Дутчак Оксана Анатоліївна

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТЬ
1.1. Загальна концептуалізація об’єкту вивчення
1.2. Поняття «ідеологія» і «фреймінг» в соціології суспільних рухів
1.2.1.Концептуалізація понять «ідеологія» і «фреймінг
1.2.2. Співвідношення фреймінгу й ідеології в колективній боротьбі
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕМПІРИЧНОГО МАТЕРІАЛУ
2.1. Загальні відомості про протестну групу «Український Авангард»
2.2. Ідеологія протестної групи
2.2.1. Формування та трансформація ідеології
2.2.2. Ідеологія протестної групи на даному етапі розвитку
2.2.3. Чинники трансформації ідеології
2.3. Фреймінг протестної групи
2.3.1.Фреймінг протестної групи на даному етапі розвитку
2.3.2 Чинники формування фреймінгу
2.4. Співвідношення ідеології і фреймінгу протестної групи
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК

ВСТУП.
В будь-якому суспільстві існує сукупність галузей суспільних рухів – сектор суспільних рухів, який характеризується меншим чи більшим різноманіттям ідеологій, фреймінгу, тактик, репертуарів колективної дії і. т.д. За цим ключовими аспектами, які вивчаються різними парадигмами соціології суспільних рухів, суспільні рухи не тільки описуються, а й класифікуються. Ці узагальнюючі класифікації в свою чергу не тільки дають можливість структурувати сектор суспільних рухів, групуючи більш-менш однорідні елементи, а й дозволяють прослідкувати певну динаміку в збільшенні/зменшенні однорідності сектору загалом, а також робити висновки про певні явища трансформації, дифузії та інновації в тому чи іншому аспекті.
В свою чергу аналітична фіксація трансформації, інновації чи дифузії, дозволяє робити подальші висновки, що базуються на аналізі тих чинників, які призвели до відповідних змін аспекту колективної дії. Різні парадигми по-різному вивчали та пояснювали механізми формування тих чи інших характеристик колективної дії, зосереджуючись на різних комбінаціях мікро- (міжособова взаємодія), макро- (структурна обумовленість) чи мезорівневих (організаційний рівень) підходів. Як зазначають деякі теоретики соціології суспільних рухів, останнім часом дослідники все більше і більше схиляються до того, що однорівневе обмеження в вивченні суспільних рухів має бути змінене. Вони наголошують на необхідності розробки, так би мовити, мосту між аналізом, що базується на структурі і аналізом, що базується на акторах. Це пояснюється тим, що соціальна реальність є чимось більшим ніж сума індивідуальних частин, але водночас кожний індивід є окремим унікальним актором. Саме тому аналіз характеристик колективної боротьби має враховувати різні рівні обумовленості цих характеристик.

Теоретичне значення висновків, які базуються на аналізі процесу формування і зміни ключових характеристик колективної боротьби, полягає у виявленні факторів, що впливають на зміст і форму колективної дії, що, в свою чергу, дає можливість встановлювати причинно-наслідковий зв’язок між динамікою характеристик макро- та мікроструктур та формуванням/змінами відповідних аспектів колективної дії.
В даному дослідження я сконцентруюся на вивченні причин формування та трансформації таких ключових аспектів колективної боротьби як ідеологія і фреймінг. Ідеологія значною мірою впливає на характер і зміст інших аспектів колективної боротьби (таких як репертуар, тактика, ідентичність), в той самий час ці інші аспекти впливають на ідеологію. Однак ідеологія є в певному розумінні більш фундаментальною в порівнянні з іншими аспектами, оскільки вона конструює базовий символічний контекст протестної діяльності. Щодо фреймінгу, то він є свого роду зовнішнім видозміненим проявом ідеології, який в тому числі включає суспільний рух в зовнішню взаємодію.
Дослідження чинників формування і трансформації фреймінгу і ідеології є першоважливим у розумінні факту колективної дії. Це зумовлено тим, що виявлення таких чинників може дати відповідь на запитання, що обумовило виникнення саме такого суспільного руху, такого за формою і змістом, а також що зумовило можливу зміну його першопочаткової форми і змісту.
Такі висновки практично можна зробити лише за допомогою емпіричного дослідження, адже відповідні фактори можна виявити лише таким чином. Саме тому основою для цієї роботи є емпіричне дослідження.
Проблемою в даному випадку є недостання дослідженість конкретних механізмів формування і трансформації ідеології та фреймінгу в соціології суспільних рухів. Предметом відповідно виступають чинники формування та зміни ідеології і фреймінгу.
Об’єктом дослідження є протестна група «Український Авангард» – неформальна мережева група, утворена весною-літом 2006 року в місті Києві.
Мета – виявлення та інтерпретація мікро- та макрочинників формування та інновацій в ідеології та фреймінгу конкретної суспільної групи, яка є приналежною до певної форми протестної поведінки (яку я також спробую коротко описати далі).
Завдання:
1. Концептуалізувати поняття «суспільний рух», «ідеологія», «фреймінг».
2. За допомогою емпіричного дослідження:
- виявити та описати формування та трансформації ідеології та фреймінгу колективної дії досліджуваної групи;
- виявити мікро- та макрочинники формування та трансформації ідеології та фреймінгу протестної групи «Український Авангард».
3. На основі емпіричного дослідження зробити висновки про:
- вплив структурних та індивідуальних факторів на формування та зміни ідеології і фреймінгу;
- співвідношення (пов’язаність/непов’язаність) мікро- та макрочинників, що впливають на формування та зміни в характері та змісті колективної дії.
Для збору інформації для подальшого аналізу, в дослідженні буде застосовано метод напівструктурованого інтерв’ю. Крім цього в дослідженні будуть використані матеріали офіційної електронної сторінки Українського Авангарду.
Метод напівструктурованого інтерв’ю був вибраний з тієї причини, що цей метод зручно використовувати в дослідженні слабо організованих груп. Відкрита форма цього методу дослідження уможливлює динамічний і глибинний аналіз формування і зміни основ ідеології активістів, а діалог, який залучає активістів до озвучення понять, якими вони оперують, дає змогу аналізувати фреймінг.
Джерелами інформації для емпіричного дослідження будуть відповідно транскрипти напівструктурованого інтерв’ю з учасниками групи «Український Авангард» (всі транскрипти див. Додаток) та матеріали електронної сторінки Українського Авангарду.

