Bricolage NL  
 

Ставлення УПА до російського народу (з статті “До питань боротьби за УССД”)

Йо сип Позичанюк
 

Разом із Горновим, Левицьким, Майстренком, Полтавою, Багряним, Мітрингою, частково Боровцем, тов. Позичанюк належить до неоднорідної лівої оунівської стихії. Подейкують про його соціал-демократичні переконання, відтінок котрих на разі не грає жодної ролі. Не останній, як, властиво і більшість з перелічених вище імен, в ОУН і УПА, Позичанюк розвиває характерні для більшості справжніх лівих гасла: «Свобода, рівність, солідарність», значення котрих спотворені рядженими в «антифашистські» маски україножерами, з числа галасувавших під імперськими триколорами на альтернативному до УПА, марші.

Завдання, що його ми покладаємо на терези історичної правди складне з огляду на відсутність великої кількості повноцінних матеріалів. Його сенс у пропаганді лівих націоналістичних візій, з народництва і до сьогодні, а мета – вирівняти хребет нав’ язаному комуно-нацистами імперському дискурсу, згідно котрого “кожен свідомий українець (не залежно від переконань) – нацист.
Наша відповідь – “в своїй хаті своя правда й сила”.
Годі спотворювати образи героїв Визвольних змагань – “культурний фашизм” не пройде!
 
тов. Мазепа
  More...
***
 
Виходячи з тверезої оцінки всього комплексу передумов і співвідношення сил, перш за все мусимо для себе (і не тільки для себе) визначити, яка ж тепер мусить бути основна напрямна нашої політики… Чи ми й далі йдемо по вузькій лінії розпалювання національного українсько-російського й українсько-польського антагонізму й діємо, як сила суто націоналістичного й вузько льокального характеру, не зважаючи на гасло про “народи сходу”, а чи ставимо питання в площині боротьби “всесоюзного” значення під ідеологічно-політичним оглядом, у площину орієнтації й підтримуваня революції соціяльно-політичної в цілім СРСР, і насамперед в Росії, базуючись на всіх існуючих передумовах до того…
Більшовики нас били і б’ють у всесоюзному маштабі, і насамперед своєю ідеологією. Ми мусимо їхню ідеологію й їхні методи обернути проти них самих і то у всесоюзному маштабі.., використовуючи всі його такі рясні протиріччя та розбіжності й мобілізувати найширші маси, насамперед російські проти нього його ж методами, оскільки він мобілізує їх увесь час проти нас… Мені можуть сказати, що більшовизм сам сів на націоналістичного коника. Так, але це якраз показник його слабости та ідеологічно-політичного банкруцтва в масах, і насамперед у російських. Саме цей коник і скине його (мусить скинути), бо більшовизм сам створив для цього передумови… у народі… Ми протиставимо йому не “зоологічний” націоналізм, за який вони привчили маси ненавидіти нас, і не інтернаціоналізм, що його маси ненавидять після всієї більшовицької практики, а поступову ідею національної співпраці, миру й єдности на принципі волі, незалежности та дружби народів, як рівний з рівним. (Підкреслення за оригіналом - П. Б.) Ми більшовицьку палку, якою вони нас лупили як представників “націонал-фашизму”, повертаємо проти них же як організаторів потворного націонал-фашизму, сівачів міжнаціональної ворожнечі, і то не в інтересах російського народу, а в інтересах правлячої плутократичної інтернаціональної кліки, нової кляси узурпаторів, що діє за принципом “розділяй і пануй”… Ми ставимо питання… не під гаслом національної ворожнечі, а національної єдности в боротьбі з режимом загальної павперизації, соціяльної нерівности, жорстокої експлуатації, визиску, безправ’я, приречености на жертву в інтересах партійної верхівки (партократії - П.Б.) і т.д. Всюди акцент на російському народі як однаково використовуваним і фактично безправним. Коротко, ми мусимо внести рішучі корективи в магістральну лінію української політики й чину… і згідно з цим поставити, як кажуть, “ребром” ряд питань і вголос відповісти на них.

1. А втім, з ким ми боремося, з більшовизмом чи з одвічним північним ворогом, “московським народом”, “москалями”, “лапотниками”, “московським імперіялізмом” і т.д.?

