Bricolage NL  
 

Хайль, довкілля! (огляд екофашистського руху)

Ацетон, «Бійцівський Клуб»

Даний текст публікується в рамках співпраці між МЛ «Бриколяж» і онлайновою газетою «Бійцівський клуб». У нас різні формати, разом із тим відмітимо грізний (як рев прорвавшої греблю води) факт, суть котрого усвідомлюєш, коли ковтаєш статті про «Марш УПА» і «Японську Червону Армію» із одного, зауважте, флакона.

Це свідчить про наявність дірок у згаданій нами греблі. Зараз ми займаємось недостойними для «серйозних лівих» або «грантосмоків-правих» речами, збираємо до купи краплини теоретично непоєднуваного дощу, колір котрого ідеологічні дальтоники визначають як «червоно-коричневий» (хоча як на нас, відсутність тоталітарної заангажованості знімає потребу і, властиво, саму дихотомію).

Шум іде, чого не скажеш про воду. Коли вона прорве — зараз не відає ніхто. Але перспективи у націоналістичної лівої є, як і нездатність опонентів привести її складові до знака рівняння, адже насправді мати родила двох близнюків: Соціальне і Національне, а вже потім ортодокси розвели їх по різних інтернатам і наділили відмінними прізвищами.

Нас небагато — трохи у Львові, Рівному, Києві. Точніше кажучи — одиниці — «Бриколяж», «Бійцівський клюб», поодинокі редскіни і націонал-комуністи, унсовці і крокуючі у правильному, себто «правому» напрямку класично «ліві» анархісти.

В муках і докорах ніби-то зрадженого ідеологічного сумління зроджується паритет по відношенню до «нових правих» і «нових лівих», націонал-анархістів, різноманітних, в тому ліці «расових» сепаратистів, соціально, себто класово заангажованих патріотів «крові і грунту», прихильників Традиції і не тільки — всіх тих, хто виступає за відродження втраченої етнічної ідентичності, упосліджених класових позицій, затиснутої до корпоративних або тоталітарних лещат Свободи і Природи, не у якості оспіваних Букчиним смітників (у нього вже природніх годівниць для частини «соціалізованих» тварин»). І одночасно проти класичних (в сенсі відпочаткової помилковості) доктрин — «ізмів», рентабельність котрих сумнівна вже в силу непродуктивної зараз матусі-модерності: лібералізм-комунізм-фашизм (як символ диявольського триденса); глобалізація-імперіалізм-колоніалізм = формування громіздких і у підсумку крихких як глиняний велет, метаідентичностей; принцип корпорації і держави, як вияви цілком неприродніх ієрархій; кастрованої консьюмеризмом Традиції і повернення до притаманних хромомосомам духовних монад, у їх полікультурній версії і тому подібне.

Фашизм існує в багатьох формах і має свої видозміни. Такі типово фашистські рухи, як французький Національний Фронт, німецькі Республіканці, австрійський Рух за Свободу, Фламандський Блок тощо, мають екологічні складові в своїх програмах, але вони не є стрижневими, а використовуються лише для здобуття більшої підтримки громадян. Кожній організації, яка потребує масової підтримки, проблему зовнішнього довкілля ігнорувати неможна. Але є структури, в яких проблема навколишнього довкілля посідає одне з центральних місць.

Екофашизм — це термін на позначення діяльності, спрямованої на захист довкілля. Його часто пов’язують з глибокою екологією та іншими, зокрема крайньолівими, екологічними позиціями. Як самоназву це зазвичай вживають крайньоправі, прихильники третьої позиції і націонал-соціалісти. Це наводить на роздуми про те як екстремісти, і ліві, і праві, інколи виявляються дуже споріднені в питаннях, що стосуються альтернативних політичних спектрів.

Екстремістський рух на захист довкілля був не лише темою німецьких нацистів і німецького романтизму, який їм передував, це також один з основних елементів сучасних фашистських рухів.

