Карівець Ігор  
 
Глибинна екологія виступає проти хижацького споживання, яке спустошує не лише землю, але й внутрішній світ людини. Нескінченне задоволення своїх матеріальних потреб і цілковите нехтування самопізнанням, духовним зростанням – це ознака людини-споживача, людини-пожирача, людини-вампіра, котра висмоктує усі життєві сили з інших людей та природи, бо використовує їх як засіб для задоволення власних потреб.
Вульгарний матеріалізм проник  у так звані “духовні інститути” – релігійні організації, які стають джерелом матеріального збагачення тих, хто їх очолює та наближених до них.
Кого можна назвати доброю людиною без лапок? Шляхетна, здорова фізично і духовно розвинута людина, якій сприяє доля, а доля – це частина (счастье, щастя), яку надає людині Бог (Вище Добро). Тому у первісні часи, в часи арійців, добрих людей наділяли божественними якостями.
 

Критика – це судження з метою виявлення недоліків (будь-чого чи будь-кого). А хто сьогодні без недоліків? Слово недоліки походять від слова не-доля. Недоліки виникають внаслідок відхилення від долі. Отже, недоліки притаманні не-добрим людям, бо добра людина не відхиляється від долі, від того, чим наділив її Бог. Недоліки, які є в людині засвідчують те, що Вище Добро не сприяє такій людині і вона сама винна у цьому, бо не прислухається до самої себе, а голосом, до якого треба прислухатися, є голос совісті (голос совісті – це голос божественного початку в людині, який відвертає її від недолі і схиляє до долі). Тому добра  людина не жаліється на долю, бо це було б богохульством! Шляхетна людина добра, бо ніколи не нарікає на Бога і на інших людей.
 
Повернення до шанування природи, яка складається з чотирьох стихій (вогню, води, повітря, землі), можливе тоді, коли людина відновить у собі і для себе значення/сенс поняття Світової Душі/ Anima Mundi . І не лише відновить його та віднайде, а переживатиме природу як живу істоту, як одушевлену істоту. Для цивілізованої людини природа стала об ’ єктом споживання. Але, знищуючи природу, людина знищує себе. Проте, цей факт не очевидний для цивілізованої людини. Треба ставити під сумнів розумність цивілізованої людини. Розумність схоплює факти, а факти є наступні: все одушевлене, все наділене душею: гори, ліси, діброви, річки, джерела, потічки, трава, гаї, небо і так далі. Нічого немає не-живого. Все живе. Тому живе перебуває у спілкуванні з людиною. Давні люди спілкувалися з природою, тому що були розумними і свідомими того, що природа – це єдина тканина, в яку вплетені і вони самі. Анімізм, тотемізм, магія, фетишизм – всі ці дорелігійні практики, як назвали їх західноєвропейські етнологи та релігієзнавці – збагачували людину у тому сенсі, що надавали їй можливість насправді відчувати одночасно себе дитям природи та дитям Бога. Духи природи, душі предків, Боги і люди перебували у постійному спілкуванні та взаємодії, тому світ не був одноманітним та одновимірним. Первісна людина була свідомою, бо вони знали те, що знали душі предків, духи природи та Боги. Оце спільне знання робило їх свідомими того, що видимий  і невидимий світи взаємопроникають одне в одного.
 
Існують певні духовні практики, які можуть повернути цивілізованій людині це почуття єдності з Богами, природою, душами предків та духами природи. Але у цьому не допоможе жодна пропаганда політичних партій, які називають себе “зеленими”, жодні екологічні рухи. Все це риторика та словоблуддя. Лище відродження шляхетної/доброї людини, котра вірить у свою долю, котра здійснить у собі поєднання природного і божественного початків, змінить ситуацію на краще. Екологічні партії та рухи десакралізовані. Вони не несуть у собі того священного значення природи, яке ми знаходимо у первісних людей. Сама людина повинна побачити факт того, що вона є цілісністю природного і божественного. Поєднавши в  собі природне і божественне, вона зрозуміє, що і світ – єдність природного та божественного, тобто, що мікрокосм = макрокосму. Цивілізована людина настільки розвинула фальшиве Я, котре безсовісне, що втратила свідомість того, що є частиною Єдиного Цілого. Фальшиве Я створює ілюзію того, що воно само є тим “єдиним цілим”. Ця ілюзія породжує іншу ілюзію, а саме, що природа, інші люди, повинні служити фальшивому Я (“єдиному цілому”). Коли один ідол помирає (“Бог помер”, скаже Ніцше), тоді фальшиве Я стало новим ідолом. Треба сказати, що сучасна людина не усвідомлює присутність божественного у світі, в природі. Тому світ та природа стали для неї об ’ єктом хижацької експлуатації та винищення, бо десакралізувалися. Все це навіює сум, бо ситуація не змінюється. Фальшиве Я сучасної  людини є господарем на Землі, яке глухе та сліпе до значень божественного навколо нього. Воно засліплене “волею до влади” (Ніцше) і чує, і бачить лише себе. Для того, щоб сучасна людина усвідомила божественність самої себе та природи, необхідна смерть фальшивого Я. Кожен повинен стати вбивцею фальшивого Я. Без цього ритуального вбивства неможливе відновлення зв ’ язку з природою та божественним, неможливе гармонійне життя. Без відновлення цього зв ’ язку життя перетворюється на обман. Не-жить – ось назва для того стану, в якому перебуває сучасна людина як бранка фальшивого Я.
 
спец. д ля  “Бриколаж web - log ”

Цей запис опубліковано 13 квітня 2006 р. 12:49:58 і розміщено в наступні рубрики Новітня екологія . Ви можете відслідковувати коментарі за допомогою RSS 2.0 стрічки. Ви можете залишити коментар , або відслідковувати з Вашого сайту.