Bricolage NL  
 

Мумі-скін і хмари-шмари. Глава 2 (себто продовження)

Джиперс Кріперс

Коли Мумі-скін і неповнолітній бовдур Сніфф повернулися до загидженого трупами нездійсненних мрій, гетто, день доживав свої останні хвилини. Смердюча канава посеред вулиці посміхалася понівеченим ротом, роль зубів в котрому грали кілька разів використані кондоми й інші, притаманні соціальному дну безрадісні еманації.

  More...
Мама прала заляпані нацистською кров’ю відбілені SHARP івські джинси.


- Ми вже курили, - буденно, як і личить хіпозі зі стажем, повідомила вона. – гляньте до попільниць: шо знайдете, тим і розкумарюйтесь. Вже років зо двадцять її зраки відігравали вкрай декоративну функцію. Вона дивилася вперед і водночас крізь вас, туди, де дзен плавав біля берега, як лайно у поважаючій себе ополонці.


- Нам гидко думати про шмаль – з гордістю повідомив насмерть убитий Мумі-скін.  – ми патрюлювали квартал, потім змагалися з величезним нацистським мобом… потім…


- Чудесно – за звичай пофігістично зреагувала Мумі-мама, котра першочергово переймалася непрополотим канабісом. Скільки умовно важливих подій, зважаючи на те, що небесне око не збираєтся на сон. На вечерю – салат із “дички”. Не розводьте кіпіш – тато шукає вену.


Вона продовжила роботу свого життя, зміст котрої зводився до культивації і виведення нових, “убойних” сортів gangubasa . Мама насвистувала “ Beatles ” і думала про те, наскільки хапучим буде її наступне селекційне досягнення. Мічурін куритиме, одним словом. В переносному значенні теж. Всі, хто так чи інакше дотичний до рослинництва, мусять споживати, в сенсі пахтіти плодами своєї джа-обраної праці.


Вітер, що надихався маминих думок, знехотя пестив верхівки дерев, ті хтиво посміхалися, демонструючи йому зовнішній бік своїх листків. По небу плили згадані в першій частині хмари-шмари, нейтральні до загравань люмпена в області погоди, передвісника бурі, вітра.


- Шось мене штормить, мо зайвого хапнула? Інший варіант – Джа пошле нам зливу. На це вказують зіпсовані амфітамінами внутрішні органи, ось і серце забилося, мов у потрапившого на державну службу ідейного хіпози. Вона підібрала недосаджені коноплі і зайшла до будинку, коли важкі, мов дріб із гвинтівок “Хамазу” краплі, впали на голови ізраїльських переселенців.


Мумі-скін і Сніфф хропіли на килимі у вітальні. Вона кинула на них пончо і ввімкнула праску – шмальсушилку.


Дощ тихо грюкав по шибкам і никав по саду. Мама здригалася, згадуючи вечір, коли йшов тихий арабський дощ, вечір, коли за ними прийшли.


Дощ біг, поволі, припадаючи на праву ногу, він не спішив, зрештою на тому кінці факту його ніхто не чекав. Він малював калюжі, в котрі дивився Мартинюк, останній, гадаючий на суміші калюж і клею, міський авгур.


Пізно вночі, коли сни стояли у черзі до своїх пацієнтів, Мумі-тато почув лунаючі з вулиці стрьомні звуки. Він піднявся і ледь не наступив на вже використану голку. Визирнув у вікно, в котрій ховалася закутана у темний плащ похмура фігура.


- Податковий інспектор – майнула і забитою кряквою упала до ніг скуйовджена під час сну, думка.


- Шо нада і, власне кажучи, якого х…я?  - застрьомано поцікавився пісяючий, як і всі хіпози, коли приходить “ізмєна”, властиво під себе, Мумі-тато. Фігура перед ним текла і, незважаючи на вже менші, аніж здалося відразу, розміри, страшила ймовірною належністю до остогидлих органів влади.


- Це я, Хохуль, - слабким, педофілійним голосом повідомило створіння перед ним.  – Вибачте за турботу, але мій лежак під мостом змило наступаючою як радянські війська, водою. З точки зору містичного гітлеризму даний факт не вартий жодної уваги, з іншого боку, я старий ветеран неіснуючої армії і навіть держави, котрому понад усе протипоказані ганебні, неарійські простуди…


- В натурі западло! – помітив, роздупляючись до майже людського стану свідомості, тато. Я і не знав, що під тим мостом хтось живе. Дружина напевне влаштує вам постіль, буде, як у молодості, комуна.


