Я не перекладаю чужих інтерв’ю, оскільки дещиця свого завше ліпша за хмару чужого. Не перекладаю, коли не знаю мови або не маю електронної пошти потрібного мені реципієнта. Сьогодні я зробив виняток, позаяк люблю білорусів, їхню мову і нашу свободу. Одну для двох, автентичних, немосковських і неординських, відзеркалених у світлі колонізованих люстерок, Русей. Ми мали її при „литовцях” і чуємо у текстах першого білоруськомовного панк-гурта „Провокація”.
Олег Бахаревич — поет і співак гурта „ПРОВОКАЦІЯ” („ПРАВАКАЦЫЯ”). Гурт грав з 1993-го. Перша команда у Білорусії з панкроком на білоруській мові. Всього два записи: „Гаражна Рапсодія” від 1998-го та „Звичайний Ранок” від 2000-го. Свій стиль визначили як provo-rock, але ми знаємо, що за тим визначенням ховається гаражний панк та інші речі подібного кшталту. Багато народу пройшло крізь „Провокацію”, граючи сейшни у Мінську, Могилеві, Талачині, Лагойську. Інколи видається, що панкових гуртів більше зникає аніж утворюється. В розмові з Олегом ми спробували уникнути цієї сумної теми і ось що у нас вийшло:
Саш К.: Гурт створювався з орієнтацією саме на твої пісні?
Олег:
Принцип був таким: я писав пісні під гітару, потім інші музиканти під моїм мудрим керівництвом створювали якомога примітивніші аранжування, придумували партії для своїх інструментів.
Саш К.: Чи були спроби співати не своєю, але якоюсь іноземною мовою?
Олег:
Єдина спроба виконувати пісню іноземною мовою — це пісні The Stooges та Iggy Pop. Отримали такий собі English з мухаданським акцентом. Просто я кайфую від Iggy, тому і співав...
Саш К.: Так, Iggy — особа неповторна. Білоруська мова — це спроба підкреслити свою білорускість чи просто живе всередині? Як давно ти з нею?
Олег:
Білоруська мова — для мене це природньо. На ній я думаю вже років зо десять, розмовляю ще довше — з 1990-го. Пам’ятаю, як відповідав білоруською під час уроків у школі. Весело, повний нонконформізм! Політичного підтексту тут мало. Я рахую, що білоруськомовний білорус — це нормально, тоді як російськомовний — ось де збочення.
Саш К.: Добре, це твоя мова, твоя країна, чи не маєш ти відчуття ніби ти чужинець?
Олег:
Думаю, що кожен, хто користується білоруською, почувається шпигуном неіснуючої держави. Білорусія для мене — суцільна трагедія. Трагедія появи, існування, невдач, неповаги... Білоруська влада — це злочинці, хволі байстрюки з лайном у головах. Ми всі упосліджені нею, незалежно від росту, заняття, місця проживання. Оскільки жити під керівництвом убогих душею, фашистів по духу і дебілів по розуму — найбільше приниження для особистості.
Саш К.: Як думаєш, наскільки можливо пов’язати політику і музику воєдино?
Олег:
Жити у Білорусії і не цікавитися політикою не можна. Ти не цікавишся політикою — вона цікаться тобою. Те, що відбувається у нас, це вже не просто політика, це зачіпає людську гідність кожного білоруса. Але, за великим рахунком — мистецтво і політику ліпше не поєднувати.
Саш К.: Напевно, більшість людей не здатна зрозуміти, що ти маєш на увазі, розмірковуючи про політику. Коли від тебе чують білоруські слова, частіше всього буває, що народ сприймає тебе як злостивого опозиціонера. Типу: „Ось! БНФ-ець!”. Що ти відчуваєш при цьому?
Олег:
. „Ось! БНФ-ець!” я чую досить часто. Все це повна дурня, але для себе слід одразу зазначити: ти ступив на цей проклятий шлях, будь готовий отримати від країни гопників по повній програмі.
Саш К.: Я знаю, що ти ще й поет. Ти кладеш вірші на музику, чи це різні речі? Власне кажучи, вірші і пісні — що для тебе ближче?
Олег:
„Провокації” більше не існує, пісні більше не пишу. Але вірші і тексти пісень — речі зовсім різні. Вірші — література, а тексти пісень — спосіб актуалізувати свої думки під музику. Тепер, з розпадом „Провокації”, я нарешті можу зосередитися на літературі. Пишу прозу, у квітні вийшла моя книга „Практичний допоміжник по руйнуванню міст”, котру можна надбати у мінських книгарнях.
Саш К.: Яку музику ти слухав раніше і що слухаєш зараз?
Олег:
З часу, коли я почав слухати музику, я відкрив для себе лише декілька дійсно добрих гуртів і музик. Їх я слухаю все свідоме життя: Iggy Pop, The Stooges, Sex Pistols, The Doors, The Ramones, New-York Dolls, Velvet Underground, The Clash, The Cure. Часом з’являються нові цікаві імена, але, послухавши їх кілька тижнів, я зауважую, що все це вже було...
Саш К.: Що „Провокації” вдалося зробити за час свого існування?
Олег:
Вдалося зробити головне: залишатися завжди оригінальною, дикою командою з примітивною агресивною музикою і ні на кого не подібним шоу. Це — провокаційний рок.
Саш К.: Чому гурт розвалився?
Олег:
„Провокація” розпадалася вже разів з десять, за час її існування в ній грала купа різних людей. Чому? Мабуть тому, що моїм музикам ніколи не вподобається моя музика. Вони виходили, аби створити щось своє, але що у тих бідаків вийде... На це питання легко відповідати. Навіть зараз, після такої паузи я не вірю, що „Провокація” здохла. Ми ще ся вернемо... Після розпаду я займаюся виключно літературою і отримую від того велике задоволення. Ну, не музика я! Книжки писати значно цікавіше.
Саш К.: І знову писатимеш білоруською, в той час коли всі говорять російською?
Олег:
Білоруська мова — це як дихати. Відвернутися від неї — значить зрадити не мові, але, в першу чергу, самому собі.
Саш К.: Як ти думаєш, чого можна чекати від майбутього, в цьому розумінні?
Олег:
Білоруси житимуть в резерваціях — ось мій прогноз.
