Bricolage NL  
 

Семантика справи і спів-буття

Карівець Ігор

Справжня Традиція не помирає, а лише змінює форму. У сутінках Європи її тіні бляклі і непомітні для стороннього спостерігача. На тілі Матері формуються раніше нешкідливі виразки. Зараз їх вилікує лише оперативне (чи операційне) втручання. Відчуження від продуктів праці, останній ісламський прорив, атлантисти і євразійці, залишки «національних держав» і компрадорська буржуазія (весь клас, властиво) штовхають до прірви, котру греки називали «Тартар», простіше кажучи «забуття», або, дозволимо собі Подерев’янського: «… всім сподіванням…». Залишаються Слова, в основі котрих платформа для наступного цивілізаційного відродження, україно-європейського, оскільки її західні терени європейські лише номінально.

Аналіз значень слів праслов’янської (праукраїнської) мови — це ліки для «загубленої української людини» (М. Шлемкевич), адже такий аналіз повертає нас до праджерел нашого буття. Давня праслов’янська мова володіє тою силою (енергією), яка не притаманна сучасній українській мові, бо вона зіпсута суржиком та іншомовними запозиченнями. Наприклад, сьогодні замість слова справа вживаємо «дєло», «бізнес», а коли і вживаємо його, то не вловлюємо того глибокого, сакрального значення, яким воно володіє.

Праслов’яни (праукраїнці) мали розроблений чіткий поняттєвий апарат для відтворення Світобудови та власного місця у світі. Праукраїнські слова — це не порожні звуки, не порожні словоформи, а насичені глибоким буттєвим змістом одкровення, які здійснювалися за допомогою мови. За допомогою мови про-рікали істину, тому мова була священною. Недарма за допомогою мови (заговорів, заклинань тощо) наші пращури лікували різноманітні хвороби, або наводили їх (прокляття, закляття тощо).

Це невелике есе є спробою відтворити первісне значення слів справа та спів-буття з метою виявлення їхніх позамежових значень, які допоможуть «загубленій українській людині» (М. Шлемкевич) віднайти себе у наш «страшний час»: час тотального індивідуалізму, брехні влади та «опозиції», зневаги іншого та землі, на якій живеш.

Справа означає діяти в межах правди, тоді справа є справедливою. На початку була Правда (у праслов’ян —  Правь: світ божественних законів ). Людина ж на землю прийшла із світу Прави, тобто Правди. Справа — це діяння людини на землі, яка не відступилася від законів світу Правди і живе на землі згідно них. Справа має справу із єднанням Неба і Землі — нескінченного із скінченним, вічного з тлінним. Велика справа — це Справа Єднання і посередником у цій Справі є людина, бо людина, яка живе згідно законів світу Прави, є буттям-між Небом і Землею. Справою можна назвати «споріднену працю» (Сковорода), покликання ( Beruff Лютера). Справа відтворює лад світу Правди (цей світ можна ще назвати світом ідей, як назвав його Платон) на Землі. Справою людина забезпечує присутність божественного тут і тепер у земному житті і за допомогою неї уможливлює зв’язок між собою і позамежовим (трансцендентним Богом)), тому справа — це релігія , тобто зв’язок людини з Богом.

Жити в істині означає справуватися . Той, хто справується, сутнісно належить до Істини, а тому — свобідний («Пізнайте істину, тоді істина зробить вас свобідними», каже Ісус Христос). Справуватися означає підтверджувати своїми вчинками (діяннями) єдність земного і небесного життя («Як на небі, так і на землі»), тому сама людина є посередником між тлінним (земним) і Богом (вічним). Таким чином, людина ви-являється (феноменально) з’єднувальною ланкою між Небом і Землею. Саме тому вона є «про-світ буття» (Гайдеґер), адже після смерті душа людини переходить в інші світи, невидимі для фізичного ока.

Цікавим виявляється також значення слова спів-буття (рос. со-битіє) та його зв’язок із словом справа . Співбуття означає буття разом, спільне буття, означає перебування разом у певному місці, а отже в певній єдності, а не роз’єднаності. Можна припустити, що справа творить спів-буття, со-битіє, бо люди — це істоти, в яких поєднується вічне і тлінне, видиме і невидиме — до пори до часу. Завдяки справі людина поєднує вічне із тлінним, роблячи, таким чином, останнє цінним. Тому наші пращури прославляли видимий світ (небо, річки, озера, ліси, гаї, гори, поля, землю, воду, вогонь тощо), поклонялися природі, а не знищували її, оскільки природа є про-явом невидимого світу. Це не пантеїзм, а лише усвідомлення при-сутності божественного у видимому світі і в самій людині. «Будьте досконалі, як Отець Ваш Небесний», каже Ісус Христос. Це можливо тоді, коли в людині при-сутнє божественне начало, котре актуалізується у земному житті людей завдяки справам . В людині спів-буттює тлінне і вічне. Це вічне — божественний початок — про-являє себе в людині як почуття честі, гідності, мужності та мудрості. Честь, гідність, мужність, мудрість — це аристократично-арійські чесноти, які рідко зустрічаються у нашому зіпсутому світі. Світ зіпсутий тому, що в ньому більше не замешкує божественне, присутність якого усвідомлюється завдяки справам , які уможливлюють спів-буття людей і божественного на Землі.

спец. for «Бриколяж web-log»

Залишити коментар