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТЬ.
1.1. Загальна концептуалізація об’єкту вивчення.
Соціологія – мультипарадгмальна наука, що проявляється у всіх галузях соціологічного знання. Соціологія суспільних рухів не є виключенням – протягом історії її розвитку парадигми зманюють одна одну у домінуванні в структурі наукового знання, але до цього часу всі спроби створити єдину, максимально всеохоплюючу і синтетичну парадигму не досягли успіху.
Мультипарадигмальність соціології суспільних рухів можна продемонструвати відсутністю єдиного підходу не тільки до вивчення суспільних рухів, а й до визначення самого об’єкту вивчення, тобто до визначення поняття суспільного руху. Визначення поняття суспільного руху варіюється в різних парадигмах, починаючи від розгляду суспільного руху в контексті колективної поведінки (до якої відносять також паніку, натовп, моду) і закінчуючи розглядом суспільного руху як суб’єкта боротьби в виключно політичному контексті в парадигмі мобілізації ресурсів.
В сучасних підходах до визначення поняття суспільного руху можна умовно виділити дві групи дослідників, які по-різному виділяють основні риси об’єкту вивчення. З метою загального огляду, ці дві групи умовно можна назвати «група обмеження» і «група розширення».
Основною рисою підходу до визначення поняття «суспільний рух» представників першої групи дослідників є те, що вони обмежують, звужують поняття суспільного руху до певних сфер суспільної колективної діяльності (зазвичай до політичної сфери). До цієї групи можна наприклад віднести таких дослідників як Тарроу, Тіллі, МакАдам. В своїх роботах вони розглядають поняття політики протистояння, учасником якої і є ті актори, яких вони вважають за потрібне відносити до категорії суспільних рухів. Концептуалізуючи поняття політики протистояння, автори дослідники зазначають, що її основними рисами є:
- присутність колективної взаємодії між тими, хто вимагає і тими, у кого вимагають;
- епізодичність в тому сенсі, що цей процес не відбувається за якимось розкладом;
- «публічність» в сенсі виключення з поняття першого типу акторів (тих, що вимагають) чітко структуровані (well-bounded) організації, в тому числі церкви, підприємства;
- «політичність» в сенсі обов’язкової залученості офіційної влади у ролі актора другого типу (обєкт вимог) або посередника
Власне згідно з останньою тезою концептуалізації поняття політики протистояння, визначення суспільного руху обмежується діяльністю об’єкта як актора колективної боротьби в політичній сфері. Можна припустити, що причиною такого обмеження є специфіка наукових зацікавлень цих вчених – дослідження суспільні рухи в межах мобілізаційної парадигми з акцентом на репертуарі колективної дії, адже фактично весь сучасний репертуар колективної дії історично вийшов з політичних суспільних рухів.
Іншою точкою зору на поняття «суспільний рух» є концептуалізація цього явища дослідниками другої умовної групи – «групи розширення». Одним із представників цієї групи дослідників є Девід Сноу. Сноу наводить визначення суспільного руху як колективної дії з певним рівнем організації (формальної, ієрархічної, мережевої і т.д.) і протяжності в часі (більш протяжна ніж натовп чи акція протесту, але не інституціоналізована і не рутинізована), переважно поза інституційними чи організаційними каналами, спрямованої на впровадження змін в системі влади чи опір цим змінам. Тобто для нього ключовою характеристикою суспільного руху є колективний (прямий чи непрямий) виклик системі влади (у широкому значенні слова „влада” – політична, культурна, релігійна і т.д.). Такий підхід до визначення поняття є не в останню чергу результатом критики обмеження суспільного руху політичним контекстом. Можна також припустити, що іншим чинником виникнення такого підходу є також специфіка наукової зацікавленості дослідника – в своїх роботах він приділяє значну увагу дослідженню тих видів колективної діяльності, які не відносять до об’єкту дослідження представники «групи обмеження», і вивчає їх саме в контексті соціології суспільних рухів.
Обидві точки зору мають однакове право на існування, але, на мою думку, точка зору «групи розширення» є більш логічною і практичною. Вона є більш логічною, бо саме формулювання поняття, - суспільні рухи, - акцентує увагу не на політичній складовій цього явища, а на суспільному аспекті. Вона є більш практичною, бо уможливлює включення в сферу дослідження широкий спектр явищ як в політичному контексті, так і поза ним. Проте і точка зору «групи обмеження» є абсолютно адекватною в конкретно політичній сфері і в історичному вивчення суспільних рухів, що пов’язано зі специфікою тенденцій виникнення та розвитку цього феномену до середини 20 століття.
Тобто, можна сказати, що в рамках соціології суспільних рухів існують різні підходи до визначення ключового поняття цієї галузі соціології. Однак, це не є перешкодою для виведення спільних рис, які приписують такому явищу як суспільний рух. Ці риси є ключовими в розумінні об’єкту вивчення соціології суспільних рухів і включаються у визначення об’єкту вивчення в межах різних парадигм (за виключенням парадигми колективної поведінки), з відповідними нюансами і поправками. До них можна віднести: конфліктну колективну дію, що включає опір чи сприяння змінам в політичній, культурній чи будь-якій іншій сфері суспільного життя; певну неформальну мережу, що відрізняє суспільні рухи від інших явищ колективної поведінки; колективну ідентичність як усвідомлення певної спільної приналежності до руху і його цілей. Ці синтетичні риси, на відміну від більш вузьких визначень, дають можливість: по-перше, включити в сферу досліджень не лише політичні а й культурні, соціальні та інші явища колективної боротьби; не лише формально структуровані колективні утворення, а й групи з виключно неформальною структурою взаємодії; по-друге, відмежувати сферу дослідження від таких феноменів як натовп, мода, тощо (в яких не присутня конфліктна дія і/або ідентичність).
Саме останнім визначенням я послуговуватимуся в даній роботі.

1.2. Поняття «ідеологія» і «фреймінг» в соціології суспільних рухів.
1.2.1. Концептуалізація понять «ідеологія» і «фреймінг».
Ідеологія і фреймінг – це два шляхи, за допомогою яких вивчається внутрішній культурний контекст суспільного руху, а також його взаємозв’язок з зовнішніми контекстами діяльності руху. Я навмисне концептуалізую ці два поняття разом, тому що вони є змістовно і нерозривно пов’язані між собою. Пізніше я розгляну співвідношення цих двох аспектів колективної боротьби.
Отже, ідеологія, як вже було зазначено – це один з ключових аспектів колективної боротьби, проте варто відмітити, що це поняття не було достатньо розроблене в ранніх парадигмах соціології суспільних рухів в силу певної специфіки цих парадигм – їх ірраціональному (парадигма колективної поведінки) або над-раціональному підходах (парадигма мобілізації ресурсів) до трактування колективної боротьби загалом і індивідуальної участі в колективній дії зокрема. Така специфіка унеможливлювала адекватне трактування ролі ідеології в такому феномені як суспільні рухи і в трактуванні самого поняття ідеології в контексті колективної дії. Лише з розвитком парадигми Нових суспільних рухів ідеологічний аспект колективної боротьби отримав належну увагу з боку дослідників, що було обумовлено зміщенням акцентів на поняття ідентичності, що за своєю суттю тісно пов’язане з поняттям ідеології.
В контексті розвитку парадигми Нових суспільних рухів, з реляціоністської точки зору на феномен колективної дії, ідеологія розглядається як культуральна структура або концептуальна мережа – складові культурного контексту дії (який, за визначенням М. Емірбайєра ти Дж. Гудвіна охоплює ті символічні конфігурації або формації, що обмежують та уможливлюють людську дію, через структурування нормативних відданостей діячів, їхнього розуміння світу та власних можливостей у ньому).
Розкриваючи поняття ідеології ширше можна сказати, що ідеологія – це певна система ідей, які своїми етичними, моральними і нормативними принципами направляють індивідуальну і колективну дію, а також індивідуальну дію в контексті колективної. Ідеологія – це свого роду зв’язок між теорією про суспільство і цінностями, які вказують що «добре», а що «погано», а також з нормами, які вказують що потрібно робити.
Тобто фактично ідеологія – це теорія, яка створює ціннісну і нормативну систему координат, в якій діє суспільний рух і яка фундаментальним чином обумовлює цілі, форму і засоби цієї діяльності; це певна структурація реальності – рамки і спосіб сприйняття різних її аспектів.
Поняття фрейму (як схеми інтерпретації реальності, яка дозволяє індивідам локалізувати, усвідомлювати, ідентифікувати і позначати), запозичене дослідниками суспільних рухів з робіт Ірвіна Гофмана – автора драматургічного підходу до соціальної взаємодії, який розглядав фреймінг як процес, за допомогою якого суспільства репродукують значення. Теорія фреймінгу зазнала значного розвитку в соціології суспільних рухів у 80-их роках 20 століття (у контексті критики парадигми мобілізації ресурсів і «повернення ідеї» у вивчення суспільних рухів) і з того часу поняття фреймінгу загалом концептуалізується дослідниками як динамічне зовнішнє конструювання символів і значень.
Загалом фреймінг як процес складається з трьох елементів – діагностичного, прогностичного і мотиваційного. Діагностичний елемент – це фактично інтерпретація певної проблеми, символічне конструювання конфлікту (символічне в тому значенні, що цей елемент символьно опраціоналізує зміст і бачення суспільної проблеми), який конструюється в значеннях правильного/неправильного стану речей у суспільстві як судження про причини і суть суспільних негараздів. Прогностичний елемент – це певне бачення вирішення суспільної проблеми, позиціонованої в діагностичному елементі; це бачення того, що і яким чином має змінитися в існуючому стані речей. І мотиваційний елемент – це символічна операціоналізація стимулів, необхідних для залучення до дії, спрямована на створення тієї ідентичності, яка мотивує до колективної дії і участі.
Тобто фреймінг – це динамічне символьне конструювання загального бачення зовнішнього (по відношенню до суспільного руху) світу і ролі самого руху в цьому світі, спрямоване на ефективне позиціонування цілей і діяльності руху, з метою відповідного сприйняття (або зміни сприйняття) цих цілей і діяльності зовнішньою аудиторією (потенційними учасниками, противниками, союзниками, медіа і владою).