Екологічне руйнування — головна проблема, яка на разі ігнорується на користь прибутку й так званого суспільному поступу.

Закриття глави екологічного нещастя в людській історії — перша мета усіх екофашистів.

Завданням екофашизму є здійснення оздоровлюючих змін для хворої системи, використовуючи досвід поколінь у сучасній формі. У той час як глобализм і популізм — проти природи й Традиції, екофашисти повертаються замість цього до перевірених часом методів, щоб створювати раціональне майбутнє для людей.

Шукаючи шлях до розуміння боротьби на захист довкілля, вегетаріанства та захисту прав тварин нацистами та неонацистами, слід зауважити, що ці ідеї жодним чином не відмежовуються від наголосу на біології, євгеніці і соціальному дарвінізмі. Расова гігієна розглядається як чистка людського генофонду, так само як екологія займається очищенням довкілля. Усі ці поняття мають спільні витоки, підкреслюючи важливість природи і обов’язок людини поводитись як складова природи, а не її господар.

Багато представників течії екофашизму є сповідниками неоязичництва і це недивно. Вони вірять у відновлення традицій дохристиянського періоду, включаючи натуралізм і націоналізм, в той час як останні демонізуються в наш час, екофашисти вважають, що вони необхідні для остаточного розпаду постіндустріального суспільства. Активісти екофашистських угрупувань не погоджуємося з його фундаментальними цінностями: гроші й унікальність людини.

У своїй діяльності екофашисти керуються трьома пріоритетами:

Перший Пріоритет: виживання Планети;
Другий Пріоритет: виживання Видів;
Третій Пріоритет: виживання Раси/Нації;

Будь-які інші цінності або моралі стають недоцільними. Наприклад: юдохристиянська етика допомоги людині. Ця етика часто заохочує дезінформованних людей «допомагати» голодуючим ефіопам, жертвуючи гроші для їжі, і т.д. Це звичайно тільки допомагає більшій кількості дітей виживати, які будуть рости, щоб надалі розмножуватися, і т.д. Ті люди голодують не через відсутність їжі, вони голодують, тому що їхній рівень виробництва їжі не може не відставати від їхнього приросту населення. Перенаселеність завдає шкоди навколишньому середовищу. Якби ми фактично хотіли закінчити бідність в Ефіопії, то було б більш доцільно позбутися найменш продуктивних 80 %, і фактично мати життєздатне населення. Найгірша річ, що ми можемо зробити, — це запросити їхній надлишок населення до себе, щоб він згодом перенаселяв нашу країну, у такий спосіб роблячи ще більше проблем.

Будь-яка мораль або етика, котра іде проти трьох головних пріоритетів, є хибною.

Щоб дійсно жити в гармонії із природою, ми повинні відмовитись від сучасних зручностей, які змушують нас шкодити навколишньому середовищу. Ми жили без них протягом тисяч років, чому вони настільки необхідні тепер?

Подумайте про життя без автомобілів; набагато важче для руху, але той товстун втратив би вагу, наше повітря було б набагато більш чистим, наші діти могли б вийти на вулицю без ризику…

Подумайте про життя без телебачення; жодного впливу жидів, жодного впливу на наших дітей, жодних елтонів джонів і борисів мойсеєвих…

І так само можна було б зробити з багатьма «корисними» і так «необхідними» винаходами.

Основною відмінністю екофашистів від решти екологічних рухів є прийняття доктрини «Крові та Грунту». Вона ґрунтується на твердженні про сакральний зв’язок етнічної групи і території, яку вона заселяє протягом історії. Доктрина була розроблена у 30-х роках в нацистській Німеччині і дещо модернізована сьогодні. Отже кожна етнічна група повинна мати власну територію, свою батьківщину, іншими словами ділянку землі за екологічну чистоту якої вона б відповідала.

На разі європейські екофашисти виступають за передачу капіталу від громадської системи благоустрою і непотрібного уряду на екологічне прибирання, обмеження кількості землі, яка може використовуватись, перебудову старих районів великих міст, ліквідацію фривольних і беззмістовних галузей промисловості і проведення широкомасштабної рециркуляції.

