Після раптового та непередбачуваного падіння Радянського Союзу, ліві сили західного світу відчули кризу ідентичності. Те, що вони не могли більше проклинати Захід та прославляти Радянський Союз, стало ударом в самісіньке серце для західних соціалістів та комуністів. Ще болючішим було відкриття багатьох помилок, яких допустився Радянській Союз та інші держави Варшавського договору.
Ця втрата не лише політичного та економічного підґрунтя, а й морального орієнтиру, спричинила справжній шок у лівих. Дебати точилися навколо природи комунізму та соціалізму та можливого пристосування до нових умов. Чи існував комунізм в Радянському Союзі? Якщо так, чи це не означає, що комунізм поганий? Якщо це не був комунізм, то що? Чи не є комунізм недосяжною мрією?
Ці відірвані від життя суперечки досить швидко припинилися, і, натомість, всі зосередилися на відновленні політичної довіри до своїх партій. Для цього ліві винайшли новий девіз: антирасизм. Під цим новим заголовком ліві і розпочали боротьбу проти західної політичної системи. Ворог лишився практично той самий, лише прийняли незначні доповнення. Як і раніше, головними ворогами лишалися імперіалізм та капіталізм, але, новим найстрашнішим чудовиськом в лівій галереї монстрів став расизм. Таким чином, гравці соціалістичної сцени могли продовжувати свою роль з того місця, де вони зупинилися, тільки тепер під іншим керівництвом, не пов’язаним з Радянським союзом та його прорахунками. Антирасизм став захистом для лівих, за допомогою якого вони могли уникнути будь-якої моральної критики, тому що ніхто не захоче виглядати прибічником такої негарної ідеології, як расизм.
Звичайно, ліві завжди були опонентами расизму, але зараз вони спрямували всі зусилля лише на боротьбу з ним. Ця зміна основного ворога — від старих капіталізму та імперіалізму до расизму — має подвійний зміст.
Намітилася тенденція, що однозначно є негативною. Вона пов’язана зі зміною значень деяких слів. Після того, як ліві отримали ярлик антирасистів, то значення цього слова почало поступово змінюватися; антирасизм більше не був просто боротьбою проти пригноблення іншої раси, це слово стало синонімом для позначення крайніх лівих.
Бути антирасистом — це зараз те саме, що бути „зеленим”, антизахідником, атеїстом; тобто — бути соціалістом!
Відповідно, після зміни значення антирасизму, змінилося і значення самого слова расизм. Зараз бути антирасистом означає бути соціалістом, тобто, якщо ти не соціаліст, то, безумовно, — расист. Для лівих не існує концепції антирасистського лібералізму чи націоналізму. Кожен не соціаліст — це расист. Той, хто плекає традиції свого народу, є расистом. Звичайно, якщо це не соціаліст.
Релігія, наприклад, що завжди заперечувалася соціалістами, також розглядається як вид расизму. За їх словами: зараз кожен, хто не визнає себе соціалістом, є, у розумінні крайніх лівих, расистом.
Відповідно, ліві, що не хочуть інтерпретувати свою боротьбу за навколишнє середовище, проти бідності тощо за допомогою абстрактних термінів світової боротьби з расизмом, також оголошуються расистами.
Від соціалістичного/комуністичного середовища нове визначення расизму та антирасизму поширилося в медіа та серед широких кіл громадськості.
Така підміна понять расизму та антирасизму є згубною з різних точок зору:
зі стратегічної точки зору, тому що вона обмежує можливості співпраці лівих соціалістів з іншими ворогами системи та відштовхує звичайних людей. Вузька інтерпретація громадської роботи лише як боротьби проти расизму, не допускає людей з іншими політичними поглядами або аполітичних (але соціально-свідомих) до участі у інших важливих соціальних проектах, які здійснюють ліві соціалісти. Здається, що більше не можливо приймати участь у громадських справах, якщо ти не визначився у своєму ставленні до основних ідеологічних категорій.
з людської точки зору, тому що багатьох громадян несправедливо визначили, як расистів. Оскільки соціалісти приватизували ярлик антирасистів, то будь-яка робота несоціалістів в цьому ж напрямку не може бути антирасистською за визначенням.
