М.Ч.

Косово - не Сербія.

Бретань – не Франція.

Басконія - не Іспанія.

Баварія – не Німеччина.

Хто такі русини, галичани, «новороси», «донецько-криворіжські» і т.д. хай вирішують вони самі.

Список здатних до сепарації етнокультурних анклавів росте з дня на день. Прецендент був. Разючий імперський протект-проект під назвою «Косово-косоварам». Хто буде наступним? На разі найбільші шанси мають шотландці. Щоправда в іншому, конституційному форматі.

21 століття – епоха переможного постмодернізму. Метадискурси мертві, коридорами ВУЗів крокують колони політкоректних наративів, в авангарді котрих «право на ідентичність». В тому числі регіональну.

В кожному разі справджується футурологічний прогноз де Бенуа, котрий наполягає на концепції «Європи тисячі прапорів». За останні десятиріччя їх відчутно побільшало.
Можна переживати за православних сербів і водночас підтримувати буддистський Тибет?

Ганьбити кримсько-татарські мрі ї ратувати за розподіл Росії? Одночасно?

Звичайно, можна. На те існують подвійні стандарти, моральні, перш за все. Для цього є тягнибоки, підняті у римському вітанні правиці київських трибун, сталеві стакани мартінсів і гіпертрофована владою історія Батьківщини.

****

Cитуація довкола Тібету містить відмінні від Косово геополітичні навантаження. На лице окупація пацифістської теократичної держави, яка практично не має шансів вирватися з пазурів китайського дракона, занадто неспівмірні потенціали. Спроби підбурити громадянське суспільство, місцевих буддистів і правозахисників лопнуть як і кожна, не підкріплена політичною волею бульбашка громадянського суспільства. Поверещать та й годі. Не зважаючи на існування латентних факторів і підозри у «кукловодстве», зараз ніхто не здатен похитнути геополітичні позиції Китаю. Тому олімпійським змаганням бути.

Крім Тибету, до складу Китаю входять ментально автономні Гонконг і Макао. Ще є уйгури, відмінні від маодзедунів етнічно і культурно. Лише офіційно щороку розстрілюють три десятка їх кращих синів за підозрою у сепаратистській діяльності. Останні вибухи лунали не так давно, років десять тому. Час, коли місцеві мусульмани сформують свою ІРА невблаганно добігає кінця.

Крім них тішать себе ілюзіями іцзу, чжуані, маньчжури і тому подібні.

****

Ось чому вітчизняні націєфіли мусять забути Бандеру і за прикладом Сартра штудіювати «Червону книжку» Мао, медитувати на покладену в назву нариса картину Уорхолла і формувати банди «оранжистів».

В протилежному разі нам не поможуть НАТО, ЄС, СОТ, МИФ і «іже с німі».

Бо ніхто не хоче бути іншим.

… Насамкінець дозволю собі знайдений в неті україномовний переклад одного з віршів тов. Мао:

Наче уві сні. Перший день Нового Року.
Минаємо Нінхуа, Цін-ліу, Ґуйхуа,
Вузька дорога, темний ліс і слизький мох.
Куди веде сьогоднішній день?
Направляємось донизу гори Уі-шань.
А під горою, під горою,
Вітер розгортає прапор ніби картину.

Цей запис опубліковано 10 квітня 2008 р. 12:27:17 і розміщено в наступні рубрики Загальна . Ви можете відслідковувати коментарі за допомогою RSS 2.0 стрічки. Ви можете залишити коментар , або відслідковувати з Вашого сайту.