Bricolage NL  
 

Загальна характеристика індоєвропейської релігії (повна версія)

Жан Одрі

Частину даного дослідження французького професора-індоєвропеїста Жана Одрі «Бриколаж» уже публікував. Зараз вашій увазі пропонується повна версія. Автор, спираючись на дані мовознавства та порівняльної міфології реконструює індоєвропейські соціальні структури, їх відображення у релігії.

Традиція існує постійно оновлюючись (Анрі Корбен). Пізнаючи минуле, отримуємо силу духу предків; лише корені, збережені або віднайдені, роблять нас нами і дають нам сенс, спроможність і напрям творити осмислене майбутнє.

Читайте самі, повідомляйте іншим.

Боги і ритуали чотирьох кіл суспільної ідентичності

Політична релігія була зосередженою навколо суспільної групи, а не навколо окремого індивіду. В її структурі знаходили своє відображення чотири сфери суспільної приналежності. Є помилковим спрощенням говорити лише про громадський і приватний культи. Існували чотири форми церемоніальної практики, в яких відображались такі елементи квадрипартитної соціальної структури як сім’я (*dom-), селище (*woyk-), клан (*genH-) та плем’я (*te/owta-). Хоча індоєвропейські релігійні системи зазнали значних трансформацій, ця базова структура збереглась в них як ідеальна взірцева модель.

Жерці кожної з цих чотирьох форм культу були вождями відповідних суспільних утворень. Найвище з них репрезентував цар, що одночасно був жерцем. Голова сім’ї відправляв щоденні домашні ритуали за допомогою дружини, але для виконання великих урочистих жертвопринесень необхідним було втручання спеціалістів, оскільки такі ритуали мали досить високий рівень складності. Спочатку ці фахівці були всього лише помічниками у проведенні церемоній. Справжнім жерцем був цар, що звершав жертвопринесення для себе (тобто для спільноти, яку він представляв), а не священнослужитель, який здійснює його для інших, як це заведено у брахманській теологічній традиції. Проте практично всюди священнослужителі-спеціалісти намагались перейняти і монополізувати літургію, за винятком хіба що домашнього культу.

Конгрегація охоплювала усіх членів спільноти. До її складу можна було увійти через народження, або через ініціацію. Виняток становила лише дружина вождя, що повинна була змінити свою сімейну релігію, коли залишала домівку і переходила жити до чоловіка. Чужинці не могли прилучитись до культу, оскільки спільнота залишала привілей бути під захистом богів лише для себе.

Культовим місцем було вогнище — сакральний центр спільноти, чию єдність символізувало: домашнє вогнище, племінне (національне) вогнище, а пізніше вогнище міста. Деякі народи для відправлення національної форми культу зводили храми в місцях, де відбувались жертвопринесення, в той час як інші, зокрема германські племена, відмовлялись робити це навіть у історичну епоху.

Ритуали були надзвичайно різноманітними: від простої офіри їжі, що супроводжувалась молитвою до довготривалих і складних церемоній, таких як ведична Ашвамедха, жертвопринесення коня, що розтягувалось на цілий рік. Але це пізні явища. Прадавній ритуал був простим і незмінним, він полягав у прийомі богів господарем дому (селища, тощо) біля вогнища, до якого кожен з них персонально запрошувався згідно прописаних форм. Їжа, що подавалась богам, перш за все була призначеною для того, щоб вони могли підкріпитись, стати сильними і спроможними виконати прохання їхніх шанувальників. Як і на людських бенкетах їм співалась хвала. Наситившись, боги, що прийняли запрошення мали обов’язок віддячити господарів за гостинність. Такі ритуали як вдячна жертва чи звершення клятви практикувались рідше. Принесення (*ad-bher-) були різноманітними і залежали від характеру богів. У кельтів та германців був навіть троїстий поділ жертовної практики.

Ритуал, під час якого рідина лилась у священний вогонь (*ghew-, *spend-), був дуже давнім і важливим: від його назви походять такі слова як «жрець» (індоіранське *zhаutar-), «культ»(хетське spand-), «боги»(германське *guda-), очевидно за рахунок його використання під час звершення клятв та заручин (латинське sponsa). Друга частина ритуалу (зокрема в індоіранському світі) полягала в езотеричному формулюванні Істини.

