У районному суді оголосили присуд Шовіністові. За те, що він накоїв, дали зовсім небагато: три з половиною роки умовно. Шовініста випустили з-під варти.
А почалася історія з арештом пізнього вечора. Шовініст палив книжки. Зі злостивою радістю він здирав обкладинки і жбурляв їх до полум’я. Вогнені язики з шумом танцювали на границі з папером.
Все піде вогнем! Ось де вам місце, білорусько-жидівські літератори! Горіть ясним полум’ям, жиди з напівжидками! Інородці паскудні, понаспівували маразмів, скільки паперу перевели, на розуміння сподівалися! Трасця вашій матері, — рудобородий Шовініст пошурував у грубці довгою сковородкою, — все спалю, до останнього слівця, до останньої краплі, до передсмертної думки. Пил і забуття, така доля чекає на все неруське на цих землях...
Все вогнем піде!
Шовініст, на горе собі, був освіченим, мав посаду директора мистецької академії, мешкав у триповерховому будинку у центрі столиці. Мав він пса, батька-академіка, високий паркан довкола будинку і садок: три криві яблуньки, сливу і грушу. Сад здичавів, проте щоосінь кілька жовтобоких антонівок з’являлося на його гілках.
Дрібні яблука і заманили до саду трьох школярів-п’ятикласників. Діти вибили дошку у плоті. Залізли до саду. Двоє стали під яблунею, а третій видерся на дерево і спробував стрясти частунок.
Пес, котрий жовтим оком спостерігав за знищенням жидо-білоруських книжок, підкинувся і зайшовся густим бріхом. Шовініст шипінням заспокоїв сучку і загнав до покою, а сам пішов до сіней, вдягнув фуфайку, в кишені котрої ховався револьвер.
Ну, жидва з бульбашами, я вам зараз уліплю, — бризкаючи проспиртвоаною слиною прошипів Шовініст, віскочив на ганок і підняв пістолета над скуйовдженою головою.
На суді найменший із хлопчаків скаже, що зовсім не перелякався п’яного дядька, котрий вийшов з будинку з іграшковим, здавалося, револьвером. Дядько хитнувся, його повело і він повалився на квітник. Зрозуміло, хлопчак сказав неправду. Якраз він перелякався більше за інших, бо не почав сміятися, а прожогом кинувся до дірки у паркані. Страх рятівний. Двоє хоробріших почали гигикати з російського Шовініста. Той піднявся із землі, скерував руку на дитину, котра сиділа на яблуні і вистрілив. В будинку загавкала залишена сучка.
У залі суду хлопчик із забинтованою головою розкаже: як перелякався направленої зброї, як спробував сховатися за гілляку, як побачив іскри. Як упав із дерева і опинився у лікарні — не пам’ятає.
Над Шовіністом зглянулися. Батько-академік найняв найліпшого столичного адвоката. Той переконав суддю, що Шовініст поцілив у хлопчака випадково. Дивним чином зі справи зник епізод бійки Шовініста з міліціонерами. Старий досвідчений адвокат-гебрей вирятував від тюрми російського Шовініста. Для чого, питається?
переклад М. „Мазепи”, МЛ „Бриколаж”, Київська область