Досить болючим питанням, яке на думку екофашистів потребує радикального вирішення є проблема репатріації неєвропейців геть з Європи.

Імміграція є ніщо інше як погроза екологічній пропускній здатності країни і повинна неодмінно припинитися. Населення повинне бути скорочене, примусом якщо буде необхідно. Соціальні проблеми, типу безпритульності й бідності є відволіканням від основної роботи — боротьби з екологічною кризою.

Всі іноземці мають бути повернуті на свої батьківщини. Що стосується змішаного населення, то воно має бути виселене в Північну Африку або на Близький Схід, тобто території, які були традиційно зонами расового змішування.

Екофашисти звичайно не об’єднуються в партії, тому що не мають на меті проходження в парламент чи здобуття влади в окремій країні, адже це не покращить загальної екологічної ситуації в світі. Екофашистський рух можливий лише як глобальний та всеохоплюючий.

Наостанок варто процитувати слова провідного фінського екофашиста Пентті Лайнкола: «Ми усе ще маємо шанс бути жорстоким, але якщо ми не будемо жорстокими сьогодні, усе втрачено».

спец. для «Бриколяж web-log&raquo

джерело оригінальної версії www.bklub.tk

Міркуючи у напрямку запропонованої автором теми відзначу особисту і таку, що надзвичайно упереджена, думку. «Еко-фашизм» — не більше, аніж плід політкоректної, і за визначенням — хибної, лібералізованої уяви. Різниця між, припустимо, «екофашистами» і «екоанархістами», часто лише у ставленні до турецького населення в Німеччині — на прикладі тамтешньої НДП та її екологічних програм або маскування під «екологів» іспанських неофалангістів? — є різницею між властиво «фашистами» (в сенсі носіями расистських, корпоративістських, державницьких та інколи відверто тоталітарних та проімперських настанов) і «анархістами» (себто тими, хто розділяє цілком протилежні погляди, але не способи досягнення цілей (тут ходить про «direct action»)).

Ось чому визначення «екофашист», як мінімум, не валідне. Говорити про якусь верифікацію теж не доводиться, позаяк момент ярликування блищить на сонці, як ласо, котре кидають, аби потім випекти на вашому чолі тавро «фашист». Ухилятися від нього не варто — треба скидати вершника.

Етнічний екологізм — приємний і коректніший по відношенню до плекаючих батьківський генофонд, адептів, термін. Хамерскін, котрий прагне залишитися білим у наступних поколіннях має на це право, як і бувший маоїст із чорношкірої «Нації Іслама». І ті, й інші не проти існувати у виключно придатних екологічних умовах. Але африканців із «Списа Нації» або «Африканського Національного конгресу» лише зрідка називають цілком відповідним терміном «афронацист», в той час як екологічні програми також сепаратистського, але вже «білого» «Африкандерського руху опору» трактуються лише в межах зрослої на ККК-капюшонах, журналістської термінології — «екофашизм».

Візьміть «Greenpeace», «Animal liberation front» або «Морський пастух». Вони не прагнуть до повноцінного ідеологічного статуса, тоді як до їхніх лав, я переконаний, входять люди з різними, і можливо, цілком протилежними поглядами на тих самих емігрантів, проблеми децентралізації владних інститутів і товарно-ринкові відносини. Хто вони — «еколіберали»? — не факт, тим більше, що ніхто не прагне втискати їх до меж боксерської груші, по котрій легко лупити то «справа», а то з «лівої».

Ось чому, саме тому і thats why фашисти, які прагнуть екологічної гармонії, і котру умудряються корелювати з расово-етнічними приорітетами залишаються «фашистами, котрі… (див. два рядки вище), і в жодному разі не переходять до розряду так званих «еко-фашистів», натурально.

тов.Мазепа.

Залишити коментар

   
 




рулетки pubg для бомжей