2. За що ми боремося насамперед? Чи зразу ж з місця в галоп за вимріяну проблематичну українську імперію від Хусту до Казахстану, чи перше за розвал СРСР, за повалення більшовизму, за розвал більшовицької імперії, а тоді вже за конкретну українську державу в максимально можливих межах, умовлених конкретними можливостями, ситуацією, у специфічних витворе-них складних умовах та передумовах. Чи орієнтуємося на ближчі дні чи починаємо з далекого майбутнього, чи орієнтуємося спершу на синицю в руках чи на журавля в небі?..
3. Як ми боремося? Чи сподіватись нам на зовнішнє втручання і тільки на зовнішнє, як це майже всі наставлені серед українських провідних кіл, без чого, мовляв, українська держава не постане. Чи сподіємося на те, що “Схід видасть належні сили і провід” і започаткує, мовляв, і вивершить і т.д., як багато хто любить заколисуватися. Чи, нарешті, ставши на шлях самостійного широко закроєного чину (в стратегічно-політичному розумінні), не сподіватись нам на зовнішнє втручання й не узалежнювати долю української держави від нього.
4. З ким ми спілкуємося? З ким пліч-о-пліч боремося? Чи з усіми поневоленими народами проти російського народу, московської культури, російської агресії і т.д.? Тобто - противоставимося російському народові чи, навпаки, втягаємо його (і насамперед його) в єдиний фронт проти більшовизму, як політичної й соціяльної системи, тотального режиму, що його російський народ ненавидів і ненавидить у такій же мірі, як і інші народи; втягаємо, пам’ятаючи, що від того, в якій позиції до більшовизму стоятиме російський народ, залежить бути чи не бути українській державі.
Парадоксально, але так.
Ось так стоять питання і ми мусимо на них ясно і рішуче відповісти.
Ад. 1. Ми сьогодні боремося не з “одвічним північним ворогом”, “москалями”, “лапотниками” тощо (весь цей дешевий патріотичний мотлох треба вже рішуче викинути з ужитку в пропаганді й узагалі з політичної термінології, познімавши всі акценти з власного войовничого націоналізму, бо не націоналістичний галас нам потрібний, а націоналістична мета, в ім’я якої ми йдемо на все). Ми боремося не з російським народом, а з більшовизмом. Ми хочемо завалити не Росію як символ російського патріотизму, не Москву (нагадуючи москалям усі історичні кривди - знайшли для того час! - а особливо більшовицькі кривди, перекладаючи відповідальність на весь російський народ) і не московську російську культуру, але тотальний більшовицький режим, більшовицьку (антинародню й антиросійську) культуру, червоний Кремль як організатора й керівника грандіозної тотальної імперіялістичної машини, в поваленні якої ми зацікавлені.
Імперію, бо організував і тримає не російський народ і не російська культура, але більшовизм і його доктрина, більшовицька (до речі, інтернаціональна за складом) партія, режим, ідеологія (інтернаціональна), державний тотальний апарат (інтернаціональний, без чого та імперія не існувала б)…
Ад 2. Ми боротьбу ведемо не в вузьких суто українських націоналістичних рамках, а в імені єдиного народного фронту України і єдиного фронту поневолених народів, даємо їй якнайширший ідеополітичний розгін, пам’ятаючи, що “інтернаціоналістичний” більшовизм протистоїть українському націоналізмові не на вузько українському полі, а в маштабі всесоюзному, світовому, поборюючи всякий найменший прояв цього, як і всякого іншого націоналізму. Ми будемо протиставити більшовизмові гасла соціяльного й політичного переустрою… - гасла соціяльної, політичної й національної революції і то в самій основі СРСР - в Росії насамперед… Ми боремося за конкретну українську незалежну демократичну державу…, і за російську, і за демократичні держави інших народів старого і нового СРСР. Гасло “воля народам, воля людині” мусить стосуватися і росіян. На цім мусить стояти спеціяльний акцент…
