М.Ч.

Українські кінопрокатчики не балують глядачів новинками соціального кіно. Інколи до нас долинають відголоски Берлінале. Втім, символи, котрі вони мають донести майже завжди губляться під натиском периферійних проблем. В нашому випадку це питання озвучки, в тіні якої зникають пропаговані автором наративи. Ніби хасидський ніж – раз і по всьому. Лише сюжет, поверхневий як і реакції манірної столичної публіки; збиті у вигляді фінансових вершків прокатні; інколи – затягана експертною думкою, елітарна (і елітаристська) заокеанська премія.

Цікаво, що не зважаючи на ментальну близькість до Мозамбіку, вітчизняний гуманітарний дискурс послідовно уникає проблем, характерних для країн «третього світу». Натомість послідовно нав’язується єдино правильний, як здається нацдемівській еліті історичний і культурний стрижень: від Трипілля, через Київську Русь, Петлюру і Бандеру прямісінько до оживчого наприкінці 20 століття державницького егрегору. Той, у свою чергу, наділений винятковими історичними повноваженнями, оскільки, як повідомляють шкільні підручники – народжений в муках, після століть викиднів і штучно перерваних вагітностей.

Домінування історичних симулякрів свідчить про перемогу реакції. В цьому відношенні солідаризм правих – чергова спроба об’єднати маси під власним оморфом. Підстави – апеляція до історичної пам’яті, Мотиви – легитимізація ніцшеанського “бажання влади”. Колись її брали «вогнем і мечем», зараз - радіо і телевізором. І лише інтернет зберігає за собою позірну демократичну функцію.

Перейдемо до теми. На жаль (чи на щастя) в нашій країні ЛГБТ знаходиться на маргінесі вітчизняного мистецтва. Дітлахи дивляться Ф.Озона й інколи заради цікавості відвідують гей-клуби. Нарешті вибір набуває своїх відпочаткових рис – чим би дитина не бавилася, аби не заразилася СНІДом.

Звернувшись до неї зауважимо 2-а фільми: «Горбату гору» і «Сафо». Цілком рамкові, зважаючи на заявлену в них тематику. В першому йдеться про обструкцію з боку консервативного суспільства, другий оспівує класичний маклаудівський трикутник, в котрому хтось зайвий.

Що в них спільного – позбавлена смаку, погано артикульована тематика.

Нею не витягнеш воза людської толерантності. Вона дратує надуманістю і поверховістю. В ній немає безпосередності і потрібної для культивації Іншості, для прикладу – французької безпосередності.

Як тільки новини про «горбату сафо» дійдуть до того світу, Жене перевернеться в могилі, Берроуз кине дути план, а Керуак стане гетеросексуалом.

«True gay» як «true eмо». Він не буває наполовину. Навіть в кіно.

Він не знімається в Голівуді і не пропагує власного життєвого штибу.

Він знає що «пекло – це інші».

Дивіться Трієра.

Він не гей.

Але напрочуд щирий.

Цей запис опубліковано 7 квітня 2008 р. 18:59:49 і розміщено в наступні рубрики Загальна . Ви можете відслідковувати коментарі за допомогою RSS 2.0 стрічки. Ви можете залишити коментар , або відслідковувати з Вашого сайту.