1.2.2. Співвідношення фреймінгу й ідеології в колективній боротьбі.
Одним із найактуальніших питань, яке постає в сучасному контексті вивчення фреймінгу і ідеології суспільних рухів, є співвідношення цих ключових аспектів колективної дії. Оскільки, як вже було зазначено, обидва ці елементи є конструктами зовнішнього і внутрішнього культурного контексту суспільного руху, тому вони є тісно пов’язані між собою і потребують паралельного розмежування і співвіднесення. Що я власне і спробую зробити далі.
Проблема розмежування і співвідношення фреймінгу і ідеології досить часто розглядається в роботах теоретиків і практиків вивчення цих аспектів. Я спробую підсумувати основні тези робіт цих авторів.
На мою думку найґрунтовніше і найструктурованіше розглядають проблему співвідношення фреймінгу ідеології Олівер і Джонс. На основі їх розмежування можна виділити кілька основних тез відносно цієї проблеми:
- ідеологія – це фундаментальний фон для міжособистісної комунікації;
- ідеологія може виступати в якості фрейму, але не кожен фрейм є ідеологією;
- ідеологія є соціально сконструйована, а соціальне конструювання включає в себе процеси фреймінгу, але ідеологію не можна зводити до серії фреймінгів;
- ідеологія є більш фіксованим, а фрейм – більш гнучким аспектом колективної боротьби.
Схоже співвідношення звучить в роботах Стейнберга, який наголошує, що феймінг – це ідеологічний процес. Дослідник Фішер у своїх роботах, погоджуючись з Паоло Донаті, стверджує, що в структурі культури є два рівні – поверхнева структура (яка включає в себе дискурсивну структуру) і глибинна структура (частиною якої є ідеологія), а фрейм, в розумінні вченого, виникає на рівні як дискурсивної, так і глибинної структури. Автор наголошує на тому, що деякі фрейми спрацьовують краще в контексті одних ідеологій і гірше в контексті інших, але ідеологія не генерує фрейми, і фрейми не залежать від певної специфічної ідеології, як є домінантною частиною певної культури.
Зводячи докупи ці точки зору, Делла Порта і Діані підсумовують, що фрейм є гнучкішим продуктом ніж ідеологія, він також є більш специфічним і генеративним компонентом культурної системи. Дослідники стверджують, що фрейм може виникнути з ідеології, але так само він може впливати на неї.
Отже, можна сказати, що між фреймом і ідеологією існує взаємозв’язок, оскільки вони є відповідно структурованим процесом і процесуальною структурою інтерпретації (в широкому значенні цього слова) світу. Тобто і з поняття фрейму не можна виключати структурованість (це не є хаотичний набір культурних значень), хоча він є більш динамічним ніж ідеологія. І в той же час з поняття ідеології не можна виключати динаміку, бо це призводить до помилкового її сприйняття як монолітної і статичної структури.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕМПІРИЧНОГО МАТЕРІАЛУ.
2.1. Загальні відомості про протестну групу «Український Авангард».
Отже, для початку варто коротко описати об’єкт дослідження.
Український Авангард – протестна суспільна група, утворена весною-літом 2006 року в місті Києві під частковою протекцією (в основному фінансовою) лідера одного з київських УНСО. Основний актив – колишні учасники УНСО (Шкіля), на базі якого і формувалася група.
Самоназва – мистецька асоціація «Український Авангард» (інші варіанти – «зборище дегенератів», тусовка, громадська ініціатива, контркультурне угрупування, «клуб анонімних алкоголіків», проситу, «сєкта»). Активісти УА чітко відмежовуються від такої самоідентифікації як «організація» («…хочу наголосити, що УА не є ані партією ані організацією, а по суті це молодіжна ініціатива чи мистецька група…»), що пов’язано з розчаруванням у будь-якій офіційній структурі, ієрархії і офіційному форматі загалом («…ніякого польоту мислі, по стойкє смірна, а нас вже то замахало…»).
За різними оцінками, кількість активістів Українського Авангарду (далі – УА) варіюється від 6 до 12 власне активістів, і до 30 чоловік «тусовки». В УА немає формальної структури, фіксованого членства, офіційного лідерства, що можна розцінювати як результат свідомого вибору, ціленаправленої відмови від цих елементів («…(структури) і не буде, сподіваюсь. Так задумано ізначально…»). Активісти також декларують відсутність будь-якої ієрархії, називаючи себе мережевою структурою і підкреслюючи саме таку форму внутрішньої організації («…це не голослівні слова, шо ми мережеві, абсолютно не голослівні…»), однак можна зробити висновок про присутність ідейного ядра, ідейного лідерства.
Діяльність УА можна умовно поділити на офіційні акції (альтернативний марш за легалізацію УПА, екологічна акція) та неофіційні акції (похорони бога, день святого Вазеліну, спалення ялинки). В основі як офіційних так і неофіційних акцій переважно лежать елементи тактики групи – провокація («…провокація без мети, провокація як мета!»), шокування, висміювання («стьоб»), естеттероризм. Але в той час як ціллю офіційних акцій є також певне позиціонування поглядів і орієнтації організації перед широкою цільовою групою (в тому числі ЗМІ і представники загального середовища колективної діяльності), ціллю неофіційних акцій є виключно так звана «дефлорація» свідомості переважно вузької цільової групи. Зі слів самих активістів «дефлорувати свідомість» - це «показати людині, що можна думати не тільки так, як вона звикла думати, а абсолютно по-іншому, в абсолютно протилежному напрямку, ніж раніше йшла її свідомість… щоб навчилася мислити ширше і бачити альтернативи…».
Тактика УА реалізується за допомогою основних елементів їхнього репертуару: марші і пікетування в офіційних акціях; «пряма дія», флеш-моби, перфоменс в неофіційних акціях; дрібні провокації в повсякденній взаємодії.
Бачення мети і цілей діяльності УА досить сильно варіюється в межах групи – від культурної революції до впливу на цінності окремих людей чи сукупності людей. Але загалом як основну мету всіх заходів можна визначити дефлорацію свідомості – вплив на цінності і установки людини («роздупляння»).

