Bricolage NL  
 

“Грозовые ворота”: Кавказ-Карпати (очевидність колоніальних аналогій всує)

Додано 11 травня 2006 р., Mazepa

Red Patriot

В Росії знімають про бандюків (варіант: зеків) і “доблєсних рускіх воінов”. В обох випадках прослідковується спільний леймотив – ліпше пограбувати і принизити; “задавити базаром” або колонізувати. І те й інше подається у вигляді апріорної чесноти – ми не грабуємо, оскільки ви добровільно ділитесь нажитим; ми не завойовували, вони самі перейшли у підданство (в кращому випадку – “Кавказ політ руской кров’ю” – але звольте, до чого тут патріотизм, чий пізнавальний потенціал забороняє користувати з нього, перш за все по відношенню до неетнічних земель. Соррі, тупий хохлик забувся, що москалі завше мешкали у всіх без винятку республіках бувшого Союзу, а від того мають рівні з місцевими права, будучи автохтонами за самовизначенням: у Прибалтиці (“Западная Русь”), “Україні (“Малоросія”), Казахстані (“Южний Сібірь”) тощо).
Читати далі »

Преса укапістів за часів Директорії

Додано 11 травня 2006 р., Mazepa

О. Мукомела

Відмічу зразу - “Бриколяж” не історичний ресурс. Разом із тим маємо невелику, цілком дозвільну слабкість - українську ліву традицію (тут ходить про Українську Комуністичну партію), незрима роль котрої, в інших формах і назвах зростатиме з кожним новим буржуазним урядом.
Тому навіть дещиця, навіяних червоним кольором ідей, завтра переросте у нездійснений століття тому, чин, націонал-комуністичний, есерівський або анархо-платформістський. Спочатку український.
Є традиція, ніша, суспільний запит, немає комуністів. Відсутні ліві. Властиво українські.
Читати далі »

Базар / “Пентакль”

Додано 11 травня 2006 р., Mazepa

Автор невідомий
 

Ми звикли до того, що весь час чогось хочемо, й лише інколи його купуємо. В лефтистській літературі подібний стан визначають багатьма непристойними словосполученнями: “суспільство споживання” («принцип качки»: «зарплата», перепрошую – «унітаз»), “одновимірна людина” (Маркузе), “рото-дупа” (Пєлєвін) тощо. 
  В “Базарі” все інакше. В якомусь сенсі оповідання тягне на маніфест, погано завуальований і добре прописаний антиконсьюмерний  художній заклик – подумати про зворотню сторону діалектичної медалі: а що, якщо дійсно, з кожною придбаною шмоткою ми продаємо частину себе, звертаючись до непотрібних у повноцінному житті гіпертрофованих побутових очікувань? 
  Читати далі »

Два спогади

Додано 3 травня 2006 р., Mazepa

Роман Роздольський
Пропоновані нижче спогади відносяться до часів обидвох великих світових війн нашого століття, і обидва були написані в 1950-х роках, коли автор - визначний соціяльний історик Галичини і дослідник марксизму, Роман Роздольський (1898-1967) - перебував уже на еміграції в Детройті.
Перший спогад, “До історії…,” появився друком анонімно у газеті Вперед, Мюнхен, 1951, ч. 3-4. Коло газети Вперед (1949-59) гуртувалися найбільш поступові публіцисти з-посеред свіжоприбулої еміграції з України - Всеволод Голубничий (1928-77), Борис Левицький (1915-84), Іван Майстренко (І899-84) і інші. Хоча до ближчої співпраці між Роздольським і “впередівцями” не дійшло, вони підтримували приятельські відносини. По смерті Роздольського Левицький написав теплий спомин-некролог про нього (Сучасність, травень 1968).
 