Вважалось необхідним, особливо при певних обставинах, таких наприклад як необхідність прийняття важливого рішення, знати волю богів або ж виявити котрий з них неприхильно налаштований і чому. В цьому весь зміст, раціональна основа ворожби, різноманіття і складність технік якої теж вимагали наявності професійних служителів.

Боги родоводу

Культ предків. Сакральний культ був спрямований на вшанування пращурів: предків спільноти (і зокрема її родоначальника, епоніма) виживання яких в потойбічному світі безпосередньо залежало від того чи вшановують їх нащадки, бо лише вони є компетентними робити це. Якщо правильним чином віддавати шану померлим, то вони стають могутніми духами, здатними ефективно допомагати живим, але якщо їх забувати, нехтувати ними, то вони помруть раз і назавжди. Саме тому така виняткова вага надавалась спадкоємності і репутації, яку людина залишала за собою покидаючи цей світ: залишитись в пам’яті поколінь славним предком, означало шанс на вічне життя і можливість скористатись благами персонального культу.

Поховальні обряди. Найпершим завданням поховальних обрядів було запобігти тій шкоді, яку міг заподіяти покійник і локалізувати його душу в певному місці, так щоб вона не перетиналась із світом живих, але вони також мали за мету керувати діями мертвої людини у потойбічні. Дюмезіль розкрив зміст двох такого роду практик індоєвропейців. Кремація гарантувала покійному стрімкий злет на небеса і щедре загробне життя. Похований у кургані був запорукою добробуту. Акт закопування в землю мав забезпечити рясний врожай. Іншими словами, привілейований клас мерців відправлявся прямо на небо, інші ж залишались в землі, роблячи її родючою завдяки своїм чеснотам, що проявились під час їхнього поцейбічного життя. Це два шляхи в інший світ.

Кожна громада вшановувала також і загальнонаціональних богів. Інколи вона запозичувала їх, а бувало й навпаки так, що боги якоїсь невеликої спільноти ставали загальнонаціональними. Син Енея Юлій, що став епонімом роду Юліїв, вважався сином Венери, яка вшановувалась цілою Римською громадою, від якої рід запозичив її культ; але культ Геркулеса Ara Maxima спочатку належав лише двом родинам Potitii і Pinarii, що передали його цілій Римській державі.

Боги трьох функцій

Основною специфічною ознакою індоєвропейських пантеонів, є поділ богів на три групи за їх космічними та соціальними функціями: влади, війни і достатку, що є наявним у всіх відомих індоєвропейських традиціях. Доведено також дуальність характеру першої функції, що мала магічний і юридичний аспекти, наявність молодших богів влади; наявність лицарського і брутального аспектів другої функції; неоднорідність розвитку третьої функції в різних традиціях. Слід згадати також і трьохфункціональних богів. Це здебільшого прадавні божества, що пізніше стали інкорпорованими в систему трьох функцій.

Три функції в індоіранському пантеоні

Ведична Індія

Владна функція. Мітра і Варуна («Договір» і «Клятва» або «Правдива Мова») складали пару. Їх називали царями. Вони належали до розряду божеств, званих Адітьями і котрі відали царськими функціями. Сферою діяльності Мітри-Договору була юридична влада (організація відносин між чотирма колами соціальної приналежності), а Варуни-Клятви (Правдивої Мови, Господаря Меж) магічна влада (використання майї, та інших таємничих засобів впливу на людей та світ); разом вони охороняють правду і світовий порядок, який безпосередньо залежить від правди.

Військова функція. Індра, «той що долає опір» (Vrtra-hаn-) проявляв свою войовничу енергію як у світі людей, сприяючи експансії аріїв в Індію, так і у Космосі. Його сутнісна характеристика долання перепон втілилась в міфі про вбивство демона Вітри. Це космогонічний міф, в якому йдеться про завоювання життєво необхідних благ (світла, вод, тощо). Індрі допомагають Марути (назва яких споріднена з іменем латинського бога Марса).

Репродуктивна функція. Творення живих істот і благ є сферою діяльності божеств класу Васу (Блага), назва якого має спільний корінь з іменем римської богині Весуни (Господарки Благ). Це боги-цілителі близнюки Ашвіни, велика богиня вод Сарасваті та інші.

