і 5 револьверів. Інший збройний загін біля с. Жуків розібрав колію, зупинивши поїзд з військовими, і вступив з ними в бій. Післ тривалої сутички полякам вдалося відновити колію і втекти з-під обстрілу. Ще одна група повстанців полонила невеликий відділ польських жовнірів і здобула 15 ґвинтівок[6]. Українсткі повстанці звільнили від поляків с. Нараїв і проголосили в ньому українську владу[7]. Ці та інші бойові дії українських націоналістів, зокрема численні факти роззброювання відступаючих підрозділів польського війська, зафіксовані також у польських документах[8].
За наказом Л. Реґи редактор Б. Івашків написав дві відозви – до українського і до польського населення. У відозві до українського народу було сказано, що Польща, яка гнобила українців, впала і треба будувати власну українську державу. Відозва закликала припинити роздори між поляками і українцями, щоб була одна велика партія – українська нація і єдина незалежна Україна. У відозві до польських колоністів і до поляків загалом зазначалося, що польський уряд зробив їх заручниками своєї хибної національної і міжнародної політики. Вказано не виступати проти відділів ОУН і бути лояльними до Української держави. Також готувалося звернення до національних меншин[9].
17 вересня, після вступу червоної армії на територію Західної України, повстанські дії у Бережанській окрузі були звужені до самооборони сіл та здобуття і нагромадження зброї для майбутньої діяльності. За розпорядженням КЕ ОУН всю зброю було заховано з відома її представника О. Лапуньки[10].
Повстання 16-20 вересня у Бережанському та Підгаєцькому повітах загалом охопило близько 40 населених пунктів, чисельність бойових відділів становила майже 4000 вояків[11]. Повстанці захопили 2 гармати, 10 кулеметів, 888 ґвинтівок, 164 пістолети, 2 мотоцикли, 30 велосипедів, 3 автомобілі, 32 коней, 3 польові кухні, багато боєприпасів. Поляки втратили 268 чоловік вбитими, 30 пораненими та 1842 полоненими, повстанці – 23 вбитими та 33 пораненими[12]. Також було знищено польські колонії біля с. Богатківців, Божикова, Литвинова, а також в районі Бокова, Слав’ятина та Шумлян. У с. Конюхах було розстріляно частину польських колоністів[13] – переважно, колишніх вояків польської армії, заселених тут з метою посилення польських впливів та для контролю за українцями. Як писав В. Бемко, “З усією повнотою і силою виступив на яв спротив, чи радше відплата за биття, в’язниці, засуди, пацифікацію… – і не було сили, яка могла б це спинити!”[14]. Достеменно відомо, що в боях на Бережанщині загинули Осип Гойса та Степан Олеськів, були важко поранені Василь Гірняк, Іван Івашків та Іван Підойма, які померли від тяжких ран у шпиталі в Бережанах[15]. Цікавий момент: керівник повстання Г. Ґоляш користувався тоді псевдонімом “Тарас Бульба” – дуже промовистим як для українця загалом, так і для повстанського руху зокрема. Вже пізніше таке ж ім’я прибрав собі Тарас Боровець – командир “Поліської Січі”.
У с. Пукові Рогатинського повіту збройний відділ чисельністю 100 осіб 17-18 вересня в кількох боях захопив 3 кулемети, 100 ґвинтівок, 3 автомобілі, знищив 45 польських вояків; при цьому 20 повстанців було поранено[16]. У цьому ж повіті загін із 50-ти осіб на чолі з Юрківим і Стасівим, створений 18 вересня у с. Дібринові, знищив в боях 5 польських вояків, крім того було поранено 10 та полонено 55 поляків, захоплено 87 ґвинтівок, 9 пістолетів та 1200 набоїв. Власні втрати – 4 вбитих, 1 поранений; під час бою спалено 3 хати[17]. Збройні відділи на Рогатинщині діяли також у селах Вербилівці, Залип’я, Залужжя, Липиця Нижня, Підгороддя, Потік та Черче[18].
[1] Архів УСБ України у Львівській обл., спр. П-33843, т. 1, арк. 77-78.
[2] Архів УСБ України у Львівській обл., спр. П-33843, т. 1, арк. 80.
[3] Архів УСБ України у Львівській обл., спр. П-33843, т. 1, арк. 79-79 зв.
[4] Кучерук О. Українське повстання вересня 1939 року на Західній Україні // Пам’ять століть. – 2000. – № 5. – С. 148-149; Баран П. Потік // Бережанська земля. Історично-мемуарний збірник. – Торонто-Нью-Йорк-Лондон-Сидней-Бережани-Козова, 1998. – Т. ІІ. – С. 795.
[5] Архів УСБ України у Львівській обл., спр. П-33843, т. 1, арк. 80зв.
[6] Там само, арк. 80зв.-81 зв.
