Bricolage NL  
 

Радикальний синтез — мудрування або що далі?

Домінік Гемпшир

Чи не двадцять років поспіль Домінік Гемпшир був провідним філософом та коментатором Нових Правих; крім того, він регулярно дописував у THE SCORPION, журнал, що першим приніс традиції консервативної революції на терени Англії. Протягом останніх двох десятків років під цим інтелектуальним гаслом в часописі розглядалося багато сторін ідеологічного спектру, було проаналізовано цілий ряд різноманітних ідей й обговорено такі видатні постаті, як Лавкрафт, Ніцше, Юнг, Гамсун, Шмідт, ван дер Брук, Лоренц, Штрассер, Ґайдеґер та інші.

***

Символічною є поява у Англії нового часопису, який прагне зібрати воєдино різноманітні опозиційні течії до Нового Світового Ладу. Дуже приємно, що видавці запросили мене написати для першого номеру.

Сама назва журналу, “Синтез”, точно вказує, що необхідно для революційного вибуху сил, які опираються Новому Світовому Ладові в новому сторіччі. Понад двадцять років тому я був залучений до французських Нових Правих; і по сьогодні мені здається, що вони набагато краще, аніж традиційні консервативні праві чи то ультраправі із купи європейських партій, розуміються на суспільному і політичному житті та силах, що ним керують.

По суті, існує певна відповідність між ідеєю, яку націоналістичні організації покладають в основу економічної програми та їх популярністю. Правляча еліта добре це знає, і обережно переконує, що надприбутки й надзвичайні заходи унеможливлюють різноманітні економічні негаразди, що Велика Депресія тридцятих ніколи не повториться. Еліта виграє час, користаючись із того, що я називаю “теорією обрахунку Дейвіда Дюка”. Остання твердить, що білі все більше й більше підтримують праворадикальні рухи, відчуваючи реальну економічну загрозу з боку небілих. Парадоксально, але шкода від такої загрози зменшує кількість білих, що борються із нею. Коли Дейвід Дюк балотувався в сенат, йому необхідна була підтримка 80% білих, адже він не враховував 50% виборців, які, властиво, були небілими. Суть цієї теорії полягає в тому, що сьогодні праворадикальні рухи не мають шансу виграти вибори деінде, як у маленьких, досі білих, державах. Не дивно, що сильні світу цього прискорюють процес економічної та політичної інтеграції невеликих білих націй у великі об’єднання, водночас стимулюючи імміграцію.

Зі свого боку, традиційні ліві тепер стоять на інтернаціоналістичній ліберальній позиції, яка сьогодні є прокапіталістичною . Ультимативна логіка соціалістичного вторгнення на вільний ринок є автократичною і вимагає національного сувернітету. Але це суперечить самій ідеї інтернаціоналізму. Ліві політичні партії, будучи зацікавлені у добробуті кожного громадянина, неспроможні на більше, як нашвидкуруч відрихтувати закони глобальної економіки. Вони не мають впливовості та могутності. Роками заперечуючи будь-яку маніфестацію національної ідентичності, сьогодні вони змушені прийняти закони Нового Світового Порядку, адже протест проти неї приведе до декларації анти-інтернаціоналізму. Але де ж той колишній лівак, який звинувачував саму політичну природу капіталізму у тотальній несправедливості та неприродності?

Потрібен синтез, співробітництво представників обох традицій: об`єднання не в партію, але у рух, в групу, що рухатиметься у напрямку відмінному від сучасного. Такий рух матиме надзвичайну перевагу над партією, бо не буде зв’язаний доктринами, членством, керівництвом, рішеннями, виключенням із лав, розколами та іншими хворобами, що неодмінно супроводжують партії. Рух є асоціацією активу однодумців та прихильників. Наш синтез і наш рух, як я це розумію, є без перебільшення природним рухом. Біорізноманіття руйнується прямо на очах міжнародних організацій, які вихваляються нібито докладеними зусилля до поліпшення умов життя на нашій планеті, і які в той самий час руйнують все життя, що стоїть на шляху прогресу. Одна людина може це ігнорувати, але не здатна боротись сам-на-сам. Солідарність є вкрай важливою, та сьогодні її важко знайти. Старі організації та групи, що пропагували її, вже не на висоті. Нові організації краще пристосовані до сучасних реалій, і тому вони мусять зайняти місце старих.

Новий рух повинен бути багатогранним. Послідовним — не вступати у суперечності із цінностями, що сам проповідує. Молодим — перейматись майбутнім більше, аніж минулим. Не скаржитись на поразку, бо то є ознакою капітулянта! Скигління — прерогатива невдах, воно небезпечніше за явне протистояння. Ті, хто весь час скаржаться, власноруч завдають більшої шкоди, аніж відвертий ворог. В інші крайнощі впадають ті, хто не бачить чогось направду невірного в сьогоденні та займаються політикою у власних інтересах. Не можна залучати до серйозних рухів ані гіпероптимістів, ані гіперпесимістів.