Читати далі »

Вклад ОУН у справу творення і розбудови УПА

Додано 3 травня 2006 р., Mazepa

Осип Дяків-Горновий

Для адептів червоно-чорних знамен, Горновий – один із багатьох віддавших життя за волю Батьківщини. Хто “не в курсі”, нагадаємо – 28 листопада 1950 року він застрелився, як того вимагав чин і, властиво, повстанський звичай - остання куля для себе – в оточеному кадебістами бункері.
“Нові ліві” з “Української Лівиці” цілком переконливо вказують на соціалістичний вектор йогонових писань.
Для українофобів Горновий – “отпєтий душегуб-бандєравец”.
Користуючи з європейської термінології займана ним ніша є українським аналогом Консервативної революції зліва.
Член Проводу ОУН (б) і заступник голови УГВР Горновий керував, пропагував, стріляв і писав. В мережі його обмаль, як і вказівок на майже марксистський та ідейно-антифашистський (а як інакше назвати боротьбу проти окупації?) характер його життєвого шляху.
Чи не тому, вже сьогодні послідовники Бандери шанують ще донедавна цілком ліві ЕТА та ІРА?

Читати далі »

Кто такие бандеровцы и за что они борются (рос.)

Додано 3 травня 2006 р., Mazepa

Петро Полтава

Згідно однієї з легенд Полтава застрелився в оточеному карателями бункері, разом із Дяківим-Горновим, між іншим.
Один з найбільш блискучих оунівських теоретиків Полтава-Федун сторонився популярної у передвоєнні часи донцовщини. Про це, перш за все свідчать антибуржуазні і антиколоніальні рецепти, ознайомитися з котрим зможуть часто некомпліментарні псевдоліві елементи: жадних русофобій, антисемітизма і фашизма.
Разом із тим слід відзначити пропаговану нами концепцію, в основі котрої лежить заперечення притаманної імперіалістичному і колоніальному дискурсу підміни понять: заслуги героїв Визвольних змагань заперечують лише реакційні й українофобні, а відтак і дійсно фашистські кола.
Саме тому і ОУН і УПА (як, властиво більшість сучасних нам національних партизанів) є передусім антифашистськими символами, чи принаймні, повинні такими стати, першим кроком до чого має бути їх легалізація у  статусі учасників ВВВ, позаяк задекларовані ними «анти» - колоніалізм, імперіалізм, капіталізм, фашизм і більшовизм, апеляція до трудових мас та ідеї безкласового суспільства і боротьба на кілька фронтів, органічніші по відношенню до пропаганди гуманістичних цінностей, ніж притаманний візаві набір: шовінізм і самодержавство, державний капіталізм («госкап»), «червоний фашизм», українофобія, експлуатація робочого класу і колаборанство на користь метрополії.
Сунучи акценти в бік м’ясорубки історичного катарсису, питаємо голосно і часто: хто тут “фашист”?
Відповідь: неукраїнські колоністи в кількох поколіннях і асимільована ними зараз колаборуюча 5-а “колона”, представники котрої переконують як не визначившихся так і вже зрослих на українофобії у підставовості антибандерівських (тут просто українських) положень.
Але ми знаємо, що це не так, тоді як “фашизм сьогодні” – це практикований окупантами українофобний піар, мета котрого – закріплення власного, в минулому незаперечного культурного статуса.

Читати далі »

Ставлення УПА до російського народу (з статті “До питань боротьби за УССД”)

Додано 20 квітня 2006 р., Mazepa

Йо сип Позичанюк
 

Разом із Горновим, Левицьким, Майстренком, Полтавою, Багряним, Мітрингою, частково Боровцем, тов. Позичанюк належить до неоднорідної лівої оунівської стихії. Подейкують про його соціал-демократичні переконання, відтінок котрих на разі не грає жодної ролі. Не останній, як, властиво і більшість з перелічених вище імен, в ОУН і УПА, Позичанюк розвиває характерні для більшості справжніх лівих гасла: «Свобода, рівність, солідарність», значення котрих спотворені рядженими в «антифашистські» маски україножерами, з числа галасувавших під імперськими триколорами на альтернативному до УПА, марші.

