Самоорганізацією жили наші предки. Потім з’явилися любі експлуататорам «соціальні інститути». Виною тому «б…о історії», чи диференціація праці і її незаконнороджена дитина — ранньокласове суспільство — кожен марксист рішає сам для себе. В умовах, коли хвороба під назвою «класовий беспрєдєл» загострюється, відповіді на це та подібні питання носитимуть здебільшого академічний характер.

Самоорганізація — це білий одяг на покритому виразками соціальному тілі. Вона не має природою продиктованого характера, більше того, сьогодні вона дозвільна, альтернативна тільки мимоволі і така, що у підсумку лише доповнює загрузлі у соціальній несправедливості переважно державницькі кайдани.

Цей текст просто підказка. Жодних теорій і витяжок із теж авторитарних (передусім у своєму авторитеті) анархо-класиків. Кожен може, вірю — хоче, і знаю — повинен пробувати і досягати. Шпаківня, годівниця або ополонка; нагодований вечерею жебрак, побитий нацист або прочитана у ПТУ лекція доступні більшості із тих, хто цікавиться піднятою тут і зараз проблемою.

Далі викладки, частина із котрих «притягнута за вуха». Інші — спірно структуровані, про ще якісь я просто забув. Хай не лякає вас еклектика, адже мета даного нарису — це декларація кількості, себто суми того, що можна і треба робити не сподіваючись на ласо юридичних обов’язків та інші поступки особистим суверенітетом.

Таким чином, почнем:

СОЦІАЛЬНА САМООРГАНІЗАЦІЯ:

періодичні акції (в межах ширшої «соціальної практики»)

а) збір металобрухту і макулатури (реліктова, вимерла форма. Мала місце за часів СРСР. Кому то було вигідно — той уже забув, а дітей це до чогось привчало);

б) «суботники» (ще рентабельна і теоретично можлива форма самоорганізації. Її першою неважко і варто відтворювати у соціально-екологічних практиках територіальних громад);

об’єднання за академічними інтересами

а) гуртки (вишивання, макраме, флористики тощо). Перспективна і така, що завжди, а тим більше — зараз, актуальна дитяча потреба у спілкуванні і солідаризації на основі спільних інтересів);

б) спортивні секції (або зали, взагалі) — бойовий гопак (в ідеалі) і так далі. Тут на зміну дітям приходять і приносять потреби у самоствердженні вже підлітки;

в) колекціонери (раритетів і не тільки). Переважно дорослі серйозні дядьки, в загашниках котрих ховається не один дійсно «народний» (хоча за юр. статусом і «приватний») музей);

г) муз. об’єднання (приклади: церковний хор, народний ансамбль, вуличний реп. Орг. додаток — фестивалі, конкурси «слем-поезії» і тому подібне);

акції «прямої дії»

а) військово-патріотичні спортивні вишколи (теоретична (часто — історична) і практична (з фіз. навантаженнями) частини. Один із варіантів — «літні табори»);

б) футбольні фанати (фірми). Оскільки в кожному «селі» є своя, бодай «хвутбольна» команда. А з нею є любителі голосно кричати і тихо випивати, в чиї воплі слід внести продуктивні організаційні нотки;

в) «direct action groups» (антифа, або навпаки «етнічна самооборона»). Залежить від того, хто саме не котирується бабцями, яко термометрами суспільних настроїв у вашому кварталі;

г) народна міліція (дружинники). Частіше дійсне ніж дієве доповнення до поколіннями зневаженої «державної», в народі — «мусорів»;

е) «Критична маса». Дороги — машинам, тротуари — пішоходам, доріжки — весосипедистам. Хай живе екологічно чистий транспорт!;

є) «grafity crew». Скрізь є неприродньо білі або такі самі брудні паркани, на обличчі котрих приємно висловлювати свій соціальний протест (або просто естетичне захоплення);

ж) субкультурні тусовки (банди панків, скінів, реперів та інших поціновувачів чужих ікон). Як і бабки в сенсі громадської опінії, «нєфори» і їх співвідношення з традиційними у нас гоп-стопами, сигналізують про дійсно культурний стан підростаючого покоління;

з) листівкові, смс, ел.поштові тощо «бомбардування» ;

к) перша медицинська допомога (за умови, що вам дозволяють навики і освіта. Практикується на любительських футбольних матчах, дискотеках, гуляннях, пляжах);

народна освіта

а) факультативи (по вивченню етнічної релігії, творчості Толкіна і Роулінгз, там);