Новий рух мусить бути неупередженим, не вважати когось чи щось другом чи ворогом без справжніх на те причин. Він повинен мати почуття гумору, і тим привертати послідовників. Він мусить демонструвати свою силу, бо люди за своєю природою тягнуться до міці більше, аніж до найпереконливіших аргументів. Він мусить бути безжальним до безжальності….. Визначивши ворога, він не повинен боятися вдарити першим, і разом із тим мусить бути більше зацікавленим у перемозі, аніж у процесі боротьби.

Новий рух повинен бути соціальним центром, де не лише обмінюються ідеями, але і товаришують, дружать, і… так, кохають. Шлюб поза рухом підсікає його під корінь.

Чи впізнаєте ви старомодних “правих” і “лівих” в такому описі? Я — ні. Спротив установам на кшталт Світового банку збирає докупи активістів із вкрай різними політичними поглядами, які об’єднуються задля знищення потужних інституцій, що руйнують планету в ім’я неіснуючої “людської раси”; задля подолання плану звести населення Землі до рівня лоботомованих пацієнтів всесвітньої ферми. Групи захисту тварин та охорони довкілля не повинні бути правими чи лівими; вони мусять бути радикальними. Ось що означає синтез! Дуже важливо: вони мусять бути толерантними до своїх членів, протистояти розбрату через чутки та опиратись пропозиціям тих, хто не має щирих переконань у серці. Перевірка щирості діячів виявляється у їх діях, а не в тому, що вони проголошують, у що вірять; не в їх політичній приналежності. В той же час ми мусимо уникати гетто, синдрому “ми” та “вони”. Чимало членів суспільства можуть увійти в рух, якщо вони не байдужі чи не ліниві (або водночас байдужі й ліниві, бо ж ці явища мають єдиний генезис).

Колишні ліві можуть повчитись у колишніх правих усвідомленню важливості коріння, ідентифікації із групою спільного походження. Любов вони втратили через усі ці розмови про любов до людства. Любити всіх означає не любити нікого, адже любов допіру означає диференціацію.

Екс-праві мусять навчитися від екс-лівих бачити тягар реалій економічної несправедливості та експлуатації. Не достатньо базікати про “капіталізм”. Треба знати, скільки заробляє верхівка і який прибуток мають топ-посадовці. Необхідно боротись за створення економічної системи, в якій справедливіше розподіляються суспільні блага.

І ті, і інші мусять зрозуміти, що наш вид — не єдиний на Землі, що ми відповідальні за життя на всій планеті. Економічний безлад сьогодення перетворює зелену планету на пустелю. Якщо так буде й надалі, то зникне все живе. Діяльність продажних політиканів призводить до вимирання населення у серці Європи, та й взагалі на Землі. В минулому прибічники мульти-расизму закривали очі на реальність, вони відмовлялись визнати, скільки іммігрантів мусять прийти в Європу з-за моря. Тепер нарешті вони говорять: півмільйона до Німеччини щороку в наступному десятиріччі. Євросоюзу необхідно буде імпортувати — перепрошую, “отримати”, 25 мільйонів іммігрантів, аби підняти рівень народжуваності. Ось що таке капіталізм: нічого нема важливішого за прибутки. І довкілля, і спадковість, і біла раса, і все те, з чого не мають комерційного зиску, втрачає свій сенс і стає порожньою мрією романтичних ворогів капіталізму.

Факти на нашому боці. Факти, факти, факти. Факти про бебі-буми, про те, чого хочуть люди, і що натомість мають. Факти про тих, хто тримає владу в руках. Факти про тих, хто фінансує війну і заробляє на ній. Факти про тих, хто стоїть за тим чи іншим рішенням, і чому. Факти про те, хто саме спричинює певний вид злочинності, і чому. Факти — ось наша потужна зброя; це зброя будь-якої чесної організації.

Але інтелектуальної зброї недостатньо, бо ми боремось із стражданнями цілого світу. Нам потрібна активність, сконцентрована на основних ворогах, як-то Макдональдс чи Світовий банк (значний прогрес за останні 20 років в досягненні ними компромісів із радикальними активістами(!) доводить те, що вони є ворогами, які продукують економічну та культурну отруту).

Розквіт неурядових організацій є дуже оптимістичним знаменням в останні роки проникнення в Новий Світовий Лад . На жаль, сьогодні рідко відбуваються “містерії” — у первинному, древньогрецькому значенні цього слова. Я маю на увазі церемонії, традиції, ритуали, які об’єднують всіх нас, в яких ми висловлюємо нашу солідарність. На додачу до браку суспільної згуртованості, це є ахіллесовою п’ятою спротиву Новому Світовому Ладові . Наприклад, фольк-фестиваль на честь свята сонцестояння потребує більшої знаності. А як щодо політичного ритуалу? Як щодо дня в році, коли активісти повсюдно спалювали б приторну цяцьку під назвою Європейський прапор? Подібні акції вкрай важливі для відчуття єдності та ідентичності. Іншими словами, чи не час європейцям створити свій власний прапор? Свій власний фестиваль? Їх надто мало і вони надто маловідомі.

Товариші ! До роботи!

переклад: Maryna,

джерело: www.stormloader.com/thescorpion або непрацюючий зараз “Синтез” Саузгейта

Залишити коментар