[7] Павлів Ю. Був перший бій // Поклик сумління. – 1991. – № 7 (21). – С. 1.
[8] Ільюшин І. ОУН-УПА і українське питання в роки Другої світової війни (в світлі польських документів) / НАН України. Інститут історії України. – Київ, 2000. – С. 15-17.
[9] Архів УСБ України у Львівській обл., спр. П-33843, т. 1, арк. 81зв.-82.
[10] Там само, арк. 145.
[11] Руккас А. Бойові дії загонів ОУН у вересні 1939 р. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск до 60-річчя УПА. – Дрогобич, 2002. – С. 392.
[12] Там само. – С. 392.
[13] Там само. – С. 392.
[14] Бемко В. Бережани – Бережанщина. Історично-географічний нарис // Бережанщина у спогадах еміґрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 216
[15] Гірняк І. Історія підпільних організацій на території Бережанської землі // Бережанщина у спогадах еміґрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 379.
[16] Руккас А. Бойові дії… – С. 391.
[17] Там само.
[18] Там само.
Мороз В., Шпіцер В. Крайовий провідник Володимир Тимчій-”Лопатинський” - Львів, 2004. - С. 103-106
11 липня 2006 р. 14:42:41
Морозу
Не розумію для чого ти подав тут такий здоровенний кусень про Бережанщину. Ну було там повстання. І що? Який це має стосунок до Боровця? Тільки те, що його псевдо співпадало з псевдо првідника цього повстання? Так якщо подивитися на історію повстанського руху як у 1918-25, так і 1941-55, таких збігів трапляється повно. І нічого вони не “обмежують”. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ж назви явище цілком іншого гатунку.
Наведений тобою уривок Петренка теж майже не містить фактичного матеріала. Лише суб’єктивні і необгрунтовані звинувачення. І не зррозуміло чому треба вірити його спогадам, а не спогадам Бульби. Звичайний міжпартійний “гон” з “перевертанням” фактажу на свою користь.
Писати статтю про кількість УПА-УНРА я тут не обіцяв. Читай уважніше;))
А ти так і не навів жодних ДОКУМЕТІВ де йшлося б про кількість УПА-УНРА у “кількасот” чоловік;)))
ПС
До речі в передмові Вовка до другого тому “Літопису УПА” про УНРА нічого немає…тільки що сам переглянув:)
11 липня 2006 р. 15:31:18
О.М.
Про повстання подав інформацію також тому, щоб ти зрозумів, як далеко було Боровцю до ОУН. І, думаю, він це усвідомлював влітку 1941, але амбіція взяла верх на розумом. Рисковий був дядько - але, як зясувалося, ризикував він не так собою, як людьми.
Роман Петренко на еміграції не належав до жодної з груп ОУН, а виїхав туди як член ЗП УГВР. А книга про Бульбу є поєднанням спогадів і дослідження, навіть швидше дослідження з елементами власних спогадів автора. Прочитаєш - зрозумієш…
Про чисельність УПА (тієї, що увійшла в історію як УПА, не бульбівської) теж немає достовірних документів, але знаючи структуру і її наповнння, можна з достатньою віргідністю говорити про її чисельність. Натомість по Бульбі - є його спогади з одною цифрою, є радянські документи з іншою цифрою, німецькі - ще з одною. Але ні власних бульбівських документів, які б зясовували відповідні цифри (навіть з абсолютними цифрами, вже не кажучи про кількість і чисельність окремих підрозділів і т.д. нема). “Гайдамака” ч.2 в кін. серпня 1941 описував дії (перехід із Рокитного в Олевськ) одного куреня бульбівців (дві, потім три сотні) на чолі з пор. Омеляновим. От і все… Свідчення заарештованих НКВД бульбашів ніяк не підтверджують цифри 3-5-6-10 тис. Ще був заарештований полк. Іван Литвиненко, але він нереабілітований (хоч і з с.Хоружівки Сумської обл. :), а люди, які бачили його справу, про його інформації про ПС-УПА-УНРА нічого не писали, яу і про працю в КВШ УПА-Північ.
В ІІ томі Літопису, зокрема і в статті О.Вовка, можна оцінити діяльність УПА-Північ у 1943 р., оцінити тогочасну ситуацію на Волині, а заодно і ту мізерну нішу, яку тоді займав Боровець…
Про
11 липня 2006 р. 15:32:27
А щн є письмо Бульби німцям, де він пише про 40 тис. :)))))))))))))))))
12 липня 2006 р. 03:21:51
О.М.
1. Щодо джерел: Беларусская партизанка Ерша. Почитайте далі!
Ви, взагалі, де живете, пане, щоб судити про “червоне” Поліся і “червону” Волинь?
Такого поняття, як “червоне Полісся” нема, а є ЕЛЕМЕНТАРНЕ ПОЛІШУЦТВО - (як дишло - куди повернеш, туди вийшло)!