б) курси (української або іншої призабутої, але від того не менш рідної мови, приміром. «Чисто анархістський, нейтральний варіант» — есперанто. Ми радимо індіанські (а-ля Чап’яс), кельтські (ІРА, ШНП етк.), баскську і тому подібні часто вимираючі і просто революційні);

в) суботні школи (те саме, але із чітко вказаним періодом);

г) «громадські» читальні», «відкриті відеозали», «вуличні дискотеки» (тобто загальнодоступні книго-, аудіо та відеотеки). Крім них некомерційні музейні та фото виставки;

е) безкоштовна юридична консультація (годинку у вечері, після офіційної роботи, замість жлуктити пиво у барі напроти);

є) «відкритий університет» (до певної міри квінтесенція всіх пунктів у цьому розділі. Збираєте кількох «теоретично підкованих» товаришів із числа місцевої інтелктуальної богеми і по черзі читаєте авторські лекції для бажаючих);

волонтерство

а) «тимурівці» (стара назва сьогоднішніх добровольців, вони ж волонтери);

б) волонтери при міських соціальних службах (як і «тимурівці» колись, сьогоднішні волонтери виконують певні, притаманні керівникам небагатих соц. служб обов’язки і на відміну від них — цілком безкоштовно. За що їм честь і альтруїзм);

в) «їжа без бомб» (г-американський «соціальний прорив». Полягає у тому, аби на зекономлені або видурені у бариг від «мереж харчування» гроші підгодовувати (яке бридке дієслово!) братів наших бомжів та інших жебраків;

г) безкоштовні їдальні при церквах-монастирях (соціальна програма церкви). Подекуди, кажуть, навіть реалізується. Так це чи ні — відповідь на це питання вам дасть пузо вашого попа;

самвидав

а) дістро, інфошопи як суб’єкти . В Україні майже не розвинені. Ідея полягає у просуванні товарів практично по собівартості, що у підсумку задовільняє «ідеологічно позитивних» авторів і небагатих споживачів, одночасно;

б) нарізка компактів, бюлетні тощо —  паперовий самвидав, інтернет (інші мережі) —  журнали, розсилки і так далі (за принципом «сам собі медіа»);

в) піратське радіо, телебачення (вимагає значних спеціалізованих знань і не всім активістам під силу);

електронні спільноти — мас-медіа а) комьюніті на тематичних сайтах, форуми і тому подібне ;

б) BBS (Fido і «незалежні», в тому числі і збудовані на їхніх протоколах внутріпрофесійні, територіальні тощо «мережі інтересів»);

в) текстові, фото, відео репортажі (з подальшою публікацією, переважно в інтернеті);

г) місцеві новостійні блоги, індімедії етк (з функцією відкритого, так званого «горизонтального або «мережевого» доступу);

є) громадські соціологічні служби (інфа проходить через самвидав, і таким робом стає доступнішою локальній громадськості);

ж) hackers, frickers groups (не частий гість у наших необділених талантами краях. Свідченням чому падло, котре який день поспіль намагається зламати форум «Бриколяжа». Удачі, честі і слави. Нам — реклами і співчуття у разі ворожої перемоги;

з) друковані, інтернет (інша мережа і формат) або відео-журнали ;

новітні «антифонові» технології

а) book crossing (передача книг у рамках «анонімної» і таких самих читачів, бібліотеки);

б) flesh, drive mobs (тусовочні студії, невидимі читаючим у законослухняних і таких, що напраду соціально закомплексовані, окулярах);

в) вуличні перфоманси типу «reclaim the street»; дворові театри (в тому ліці і ляльок);

типу ГО («громадська організація»)

а) незалежна профспілка (ліпше звучить — синдикат);

б) ОСББ та інші форми комунальної співвласності (будинкові, вуличні, гаражні, квартирні комітети, кооперативи);

в) літературні братства, «меморіали», реконструктивні об’єднання та асоціації ( літературні вечори, історичні дослідження, групи пошуку загинувших або артефактів і різноманітні культуртрегерські відтворення);

г) допомога політув’язненим (колись комсомольцям і унсовцям, зараз НС-революціонерам із «групи Савченка-Пастуха». Будуть й інші — не хвилюйтеся, вистачить на кожен ідеологічний смак);

д) сквот, культурний, інформаційний, екологічний або якийсь інший центр (наявність «шарового» приміщення розкриває значно ширші обрії);

е) дискусійний клуб (може бути частиною «центру»)

є) групи взаємопідтримки (алкоголіки, хворі на рак, люди з різними вадами)»

ж) правозахисні групи (об’єктів захисту для котрих стає більше зо дня на день);

