Bricolage NL  
 

Небезпечна довгобудова та неоколоніалізм в Україні. Проект, за який ми платитимо не один раз.

В. З.

Вода у дельті Дністра стане солоною. Вода чорного моря потрапить у водозабірник Одеси. Вода зацвіла. Равлики здохли. Одеса та все нижнє подністров”я опинилося без достатньої кількості питної води. Безпечної для життя та здоров”я води. Це не сценарій фільму жахів – таке вже було 1986 року.

З 2007 ми маємо шанс знову побачити такий “ужастік”. І не раз. Велетенський регіон пониззя Дністра кожного спекотного літа стане зоною лиха, а одна із найкрасивіших та найчистіших річок України та Бесарабії перетвориться на інваліда. Прекрасні луки та пагорби Буковини – у болота із кровососами. Риба вимре. Плавні деградують. Одеса може залишитися без питної води.

Ми іще не знаємо, що відбуватиметься у самому водосховищі. Адже геологічно це непередбачуваний регіон. Математики та фізики не можуть створити відповідний аппарат, щоб обрахувавати усі ризики у випадку землетрусів та зсувів у породах, які мають схильність до утворення природніх печер, карстів.

Зло, що завдало шкоди Дністру у 1986 році – Дністровська ГЕС. Втім, вона зло вже давнє і звичне. Зараз на Буковині будуть зводити нового монстра. Гідро-акумулючу електростацію. Вона посилить той ніщивний вплив на природу, який вже два десятиліття завдає Дністровська ГЕС. Загине частка природи. Це буде іще одним кроком на шляху до екологічної катастрофи.

Акамулююча станція вдарить і по економіці регіону Дністра. Загинуть цілі галузі, загине спосіб життя. І постраждають не тільки 281 домогосподарство, що виселять через будівництво. Зокрема, постраждає сільське господарство та рекреаційно-туристичний бізнес. Найгірше буде тим, хто в дельті рибалить та полює, щоб прохарчуватися.

Є й стратегічні наслідки. Завдяки будівництву ДГАЕС в Україні розвиватиметься, як енерговитратна економіка на догоду “атомному лоббі”. Адже єдина причина фінансування цього проекту – спроба централізовано вирішити проблеми надмірної залежності вітчизняної енергетики від “мирного атому”. І це, нагадаємо, в країні, яка вже постраждала, може хтось забув, від Чорнобиля.

Цей проекта потрібно зупинити.

Ми вже зараз фінансуємо добудову із власного гаманця.

Процес підготовки до екологічного лиха триває вже багато років. Здавалося, що цей проект, якому виповнюється 23-ри роки, от-от сконає. Вже давно ДГАЕС будували, радше, з любові до процесу, аніж для досягнення результату. У таких довгобудів логіка “освоєння коштів”. Близька до чернівецької обласної влади преса ( “BukNews” від 07.09.2006) скиглить, що тільки за 2003-2005 роки кожен четверта гривня із 295,3 мільйонів була витрачена не за адресою, або “неефективно”. Навіть нефахівцю зрозуміло, що це означає.

Втім, сьогодні підрядники можуть вже розраховувати на значно потужніше фінансове вливання. На споживачів із березня покладено спецільну доплату по дві копійки за кіловат на добудову ДГАЕС. Тобто ми самі не бажаючи того, підтримуємо цей небезпечний проект. Нам, споживачам, продають кота у мішку і навіть забули попередити, що покупку цю ми не зможемо повернути і відмовитися купувати нам теж не дозволять.

Крім того доведеться поділитися і простим платникам податків, звісно тим, хто їх ті податки платить. Адже Світовий Банк хоче “допомогти” кредитом. Приблизно мільярд гривень держава отримає у борг наступного. Завтра, уряд піде, а повертати із відсотками доведеться нам, якщо не нашим дітям. Мало того. Що ми сьогодні платимо, так і завтра платитимемо. Податки мають паскудну здатність, навіть якщо ви від них ухиляєтеся, вони все одно потрапляють із вашої кишені до бюджету. Містика? Але так діє система капіталізму та державного домінування. Якщо при тоталітаризмі вам потрапляє обов”язкова пайка “пропаганди”, то при “ринкових відносинах” вас обов”язково обдеруть як липку. Крім того Світовий Банк відзначається винятковою здатністю фінансувати виключно безнадійні у фінансовому плані об”єкти.

Особливо це стосується енергетики. Борг переходить до держави у всіх випадках, коли вона, держава, виступає гарантом. Експерт-енергетик депутат ВРУ першого скликання Володимир Усатенко (експерт нацкомісії радіаціонного захисту) не може пригадати жодного випадку, коли б кредит могло із прибутків віддати підприємствоНавіть всі невдалі старти космічних кораблів «Сі Ланч» має оплачувати бюджет. . От така сумна політекономія.