Ця тричленна організація пантеону вражаючим чином виявилась в тексті договору між індійським царем Мітанії і хетським царем Шупілулюмою. Перелік основних мітанійських богів трьох функцій таких як Мітра, Варуна, Індра, Насатьї (Ашвіни), безпосередньо пов’язаний з трьома суспільними верствами.

Іранці

Релігійна революція, яка невідомо коли і з якою метою відбулась в середовищі іранських племен перетворила таких богів як Індра, Рудра та Насатьї в демонів, в той же час зберігши термін asura-, що зустрічається в Рігведі і позначає демонів. В іранській традиції цим словом називаються боги. *Mitra став yazata- чи богом Mithra, a *Varuna Паном Мудрістю Ahura Mazda, верховним богом маздаїзму. Військова функція, що стала вакантною після відторгнення Індри покладена на Vrthraghna (це імя є гіпостазованою формою одного з епітетів Індри). Третя функція розподілена між різними божествами.

Реформа Зороастра. Друга релігійна революція, що була проведена Заратустрою (близько восьмого століття до нашої ери) перетворила маздаїзм на монотеїстичну релігію. Внаслідок цього процесу теологічні абстракції перетворились на божественних істот «Безсмертних творців добра» очолюваних Верховним богом. Дюмезіль стверджував, що структура групи цих священних сутностей еквівалентна трьохфункціональній моделі: Мітра має відповідник під іменем Праведна Думка; Варуна знайшов відображення у Правді; Індра у Владі; Насатьї в парі Цілісність-Безсмертя; богиням, що були пов’язані одночасно з усіма трьома функціями відповідає Блага Думка.

Давня релігія Персії є маловідомою. В перших Ахаменідських хроніках згадується лише A(h)uramazda, можливо через монотеїзм чи з якихось інших причин. Але трьохфункціональна ідеологія яку засвідчує ряд формулювань (включаючи три види покарань) залишалась живою, що наштовхує на думку про її відродження в Артаксерксовій тріаді A(h)uramazda, Anahita, Mithra.

Три функції у латинському та умбрійському пантеонах

Найдавніша римська тріада складалась з Юпітера, Марса і Квіріна (Jupiter, Mars,Quirinus), що підтверджується кількома свідченнями, а також наявністю умбрійської тріади Jupiter, Mars, Vofionus. Латинський і умбрійський Юпітер в цій трійці є єдиним представником Влади, хоча інколи він згадується разом з Fides «Чесність» або Dius Fidius, що репрезентує правовий аспект першої функції. Марс (скорочення від Mavort- ) є богом війни. Його ім’я споріднене з ведичними Marut- ( метатеза *wr> ru є характерною для ведичного світу). Квірін Quirinus є блідою фігурою, але етимологія його імені *coviri-nus «голова зібрання» wiro- (общинників) вказує на бога третьої функції, як і ім’я його умбрійського відповідника Vofionus> lewdhyono- «голова поселення».

Три функції в германському пантеоні

Нордична тріада храму в Упсалі також є функціональною. Одін (Odin, Odhinn від wod-ena- «одержимість») є богом екстазу, поетичного натхнення; подібно до Варуни та Юпітера він представляє владу і подібно до них є грізним магом, проявом сили якого у правовій сфері є Тюр (Tyr < Germ. tiwa- (*deywo- «денний»). Другим богом тріади є Тор (Thor, Thтrr), повелитель грому *tnHro-, винищувач велетнів, що володіє молотом. Тор і Одін належать до розряду богів, які звуться асами (Ases — термін, споріднений з ведичним Asura). Третім є Фрейр (Freyr), що належить до групи Ванів (Vanes), богів добробуту, достатку, миру і родючості. Світ виник через війну між асами і ванами.

