Вся влада уяві!
Каталонець
Уява, це вам не Ян Табачник. Ну що вміє “чєсть імєющій”? Зіграти на баяні, позагравати з правлячим режимом, дати прес-конференцію, гордо начепивши зірку Давида, підмутити пару садових ділянок біля озера на Осокорках (вул. 51-ша Садова, №15 і №17). На цьому список його скромних можливостей вичерпується. Уяві може бути підвладно все, коли вона стає проявом волі, людина здатна творити дива. Але є одна проблема, Табачник має бабки і доступ в кабінети на Печерську; людська уява володіє лише тлінним тілом з 6-ма або 5-ма відростками (не будемо зачепати тут гендерне питання), а ще вона має силу силенну перешкод у вигляді чиновника, буржуйчика, синього ящика, вузькоспецізованої освіти та інших репресивних десублімуючих факторів.
Одномірність суспільства (Маркузе) здатна поглинути будь-яку альтернативу, пережувати будь-яку особистість. Ця одномірність спрямовує всі наші думки і прагнення в єдине, вигідне системі русло. “Фанкі бізнес”, мовляв, капітал пляше під дудку таланту - чергова фікція, яку нам пропонують з єдиною метою, переконати у тому, що сенс життя є накопичення зображень мертвих американських президентів . Реалії, в кращому разі, вкладаються у словосполучення “факін бізнес” - талант пляше під дудку капіталу! Уяву перетворили в рабиню. Її поставили на службі у товстосумів, це все рівно, що призвати юного талановитого художника в стройбат.
Що писати/говорити/…/думати в різні часи визначали поперемінно церква, імператор, партія. В наш час диктат встановив ринок. Ми всі є жертвами тотального маркетингового дослідження (тут і до Всесвітньої Змови недалеко). Наші мрії і прагнення формуються в комфортних офісах рекламних агенцій. Не мрій про кохання з таємничою незнайомкою, краще помрій про пральну машинку “Ретона” ( + доставка абсолютно безкоштовно!), не мрій побачити дикі краєвиди Алтаю, швидше тобі запропонують шоп-тур Польщею. “Хороші речі реклами не потребують!” - сказав якось Юрєц, жбурляючи залізяку в неонову рекламу безалкогольного пива.
Уяву щосили заганяють в жорсткі рамки: Стівен Спілберг, Ден Браун і Дар’я Донцова - для мас, Пауло Коеліо та Харука Муракамі - для “гурманів інтелектуалів”. Шоу-бізнес не символізує тріумф таланту, він символізує тріумф орального сексу провінційних актрісулєк з їх продюсерами. Уж на цьому поприщі Ян Петрович, можна сказати, собаку з’їв - хороша Танюша, тут вам і казка про Попелюшку і більшовицьке “хто був нічим, той стане всім”. “Всім світу сього” нам пропонують стати вигравши лотерею або sms-вікторину, метрополітен рясніє пропозиціями зробити кар’єру в Макдональдсі(!), “прекрасні” перспективи вже намальовані і для членів різноманітних демократичних партій та фінансових пірамід. Людині надають фікцію (в ліберальній термінології - „шанс”), але взамін відбирають уяву, а значить і життя.
Лише найсміливіші мрійники початку 20-го століття могли припустити появу індустрії розваг, промислового виробництва “культури” й різноманітні варіації на тему фабрики мрій. Як тут не згадати товариша Маяковського:
Один станок - это просто станок,
Много станков - мастерская.
Одна блядь - это просто блядь,
Много блядей - Сумская.
Багато Табачників - це, мабуть, просто Апокаліпсис! Дмитра і Яна українцям вистачає по горло. Але справа навіть не в них. Вся справа у репресивності існуючого соціуму. В одномірному буржуазному суспільстві творчий потенціал людини не може бути розкритий апріорі.. Офісний клерк не пише віршів, він занадто заклопотаний телефонними дзвінками, замовленнями, перекладанням паперів з одного місця на інше. Вісім годин рабства, вісім годин абсурду.
