Отже, будівництво російської дамби до українського острова Тузла виявилось таки призупиненим і замороженим на декілька місяців. Очевидно, далися взнаки той грандіозний шум і міжнародний скандал, що його змогли підняти українці, аж до звернення в ООН. Проте, проблему, зрозуміло, до кінця не вирішено і вона ще випливе.

Примітивна, поверхнева причина конфлікта — небажання Росії платити за прохід своїх суден Керченською затокою, фарватер котрої знаходиться на українській території. Ще є якісь неясні розмови, начебто в затоці знайдені (чи передбачаються) заклади нафти. Проте головніша, фундаментальна, далеко не всім зрозуміла причина — зовсім у іншому.

Вся справа у тому, що Росія, на жаль, залишається імперією. Її імперські комплекси і загарбницькі апетити, віками визначавші зовнішню політику Кремля, а по тому і Петербурга, ніде не зникли і продовжують визначати її і понині. Росія просто так влаштована, так сформувалася за віки своєї історії, такий вже характер її державності і ментальність народа, що не посягати постійно на чужі землі, не захоплювати їх, не провадити експансію все далі і далі від етнічних російських земель, винищуючи корінне населення — вона не в змозі. Інакше, яким би дивом росіяни, корінні землі котрих це Суздальсько-Володимиріське князівство, змогли би встановити владу за тисячі кілометрів від своєї батьківщини, — над Кавказом, Уралом, Алтаєм, Сибіром, Якутією, Далеким Сходом? Тепер їм знадобився маленький український острів.

В Україні, лише нещодавно звільнившійся від російського колоніального ярма, про цей імперсько-експансивний характер Росії прекрасно знають і все розуміють. Росія навіть не приховує, що зариться, на приклад, на увесь Крим, котрий вона колись і заселила російськими прибульцями, попередньо депортувавши на смерть до Сибіру місцевих кримських татар. Та і з самою незалежністю України росіяни також, направду, так і не змирилися протягом всіх 12 років цієї незалежності, не навчилися поважати вибір іншого народу, його свободу і право на власну державність. Треба жити в Росії і чути, читати щоденно ці глумливі, знущальні розмови місцевого бидла про „незалежность”, котра у російських шовіністів набула характеру презирливо-образливого терміна, про „газ” і „сало”, котрими і вичерпуються уявлення сучасного „росіянина” з промитими агітпропом мізками про Україну і українців...

В душі вони все ще сподіваються, всупереч реальності, повернути всю Україну під владу своєї імперії. І невтямки їм, що такими діями вони лише прискорюють розпад цієї імперії.

Український народ згуртувався перед обличчям російської агресії по відношенню до Тузли як одна людина. Українські націонаісти з УНА-УНСО, „Братства”, Конгреса українських націоналістів і інших організацій не лише постійно пікетували посольство і консульство Росії у своїй країні, але і послали на острів своїх поселенців — обороняти його на той випадок, коли слабка і продажна кучмівська влада таки здасть острів Росії.

А до цього, дуже схоже, все і йде. Український прем’єр Янукович на перемовинах з Касьяновим у Москві не осмілився прямо відкинути російські претензії і пообіцяв прибрати українську прикордонну заставу з острова. Добре, принаймні, що у Києві він тримався краще і заявив, що такого не обіцяв. В результаті укріплена погранзастава на Тузлі таки залишилась. І це напрочуд добре — вона одна і стримує агресивні банди російських „козаків” від загарбання острова, до котрого від побудованої росіянами коси залишається по мілководдю пара сотень метрів. На випадок, коли вони захоплять острів, українська сторона зможе вибити їх звідти , використовуючи бойову техніку і авіацію.

Ось чому чобіт окупанта не повинен ступати на острів Тузла.

Відступати немає куди, за нами Київ!

stomahin@wp.pl

переклад М „Мазепи”, МЛ „Бриколаж”, Київська область