Якщо дозволити їм тринькати НАШІ З ВАМИ ГРОШІ сьогодні, то завтра вони їх витрачатимуть НАШІ ГРОШІ на іще божевільніші проекти. Адже, насправді, ДГАЕС – це не інструмент отимання додаткової енергії, а спроба перекрити вади атомної енергетики, за допомогою неефективних інструментів.

Задумка тут така. Коли у мережі створюватиметься надлишок енергії, воду закачуватимуть до резервуару. Коли національна мережа страждатиме від дефіциту – воду випускатимуть у турбіну. 25-30% енергії витрачатиметься при цьому у «повітря», тобто у переливання води. А якщо врахувати відстань на яку передаватиметься енергія то сума втрат може іще збільшитися. А тепер, найсмішніше, якщо ми перейдемо до європейської системи тарифікації та тенденції ринку збережуться, то ДГАЕС може стати… збитковим проектом. Тобто проблеми диспропорцій у розвитку енергетики повісять на платника податків і споживача. Правлячий клас свідомо нищить природу вім”я своїх економічних інтересів. За їхні проекти платитимеме 99% тих хто не отримає зиску від оборудок з енергетикою.

В чому зиск “енергетиків”?

На даний момент генерація і регулювання не приватизовані. Втім, реально, на цьому живиться велетенський пласт бізнесу. І підгрунтя для приватизації вже готується. Для стабільного існування їм потрібно, щоб система приносила зиск. «Найсмачніші» для бізнесу зараз АЕС. Вони виробляють 52% енергії. Втім, у випадку тимчасового падіння споживання вони не можуть зменшувати потужність. Тобто, необхідні маневрові електростанції - ГЕС, ТЕС, ГАЕС. Вони можуть давати менше чі більше енергії в залежності від часу доби чи дня тижня. Їх можна взагалі “погасити”. Для нормальної роботи “маневрових” має бути 16-17% всіх потужностей. У звязку із експансією атомників зараз “маневрових” лише 10%.

Регулювання здійснюється “моніторинговим” методом. Тобто подача збільшується та зменшується за прогнозними розрахунками, а не автоматично. Звісно при нормальних сучасних методах регулювання і втрати були б менше, а надлишок електрики можна постачати сусідам, через спеціальні лінії із постійним струмом. Навіть у мінпалив енерго вимушені визнавати, що із регуляцією та розумним використанням енергії у нас серйозні проблеми. І сусідам хочеться продати… а можливості немає.

Державна енергетична стратегія передбачає будівництво 22 нових атомних блоків, які будуть “маневровими”. Не матимуть тих вад, що є у АЕС зараз. Енергомісткість економіки при збільшенні потужностей має зменшитися на 50%. Тобто через чверть сторіччя ми зможемо досягти сьогоднішнього європейського рівня енергоспоживання. Це надзвичайно довго. Ми вже зараз маємо економіку яка енерговитратніша від Російської. Безтурботніше від нас тринькають енергію тільки в країнах аравійського півострову.

Звісно зниження споживання – це не те що надихає торгівця. Йому потрібно розширення збуту і не тільки на зовнішньому ринку. Це природнє для капіталізму та ринкової економіки явище. І чим витратніша технологія регулювання енергосистеми – тим більше об”єм ринку. В цьому вигода атомників. Вигода гідроенергетиків – “освоєння” коштів. 5,6 мільярдів гривень у 2006-2007 роках. Зрозуміло чому так чубляться чернівецькі чиновники та керівники “Укргідроегнерго”. Кожен хоче погріти руки. І нормальній людині має бути байдужісінько до партійного кольору бюрократії. Всі вони і “біло-блакитні”, і “помаранчеві”, і “біло-червоні” одним доларом мазані.

Що ми втратимо?

Будівництво звичайної гідроелектростанції завдало шкоди флорі і фауні Дністра. Нове будівництво змінить природу іще сильніше. За експертними оцінками до 99% планктону винищуються у результаті майбутньої експлуатації ДГАЕС. А це знищення корму для живих істот річки. Проектувальники твердять, що температура та насиченість води повітрям стануть кращими. Втім, це призведе до повної заміни саморегульваної екосистеми Дністра. Тобто ми просто не можемо передбачити які види тут залишаться, а які назавжди зникнуть. Така катастрофа має неодмінно збіднити флору і фауну не тільки самого Дністра а й узбережжя. Це призведе до змін способу життя селян, що сотні років жили біля такої екосистеми. Катастрофа очікує і на плавневу систему Дністра, що охороняється Рамсаарською конвенцією.

Глобальні кліматичні зміни призведуть до необхідності заборів води на полив, хоча Дністер внаслідок збільшення випаровуваннь у верхів”ях зміліє. Катастрофи 1986 року, коли морська вода ввійшла в гирло Дністра стануть звичайною практикою. Україна, що є водонедостатньою країною, безжально витрачатиме цей ресурс. Адже збільшення площі випаровування та утворення боліт в околицях водосховища призведе до втрат питної прісної води. Того, що може через років 50-т коштувати, як сира нафта.

Немає ніяких гарантій що вода у сховищи залишиться після землетрусу. Адже крім досить міцної греблі воду триматимуть породи, щодо стійкості яких є серйозні сумніви.