2.2. Ідеологія протестної групи.
2.2.1. Формування та трансформація ідеології Українського Авангарду.
Варто зазначити, що всі опитані активісти до створення УА були націоналістами (принаймні належали до націоналістичних організацій), значна частина з них навіть зараз зазначає, що були націоналістами «переконаними», «щирими», «ідейними». І лише один із активістів у відповідь на пряме запитання сказав, що: «…переконаним націоналістом я себе ніколи не вважав…».
Також варто зазначити, що остання націоналістична організація, членами якої були всі з опитаних активістів, і на основі частини активу якої створювався УА була УНСО Шкіля. При цьому, пояснюючи свій вступ в УНСО, активісти зазначають, наприклад:
«…по-перше – це щось оригінальне, по-друге – це великий елемент, хоча б такого і карикатурного, але все-таки екстремізму, по-третє – пафосна історія…це було дійсно на свій час авангардно і оригінально, це було красиво зрештою…УНСО було по-великому рахунку найбільш екстремістським націоналістичним утворенням, про яке знали всі…».
«…як кожний підліток, як націоналіст, я завжди мєчтал стати унсовцем, взагалі такі – воювали там з владою, круті чуваки. УНСО – це все-таки УНСО….
«…УНСО – це ж тіпа лєгєндарна кантора…».
Тобто можна сказати що, вступаючи в УНСО, більшість теперішніх активістів УА були переконаними націоналістами, і вибрали цю організацію тому, що в їх тодішньому уявленні УНСО була легендарною і прогресивною елітою націоналістичного активізму.
Однак, варто також зазначити, що деякі з опитаних наголошують на тому, що зупинили свій вибір на УНСО ще й тому, що для них ця організація була не класично-правою структурою. Під час інтерв’ю прозвучали висловлювання, що УНСО «історично досить така нетрадиційна кантора, не традиційно права», а учасники цієї організації були «не дуже «правими» націоналістами».
Щодо причин створення УА на базі активу УНСО, то опитані зазначають, наприклад, «шо нада шось нове, бо зрозуміли, шо УНСО більше не існує», «що з УНСО вже нема ніякого толку, що це живий труп, і ми вирішили змінити трошки формат». Тобто, пояснюючи причину створення УА, колишні активісти УНСО зупиняються на тому, що спочатку було розчарування саме в УНСО і спроба відійти від нього. Однак, тут варто зазначити, що не всі опитані брали безпосередню участь у формуванні Українського Авангарду, вже тут їх можна поділити на дві групи: ті, що відійшли від УНСО взагалі, і ті, що на його основі починали створювати нову структуру. Я позначу їх умовно «групою повного відходу» (Борода, Ацетон, Каталонець, Сергій) і «групою часткового відходу» (Арієць, Магога, Пес) відповідно. Далі я спробую розглянути подальші ідеологічні зміни окремо для кожної з груп.
Отже, група частково відходу – це ті колишні активісти УНСО Шкіля, які власне і займалися створенням Українського Авангарду. Оскільки я вже зазначала базову причину відходу від УНСО і створення УА, яку озвучували опитані, то далі варто зупинитися на першопочатковому ідеологічному форматі протестної групи «Український Авангард» (тобто на тому форматі, який створювала група часткового відходу). І в цьому сенсі можна спостерігати деякі відмінності в інтерпретації цього формату: одні з активісти стверджують, що УА створювався «як чисто націоналістична канторка», інші – «не як шароварська організація, але трохи національна».
І тут варто коротко зупинитися на понятті «шароварщина», тому що воно відображає суть того, від чого намагалися навіть першопочатково відмежуватися в націоналізмі, навіть коли ідеологічний формат УА залишався загалом правим. Отже, в розумінні активістів УА «шароварщина» - це традиційний, класичний, «закостенівший», «одномірний», «шаблонний», «гнилий», «регресивний» націоналізм.
Якщо розглядати другу групу (групу повного відходу), то її спочатку варто розглянути в ракурсі причин повного відходу від УНСО і пізнішого залучення до УА (оскільки вона не брала участі у першопочатковому формуванні Українського Авангарду). Загалом опитані представники цієї умовної групи, говорячи про причини виходу з організації, наголошують тому, що «це (УНСО) вже загнивало…(прийшло розчарування) у русі і в людях», «просто люди не сподобались», «почалася якась така відраза до всіх цих націоналістичних шаблонів», «міжособистісні стосунки…хотілося жити якось своїм умом». Отже, можна зробити висновок, що значну роль відіграв саме характер взаємодії всередині УНСО. Але варто також наголосити, що у всіх представників групи повного відмежування процесові кінцевого відходу від УНСО передувало ознайомлення з роботами певних лівих ідеологів. При чому в одного з них (Бороди) «ліві тєми вже проскакували» ще до вступу в УНСО, і це, не в останню чергу, стало однією з причин вступу, тому що, як вже було зазначено, він вважав УНСО не традиційно правою структурою.
Варто також згадати те, що два представники умовної групи повного відходу (Ацетон і Борода) були активістами УНСО Зайченка, в той час як решта теперішніх активістів УА входили до УНСО Шкіля. На мою думку, це була одна з об’єктивних обставин чому ці два активісти не долучилися до першого етапу створення УА, оскільки він все-таки формувався на базі шкілівського УНСО.
Крім цього (для подальшого аналізу трансформації ідеології) варто згадати про ще двох колишніх активістів УА, про яких згадували опитані – Пересвіт і Сокіл. Їх обох можна віднести до умовної групи часткового відходу, але крім цього у першого (як і в Бороди) прояви зацікавленості лівою ідеологією передували приходу до УНСО («…(він) цікавився всякими повстанськими рухами, лєвими двіженіями, революційністю якоюсь …»). В той час як в другий залишився в правому русі навіть до самого свого відходу з УА («…Сокіл залишився в традиції …», «…Сокіл – чистий ідейний унсовець…»), що можна в принципі пояснити його «наближеністю» до Шкіля.
Отже, я розглянула перший етап трансформації ідеології – з формату УНСО в формат УА, а також повний відхід окремих активістів. Далі варто зупинитися на трансформацію ідеології всередині самого Українського Авангарду.
Як вже було зазначено, першопочатково УА перебував під протекцією лідера одного з київських УНСО. Власне про період існування УА до початку осені 2006 року (в контексті ідеологічних трансформацій) відомо відносно мало. Але на основі інтерв’ю можна дійти до висновку, що повільна ідеологічна трансформація відбувалася в бік націонал-анархізму, оскільки 24 серпня активісти Авангарду долучилися до святкування Дня Незалежності в Гуляйполі. Причиною того, що ця трансформація носила такий характер (поступове просування в бік анархізму на основі націоналізму), на мою думку, є саме присутність в активі групи двох вищезгаданих персонажів – Пересвіта і Сокола. Відносно традиційний націоналізм Сокола, його наближеність до Шкіля і його неформальне координаційне лідерство (яке активісти зараз називають «авторитарним») тримало УА в руслі націоналізму, в той час як вищезгадані ліві погляди Пересвіта і його тактика «падсідки» вносили в ідеологію протестної групи певні ліві компоненти.
Різкий злам у трансформації ідеології відбувся власне на початку осені 2006 року, коли, як вже було сказано, до активу УА долучилися колишні унсовці умовної групи повного відмежування. Найбільшу роль в цьому переломі відіграли два активісти – Ацетон і Борода, які за період відходу з УНСО і входження до УА фактично повністю перейшли на ліві позиції. Власне тут доречно, на мою думку, привести опис тих подій із інтерв’ю з Бородою:
«… коли в Авангард попали я і Ацетон, то вийшло таке канкрєтне лівацьке ядро. А їх було трохи більше – Сокіл, Магога, Пес, Арієць… Але він (Пересвіт) був один тільки – такий ярко виражений лівак. А потім прийшли ми з Ацетоном, і тупо нас вже троє. І так потім ми почали заганяти всякі такі тєми, і швидко, дуже швидко Маг…Магога капєц як швидко еволюціонував…І так якось дуже швидко вийшло, шо ця канторка стала вже не правою, а лєвою… саме довше тримався Пес, але Пес тоді тоже якось афігєнно раздуплілся. І так в більшості ми поставали швидше лівими ніж правими. Я, Ацетон і Пересвіт вже канкрєтно лєвими, більшість тяжіли до того, а Сокіл залишився в традиції. І з Соколом почалися всякі тьорки, потім нам не сподобалося як він почав себе вести, і ми його виключили…І потім вже нас панєсло канкрєтно.
Тобто десь в середині осені в групі фактично відбувся розкол, що призвів до стану «фракційності» (умовно – правого і лівого ідеологічного забарвлення). В міру збільшення впливу лівого крила, що частково було спричинено приходом нових активістів (особливо Бороди і Ацетона), один із ключових правих акторів (Сокіл) був виключений з УА. Його виключенню передував внутрішньогруповий конфлікт, причиною якого було те, що «(Сокіл) хотів фюрером бути…(і) він…почав робити (ідеологічний) відкат назад». Тут також варто згадати той момент, що виключення Сокола з групи фактично призвело до розриву контакту з УНСО в особі Шкіля («…ми в такий якийсь штучний конфлікт ввійшли, і всьо, відповідно вже не контактували, потім почали взагалі ворогувати… потім якось всьо притихло, вроді зараз нєйтралітєт…»), що дало можливість пришвидшити трансформацію ідеології без прив’язаності до націоналізму. І власне через відносно короткий час група набула чітких рис лівого спрямування. Процес кінцевого приходу до лівої ідеології фактично почався з публічного декларування відходу від правої націоналістичної ідеології (14 жовтня 2006 року – альтернативний марш «За УПА, проти гітлеризму і сталінізму»).
На мою думку, досить цікаво і найбільш образно трансформація ідеології відображається через трансформацію одного з лозунгів УА. Як зазначає один з активістів: «Спочатку ми казали «Слава Україні, смерть ворогам!». Потім «Слава нації, смерть буржуям!». А потім «Слава Україні» «Іди нах*!»». Цей образний приклад демонструє не лише трансформацію ідеології а й включає в себе певні елементи провокаційно-стьобової тактики групи (стосовно останнього лозунгу, який активісти досить часто використовують як привітання).
2.2.2. Ідеологія протестної групи на даному етапі розвитку.
Далі я безпосередньо перейду до короткого огляду теперішньої ідеології Українського Авангарду. На даному етапі активісти УА наголошують на відсутності єдиної структурованої ідеології, зазначають, що «до такої чіткої кристалізації наших ідей нам ще насправді дуже далеко», деякі з них навіть наголошують, що «немає якоїсь ідеології, програми, платформи», стверджуючи, що «будь-яка ідеологія обмежує», «…ідеологія роз’єднує…». Я вважаю, що відсутність чіткоструктурованої ідеології до певної міри зумовлена свідомою відмовою від будь-якої формальної ієрархічної структури (про що вже говорилося раніше), що вплинуло і на характер сформованої неформальної структури – безвладної, горизонтальної, мережевої системи взаємодії, в тому числі ідейної («…в Українському Авангарді дуже сильно практикується така річ, що якщо хтось щось сказав, просто кинув тєму, то вона навіть не обговорюється особливо…»). Однак, це не дає приводу стверджувати, що в УА немає відносноструктурованої ідеології. Тут відсутність чіткої структурації швидше вказує на відхід від умовної ідентифікації з класичними ідеологічними напрямками (наприклад, націоналізм, анархізм, комунізм і т.д.), але це не означає відсутність структурації в принципі.
На основі проведених інтерв’ю, можна зробити висновки про загалом ліве ідейне спрямування протестної групи. В основі ідеології лежать синтез кількох лівих елементів – анархізму, соціалізму, ситуаціонізму. Варто зазначити, що останній мав також сильний вплив на репертуар колективної дії і тактику групи.
Окремо варто згадати націоналізм. Як вже було сказано, в процесі трансформації ідеології в УА поступово відбувався відхід від «класичного» націоналізму. Тут під «класичним» націоналізмом розуміється не просто інтегральний чи ліберальний націоналізм, а власне та форма націоналістичних практик, яка, на думку активістів, розповсюджена в більшості відповідних протестних організацій, яку опитані ідентифікують як «шароварщина» («…ми ж не від ідеї відмежовуємся, а від того, як вона проявляється зараз…»). Як сказав один із опитаних, «я називаю це «танцями на кістках»». При чому, крім вищезгаданих характерних рис «шароварщини», вони наголошують на тому, що форма активізму, в основі якої лежить «шароварщина», є неадекватною, неактуальною і недієвою на сьогодні («…все це абсолютно неадекватно, не актуально і безперспективно…»). Однак, відмежування від «шароварщини» і поступове збільшення частки лівих ідей в ідеологічній структура групи не означає зникнення націоналістичних ідей в принципі.
Власне як виявилося в процесі дослідження, цей аспект є досить різнорідним всередині УА. На запитання з приводу залишків націоналізму в Українському Авангарді, активісти відповідали по-різному: починаючи з «нє, то вже однозначно», «ми відкинули повністю націоналізм», «навіть та національна ідея, шо ше була присутня, якось сама собою накрилась»; і закінчуючи твердженнями на зразок «а від нього ніхто не відмовлявся…ніхто не покидав національну ідею, тобто в кожного з нас в голові вона живе». Варто зазначити, що деякі активісти, які твердили, що в УА загалом і в них зокрема немає залишків націоналізму (напр., Магога і Пес), ідентифікуються іншими членами УА як такі, в яких національна ідея все-ще залишилася, хоча і в досить видозміненій формі. Тут доречно навести слова одного з опитаних:
«…існує якби позиція постібаться, (і) існує якби позиція кожного, хто що думає. Значить в ситуації зі спаленням (українського державного) прапору Авангард розділився…Половина палити його не хотіла…».
(Тут іде мова про внутрішню символічну акцію спалення державного прапору з метою ствердження негативної позиції щодо значення держави, нації й т.д.).
Тобто відмова від націоналізму в різних активістів УА має різний характер – починаючи з повного відмежування від нього і від національної ідеї в принципі, і закінчуючи не декларованими (або не акцентованими) залишками націоналізму (трансформованого в процесі відмежування від «шароварщини» і під впливом лівих ідей).