Чому люди не виходять на вулиці танцювати аргентинське танго? Малювати на стінах, освідчуватись у коханні перехожим, влаштовувати загальнонаціональні флешмоби. Нехай стихійні ринки перетворюються на стихійні поетичні читання! Make love not war! Гратися в хованки на Рейтарській, зайти на чай до польського посла (якщо він на той час не втіче з країни), а потім всім гуртом покуштувати пломбір у вафельному стаканчику. Сум контрреволюційний! Хай весь тролейбус заспіває Боба Марлі. Хай тріумфує інтелект, хай тріумфує кохання!
З революцією все це легко уявити, але як це можливо тепер, коли обідня перерва триває всього навсього одну єдину годину, а заробітку вистачить хіба що на пломбір? В такому світі страшно народжувати дітей, зате Ющенки, Бродські, Гордони і Табачники наплодили їх вже силу-силенну. О, ця золота молодь отримає просто ідеальні умови: елітні ліцеї, охорону, красиві машини, студіювання в КиМО, інкрустовані діамантами мобілки, перспективи фінансистів та дипломатів, дорогих повій і якісний кокс. Дітей ваших сусідів очікує примітивна середня школа зі спитим вчителем праці і фізруком-педофілом, сумнівні компанії, вуличні розборки, захудалий ВУЗ і фантастична кар’єра інженера на ДВРЗ.
Капіталізм щодня відвойовує з нашого життя все нові і нові території, користуючись при цьому тактикою випаленої землі. Людині не дають жити вільно, їй не дають розвивати уяву, розвиватися, як особистості, плекати в собі нові можливості, таланти, і дарувати їх плоди людству. Ринку, державі, політикам не потрібна ваша уява, їм ви потрібні як продуценти і споживачі. Замість сувати свій ніс в політику, Наталка Кондратюк (журік з ТРК „Україна”) радить співгромадянам окучувати присадибні ділянки. Народ в цій країні зайвий.
Журналіст з олігархічних ЗМІ не має бажання й можливості розтлумачити людям, в яке лайно вони вляпались. Простіше розказати про принади Брітні Спірс чи про роман Повалій з Кучмою. Керівництво підприємств не задумується над життям своїх працівників, є багато інших важливих справ: рівень продажу, ґешефти, відкати. ЖЕК старанно зафарбовує вуличне графіті, створюючи ілюзію чистоти на районі, а як бути із забрудненим повітрям, яке здатне вбити ще не одне покоління? Інженер не проектує лікарні й дитсадки, він проектує торгівельно-розважальні центри. Солдат не захищає Батьківщину, він охороняє склади з капустою!
Нам не надають альтернатив. Вибір між помаранами і регіонами, між кока-колою і пепсі, між Люкс FM і Гала Радіо – невже це і є вибір? Ніяких перспектив, ніяких варіантів.
То кажеш, ти успішний? Ти всього-навсього клерк, масовка спектаклю. От стоїть твій мерседес, а от, за десять метрів від нього, блює панк; і ти, і мерс і обриган – ви всі рівноцінні для постмодерна, лише маленькі елементи мозаїки, яка загалом складається в напрочуд потворну композицію. І це навіть не різнобарвність, а лише механічна еклектика, спрямована проти людини. Тут майже не лишилось місця уяві. Просте натиснення на кнопку пульта - і от ти уже в самому вирі постмодерну. Не треба нічого думати, не треба творчого підходу, забудь про образність, просто жуй поп-корн і спостерігай. Домогосподарки вважають, що разом з Пушкарьовою вони проживають іще одне надзвичайно бурхливе життя, а насправді не проживають жодного, в тому числі і свого. Кухарка давно перехотіла вирішувати справи в Радах і підраховувати додану вартість, вона хоче встигнути на серіал!
Уява потребує звільнення, визвольної боротьби, якщо хочете. І їй не завадять ні Табачник, ні його гармошка, ні його центри „культури” ціною в $500 000 000. Вона хоче стати реальністю, вона прагне визначати буття Вона мріє прорватись до влади!