Звернення до «відважних Арійських Воїнів». Кожному своє.
Автор «на шифрі»
Всі ми — маргінали, так чи інакше вплутані в політику. Хтось прийшов до цього сам, когось привели старші товариші. Але поговорити з вами я хочу не про це. Я звертаюся до Вас, скінхедів і хуліганів; до правих і лівих, до всіх політично заангажованих. Звертаюсь у незвичайній формі, оскільки не буду розбиратися у тому, хто саме має рацію, а хто ні, не буду пропонувати забитися. Врешті-решт політика не робиться на такому рівні.
Ми всі розважаємось, самостверджуємось, доводимо собі і оточуючим чого ми варті в край незвичайний спосіб. МИ Б’ЄМОСЬ ОДИН З ОДНИМ. З політичних мотивів частіше, ніж просто задля з’ясування стосунків. До певної міри ми навіть ненавидимо один одного, ненавидимо на відстані, не вдивляючись в обличчя ворога.
Ми зустрічаємось тільки там, на вулиці, цьому полі нашої битви. Не буду довго тягнути резину: 25 лютого в бійці між ультраправими і ультралівими скінхедами і їхнім оточенням 14 річний хлопчик-антифашист отримав черепно-мозкову травму, в даний момент він знаходиться в нейрохірургічній лікарні. До лав антифа його привів старший брат, який на разі в дещо легшому стані. Але повірте мені, у нас ніхто нікого приходити, а тим більше йти в бій не змушує. Тут спрацював юнацький максималізм: якщо тобі всього лише 14, ти не знаєш своєї межі, в тобі нуртує кров, ти вирубив кількох 30-річних здоровил, котрі тебе пляшкою по голові; і хто б залишив брата в біді, коли того також лупцюють каменюкою по голові?
Я не змушую вас жаліти вашого ворога, але подумуйте про його матір. У вас, вуличні бійці, є матері, чи просто люблячі люди? Подумайте про них, завтра з вами може статися теж саме.
Ви, я сподіваюся, вже переконалися в тому, що антифа в Києві — давно вже не інет-тусовка, багато хто з вас став жертвою наших акцій. Тому не варто думати, що біда неодмінно обмине вас стороною.
Для матері все одно скільки вам років: 14 чи 30. Для неї ви — кров від крові і плоть від плоті, найцінніше, що може бути. Ваші матері не винні в тому, що ви встали на шлях насильства, а от постраждати за це можуть. Навіть у Роми є близька, любляча людина, у Дем’яна, Ульфа, у Ключа і Зеда.
Я — ідейний антифашист, проте полюбляю московський гурт «ClockWorkTimes», пам’ятаєте, вони співали: «откажись от аргументов…ты — умный парень, не превращайся в дерьмо», от про це я вам і хочу сказати.
Файрплей, хлопці! Нікому не потрібно другої «Тoro Bravo». Подумайте про те, що я сказав, і наступного разу не виступайте на гівні.
Слава Яхве!!
спец. for «Бриколяж web-log»
Редакція МЛ «Бриколяж» приєднується до звернення київського антифа-активіста. Не підтримуючи жодної із існуючих в місті опонуючих позицій, ми наполягаємо на власній, «червоно-коричневій» версії: захист, як і переслідування Чужих не варті смерті Своїх. В іншому разі «фашисти» і «антифашисти» відрізняються лише відсутністю префікса у другому випадку.
В Києві пара сотень НС і кілька десятків «антифа». В Києві напрочуд мало іноземців, ще менше їх постраждало під час так званих «етнічних зачисток», на практиці п’яного гуртового побиття поодинокого араба, китайця чи в’єтнамця. Кількість покалічених останнім часом білих «антифа» перевищує тих, кого вони намагаються захищати, у кілька разів. Чи є у цьому бодай примітивний зміст? — Ні, в цьому немає жодного сенсу, як немає його в аналогічній (принаймні на популяційно «чорнішому» європейському заході, в шедеврах кшталту «Дать 3,14изди» etc.) «антифа»- практиці. Складається враження, в основі котрого лежить віра у чисельну перевагу, позаяк не можуть одні весь час грати роль «жорстоких фашистів», а інші — «гуманних антифа», які снять тим, як толерантно, без цеглин і ланцюгів, прищеплювати загальнолюдські цінності малолітнім ксенофобам.
Ти хочеш боротися з «фашизмом», або тими, хто називає (не завжди правомірно) себе «фашистами» — тоді не ний про зламані кінцівки і пробиті голови. Футбол скінчився і цяцькатися з «антифой» ніхто не буде. Ми певні, що маючи чисельну перевагу «негрофіли» поступлять аналогічно. Час героїв минув, Система святкує появу ще одного, відволікаючого фактору: мігрантів, б’ючи або навпаки — захищаючи їх ви забуваєте про бабусь у вимираючих селах — їм ваші в’єтнамці «на х.й упали»». Це ваші бабусі, частина з яких помре від холоду і голоду цієї зими. Тоді як ви граєтесь в дорослий і вар’янтський різновид дитячої «війни».
Парадоксальність цієї жорстокої «гри дорослих дітей» у тому, що більшість мігрантів навіть не здогадується про існування подібних суспільних тенденцій. Для них скіни — це віртуальні московські фашисти, невидимі вдень і п’яні вночі. А люди калічать не вирісших із дитячих памперсів грибоєдівських недорослей, в ім’я чого? Для того, аби наділений міфічними «людськими правами» дравід торгував (або навпаки — ні) на Троєщинському ринку? Для цього сидять Савченко і компанія, громиться концерт «Toro Bravo», рвуть бомбери у Голосієво? Безглуздо. З двох, абсолютно однозначних причин:
- всі ми, в першу чергу, українці. Ті, для кого це не суттєво, далі можуть не читати;
- справжній, я підкреслюю — справжній, не бутафорний і не моднік — скінхед, не травмуватиме представника одного із собою вида (незважаючи на різновиди), оскільки спільне у них — не чорношкірий, практично культовий персонаж, заради якого слід рубатися на київських вулицях.
Крім того, нарешті варто зрозуміти, що антисемітизм — ще не фашизм, так само, як негрофілія — не антифашизм. Коріння цих явищ глибше, ніж здається, але це вже окрема, варта уваги, тема.
Європа минає нас як BMW пішохода, а США проїхало цей шлях років зо 5-ь тому. Все менше вірить у потребу «расистської ідентичності», з’явилися ультраправі ШАРПи (чий антифашизм — захист власної, передусім, спільноти); покинувші лави SHARPів — independent-scins; і, вінець синтезованої на рівні «fuck all», скінівської тожсамості — fencewalker -scinhead, діючий у відповідності до ситуації, і потреби у нетерпимості, в тому числі.
Міркуючи у заданому напрямку можна послизнутися на трупі фрейдиста Ульянова (того, що Толик, з «прози. ком. юа»). Відтак, падаючи після чергового гріндового напаса раптом дістаєшся берегів найближчого дзену, чиє самадхі кусає за вухо і пристрастно шепоче: «все це від імпотенції, друже. Бобер…».
тов. Мазепа