Три функції у слов’янському та балтському пантеонах

Спектр достовірного матеріалу, наявного на даний час обмежується народними піснями пізнього походження, через що неможливо робити неспростовні висновки. Топоров вважає, що першу функцію в слов’янському пантеоні представляє Стрибог (Stribog), про якого мало що відомо, другу військову — Перун (Perun), а третю — Волос (Volos). Але ця тріада не є безпосередньо засвідченою. Однак у балтів, якщо розділити думку Фішера, і довіритись інформації Грюнау, було зображення такої трійці. На гобелені, описаному Грюнау було зображено трьох богів: таємничого Покулюса (Pocullus), бога пекла, темряви і духів померлих; Перкунаса (Perkunas), бога другої функції, спорідненого з слов’янським Перуном; і Потрімпо (Potrimpo), що уявлявся щасливо усміхненим молодим хлопцем у вінку з пшеничного колосся і представляв третю функцію. Гімбутас довела, що Покулюс (Pocullus), є ніхто інший як Велінас (Velinas), повелитель духів (чиїм іменем сьогодні називають християнського диявола), що має багато паралелей з Одіном і ведичним Варуною. Можливо також, що Діевас Dievas (який відсутній у тріаді), чиє ім’я, походить від *deywтs, так само як і ім’я Тюр (Tyr), втілює правовий аспект першої функції аналогічно до Мітри (Mitra), Фідеса (Fides) і Тюра (Tyr).

Три функції в кельтському пантеоні

Хоча в кельтській традиції тріада безпосередньо й не зустрічається, трьохфункціональний розподіл можливо простежити. Магічний аспект першої функції можна пов’язувати з Лугом Lug, що ототожнювався римлянами як і германський Вотан (*Wodanaz), з Меркурієм (Mercury). Близьким до нього є ірландський милосердний небесний бог Дагда (Dagda), що ототожнюється з Jupiter tonitruus та гальським Taranis -, а також друїдський бог, що репрезентує функцію влади в її дружньому правовому аспекті Nodens (Ir. Nuada), однорукий розподілювач благ, який через своє каліцтво подібний до нордичного Тюра, а функціонально до ведичного Бхаги; та в будь-якому випадку він бог владної функції, всупереч його ототожненню з Марсом. Військову функцію скоріш за все уособлював галльський Ogmios (Ir. Ogme), ототожнений з Геркулесом (Hercules). Iрландський Diancecht, бог-цілитель, що ідентифікувався з Аполлоном (Apollo), a також кілька богів-ремісників включно з великою богинею Brigit, яку ототожнюють з Мінервою (Minerva), є типовими представниками третьої функції.

Три функції в хетському пантеоні

Релігія хетів містить відчутні сліди анатолійського неіндоєвропейського походження. Та все ж стійкість трьохфункціональних уявлень (що проявилась зокрема у символіці трьох кольорів) засвідчує «ритуал називання імен ворожих богів». Це спонукає до аналізу хетського пантеону з метою виявлення слідів архаїчного тричленного функціонального розподілу. Найбільш очевидною є приналежність до третьої функції бога Телепінуса (Telepinus), який керує ростом агрокультур і чиє зникнення паралізувало життя на всій землі. В даному випадку, як і в інших традиціях з цією роллю пов’язаний бог сонця.

Інший великий міф, в якому діє вбивця дракона бог грози, дозволяє проводити паралелі з індійським Індрою Веретрагною (Indra Vrtrahan), незважаючи на те, що події в міфах розгортаються зовсім по різному. Природа цього бога виразно простежується у найдавнішому хетському тексті: «… він був приємний богові грозового неба, і через те, що він був приємний йому, цар Nesa був знищений царем Kussara…»; це дуже нагадує те як Індра надавав допомогу своїм протеже в їх боротьбі з тими кого він ненавидів. Існує версія прочитання ідеограми DISKUR=DIM (бог вітру), якою позначався Tarhunnas і як «переможний бог». Таке подвійне значення дозволяє одночасно провести паралелі і з Індрою, що «долає перепони» і з великим індоіранським войовничим божеством вітру Ваю.

Богиня Halmasuitt — «Царська Влада» незважаючи на її ім’я, представляла приземлену владу третьої функції. Скоріш за все, що Sius, якого науковці ідентифікують з індоєвропейським *dyews, був небесним богом влади, який втілював першу функцію подібно до Зевса, Юпітера чи Тюра. Він був тісно пов’язаним з особою царя, який звертався до нього «Sius mis» — «мій бог Sius». Згодом Sius був замінений богом, а потім богинею сонця, ім’я якої означало «Царська Влада». Тут ми маємо справу з ідеєю сонячної харизми, за аналогією з авестійським xvarnah. Як і у кельтській традиції в хетській тріада не є фактично засвідченою, і тому схема розподілу функцій в хетському пантеоні залишається гіпотетичною.