2.2.3. Чинники трансформації ідеології.
Отже, від початку створення УА і до теперішнього моменту його існування можна чітко спостерігати певну трансформацію ідеології в процесі її формування. Один із активістів УА досить влучно, на мою думку, назвав цей процес трансформації «просуванням справа наліво». Власне причини цього процесу я називала по ходу його розгляду, тому далі я спробую структурувати ці причини.
На основі аналізу інтерв’ю я вважаю за доцільне виокремити два базові чинники формування та трансформації ідеології Українського Авангарду.
1. Поступове розчарування в класичному націоналізмі (в сучасних організаційних проявах і/або ідеї), яке в декого (але не у всіх) переросло в відмежування від націоналізму взагалі.
Власне за показником відмежування від націоналізму УА можна умовно поділити на дві типові групи активістів. Група першого типу – активісти, які заявляють про повну відмову від націоналізму; група другого типу – активісти, що відмежовуються від націоналізму в його сучасних проявах, але не від національної ідеї в принципі. Причиною такого розподілу, на мою думку, є особливості індивідуальної історії активізму загалом і входження до Українського Авангарду зокрема.
Варто зазначити такий важливий момент, що перший чинник, який призвів до повного чи часткового відмежування від націоналізму, став одним із факторів акселерації наступного чинника.
2. Вплив лівих ідей: анархізму, ситуаціонізму і соціалізму (Гі Дебор, ЛаВей, Хакім Бей, Боб Блек, Лімонов, Корчинський і т.д.).
Однак, необхідно зазначити, що ці два процеси (розчарування в націоналізмі і вплив лівих ідей) не відбувалися незалежно один від одного. На основі аналізу процесу трансформації ідеології, можна зробити висновок про те, що:
- в деяких активістів (назвемо їх умовно активістами паралельних процесів) ці процеси протікали паралельно, підсилюючи одне одного;
- в інших активістів (назвемо їх умовно активістами каталізованих процесів) другий процес (вплив лівих ідей) був каталізований ззовні, активістами паралельних процесів, і став можливим лише на певній стадії протікання першого процесу (відмежування від націоналізму);
Власне моменту акселерації другого процесу (впливу лівих ідей) у активістів каталізованих процесів, передував розкол всередині УА, як наслідок впливу активістів паралельних процесів. На основі аналізу можна припустити, що саме в активістів паралельних процесів (Борода, Ацетон, Сергій, Каталонець) відбулося повне відмежування від правих ідей, в той час як у активістів каталізованих процесів (Магога, Арієць, Пес) праві ідеї залишилися у некласичному, сильно видозміненому вигляді.
3. Динаміка неформальної структури групи.
Тут мається на увазі кілька ключових моментів динаміки структури: а) розчарування в формальній ієрархізованій структурі; б) спроба одного з активістів (Сокола) запровадити відносно ієрархізовану структуру; в) реакція деяких активістів на цю спробу, і як наслідок г) відмова від ієрархічної структури і впровадження структури мережевої.
І як результат – мережева структура протестної групи обумовила специфіку взаємодії всередині неї, в тому числі специфіку ідейної взаємодії, яка вплинула на структурацію ідеології.
Загалом можна зробити короткий підсумок стосовно чинників формування та трансформації ідеології Українського Авангарду. Ці процеси відбувалися під різнорівневим (за силою і усвідомленням) впливом синтезу: розчарування в класичному сучасному націоналізмі (в його організаційних проявах і/або ідеях), що призвело до спроби відмежування від нього; впливу лівих авторів. Також на ці процеси (а саме на аспект структурації ідеології) впливала динаміка структури самого УА, в якій значну роль відіграло розчарування в формальній, ієрархізованій структурі (як наслідок участі в УНСО), що зумовило специфіку ідейного обміну всередині групи.
В сумі ці чинники призвели до формування динамічної (в деталізації) ідеології загально лівого спрямування з переважанням ідей анархізму і ситуаціонізму (як однієї з форм анархічної практики). Потрібно наголосити на тому, що, незважаючи на відмежування від націоналізму в його класичній формі, не всі активісти УА відійшли від залишків цієї ідеології (однак ці залишки присутні в дуже видозміненому вигляді), що спричинено різною інтенсивністю впливу одного чи декількох вищезазначених чинників. А вже причиною неоднорідної інтенсивності впливу основних чинників виступають різні обставини протікання процесів трансформації ідеології в окремих активістів і взаємовпливи всередині протестної групи.

