В сучасній політиці і, особливо в частині радикальних змагів ситуація дисконекта у стосунках лідерів і їх послідовників явище, на загал, розповсюджене. Спочатку відносини між ними подібні до процесу самоспокушання: охоплений нестримним ентузіазмом послідовник бачить свого лідера у статусі Великої Білої Надії.
Він проектує на нього деякі якості і приписує характеристики, не обов’язково притаманні лідерові. Послідовник прагне увірувати в ідею Великого Чоловіка і жити, опосередковуючись через нього.
Друга стадія, вона ж фінал, полягає у розчаруванні тим, що політична реальність і людські недоліки просто не стає сил ігнорувати. Після тривалого процесу заперечення, послідовник мужньо зустрічає факт того, що його лідер володіє не лише потрібними людськими якостями, але і діє як політичний лідер. Виправдовуючи його недоліки, послідовник зачинає торочити про „зраду”, про те, як Великий Чоловік „продав” принципи або обманув виборців.
Перспектива „лідера”, навіть з огляду на її також заповненість самообманом — викликає дещо більшу симпатію, аніж його малодушного послідовника: він, принаймні, не ховає голову в пісок, в той час як інші стараються триматися позаду нього. Проте лідер не прагне досягнути чогось, використовуючи їх, і в цьому його чи не головна слабина. Лідер і цап-відбувайло — дві сторони однієї монети.
Це, у свою чергу, веде до націонал-анархізму з його ставленням до індивідума. Національні анархісти визнають існування (і бажаність) ієрархії, природніх еліт і навіть воїнських каст. Але хто із всього загалу — „послідовник”? Чи грають вони якусь ролю в націонал — анархічному світогляді? Відповідь ясна, як божий день — звичайно, НІ! Націонал — анархісти будують спеціальні мережі із собі подібними, замість того, аби тягнути за собою „послідовників”.
Ми не зобов’язані забезпечувати всіх, і відчужені „соціальні атоми”, зокрема, потрібним їм „рухом”, котрий стане об’єднавчою життєвою метою. Це найменш прийнятна частина націонал — анархічної філософії, головним чином тому, що подібний процес звалить весь тягар на власне індивіда: це не місце для людей, котрі хочуть просто тусити проти інших, по ту сторону барикади. Крім того, немає часу для підробного розчарування і цинізма по відношенню до дієвості або бездієвості „лідерів і послідовників”. І коли ви розумієте це, ви перестаєте звинувачувати „Систему” у ваших, окрім іншого, особистих невдачах також.
Націонал — анархіст, перефразовуючи Альберта Джея Нока, прагне покращити суспільство, одночасно даруючи йому покращеного індивіда (що стосується „суспільства”, ми не визначаємо декадансовий Захід, у якості цілого, і говоримо про збереження окремих фрагментів цінностей і народження нових).
На найбільш базовому рівні ця сама „покращена одиниця” повинна контролювати своє власне тіло. В статті „Організація колапса”, Трой Саузгейт, на приклад, надавав величезної ваги фізичній відповідності і військовим мистецтвам, в матеріальному і духовному житті націонал — анархістів. Те, яким чином фіз.культура надається національному анархізму, можна визначити наступним чином:
Атавістичне відродженя
старих форм: просте повторення деяких вправ допоможе збудувати класичне тіло, таке як у грецького гопліта чи римського легіонера. Це не значить, що тренуючись, ми уподібнюємося до цих архаїчних форм, наповнених їх переважаючою доблестю та етосом…, проте ми можемо, принаймні, почати наближуватися до чогось, що викликає фізичну пам’ять про їх існування в минулому. Юкіо Місіма — гарний приклад втіленого бодібілдінгу, задля відновлення мертвої мови;
Визначення межі:
жирне, безформене тіло відчуває потребу у визначенні. Границя між ними та іншими об’єктами починає зникати. У випадках, коли живіт притуляється до прилавка або стола, він починає формувати довкола себе різні грані і кути. В результаті думка і дух стають невизначеними і покірними. Індиферентність тіла і духа — смертельна комбінація, котра відкриває людину для негативних впливів типу „стадного інстинкту” (процес об’єднання на більш високому соціальному рівні);
Шляхетність тіла:
К.С. Льюїс одного разу написав, що легко бути шляхетним, щедрим та емоційно стійким, якщо ви маєте добру фізичну конституцію. А декадентська і хвора тілобудова не надається до благородних характеристик і швидше призведе до хворобливої та одержимої поведінки, пасивної агресивності і нервозності;
Суверенітет і тіло:
держава має справу майже з кожним аспектом вашого щоденного життя, обмежуючи ваший суверенітет в економічній та політичній площинах. Але це не може впливати на вашу тілобудову! Справившися з тілесними проблемами ви зможете поширити ваший суверенітет на інші життєві сфери.
Крім елітної фізичної кондиції, націонал — анархіст повинен працювати, аби досягнути економічної самостійності, мати навики по виживанню і знати характеристики природи, володіти гострим розумінням поточних подій, а також широкою оцінкою культури і літератури. Колись Роберт Ханлайн попереджував, що „спеціалізація — для комах” і ми, як націонал — анархісти маємо прагнути до того, аби стати новими чоловіками епохи відродження, володарями самих себе і оточуючого середовища, безпосередньо.
переклад:
тов. Мазепа (red and brown), спец. для „Бриколяж web — log”