Три функції у Вірменському пантеоні

Вірменський пантеон є маловивченим. Наші знання про його богів інколи обмежуються їх іменами, які часто є запозиченими від іранців. Тим не менше, спроба виявлення слідів системи трьох функцій є можливою.

В едикті царя Tiridate, виданому в час небезпеки для країни говориться: «Нехай спасіння і процвітання будуть з вами з ласки богів: достаток з милості шляхетного Aramazd, розсудливість з доброї волі Anahit, хоробрість з ласки відважного Vahagn». Цей Vahagn, є подібно до іранського Vrthraghna, ім’я якого він носить, богом-воїном. Дуже цікавим є те, що в даному випадку третю функцію втілює бог, ім’я якого походить від імені іранського бога першої функції Ахурамазди, а першу богиня Анахіта, яка в іранському пантеоні втілює третю функцію. Це доводить автентичність, а не запозиченість вірменської тріади.

Три функції і грецький пантеон

Релігія Греції є чудовим прикладом традиції, матеріали якої є винятково достовірними і в якій трьохфункціональна модель представлена настільки широко, що філософ Платон зробив її організуючим принципом своєї ідеальної держави, хоча структура пантеону не має нічого від цієї моделі. Незважаючи на наявність в релігійній системі бога влади Зевса, бога війни Ареса, і кількох богів третьої функції ми не знаходимо ні функціональної тріади ні жодних базованих на функціях груп. Натомість є великі боги Аполлон, Артеміда, Афіна, Посейдон та інші, що не вписуються в трьох функціональну схему. Це цікавий негативний приклад, що демонструє a contrario (від протилежного) значущість трьохфункціонального трактування тих пантеонів які піддаються такій інтерпретації.

Він також показує те, що структура трьох функцій не є єдиним організуючим чинником індоєвропейського пантеону. Найдавніший грецький пантеон був організованим навколо ідеї трьох небес (кожне з яких мало свій колір), та денного, річного і космічного темпоральних циклів. Драма річного циклу розгортається навколо шлюбного союзу божественної пари Зевса (*dyew- денне небо) і Гери (*yera- тепла пора року), який символізує щорічне повернення світла після зимової ночі. Це чергування також втілювалось Аполлоном і Діонісом в дельфійському храмі. Афіна і Афродіта, обидві були дочками Зевса, що уособлювали два протилежні і взаємодоповнюючі аспекти індоєвропейської богині Зорі, яка була водночас і воїтелькою і коханкою; весна, світанок року, є сезоном кохання і в той же час моментом початку періоду проведення військових кампаній, що тривав до початку осені.

Від космології трьох небес до системи трьох функцій

Якщо грецький пантеон зберіг автентичну структуру (на що вказують всі факти), то вона повинна відображати дуже давню форму індоєвропейських світоглядних уявлень.

Боги денного неба, подібні до Зевса стали богами влади, які керують рештою богів, званих *deywos, («ті що належать денному небу»). Ті, що належали червоному небу (боги світанку та заходу сонця) «розривались» між військовою і третьою функцією, поступово набуваючи демонічних якостей, як індійські асури (першопочатково «володарі Іншого Світу», або «позбавлені сонячного світла», згодом «демони» ).

Але в той же час верховний бог нічного неба, що спочатку тісно пов’язувався з денним небом від якого походив, інколи ставав (як у германській міфології) на повідне місце, затьмарюючи останнього. Це призводило до появи двох богів владної функції. Космологічна основа цього явища виразно проглядається в германській, балтській і індоіранській традиціях.

Боги денного неба

Германці — *Tiwa, *tiwa-боги, ( <*deywo-);
Балти — *Deiva-, *deiva-боги, *Veles, ( <*deywo-);
Індоіранці — *Mitra- («Договір»), денні *daiva-боги, ( <*deywo-);

Боги нічного неба

Германці — *Wode/ana-;
Балти — *Velina-, (душі померлих);
Індоіранці — Varuna- («Клятва»);

Асиметричність схеми зумовлена заміщенням первинних космічних сутностей політичними концептами (богами релігії Правди) в індоіранській традиції. Однак в Брахманах збереглись згадки про їх початкову природу: «Мітра є днем, Варуна ніччю». Головні ірландські боги також зберегли свої космічні риси: Dagda є віддзеркаленням денного неба, Ogme нічного, Lug сутінкового, а Brigit, разом з іншими богинями та героїнями, Зорі.