2.3. Фреймінг протестної групи
2.3.1.Фреймінг протестної групи на даному етапі розвитку.
Для аналізу чинників формування фреймінгу, перш за все, необхідно структурувати (описати) фреймінг УА. А оскільки фреймінг – це свого роду символічна структурація понять про контекст діяльності групи, то я спробую описати фреймінг УА відштовхуючись саме від базових понять, якими оперують активісти.
1. Діагностичний елемент.
В основі діагностичного елементу фреймінгу лежить критика сучасного суспільства, його цінностей і способу життя людей в ньому. При цьому активісти УА оперують такими поняттями як:
- суспільство споживання, одномірне суспільство, суспільство спектаклю, несправедливе суспільство – в сенсі загальної критики суспільства;
- споживацькі, буржуазні, ілюзорні, традиційні, нав’язані, консервативні, штучні, фальшиві, абсурдні, – в сенсі критики цінностей суспільства;
- «сістємний», програмований, шаблонний, обивательський, одноманітний – в сенсі критики сучасного способу життя.
2. Прогностичний елемент.
Що стосується прогностичного фреймінгу, то тут, на мою думку, варто привести цитату з інтерв’ю: «А ми не знаєм як має бути. Ми знаєм, шо так як є, нам не подобається.». Тобто в фреймінгу Українського Авангарду немає сформованої моделі того, яким має бути суспільство (замість суспільства споживання, одномірного суспільства і т.д.), але можна виділити окремі поняття бажаного і шляхи його досягнення.
Тому в основі прогностичного елементу фреймінгу лежать поняття:
- свобода, творчість, прогресивність, саморозвиток, кохання, мистецтво, безсистемність – в сенсі «справжніх» цінностей, що мають стати основою нового способу життя;
- культурна революція, революція повсякденності, дефлорація свідомості – як шлях до нових цінностей.
- стьоб, провокація, шокотерапія, роздупляння – як методи зміни цінностей.
Крім цього, деякі активісти УА наголошують на тому, що одним із ефективних методів зміни цінностей і способу життя є вплив через приклад («…(міняти систему) своїм прикладом…своїми діями…», «…змінити для себе, для певної групи людей, то потім можна показати, шо можливі зміни, шо можна жити та як ми…»). Таку тактику можна назвати префігуративною політикою – організацією структури і діяльності групи таким чином, який обумовлений тими цінностями, які пропагує група. Але, оскільки група виступає за зміну способу життя і культурних аспектів, то прослідкувати реалізацію такої тактики в даному дослідженні важко.
3. Мотиваційний елемент.
В основі мотиваційного фреймінгу лежить позиціонування себе як частково/повністю дефлорованих членів суспільства («Та тут і так уже всі дефлоровані.», «…можна певною мірою відійти від суспільства, всіма можливими методами. Самодефлорація.»), які бачать деякі його недоліки і механізми продукування і усунення цих недоліків.
Однак таке позиціонування себе по-різному мотивує активістів УА до залученості в діяльності групи. Загалом можна виділити три типи мотивації:
- отримання суб’єктивного задоволення, що спричинено сприйняттям діяльності УА як самодостатньої гри, спрямованої на отримання цього задоволення («с намі інтересна», «Тут небезпечно і цікаво!», «…так ні в чиє ім’я, аби тільки серце раділо…»).
- самореалізація як діючого суб’єкту, що утверджує свою точку зору («…нам не впадло - тому ми „Український Аванґард”…», «…бажання бути суб’єктами, бажання, в першу чергу, тусіть з адекватними людьми…це люди, з якими я можу реалізуватися…»);
- ціленаправлена зміна цінностей і установок («…люди мусять позбутися обивательського типу мислення і УА покликаний їм у цьому допомогти…», «…розуміння того – що нам таке суспільство не треба. Таким.»).
Слід також зазначити, що ці мотиваційні фрейми певною мірою поєднюються в більшості активістів Українського Авангарду, тобто вони не є взаємовиключними.