Молдова мріє “чверть” енергії існуючої ДГЕС, щоб обійти Приднєстров”я, та далі поглиблювати конфлікт із Тирасполем. В обмін на це вони готові дати добро на будівництво екологічно небезпечної ДГАЕС.

Світовий Банк, якщо він затвердить фінансування цього проекту, продемонструє що ставиться до України, як до колонії. Адже плюють на довкілля лише у зовнішньокерованих режимах третього світу.

І головне, економіка України піде шляхом хибної енергетичної стратегії, яка не дасть можливості розвивати рівномірно всі території, а за будівництво нових блоків АЕС ми маємо платити знищенням річок. Хоча, власне, така нерівномірність і є ознакою економік колоніальних постколоніальних країн.

Гігантоманія в будівництві не просто психологічна вада “великих хлопчиків”, що ніяк не можуть припинити гратися у великі іграшки – це логіка розвитку надконцентрованої і вертикальноінтегрованої української економіки. Капіталу (національному, як частині глобального) вигідно точково розвивати економіку, перетворюючі окремі місцевості у фінансово-економічні оази. Більшості за їхнього безконтрольного володарювання доведеться змиритися із проживанням на “резервних” територіях та подальшого наростання соціальної нерівності. Звісно, якщо БІЛЬШІСТЬ згадає про свої права – розвиток піде іншим шляхом.

Років за 10-20 “любі” чи “дорогі друзі” в парламенті і уряду продадуть енергетику.

Гідроенергетика, а конкретно невеликі об”єкти генерації невдовзі БУДУТЬ ПРИВАТИЗУВАТИ. Про це є відповідний законопроект у першому читанні. А Світовий Банк вже зараз підтримує проекти по створенню ринку електроенергетики.

Радше за все тоді ДГАЕС, через закономірні зміни тарифної політики, може стати збитковим і цей об”єкт (кому він потрібен?) ніхто продавати не буде. А утримання його дотуватимуть із державного бюджету. Втім, насправді, це буде не допомога ДГАЕС, а непряма підтримка власників АЕС. У них закуповуватимуть у піковий час надлишок виробленого.

Альтернатива.

Зрозуміло, що закрити сьогодні атомні алектростанції, від яких залежить економіка України просто не вийде. Втім зменшити їхній вплив не завадить. Маневрові потужності могли б розвиватися за рахунок малої гідроенергетики. вітроенергетики, яка попри малу потужність має маневрові властивості. А близкість до споживача знижує енерговитрати при транспортуванні. Зараз ми виробляємо трохи більше половини від тієї енергії, яка була у нас в 1991 році. Простоюють ТЕС. Через низьку ефективність їх використовують замало. Втім відновлення видобутку вугілля та впровадження відповідних очисних та енергозберігаючих технологій могли б зробити цю галузь енергетики менш шкідливою, але прибутковішою. Ринок для надлишку енергії це і Євросоюз і РФ. Їм потрібні “кіловати”.

Українські ТЕС можна реанімувати. Реконструкція ТЕС, що впровадить сучасні технології, підвищить їх ККД до зменшить викиди до екологічно прийнятного рівня. Знизити енергоємність. А там переходити до інших відновлюваних джерел. Заправляти автівки біодизелем та спиртовими добавками. Взагалі, вирішення проблем енергетичної залежності та зниження енергоємності може стати хорошим методом відновлення підприємств у районних центрах. Ці галузі можливо не будуть сильно прибутковими, але покращення торгівельного балансу, зниження енергозалежності, зростання занятості, чистіше довкілля – такі плюси, які влаштують людей більше ніж проекти “космічного масштабу та космічної ж дурості”.

за матеріалами лівих розсилок

Коментарі (3) для “Небезпечна довгобудова та неоколоніалізм в Україні. Проект, за який ми платитимо не один раз.”

  1. Микола Мельник

    Дуже цікава і потрібна стаття. На мою думку, масове вкладення грошей у якусь галузь - це ознака підготовки до скорої приватизації. Так було з Криворіжсталлю перед продажем Пінчуку і Ко. та з багатьма іншими підприємствами. І підставу для приватизації енергогенеруючої галузі швидко знайдуть - дефіцит бюджету. В цілому, енергетика (у т.ч. магістральні нафто та газопроводи), залізниця та майно армії - це все що залишилося для приватизації.

  2. makzz

    мыкола усьо дає нармальна. Це все шо ше залишилось в народу. Енергетика - база будь-яких виробничих комплексів. Якшо її приватизують - піздетс!

    Але не треба забувати, що на цих виробничих комплексах працюють українські робітники і саме вони програють на фоні цих приваизаційних “тенденціях”. А разом з ними ми з вами, які також є робітниками, тільки в іншій сфері.
    Тож 1/3 зряплати за послуги це не казка а тільки початок суворої реальності))

    Всім бажаю успіху
    Ублюдків фашистів прошу не турбувати!

Залишити коментар