Від богів до героїв

Боги, що досягали кінцевої стадії свого еволюційного циклу, мали тенденцію набувати антропоморфних рис, хоча раніше вони були одухотвореною формою об’єкту чи абстрактної ідеї. Це чимось нагадує евфемізм (уявлення про те, що боги це сакралізовані образи людей давнини). Брахмани стверджують, що «боги були смертними» (SB 11.1.2.12).

Боги і герої трьох функцій

Дюмезіль і його послідовники виявили відображення трьохфункціонального пантеону в легендах, історії та епосі ряду індоєвропейських народів. Перетворившись на людей, боги зберегли свою функціональну сутність.

Махабхарата. С.Вікандер довів, що герої цього великого індійського епосу Пандави, є нічим іншим, як інкарнаціями верховних ведичних богів трьох функцій: старший, Юдхіштхіра, є сином Дхарми (Закону), сутності першої функції, другий, Бхіма (син Ваю) та третій, Арджуна (син Індри): репрезентують два аспекти (брутальний і лицарський) військової функції; і нарешті близнюки Накула і Сахадева, є синами Ашвінів, а їх спільна дружина Драупаді є трансформованою великою трьохфункціональною богинею, що представлена у ведах постаттю Сарасваті. Це пояснює поліандричний шлюб героїв священного індійського епосу, який є скандальним явищем для брахманської традиції.

Нартський епос. Трьох функціональна модель збереглась у національному епосі осетин (далеких нащадків скіфів). В ньому йдеться про три родини нартів: Alaegatа, що жили на півдорозі до вершини гори, і організовували священні бенкети; Aexsaergkatа, що займали її вершину, і були героїчними воїнами; Boratae, заселяли підніжжя бескеду та були багатими і численними. Два останні роди постійно воювали між собою.

Легенда про заснування Риму. Легендарна історія заснування та перших століть Риму дає кілька прикладів трьохфункціональної моделі. Чотири перші царі за своїми характерами та покликанням символізують три функції (щодо першої, то обидва її аспекти): Romulus, напівбог-засновник міста; Numa, законодавець; Tullus Hostilius воїн; і нарешті Ancus Marcius, що піклувався про добробут та розвиток Риму. Два легендарні герої одноокий Horatius Cocles і однорукий Mucius Scaevola, своїми каліцтвами еквівалентні божественній нордичній парі Одін-Тюр. Перша війна римлян з сабінянами є «космогонічною війною» подібною до війни асів і ванів. Тричленна модель також притаманна і переказові про прибуття Енея в Лаціум.

Едда і саги. Подібно до війни з сабінянами, війна між асами і ванами відображає боротьбу представників двох перших функцій проти представників третьої. Ця війна постає як низка баталій, що завершуються вічним миром, який об’єднує усіх у священну трьохфункціональну спільноту. Аналогічно трипартитна модель постає і у сагах, а найвиразніше у Hrolfr Krakins saga.

Уельська теогонія «Mabinogi of Math» є виразно трьохфункціональною: племінники тривалентного царя Math (діти його сестри Don) діляться на три групи: 1° маг Gwydion і «державні діячі» Evelydd та Gilvaethwy (перша функція); 2° хлібороб Amaethon і коваль Govanon (третя функція); 3° три видатні воїни Hyddwm, Hychtwm, Beiddwm (друга функція) народжуються останніми. Дочка Don, Aranrod, довершує групу. Три функції виявляються і в багатьох переказах острівних кельтів: ірландському епосі, уельських переказах та середньовічних новелах.

Грецький епос та легенди. Хоча спроби застосувати трьох функціональну модель до всієї Іліади виявились безплідними, її можна знайти в структурі орнаменту щита Ахіллеса, на якому послідовно зображено весілля та сцену суду (перша функція); війну (друга функція); три аграрні, одну пастушу сцени та сільське свято (різні аспекти третьої функції). Легенда про суд Паріса, першопричину троянської війни, у своїй основі є трьох функціональною: три богині одну з яких мав обрати Паріс втілювали три функції. Надавши перевагу Афродіті, богині третьої функції, він зробив хибний вибір, через який прирік свій народ на страшні лиха. Слід також додати, що історія перших царів Орхомену ґрунтується на тій самій моделі, що і історія перших царів Риму.

