Валентина Соболь
 
Постколоніальна методологія сьогодні лише починає пробуджувати європейську русистику, в руслі якої беззастережно подається й вивчається давньоукраїнська література, твори котрої занесені до активу літератури російської, як, до речі, й творча спадщина Дмитра Туптала, досі не студійована в аспекті імперіального дискурсу в російському літературознавстві.
 
Першою працею, яка на матеріалі слов’янських літератур апробує постколоніальну концепцію Едварда Са ї да, стала розвідка Еви Томпсон “Тrubadurzy imperium. Literatura rosyjska i kolonializm” (оригінальна назва Ewa Thompson, Imperial Knowledge: Russian Literature and Colonialism. Greenwood Press , 2000 . – фрагменти, перекладені українською, ви можете знайти на Сайті БРИКОЛАЖУ прим.) . Постколоніальна методологія вже півстоліття є звичною в царині англійської, американської, французької або ж іспанської літератур - тих літератур, які презентували ідеологію великих колонізаторів. Сила ж ідеалістичної традиції російської літератури була і до сьогодні залишається, як доводить Ева Томпсон, настільки потужною, що постколоніальна методологія по-справжньому ще, власне, не торкнулась американської та російської русистики. Дослідниця аргументовано доводить, що в російській літературі та літературознавстві зв’язок між владою та літературним текстом є значно глибшим та витонченішим, ніж то може здатися на перший погляд. Він постає не лише в інтонації та коментарі наратора, але і в обрисах літературних постатей та в тому, як саме утримується в пам’яті читача географічний простір . Наприклад, Лев Толстой так намалював географічний простір у романі “Війна і мир”, що незнаючий читач не зміг би домислити, що між Росією і німецькомовними країнами існували ще якісь інші народи зі своєю власною історією, звичаями, культурою. Саме такі імперські книги при потужній інтерпретаторській діяльності літературознавства активно впливали на сприйняття та утримання в людській свідомості геополітичної картини Східної і Центральної Європи упродовж дуже тривалого часу. То ж не лише мілітарна сила, а й сила літератури та мистецтва були в Росії головним осередком охорони імперії .
 
Ева Томпсон детально аналізує розвиток наукової думки тих часів, коли особлива увага в дослідженнях російських вчених (насамперед, у працях акад. Д.Лихачова) була приділена інтерпретації та реінтерпретації минулого й теперішнього Росії. Історичне минуле Росії з часів Московської держави найбільшим чином було піддане новаторським інтерпретаціям, наснаженим такою зверхністю та певністю себе, котрої не мали попередники. У світлі постколоніальної методології належить, наголошує дослідниця, переосмислити всю історію українського письменства, але чи не в першу чергу - письменстсва давньої доби.
 
Джерело: Валентина Соболь . 12 подорожей в країну давнього письменства www. ruthenia . info

Замість післямови від МЛ Бриколаж. 
 
Що розуміти під поняттями постколоніальне?
 
Постколоніальна теорія – літературна теорія або критичний підхід, що вивчає літературу країн, що були, чи залишаються, колоніями, а також літературу країн, що захоплювали колонії. Вона зосереджується на аналізі:
 
використання колоніальною владою літератури для виправдання колоніалізму шляхом конструювання й увічнення такого образа колонізовуваного, котрий припускає необхідність панування над ним;
 
стратегії авторів з колишніх колоній, що намагаються чітко формулювати і артикулювати їхній культурні ідентичності, відбираючи це право від колонізаторів.
Теорія ґрунтується на к-ціі “відмінності”, “Іншого” й “опору”. Постколоніальна теорія стала частиною критичного інструментарію у 1970-их рр., великою мірою завдяки книзі Едварда Саїда “Орієнталізм”.
 
Постколоніалізм –
1.вільне визначення ряду теоретичних підходів, які досліджують прямі наслідки і ефекти колонізації. П. намагається подолати історичну обмеженість його первісного об’єкта вивчення, розширюючи історичне і політичне поняття “колонізації” на інші форми експлуатації, репресії і залежності.
2.нові форми економічного і культурного гноблення, що приніс сучасний колоніалізм (неоколоніалізм)

Постколоніальність, постколоніальне – поняття, що застосовуються до статусу країни, яка перестала бути колонією і відновила свою політичну незалежність. В цьому сенсі постколоніальність стосується  сукупності економічних, політичних, соціальних і т.п. особливостей, притаманних цим країнам, а також способу, яким вони долають їхню колоніальну спадщину, зважаючи на те, що тривалі періоди вимушеної залежності неминуче вплинули на соціальну і культурну тканину суспільства (постколоніальне становище). Термін так само може стосуватися колишніх колонізаторів, описуючи вплив втрати контролю над колоніями на економіку і культуру їхніх суспільство. – цит. за: Михайло Лібер. Називати речі своїми іменами. Короткий словник критичних понять www.lab.org.ua/article/614/#more-614   

Цей запис опубліковано 14 квітня 2006 р. 08:59:27 і розміщено в наступні рубрики Чорні лиця, білі маски , Голос нації , Росія і ми . Ви можете відслідковувати коментарі за допомогою RSS 2.0 стрічки. Ви можете залишити коментар , або відслідковувати з Вашого сайту.