Завдання, що його ми покладаємо на терези історичної правди складне з огляду на відсутність великої кількості повноцінних матеріалів. Його сенс у пропаганді лівих націоналістичних візій, з народництва і до сьогодні, а мета – вирівняти хребет нав’ язаному комуно-нацистами імперському дискурсу, згідно котрого “кожен свідомий українець (не залежно від переконань) – нацист.
Наша відповідь – “в своїй хаті своя правда й сила”.
Годі спотворювати образи героїв Визвольних змагань – “культурний фашизм” не пройде!
 
тов. Мазепа
  Читати далі »

«Мы, украинские революционеры и повстанцы…» (Западноукраинская буржуазная революция 1940-х годов). Часть 2 (рос.)

Додано 14 квітня 2006 р., Mazepa

  Марлен Инсаров
 
Закончить рассказ о диссидентских группах украинского национализма военной эпохи следует загадкой НВРО ( Народно – визвольна революц i йна орган i зац i я – Народно – освободительная революционная организация).

Читати далі »

«Мы, украинские революционеры и повстанцы…» (Западноукраинская буржуазная революция 1940-х годов). Часть 1 (рос.)

Додано 13 квітня 2006 р., Mazepa

  Марлен Инсаров

В цієї книги висока місія – перевернути усталені в суспільстві погляди, на природу Української повстанської армії, передусім. Допивши її до кінця, спраглий важко дихає і тремтить від всеохопного ідеологічного збудження, в порівнянні з котрим «секс, пиво і рок-н-рол», заледве «базові потреби» (А.де Бенуа). Автор заслуговує, як мінімум,  на Шевченківську премію, його постать – на монумент, а твір – на безсмертя у вигляді шкільного або інститутського курсу. В ній досить спірних моментів, частина котрих, як властиво і постановка питання призведуть до тотального остракізму, одночасно з боку традиційних націоналістів і їхніх опонентів. Менше з тим, на разі можна, варто і слід кричати про народження нового історичного дискурсу, продуктивність котрого своє ще покаже, позаяк опирається на невідомий сталінським ортодоксам ДІЙСНО марксистський діалектичний аналіз, так і на згинувшу у вогні тоталітарних зачисток українську комуністичну візію…

Читати далі »

Борис Левицький. Біографія (1915-1984)

Додано 12 квітня 2006 р., Mazepa

Автор невідомий
 
На початку  листопада 1984  р.  помер великий друг нашого журналу,  відомий  науковець  Борис  Левицький.

 
Борис  Левицький  народився  1915  р.  у  Відні,  син  гімназійного професора.  Закінчив  народню  і  середню  школу  в  Бережанах.  На Львівському  університеті  студіював  філософію  і педагогію.  Він пробивався  при  кінці  1930-х  років  як  студентський  діяч  націоналістичного  напрямку.  Тісно  зв’язаний  з  лівим  крилом  націоналістичного руху,  очолюваним  Іваном  Мітрінґою  (1909-43),  Левицький  редагував орган  цього  крила  Нове  село   (1936-39)  у  Львові.  Після  вибуху німецько-польської  війни в вересні 1939 р.,  переїхав  зі своєю дружиною  до  Кракова.  У  1940  р.  НКВД  арештувало  його  батька  і вивезено  його  до  Москви,  де  він  у  1941  р.  помер.  Його  матір  враз  з хворим  братом  Мироном  вивезено  в  1940  р.  до  Казахстану,  де  вони померли.  Під  час  Другої  світової  війни,  він  був  член-засновник  і  член ЦК  Української  народньо-демократичної партії (1942-45).  На  еміграції він  був  член-засновник  Української  революційно-демократичної  партії  і співредактором  поступової  газети  Вперед  (1949-59)  у  Мюнхені.  Він став  референтом  Німецької  соціял-демократичної  партії  для  справ СРСР  (1952)   і  науковим   співробітником  “Forschungsdienst Оsteuropa”  у Дюссельдорфі.  За допомогою  останнього  інституту  йому  вдалося розбудувати  своє  власне  дослідче  бюро  з  архівом  про  персоналію  в Радянському  Союзі  (біля  60,000  картотек  в  1973  р.)  та  про  інституції (понад  10,000  картотек).  Читати далі »