Билини. Російський епос зберіг принаймі одну функціональну тріаду до якої входять Волх (одночасно шаман і воїн-князь), Святогор — велетень, «силу якого ніхто не здатен виміряти» і Микула — селянин, наділений надприродними якостями. Шість князів, правління яких описує Нестор-літописець також втілюють три функції (щодо першої і другої, то кожен з двох їх аспектів).

Західноєвропейські середньовічні легенди, зокрема кельтські та германські, відображають систему трьох функцій. Так наприклад, чотири символічні предмети епічного циклу Грааля, зокрема й сама Чаша-Грааль, Спис, Меч і Камінь, є відображенням чотирьох функціональних талісманів ірландських Tиatha Dи Dаnann: казан Dagda, є символом влади; меч Nuadus і спис Lug, воїнськими символами; камінь Fail символ родючості і достатку. Епічний цикл Aymeri de Narbonne грунтується на давній трьохфункціональній основі, можливо вест-готського походження. Граф Aymeri відсилає своїх синів геть з країни, щоб залишити весь спадок наймолодшому синові. Всім іншим батько дав завдання, що відповідають трьом функціям. Втративши інтерес до своєї місії через кохання до Enid, Erec змушений був пройти через три види випробувань, завдяки чому здобув три харизми, якими повинен володіти король.

Боги та герої часових циклів

Героїчні легенди, епос а також фольклорні перекази, відображають найдавніший структурний принцип індоєвропейського пантеону, принцип темпоральної циклічності. Згідно з Краузе, різноманітні версії троянської легенди побудовані на основі міфології річного циклу. Наприклад Гелена, що добровільно стає троянською полонянкою є Світанком (Зірницею) року, яку Менелай сонячний герой з вогняним волоссям, намагається відвоювати. Ключові події Іліади можна співвіднести з фазами річного циклу, а героїв з солярними та темпоральними явищами. Зевс символізує денне небо, Гера теплу пору року, Афіна і Афродіта є богинями світанкової зорі. Гнів Ахілла, відчайдушні дії та смерть Патрокла можна пов’язати з «міфологією старого та нового сонця». Легенда про сплячу Брюнхільду, яку пробудив Зігфрид, чи її фольклорна версія — казка про Сплячу Красуню і Прекрасного Принца також ґрунтуються на міфології Світанку року, чи Світанку космічного циклу, що починається з космогонічного акту і завершується есхатологічними подіями. Таке ж саме відображення символіки річного циклу можна простежити і у вірменських фольклорних переказах і у британському «Беовульфі».

Сутінки богів

Ренан писав про «пурпуровий саван, в якому сплять мертві боги». Він також говорив про те, що давньогрецька мова та латина є «мертвими мовами», хоча від них походять романські та новогрецькі діалекти. Цей принцип стосується і долі язичницьких богів індоєвропейців; перетворившись спочатку на легендарних чи історичних героїв, як ми це бачили, а потім на домашніх духів, персонажів дитячих казок, інколи навіть демонів вони продовжували жити, хоча й непомітно, зате активно.

Германський двійник Варуни і Юпітера, Вотан, «темний мисливець» Mesnie Hellequin «Фантасмагоричного полювання», продовжив своє існування, невпізнаним, під маскою Арлекіна. Інші ж стали святими, такими як убивця дракона Св. Михайло. Вченими навіть ставиться питання про те, чи трьохфункціональна індоєвропейська модель не мала впливу на заміщення монотеїстичного Бога іудаїзму Св. Трійцею. Всупереч заборонам та переслідуванню давні релігійні обряди продовжували жити,набуваючи нового життя: давній культ зимового сонцестояння лежить в основі християнського Різдва, а вогні Св. Івана вшановують літнє сонце.

переклад: Андрій Поцілуйко
спец. для «Бриколяж web-log»

Залишити коментар

   
 




сиделка - незаменимый помощник нуждающимся в уходе на дому людям . Свой бизнес мобильный шиномонтаж. . Ремонт кондиционеров, вентиляции, Klimatbud.com.ua в Киеве и Киевской обл.