Класичний анархізм часто визначають як антиавторитарний соціалізм. Таким же чином його можна змалювати як антиавторитарний націоналізм. Поширеною є думка, що націоналізм є синонімом фашизму, оскільки націоналізм поєднується з могутньою всеохоплюючою державною машиною.

Однак не треба обмежувати націоналізм поняттям Держави. Адже задовго до 19-ого століття, коли з’явилося визначення “нація-держава”, існували інші форми націоналізму, в яких націоналісти ідентифікувалися не з Державою, але з народом, етнічною групою, місцевою громадою.

Також є люди, які заперечують державу та право сили, як основу всіх соціальних інститутів, та, замість цього, пропонують повну свободу індивіда. В той же час вони пишаються своїм національним корінням.

Цих людей можна назвати націонал-анархістами, а їх ідеологію – націонал-анархізмом.

Націонал-анархізм таким же чином пов’язаний з сучасним націоналізмом, як і сучасний анархізм із соціалізмом. Анархісти на кшталт Бакуніна і Кропоткіна мали такі ж гасла, як і інші представники робітничого руху: радикально змінити економічні відносини і створити економічно егалітарне суспільство. Але засоби для досягнення цієї мети були різні. Таким же чином, націонал-анархісти прагнуть створити суспільство, побудоване на традиційних націоналістичних принципах етнічного суверенітету, солідарності і самозабезпечення. Але націонал-анархісти мають інший шлях для досягнення своєї мети, ніж типові сучасні націоналісти.

Націонал-анархісти, як і класичні анархісти, виступають проти авторитаризму та розглядають особисту свободу, як найважливішу цінність світу – таким чином, вони заперечують державу і авторитарні організації, як засоби досягнення національного суспільства. Націонал-анархізм є, відповідно, в опозиції до ідей, що домінують зараз в націоналістичному середовищі, які прагнуть зміцнити державну владу та досягти ідеалів націоналізму силою.

Націонал-анархісти розуміють, що справжні націоналістичні почуття мають підніматися від простих людей до верхівки, а не навпаки.

Націонал-анархісти намагаються створити різновид популярного націоналізму, в якому культура нації підтримується завдяки живому та постійному інтересу широкої публіки, а не штучними державними заходами. В популярному націоналізмі люди самі вільно вирішують долю своєї культури.

Націонал-анархізм не є, звичайно, ідеологією, що зосереджується лише на внутрішніх справах. Ця ідеологія містить в собі ідею розвитку міжнародних зв’язків для вирішення всесвітніх проблем. Коротко, націонал-анархісти прагнуть утворення міжнародної системи, побудованої на традиційних націоналістичних принципах незалежності для всіх народів і анархістських ідеях світового суспільства, що складається з невеликих самокерованих та самозабезпечуваних політичних громад.

Дехто може сказати, що така комбінація не спрацює, і що анархізм та націоналізм є непоєднуваними. Але більшість людей побачать, що насправді націоналізм та анархізм мають багато спільного. По-перше, обидві ідеології базуються на свободі. Націоналізм зосереджується на свободі національної групи, а анархізм – на свободі особи.

Відповідно до ідей націонал-анархізму, ці дві форми свободи – національної та індивідуальної – можна поєднати: навіть більше - вони є передумовами одна одної. Жодна група не може бути дійсно вільною, якщо її члени не є вільними. Особи, що належать до неї, не почуватимуться вільними, доки група є залежною як одне ціле. Тому, будь-яка боротьба за свободи групи – національна, релігійна, робітнича тощо – повинна в той же час вестися і проти загального гноблення свободи індивіда. Після звільнення групи має початися негайний перехід до децентралізованого суспільства з місцевим та індивідуальним самовизначенням. Отже, анархізм та націоналізм чудово доповнюють одне одного!

переклад Олега Шеленка та Олени Жарко