2.3.2 Чинники формування фреймінгу.
Процес формування фреймінгу тісно пов’язаний з процесом формування і трансформації ідеології. Можна сказати, що в основі цих процесів в даному випадку лежать одні й ті самі базові чинники: відмова від націоналізму і вплив певних ідей. Однак, це не означає, що процес зміни фреймінгу не має своєї специфіки. Отже, далі я спробую проаналізувати ключові чинники формування фреймінгу УА.
1. Ідеї критики сучасного суспільства (Бодріяр, Маркузе, Гі Дебор).
Власне значна частина понять і їх змістовного наповнення у фреймінгу Українського Авангарду запозичена з робіт цих авторів.
2. Відмежування від націоналізму в контексті поняття «шароварщина» (як традиційність, консервативність, відсталість, неактуальність).
Варто зазначити, що в фреймінгу активістів УА з позитивним навантаженням постійно фігурують такі поняття як «прогресивний» та «еволюція» («…еволюційний підхід – все розвивається, все рухається від менш прогресивних до більш прогресивних форм…», «…ми приймаємо будь-що неординарне і прогресивне…», «…все має бути прогресивне…»). Однією з причин надання такого значення цим поняттям, на мою думку, виступає саме розчарування в консервативному аспекті націоналізму, що призвело до категоричного зміщення позитивних акцентів на все прогресивне.
3. Трансформація ідеології (як, в тому числі, результат впливу попереднього чинника) в сенсі збільшення її відкритості до впливу відповідних ідей лівого характеру.
Власне ці чинники (особливо перший в тому сенсі, що він найбільшою мірою вплинув на формування понять і значень інтерпретації зовнішнього контексту дії) і призвели до формування фреймінгу, в основі символічної конструкції якого лежить критика сучасного суспільства і його цінностей.
Якщо ж спробувати проаналізувати вплив структурних чинників на формування фреймінгу УА, то найлогічнішим буде звернення до культурної структури суспільства, оскільки саме в цій структурі оперує (як ідейно, так значною мірою і практично) група. На мою думку, найбільш впливовим і очевидним процесом, який відбувається в культурній структурі українського суспільства є певна зміна цінностей і установок (як головних елементів поняття «нормального», «адекватного» способу життя).
Тому при глибинному аналізі можна виділити ще один чинник формування фреймінгу – трансформація культурної структури українського суспільства (в основному його цінностей), яка спричинена розвитком капіталістичного суспільства (а саме елементу ринкової економіки). Власне в культурному контексті українське суспільство знаходиться на стадії інституціоналізації відповідних капіталістичних цінностей. Я вважаю, що можна стверджувати те, що саме суб’єктивна негативна реакція на цей етап, в сукупності з іншими вищезазначеними чинниками, призвела до формування відповідного фреймінгу (в основі якого лежить критика сучасного суспільства і його цінностей).

2.4. Співвідношення ідеології і фреймінгу протестної групи.
Замість висновку, на мою думку, тут варто описати механізм взаємовпливу ідеології і фреймінгу. Вище вже було сказано, що трансформація ідеології вплинула на формування фреймінгу протестної групи, задавши загальний вектор пошуку в контексті лівих ідей. Що стосується впливу фреймінгу на трансформацію ідеології, то тут варто повернутися до значення понять «прогресивного» і «еволюції» в фреймінгу УА. Вживання цих понять в позитивному контексті, і ідентифікація сучасного націоналізму як регресивного і консервативного, обумовило ідеологічний пошук в напрямках, які вважаються протилежними націоналізму (в лівому спектрі).
Тобто про взаємовплив трансформації ідеології і формування фреймінгу можна сказати наступне: а) розчарування в консерватизмі націоналістичного активізму призвело до б) позиціонування «прогресивності» і «еволюції» як найбільш правильних аспектів діяльності, в резонансі з в) ідентифікацією сучасного націоналізму як регресивної «шароварщини», що в сумі призвело до г) ідеологічного пошуку в контексті лівих ідей як таких, що є протилежні націоналізму, що в свою чергу ґ) обумовило фреймінг через вплив лівого вектору ідеології.

