Red Patriot

Це перший із низки томів серії “Світи Ієро”. Всього їх сім. Під наший ніж потрапило два (“Подорож Ієро” та “Ієро пам’ятають” – написані властиво автором) – котрі ми препаруватимо, обережно, як першу, котру ще шкода – жабку. Ріжем обгортку і гортаєм перші сторінки - типова «петрівська» фантастика, якщо Вам п’ятнадцять і мрії про інше життя зафарбовані, як видається лише Вам, високим ступенем вірогідності.

Читати далі »

Роман Роздольський
Пропоновані нижче спогади відносяться до часів обидвох великих світових війн нашого століття, і обидва були написані в 1950-х роках, коли автор - визначний соціяльний історик Галичини і дослідник марксизму, Роман Роздольський (1898-1967) - перебував уже на еміграції в Детройті.
Перший спогад, “До історії…,” появився друком анонімно у газеті Вперед, Мюнхен, 1951, ч. 3-4. Коло газети Вперед (1949-59) гуртувалися найбільш поступові публіцисти з-посеред свіжоприбулої еміграції з України - Всеволод Голубничий (1928-77), Борис Левицький (1915-84), Іван Майстренко (І899-84) і інші. Хоча до ближчої співпраці між Роздольським і “впередівцями” не дійшло, вони підтримували приятельські відносини. По смерті Роздольського Левицький написав теплий спомин-некролог про нього (Сучасність, травень 1968).
 

Читати далі »

Осип Дяків-Горновий

Для адептів червоно-чорних знамен, Горновий – один із багатьох віддавших життя за волю Батьківщини. Хто “не в курсі”, нагадаємо – 28 листопада 1950 року він застрелився, як того вимагав чин і, властиво, повстанський звичай - остання куля для себе – в оточеному кадебістами бункері.
“Нові ліві” з “Української Лівиці” цілком переконливо вказують на соціалістичний вектор йогонових писань.
Для українофобів Горновий – “отпєтий душегуб-бандєравец”.
Користуючи з європейської термінології займана ним ніша є українським аналогом Консервативної революції зліва.
Член Проводу ОУН (б) і заступник голови УГВР Горновий керував, пропагував, стріляв і писав. В мережі його обмаль, як і вказівок на майже марксистський та ідейно-антифашистський (а як інакше назвати боротьбу проти окупації?) характер його життєвого шляху.
Чи не тому, вже сьогодні послідовники Бандери шанують ще донедавна цілком ліві ЕТА та ІРА?

Читати далі »

Петро Полтава

Згідно однієї з легенд Полтава застрелився в оточеному карателями бункері, разом із Дяківим-Горновим, між іншим.
Один з найбільш блискучих оунівських теоретиків Полтава-Федун сторонився популярної у передвоєнні часи донцовщини. Про це, перш за все свідчать антибуржуазні і антиколоніальні рецепти, ознайомитися з котрим зможуть часто некомпліментарні псевдоліві елементи: жадних русофобій, антисемітизма і фашизма.
Разом із тим слід відзначити пропаговану нами концепцію, в основі котрої лежить заперечення притаманної імперіалістичному і колоніальному дискурсу підміни понять: заслуги героїв Визвольних змагань заперечують лише реакційні й українофобні, а відтак і дійсно фашистські кола.
Саме тому і ОУН і УПА (як, властиво більшість сучасних нам національних партизанів) є передусім антифашистськими символами, чи принаймні, повинні такими стати, першим кроком до чого має бути їх легалізація у  статусі учасників ВВВ, позаяк задекларовані ними «анти» - колоніалізм, імперіалізм, капіталізм, фашизм і більшовизм, апеляція до трудових мас та ідеї безкласового суспільства і боротьба на кілька фронтів, органічніші по відношенню до пропаганди гуманістичних цінностей, ніж притаманний візаві набір: шовінізм і самодержавство, державний капіталізм («госкап»), «червоний фашизм», українофобія, експлуатація робочого класу і колаборанство на користь метрополії.
Сунучи акценти в бік м’ясорубки історичного катарсису, питаємо голосно і часто: хто тут “фашист”?
Відповідь: неукраїнські колоністи в кількох поколіннях і асимільована ними зараз колаборуюча 5-а “колона”, представники котрої переконують як не визначившихся так і вже зрослих на українофобії у підставовості антибандерівських (тут просто українських) положень.
Але ми знаємо, що це не так, тоді як “фашизм сьогодні” – це практикований окупантами українофобний піар, мета котрого – закріплення власного, в минулому незаперечного культурного статуса.

Читати далі »

Йо сип Позичанюк
 

Разом із Горновим, Левицьким, Майстренком, Полтавою, Багряним, Мітрингою, частково Боровцем, тов. Позичанюк належить до неоднорідної лівої оунівської стихії. Подейкують про його соціал-демократичні переконання, відтінок котрих на разі не грає жодної ролі. Не останній, як, властиво і більшість з перелічених вище імен, в ОУН і УПА, Позичанюк розвиває характерні для більшості справжніх лівих гасла: «Свобода, рівність, солідарність», значення котрих спотворені рядженими в «антифашистські» маски україножерами, з числа галасувавших під імперськими триколорами на альтернативному до УПА, марші.