Ад 3. Ми боротьбу з більшовизмом не узалежнюємо від зовнішнього втручання. Ми тримаємо свій курс… і при зовнішньому втручанні, і без нього… Зовнішнього втручання може й не бути…, то все таки СРСР розпадеться, бо мусить розпастися. І УССД постане, бо мусить постати… І не тому, що нам так хочеться, а тому, що це буде логічним вислідом усіх подій суспільно-політичного розвитку й революційної боротьби на сході… А якже з таким цікавим фактом, як розпад одної (куди сильнішої під кожним оглядом ніж більшовицька) імперії в 1917 році. І то розпаду цілком без втручання зовнішнього, що її розвалювало б, а навпаки - при втручанні, що хотіло її врятувати від розвалу. Як з тим фактом?
Отже ми ні в якому разі боротьбу за УССД не узалежнюємо… від зовнішнього втручання… Тим більше, що є підстави сподіватися, що англійське втручання дасть для УССД не більше, як дало німецьке. А то ще й може бути й так, що коли це втручання діятиме в розріз з інтересами російського, східньо-українського та інших народів (коли не зуміє роз’єднати народ і партію, для чого самого збройного втручання мало), то воно дасть зворотні наслідки в боротьбі з більшовизмом, як німецьке втручання, або втручання тих самих альянтів у 1917-20 роках у боротьбі з більшовизмом…
Виключну ролю в розпаді імперії Романових відіграв російський народ. Він не тільки розвалив імперію…, але й стер на порох свій “вітчизняний'’, тобто - російський ультра-націоналізм денікіних, колчаків, юденічів, каппелів, вранґелів і т.д., і т.д… Корінь цього криється в низці поважних причин і у власти-востях того народу, якого ми не знаємо й не хочемо знати, але мусимо знати, бо мусимо скористуватися з властивостей і нахилів того народу, від постави якого залежатиме доля більшовизму… Робимо акцент на тім, що більшовизм завдячує свій вихід на історичну арену цим властивостям, цього народу насамперед. їм же він завдячуватиме й свою смерть так, як імперія Романових…
Якщо буде вестись боротьба ззовні проти російського народу, ототожнюючи його з більшовизмом…, ніяке зовнішнє втручання не повалить більшовизму. Бо цей народ - то каркас, на якому тримається цілий СРСР. І навпаки. Стане російський народ разом з іншими народами проти більшовизму… - то ніщо, навіть ніяке зовнішне втручання його не врятує, як не врятувало імперії Романових…
Ад 4. Ми боремося рука об руку з російським народом проти більшовизму. Ми прагнемо цього… І то з російським народом насамперед. В цьому наша тактична задача і в цьому запорука нашого успіху. Нам немає ніякого діла до політичних обивателів, гурра-патріотів, що “будують Україну” непримиренними мріями, стоячи догори ногами. Так само, як немає нам діла до того, як після деструкції росіяни будуть будувати свою національну Росію і яка вона буде… Ми не збираємося з москалями дітей христити. Але ми не збираємося христити дітей з власними політичними “недоростками”.
Зло, загроза нашому існуванню, сила нашого “північного ворога” сьогодні криється в більшовизмі, в його державно-політичному апараті, а не в російському народі. В ідеології більшовизму, в організації, в апараті управління й поневолення - ось тут корінь нашого лиха, бо той більшовизм піддержують не тільки росіяни, а й мільйони українців, учора з ідейности, нині з інертности, не маючи чогось ліпшого й вірогіднішого…, а не в російському народі. І це треба тямити. В російському ж народі, навпаки, криються поважні або й вирішальні передумови до розвалу того більшовизму…
Тож… чи розумно нам сьогодні підіймати питання національного антагонізму між російським і українським народами… Лишаємо це Донцову розмахувати паперовим мечем… Боротьба за УССД складається з двох етапів. Перший з них - розвал більшовицької імперії. Це початок. Тільки дурень починає справу з кінця. Робити й думати інакше - це значить бути, не скажемо ослами, а прямими ворогами української справи…
Багато наших гурра-патріотів саме така постановка питання щодо співдії з російським народом кине в сказ, викличе страшенне обурення й закиди авторові в більшовизмі і ще чорт зна в чім. Ми не полемізуємо з політобивателями. Взагалі тут нема чого полемізувати.
 
джерело: http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/pozychaniuk-1.htm
 

Залишити коментар

   
 




http://canadianpharmacytopstore.com