Ліві зараз використовують слово „расист” для визначення кожного, хто не приймає догматично соціалістичне вчення. Проблема в тому, що це твердження базується на абсолютно хибній ідеї: що культурні, релігійні та інші відмінності обов’язково призводять до конфлікту. Але це не так. Насправді, чим глибше ти відчуваєш свої традиції, тим краще ти розумітимеш та поважатимеш духовне коріння інших народів. Між традиціоналістами всіх походжень існує внутрішній зв’язок. Якщо ти дійсно любиш свою культуру, то, як наслідок, ти також поважатимеш і інші культури та релігії світу, бо всі вони, врешті-решт, мають спільне походження.
У всіх релігіях та культурах світу закладено поняття духовності, різноманітності, традицій, містики, батьківщини та громади. Отже, всі націоналісти та релігійні люди, якими б не були їх переконання, мають дещо спільне.
Причиною конфліктів між ними є не культурні та релігійні відмінності; не любов до Бога чи до батьківщини. Причиною конфлікту є імперіалізм, а не націоналізм чи релігія. Нації не є агресивними, доки на них не починають тиснути. Люди, що здійснюють цей тиск є, як правило, любителями неприємностей; це хворі владолюбці, яким подобається принижувати інших, або люди, що мають особисті причини для ненависті.
Глобальні конфлікти розпалюють вищі контролери, які намагаються зруйнувати культурне багатство людства для того, щоб створити стандартизоване суспільство, яким легко було б керувати. Для них різноманітність означає хаос та безладдя, вони прагнуть, щоб усі речі були визначеними, простими та легко контрольованими. Вони бояться того, що не можуть проконтролювати. Тому вони намагаються перетворити світ на однорідну масу.
Цей процес стандартизації світу насправді лише підтримує вогнище розбрату; тому що, коли відмінності стають менш помітними, то докладається все більше зусиль для їх збереження; інколи це призводить до насильства.
Отже, шлях до миру і співпраці лежить не через знищення культурних та релігійних відмінностей. Навпаки, їх необхідно захищати від сірої навали глобалізації.
Об’єднання через відмінності — має стати бойовим кличем для нової війни 21 століття проти конформізму.
Але повернемося до основної теми. Вузька асоціація антирасизму з соціалізмом створює не толерантну ситуацію, яка є потенційно небезпечною.
Необхідно, щоб релігійні та культурно свідомі люди (націоналісти) змусили переглянути твердження, що тільки соціалісти є антирасистами.
Це можна зробити за допомогою широкого об’єднання прихильників всіх культур і релігій, яке має розробити спільну позицію традиціоналістів. Таким чином, ми зруйнуємо стереотип щодо націоналістів та релігійних людей, як вузьколобих тупих фанатиків.
В подальшому, ці міжрелігійні та міжкультурні зв’язки можна використати для створення єдиного фронту проти капіталістичної гомогенізації.
Традиціоналісти повинні вирішити свої проблеми фанатизму, обмеженості і показної ненависті. Ці поняття не вкладаються в картину традиціоналізму і є зайвими для творення основ ідеології традиціоналізму. Але, ще існує нечисленна, але голосна група людей, які в основу свого віровчення поклали ненависть та атаки на інших традиціоналістів. Ці люди не є типовими традиціоналістами; вони використовують націоналізм та релігію для задоволення власного владолюбства або просто шукають виходу своїй агресії; ці люди використовують традиціоналізм з особистою метою.
Хоча зараз неможливо проголосити цілковитий пацифізм, але треба відмовитися від деяких форм насильства та не застосовувати його з будь-якої причини. Необхідно припинити фізичні та словесні атаки на інших осіб через їхні погляди. Такі методи дискредитують саме поняття традиціоналізму. Для самих традиціоналістів краще, якщо вони порозуміються одне з одним. Ліві соціалісти своїм втручанням у всі справи тільки викликають неприємності. Особливо, коли роблять це продумано та в грубій, брехливій манері (називають всі традиціоналістів тупими злочинцями).
Також існує неосвячений союз між лівими соціалістами та маріонетковими ультра націоналістами, неонацистами, які вважають поганим ставитися з повагою до чужих традицій. Настав час, коли справжні люди, що плекають свій духовний спадок та вищі цінності, мають об’єднатися, щоб показати моральність та силу ідеології традиціоналізму.
переклад Олега Шеленка та Олени Жарко
за матеріялами часописа „ІДЕНТИЧНІСТЬ”