Завдання, що його ми покладаємо на терези історичної правди складне з огляду на відсутність великої кількості повноцінних матеріалів. Його сенс у пропаганді лівих націоналістичних візій, з народництва і до сьогодні, а мета – вирівняти хребет нав’ язаному комуно-нацистами імперському дискурсу, згідно котрого “кожен свідомий українець (не залежно від переконань) – нацист.
Наша відповідь – “в своїй хаті своя правда й сила”.
Годі спотворювати образи героїв Визвольних змагань – “культурний фашизм” не пройде!
 
тов. Мазепа
  Читати далі »

  Марлен Инсаров
 
Закончить рассказ о диссидентских группах украинского национализма военной эпохи следует загадкой НВРО ( Народно – визвольна революц i йна орган i зац i я – Народно – освободительная революционная организация).

Читати далі »

  Марлен Инсаров

В цієї книги висока місія – перевернути усталені в суспільстві погляди, на природу Української повстанської армії, передусім. Допивши її до кінця, спраглий важко дихає і тремтить від всеохопного ідеологічного збудження, в порівнянні з котрим «секс, пиво і рок-н-рол», заледве «базові потреби» (А.де Бенуа). Автор заслуговує, як мінімум,  на Шевченківську премію, його постать – на монумент, а твір – на безсмертя у вигляді шкільного або інститутського курсу. В ній досить спірних моментів, частина котрих, як властиво і постановка питання призведуть до тотального остракізму, одночасно з боку традиційних націоналістів і їхніх опонентів. Менше з тим, на разі можна, варто і слід кричати про народження нового історичного дискурсу, продуктивність котрого своє ще покаже, позаяк опирається на невідомий сталінським ортодоксам ДІЙСНО марксистський діалектичний аналіз, так і на згинувшу у вогні тоталітарних зачисток українську комуністичну візію…

Читати далі »

Автор невідомий
 
На початку  листопада 1984  р.  помер великий друг нашого журналу,  відомий  науковець  Борис  Левицький.
 
Борис  Левицький  народився  1915  р.  у  Відні,  син  гімназійного професора.  Закінчив  народню  і  середню  школу  в  Бережанах.  На Львівському  університеті  студіював  філософію  і педагогію.  Він пробивався  при  кінці  1930-х  років  як  студентський  діяч  націоналістичного  напрямку.  Тісно  зв’язаний  з  лівим  крилом  націоналістичного руху,  очолюваним  Іваном  Мітрінґою  (1909-43),  Левицький  редагував орган  цього  крила  Нове  село   (1936-39)  у  Львові.  Після  вибуху німецько-польської  війни в вересні 1939 р.,  переїхав  зі своєю дружиною  до  Кракова.  У  1940  р.  НКВД  арештувало  його  батька  і вивезено  його  до  Москви,  де  він  у  1941  р.  помер.  Його  матір  враз  з хворим  братом  Мироном  вивезено  в  1940  р.  до  Казахстану,  де  вони померли.  Під  час  Другої  світової  війни,  він  був  член-засновник  і  член ЦК  Української  народньо-демократичної партії (1942-45).  На  еміграції він  був  член-засновник  Української  революційно-демократичної  партії  і співредактором  поступової  газети  Вперед  (1949-59)  у  Мюнхені.  Він став  референтом  Німецької  соціял-демократичної  партії  для  справ СРСР  (1952)   і  науковим   співробітником  “Forschungsdienst Оsteuropa”  у Дюссельдорфі.  За допомогою  останнього  інституту  йому  вдалося розбудувати  своє  власне  дослідче  бюро  з  архівом  про  персоналію  в Радянському  Союзі  (біля  60,000  картотек  в  1973  р.)  та  про  інституції (понад  10,000  картотек).  Читати далі »

МЛ «Бриколяж»

Наступне інтерв’ю рясніє перлами на кшталт «комуніст не обов’язково інтернаціоналіст, а націоналіст — реакціонер». Це збігається з нашими дефініціями цих (і частини інших) ідеологічних понять, тому відповіді тов. Ацетона на нашому операційному столі — читайте і препаруйте. Наркоз — згода автора і 5 сторінок його текста; медсестра — правда, для кожного своя і, у підсумку — українська; результат — повне або, принаймні, часткове одужання гуманітарно хворого суб’єкта. Читати далі »

Ян МакКіні

Де в межах наявного політичного спектру правих та лівих можна знайти філософію расового націоналізму? Для правих — від Раша Лімбафа до Спілки Джона Бьорча, — расовий націоналізм (РН) є соціалістичним, колективістським, лівацьким, похідною марксизму. Для марксистів та лібералів РН — фашистський, ультраправий або й інструмент корпоративних інтересів. Чи хоч один із цих поглядів вірний? Ажніяк. Читати далі »