- Постіль мене не цікавить – це зайві предмети,  - сумирно повідомив ветеран СС “Мертва голова”, Хохуль, він же оберштурмфюрер Ондатр. Я жив у шанцях і цілком пристойно чувся. Звичайно, з точки зору арійської етики немає значення, як тобі ведеться, хоча, зауважу, що у шанцях жилося зусім не кепсько: шнапс, бляді, кров, смерть, для різноманніття – содомія з щойно прибувшими “духами” і знущання над полоненими…


Хохуль скинув плаща і ніби випадково відкрив хрести, котрими мов голками, була затикана подушка його грудей.


- Шо за хата? Малина? – поцікавився він.


- Звичайний собі будинок, – вічливо відфутболив Мумі-тато. Я  сам його нааськав  у муніципалітету міста. Чачі? Шмурдяка? Просто самогону? Він простуди, передусім.


- Власне кажучи, це не обов язково,  - повідомив Хохуль. Проте цілком можливо.


Тато потопав на кухню і у темряві зачав коркувати карафку із семом. Враховуючи відсутність розсіяних у просторі електропроменів він швидко і безболісно скинув салатницю, на смерть котрої збігся весь, до цього страшенно хропівший, будинок.


Він, себто будинок, вийшов із анабіозу, про що сповістили крики і вибиті ногами двері, на порозі з’явилася заснувша на приході мама, з рушницею біля стегна.


- Це ти, старий торчок, – полегшено випустила дим – я вже боялася, що міграційна служба.


- Я хотів дістатися до шмурдяка і у підсумку залишився без оного – відповів тато.


- Фігня, вижимки все-рівно харили, “Зося”, либонь, легша на шлунок – заспокоїла його мама.


- Це Хохуль, вказавши на доблесного арійського воїна, представив його тато. – Шанець його долі залило жовто-брунатною магрібською водою, по сьому він переселяється до нашої тролячої комуни.


Скоро запалили багаття і всю хряпнули за знайомство. Мумі-скіна і Сніффа попрохали не валити бувшого ветерана, принаймні у перший вечір і з огляду на більш ніж поважний вік ката. Дощ не переставав розстрілювати стріху, вітер плював водою у камін, вив у димовій трубі, наганяючи страху на домашню утварь.


Хохуль  закосив на дурачка, а відтак прибрав максимально інтелігентного вигляду і втупився пикою у шибку (що з огляду на претензії Мумі-скіна було досить непродуманим кроком) і наче не “при ділах” втикав на привівшу до унтерменшей, небесну воду.


- Стрьомний дощ, – видихнув залишки расової ненависті бувший офіцер.


- Хіба такі бувають? – як завжди не надала жодного значення мама.


Хохуль замовк і сумно обмакнув, як замолоду у мюнхенське пиво, вуса і прохрипів:


- Хто зна… В повітрі щось є, я нюшу 33-й, бачу Нюрберг і знову чую голос фюрера. Зараз мені по фігу, чи прийдуть до влади ультраправі, проте поза сумнівом одне, щось таки має відбутися.


- Погром? – здригнувся маленький єврейчик Сніфф.


- Хто зна, – повторив Хохуль. – Вальгалла мерехтить і дух фюрера чекає на своє повернення. Чекаємо і ми, вірні солдати 4-го Рейху…


- Думаю, всім ліпше заховатися в морфеєві - не морфії, тату, обійми, – спостерігаючи танець Мумі-скінової біти, майже наказала мама.


Сніфф тремтів, споглядаючи отримані за Дахао хохулеві нагороди.


Всі розійшлися і сон наздогнав кожного, протягом наступних ста метрів. У кожного він був свій: хуліганський, реперський, наркотичний і арійський. Пробудження у всіх одне, як і новий сон, в котрий вони потрапляють після справжнього, часто уривчастий, чорно-білий, а у когось і кошмарний, ім я котрому – життя.


… А хмари шумаХЕРАМИ мчалися по небу, легковажні і від того дещо осоружні, вітер гнав їх як відвикший від жінок на полонині голодняк, а дощ пісяв і пісяв, в котре доводячи непереможну сечогонність небесного пива..
спец. для “Бриколяж web - log
 
примітка: цей текст – продовження раніше завізованої першої частини. З точки зору контенту, його зміст – вільне ідеологічне прочитання другої частини першої глави роману “Мумі-троль і комета”. Не шукайте сенсу, тим більше у випадку вашої освідченості щодо цього безсмертного скандинавського твору, властиво, одного із 9.

Мета автор а – кіч, відтак форма тексту – соціально-гламурний стьоб, а сенс – покритка-ніч. More...

Залишити коментар