ЕКОЛОЛОГІЧНА САМООРГАНІЗАЦІЯ

екологічна інспекція

а) зелений патруль (об’єкт уваги — зелені насадження, зокрема ліси, гаї і парки, їх збереження і більше того — розширення на максимально можливі площі);

б) голубий патруль (те саме по відношенню до води: допомога малькам весною, дорослим — зимою, браконьєрів — до інспекції, ополонки — не для лову);

в) «суботники» (соціально-екологічний аспект комунальної діяльності);

г) збір (зараз — прибирання від) металобрухту та макулатури ;

організовані форми

а) гуртки «юних» натуралістів, біологів, зоологів , прикладовіше — іхтіологів, орнітологів тощо (підлітковий, факультативний різновид);

б) клуби акваристів, кактусистів і так далі (по відношенню до внутрішніх, домашніх біоценозів);

в) товариства «любителів диких птахів» і тому подібне (по відношенню до зовнішніх біоценозів і екосистем взагалі, та видів і популяцій, зокрема);

«зелений туризм»

а) піший (до 30 км на день. Розвиває потрібне «засохлим на асфальті» екологічне мислення і здорове відчуття натурального);

б) вело (100-150. Те саме. Крім того, неймовірно корисно для особистого здоров’я, виною чому посилені фізичні навантаження.);

в) на човнах (?. Аналогічно. Шикарний за способом кайфувати спорт, і не тільки фізичний);

культивація «домашніх» та «присадибних» біоценозів (окремо, або у якості додатку до переліку 2);

а) «домашні», «внутрішні» —  «живі кутки», «домашні зоопарки» (більші, ніж «кутки»), оранжереї, «зимові сади»;

б) «присадибні», «зовнішні» —  копанки, голуб’ятники, сукулентні гірки етк;

радикальний екологізм

а) greenheads, «Animal liberation front» та інші форми радикального екологічного протесту. Більшість із них пропагують децентралізовані (в сенсі — некоординовані) акції «прямої дії» та індивідуальну юридичну відповідальність.

П.С.

Ось попередній і будемо сподіватися — не останній огляд того, як можна без допомогти ззовні (себто без всюдисющих державних нишпорок) поліпшити власний і сусідський добробут, зацікавити пропалюючих життя однолітків і на загал, відбути всі, згідно того ж Маслоу, потреби у самореалізації.

Громадська, соціальна, інформаційна, культурна, етнічна та екологічна види не вичерпують того, на що, власне кажучи, здатен індивід і оточуюча його спільнота. Ми не розглянули кооперативних або таких, що здатні забезпечити умови для існування, типи: кредитні спілки, колективні сільськогосподарські підприємства, тобто той, уже померлий і ще не зачатий сектор так званої «третьої економіки», здатний у майбутньому поховати як сучасні бюрократичні зловживання керівників державних підприємств, так і дрібнобуржуазну стихію під лавою рентабельніших шляхів виробництва і подальшого розподілу товарів і послуг.

Як не платити податки і жити у злагоді із соціальними програмами — хвилює покоління позбувшихся віри у «соціальну державу». Ця перспективна і така, що направду актуальна тема. Як не ходити на роботу, не платити до держбюджету, не давати хабарів, не клянчити пенсію, не оббивати пороги і мешкати, як мінімум, за межами Системи, і у кращому випадку — замість неї?

На ці, та низку інших питань відповідають чисельні гіпотези і їхні за життя міфічні теоретики. «Нуль-робота», «постійні автономні зони», родові екопоселення, муніципалізм, теорія робітничих Рад і «всю владу — синдикатам!» відповідають, разом із купою не менш перфектних на питання, котре рубом поставив ще Чернишевський, і котре доповнюють спостерігаючі світ сьогодні: «Що робити? — і, «На х..?»

Економічна самоорганізація — це та соціальна бомба, якою у підсумку, потроху і потихеньку, ланка за ланкою вибухне ланцюг суспільних взаємозв’язків. Українці, котрі переселялися до Нового світу зразу орали і паралельно до фінансово потрібної роботи організовували своє культурне дозвілля: клюби, читальні, «просвіти», осередки громадських організацій, освітні ініціативи тощо.

Крім того, вони принесли, а точніше кажучи — забрали з материкової частини артелі, кооперативи, кредитні спілки, мережі взаємодопомоги, тобто все, чим у сенсі все тієї ж самоорганізації були багатими НЕП, пізніше махновське Гуляйпілля і Галичина 30-х.

А отже і нам є на кого рівнятися. Читайте «Бриколяж», займайтесь менеджментом для себе.

спец. для «Бриколяж web-log»