Археофутуризм (уривок)
Гільйом Фай
Археофутуризм Фая передбачає (навіть в межах двох наступних декад) можливість крупномастштабної цивілізаційної кризи. Виходячи з цього, концепція «археофутуризму» полягає у відновленні змонтованої Італійськими Футуристами кінця двадцятого століття концепції Європейської Імперії, заснованої, з одного боку, на реанімаціії вітальних архаїчних цінностей, і, агресивній експлуатації наукових технологій, з іншого.
Цілком можливою є вірогіднісь, що саме після цієї, прогнозованої і нівелюючої сучасність катастрофи зродиться і почне верстатися археофутуристичний дискурс, вже в якості альтернативного бачення і, водночас, світової ідеології. Насправді, важко взяти на себе сміливість остаточно зпрогнозувати початок виверження хаосу, розгортання ентропійних процесів. Таку відповідальність, за Джорджем Луччі, в період межичасу і починаючи з цього моменту можна покласти на посткатастрофічну концепцію світу. Все це можна зосередити на рівні археофутуристичної опінії. Але, ми, передусім, мусимо наповнити певним, достоту визначеним змістом пропоновану Фаєм концепцію.
Для початку необхідно, по-перше, повернути слову «архаїка» його справжнє значення, котре, виходячи з Грецького етимона «арчк» є позитивним і не грубим словом, і значить «базис» чи «початок», одночасно, такий собі «первинний імпульс». «Арчк» також виступає в якості креативного і незмінного, а також напряму стосується центрального концепта «порядку». Слідувати «шляхом архаїчного» не значить орієнтуватися лише на ностальгію, на ретроспективний погляд в бік наявного егалітарного модерну, котрий, а це очевидно, перебуває в кризовій стадії, історичну регресію котрого ми маємо можливість спостерігати неозброєним оком.
Чи є «архаїзм « формою традиціоналізма? І так, і ні. Адепти традиціоналізма проповідують принцип спадкоємності цінностей і , зазвичай, боротьбу доктрин на полі «табули раси», тобто в якості протистояння номіналізоавних світоглядних схем. Проте, насправді, дуже багато залежить від того, яка саме традиція успадковується, або, принаймні, передається. Цілком очевидно, що за такого підходу не кожна ідеологія має шанс виступати в пропонованій іпостасі. Достатньо верифікованим і назагал валідним буде відмовити в цьому ріжним універсалістським і егалітарним ідеологіям, а також тим, котрі є, чи сприймаються фіксованими, закостенілими, демотивованими. Таким чином, слід розрізняти варіації традиції (тобто, системи успадковуваних цінностей), котрі є позитивними і, ті, що, назагал, треба сприймати як шкідливі.
Проблеми, порушені в сучасному світі і загрожуючі катастрофою егалітарній сучасності є завше архаїчними: релігійний виклик Ісламу; геополітичний контекст існування деяких ресурсів, як от: сільськогосподарські угіддя, нафта, рибна ловля; конфлікт «Північ — Південь» і, фактично, колонізаційна міграція в північну півкулю; зростання населення і фізичне зіткнення емпіричної дійсності на противагу ідеології урядів.
Всі ці питання повертають нас до все тих же полемічних, старих питань, перебувавших в межах квазітеологічних політизованих дебатів 19-20-го століття, типу розмов про розмноження ангелів тощо.
Крім того, філософ Раймонд Руєр, не сприймавший принципів лівої інтелігенції, наголошував на тому, що як тільки історичні відхилення, знайшовші свій пік в 19-20 столітті відбудуться, гуманістичні егалітарні галюцінації підуть на спад, суспільство повернеться до архаїчних цінностей, таких, як наприклад, найпростіші і найгрунтовніші з них: розподіл статевих ролей; передача етнічних традицій, духовна і священницька організація; прозорість і контрольованість соціальної ієрархії; спадкоємність обрядової традиції; ініціативні обряди; реконструкція органічного взаємозвязку протягом всієї соціальної дистанції від сімейної спільноти до національної; деіндивідуалізація, побудована на діалектичному розумінні парного об’єднання; кінець невпорядкованих статевих стосунків; престиж воїнської касти; соціальна нерівність, відмінна від тієї несправедливої і фруструючої індивіда в сьогоднішніх егалітарних утопіях, але прозора і ідеологічно виправдана; розподіляюча за алгоритмом баланса режим роботи і права; справедливість диктату і використання його в колективних, проте не індивідуальних цілях; визначення людини як і будь-якої складової соціального тіла в якості діахронічного об’єднання з загальнодоступними можливостями, а не синхронної маси індивідуальних атомів тощо.
Пам’ятається, свого часу відомий Французський мислитель (відомий своїми лівими симпатіями, чиє ім’я, з відомих міркувань, не варто промовляти вголос, сказав:»Очевидно, що ринкова економіка значною мірою потерпає від ідеології сучасного Іслама, позаяк останній грунтується, передусім, на індивідуальному економічному прибутку, назагал короткочасному і не дуже стабільному, принаймні — неперіодичному».
Таким чином, можна стверджувати, що сучасна ідеологія, або радше — ідеологія сучасності, пануюча сьогодні, проте не довше (!) намагається представити цінності як діаболікальні, більшість з котрих є, як мінімум, параноїдальними і вартими уваги досвідченого психіатра. Насправді, можна стверджувати, що «архаїчні» чи б пак «традиційні» цінності є легітимними. Сутність людської природи полягає в дотриманні сама цих цінностей, притаманних їй з незапамятних часів, і водночас у нехтуванні нав’язаної Просвітництвом ідеї індивідуальної емансипації, котра в підсумку призводить до ізоляції і соціального варварства. Справедливість даного твердження можна проілюструвати на прикладі існувавшого у греків принципу «тварини політичної», тобто «соціальної і органічно вписаної в межі міста-поліса тварини», на противагу тій самій ізольованій і вегетативній, проте наділеної псевдоправами, відірваною від спільноти індивідуальністю.
В практичному наближенні можна сказати, що архаїчні атиіндивідуалістичні цінності надаються до самореалізації, солідаризму і соціального миру, несприймається егалітарний псевдоемансипуючий антиіндивідуалізм, завершення котрого було спостережено ще на прикладі законів джунглів.
Переклад М. “Мазепи”, МЛ “Бриколаж”, Київська область