ВИСНОВКИ.
Отже, цю роботу було присвячено проблемі динаміки ідеології і фреймінгу в суспільних рухах.
В теоретичній частині цієї роботи я концептуалізувала ключові поняття, які фігурували в контексті дослідження. Як було зазначено, в соціології суспільних рухів існує кілька підходів, які по-різному визначають основні поняття цієї галузі, в тому числі такі як «суспільний рух», «ідеологія» і «фреймінг». Для концептуалізації поняття «суспільний рух» я вивела спільні риси, які приписують цьому явищу різні парадигми: конфліктна колективна дія, що включає опір/сприяння змінам в будь-якій сфері суспільного життя; неформальна мережа; колективна ідентичність. Розглядаючи поняття «ідеології» і «фреймінгу», я зробила висновок, що обидва ці поняття є компонентами культурного (зовнішнього і внутрішнього) контексту діяльності рухів, а тому є тісно пов’язаними між собою символічними конструкціями. Ідеологія являє собою набір ідей (теорію), яка ціннісно обумовлює діяльність руху, тоді як фреймінг виступає символічною конструкцією для інтерпретації реальності.
За допомогою аналізу емпіричного матеріалу було розглянуто процес трансформації ідеології та формування фреймінгу протестної групи Український Авангард. Зміст трансформації ідеології УА полягає в поступовій зміні правої ідеологічної домінанти (націоналізму) на ліву (синтез анархізму, соціалізму і ситуаціонізму). Паралельно з процесом трансформації ідеології, в групі відбувався процес формування фреймінгу (в основі якого лежить критика сучасних цінностей і способу життя в суспільстві).
В результаті аналізу я виділила три ключові чинники трансформації ідеології – розчарування в націоналізмі (в його сучасних організаційних проявах і/або в самій ідеї націоналізму), вплив лівих ідей та динаміка структури протестної групи. Я зробила висновок, що з точки зору процесу трансформації ці три чинники є тісно взаємопов’язаними, і навіть від порядку їх включення в індивідуальні процеси трансформації (або включеності в них) залежала сила та глибина цієї трансформації, що спричинило певну диференціацію індивідуальних точок зору в межах загальної ідеології.
Ці три чинники призвели до трансформації ідеології УА, яка зараз існує у вигляді певного синтезу лівих ідей і практик (анархізму, соціалізму, ситуаціонізму), а також деяких залишків правих ідей у окремих активістів.
В процесі аналізу я також виділила кілька чинників формування фреймінгу групи. Найвпливовішим чинником, на мою думку, є вплив ідей критики сучасного суспільства, який сформував поняття і значення, за допомогою яких активісти Українського Авангарду конструюють зовнішній контекст діяльності. Суть впливу таких чинників як відмежування від націоналізму (в сенсі відмежування від традиційності, консервативності) і трансформація ідеології, полягає в тому, що цей вплив значною мірою обумовив вектор конструювання символічної реальності і зробив це конструювання відкритим для впливу першого чинника. Також одним із ключових глибинних чинників формування фреймінгу, виступив макроструктурний вплив трансформації культурної структури українського суспільства, а саме – етап інституціоналізації капіталістичної структури суспільства і відповідних цінностей. Тобто на формування фреймінгу Українського Авангарду значною мірою вплинула суб’єктивна негативна реакція на відповідні процеси в культурній структурі сучасного українського суспільства.
Крім цього я виділила механізм взаємовпливу трансформації ідеології і формування фреймінгу протестної групи. Основним компонентом цього механізму виступило розчарування в націоналізмі, яке а) в трансформації ідеології задало лівий ідейний вектор, б) в формуванні фреймінгу призвело до акцентування на «прогресивності» і «еволюції». А вже ці два фактори вплинули на розглянуті процеси, відповідно: лівий вектор ідейного пошуку вплинув на фреймінг; а позитивна прив’язаність до «прогресивного» - на ідеологію.
На основі вищесказаного, я вважаю за потрібне зробити загальний висновок, що трансформація ідеології і формування фреймінгу протестної групи «Український Авангард» відбувалися під комплексним впливом певних чинників, які є результатом індивідуальних, колективних і загальносуспільних процесів, в контексті яких формувався, конституціювався і діяв УА.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
1. Здравомыслова Е. А. Парадигмы западной социологии общественных движений.– СПб.: «Наука», 1993.– 167 с.
2. Іщенко В. О. Вплив ідеології на результати мобілізації ресурсів на прикладі ліворадикальних груп в Україні // Наукові записки НаУКМА. Соціологія. – Том 46. – 2005.
3. Іщенко В. О. Проблема ідеології в соціології суспільних рухів. – Рукопис. – 2007.
4. Іщенко В. О. Сучасні дослідження суспільних рухів: головні теоретико-методологічні підходи // Соціальні виміри суспільства.– К.: Інститут соціології НАНУ, 2006.
5. Benford R. D., Snow D. A. Framing Processes and Social Movements: An Overview and Assessment // Annual Review of Sociology, Vol. 26.– 2000.
6. Buechler S. M. Social Movements in Advanced Capitalism: The Political Economy and Cultural Construction of Social Activism.– NY.: Oxford University Press, 2000.– 240 p.
7. Calavita C., Seron C. Postmodernism and Protest: Recovering the Sociological Imagination // Law & Society Review, Vol. 26.– 1992.– No 4.
8. Della Porta D., Diani M. Social Movements: An Introduction. 2nd ed.– Malden: Blackwell Publishing, 2006.– 326 p.
9. Fisher K. Locating Frames in the Discursive Universe // Sociological Research Online, vol. 2.– 1997.– No 3.
10. Methods of social movement research / Klandermans B., Staggenborg S. editors; University of Minnesota Press, 2002.– 382 p.
11. Oliver P. E., Johnston H. What a Good Idea! Ideologies and Frames in Social Movement Research // Mobilization: An International Journal, Vol. 5.– 2000.– No 1.
12. Snow D. Social Movements as Challenges to Authority: Resistance to an Emerging Conceptual Hegemony // Research in Social Movements, Conflicts and Change, Vol. 25. – 2004.
13. Steinberg M. W. Tilting the Frame: Considerations on Collective Action Framing from a Discursive Turn // Theory and Society, Vol. 27.– 1998.– No 6.
14. Tarrow S. Power in Movement: Social Movements and Contentious Politics. 2nd ed.– Cambridge: Cambridge University Press, 1998.– 271 p.
15. Офіційна електронна сторінка Українського Авангарду: режим доступу
http://www.ua-so.in.ua

примітка:
від себе додам, замість коментувати на поталу: визначальним чинником так званого “полівіння” УА була історично притаманна (згадайте перехід на третьоримські сходинки) могилянцям відсутність власного мислення і любов до різноманітних постмодерних конструктів. На зоні таких “скороспєлок” називали “апельсинами” і серйозно не сприймали. Крім того існував величезний ентричний вплив, проти котрого, годі сподіватися, не встояли “юні революціонери”, якби хто не ображався. Він (тут ентризм) ліг на грунт несформованих світоглядних позицій, жалюгідні залишки котрих можна спостерігати в окремих “ситуціаністських” зайобах (перепрошую) колись дійсно прогресивних “авангардистів”.

Що стосується “внутрішньої акції”, а саме – спалення національного прапора, за котрий гинули покоління, коментарі, як то кажуть, відсутні, позаяк олігофренами в нас займаються відповідні медичні установи.

Більше того, ситуація вимагає, як мінімум, внутрішнього розслідування. На випадок, коли вона дійсно мала місце, очевидно, що репризентантам не місце в оргкомітеті “Нових Лівих”. В протилежному разі я не бачу себе поруч з людьми, здатними на подібні дії, оскільки ми або будуємо нову, нарешті національну ліву альтернативу, здатну протиставитися популістичним правим, або залишаємося на маргінесі їхніх “екзистенцій” зі спаленням прапора, запереченням Голодомору, національно-визвольних змагань, антиколоніальної постави і перспектив, нанизаних на вістря пафосними субкультурщиками, “лівими науковцями”, недомарксистами, шарпеями та іншими “володарями істини”, такої “лівої”, чомусь українофобної.

Тому, не зважаючи на голослівність і панти довкола “прогресивності”, УА не сприймають, за великим рахунком, ні зліва, ні справа. Серйозно - не сприймають і не сприймають серйозно. Секта, типова для “епохи побідних субкультур”, чиє майбутнє – загасаючий перфоменс.
П.С. Я не хотів образити тих, кого рахую своїми друзями. Лише критика, адекватна по відношенню до неадекватності.
(Мазепа).

Цей запис опубліковано 30 травня 2007 р. 10:58:15 і розміщено в наступні рубрики Загальна . Ви можете відслідковувати коментарі за допомогою RSS 2.0 стрічки. Ви можете залишити коментар , або відслідковувати з Вашого сайту.