Я хочу сказати про моє перше „джерело життя“ - Український спосіб життя. Інші джерела є самозрозумілі і зцепки допоможуть з ними розібратися. Але „Український спосіб життя“ не є самозрозумілим, і не є відомим світу. Не тільки він невідомий світу, але невідомий навіть самим українцям. Вони відкривають зараз по крихті те, що вони є, з того, що вони колись були, і знаходять все більше і більше дивовижних речей...
Так що ж це таке „Український спосіб життя“? Про що це я тут балакаю? Я хочу сказати, що це мої власні думки, моє власне розуміння, базоване на моєму власному досвіді, і я не можу дати багато доказів. Але я відчуваю щось важливе, те що я знаю тільки в моєму серці. Якось у Полтаві, В. Г. Данилейко сказав: „Перш за все, нам потрібно виголосити думки, вимовити їх, сказати уголос те, що ми маємо на умі. Це перше, перед тим, що потім стає відомим і печатним, і вивчається академічно...“ Я може не точно передав його точні слова, та ідея ясна. Нам потрібно виголосити ГОЛОСНО нашу ПРАВДУ, якщо ми маємо її в наших серцях, якщо ми відчуваємо її в наших душах. Інтернет є найкращим місцем для цієї місії.
Український спосіб життя є:
персональна, внутрішня свобода, розум, винахідливість, оптимізм, і дуже близьке співвідношення до землі і до всесвіту.
Цю унікальну „мудрість життя“ ми несемо в нашій культурі, яку ми заново відкриваємо зараз, і якій не менше 7500 років. Вона глибоко укорінена в нашому розумінні життя, як особистого, незалежного попиту знайти відповідь до космологічної, вічної правди. Ми не стадні люди. Але ми любимо жити разом, як рівні, об'єднані єдиним духом.
На нашій землі Україні ми винайшли як ростити хліб, будувати дім, їздити на коні, і багато інших речей. Ми маємо космічні кораблі і всякі вселенні „символи“ на наших рушниках і на наших писанках. Ми забули звідкіля ці символи прийшли? Ми не знаємо наскільки древньою є наша мова. Та що цікаво, коли ми поступово відкриваємо те, що було загублено віками, нас це не дивує... ми завжди знали це в наших серцях.
Ми завжди вільні, тому що ми незалежні, власні всередині. Дехто зве нас „упертими“ або „себелюбами“. Та ми ніколи не думаємо так за себе. Тому що ми знаємо, що це іде від тисячолітнього досвіду нашого життя. Тільки в прошлому столітті, нас заморили голодом більше 7 міліонів в 1933 році, а потім убили близько 10 міліонів дванадцять років пізніше. Ми не кричали „Допоможіть!“ Ми ніколи не просимо допомоги. Ми знаємо що ніхто нам не допоможе. Нам не потрібна допомога. Тільки залиште нас в покої! Це все, що ми просимо. Дуже багато народів дуже довго хотіли знищити нас, забрати нашу свободу, нашу землю, наші душі. Але ми все ще є тут, після 7500 років, стоїмо „упертими себелюбами“.
Це тільки маленька „плямка“ в книзі розуміння „Українського способу життя“. Більше написано на моїй сторінці
.
