У 1960—1970-х роках було опубліковано низку досліджень, автори яких стверджували, що для переважної більшості психічно здорових жінок неприпустима сама думка про вбивство невинних людей, зокрема дітей, варварськими терористичними методами. Час показав, що це не так.

Досить довго роль жінки в терористичних структурах обмежувалася організацією політичної підтримки, створенням схованок і конспіративних квартир, збиранням пожертвувань, розвіддіяльністю.

Інколи вони виступали в ролі політичних представників або спікерів терористичних структур. Проте останні 15—20 років відзначені появою суто жіночих терористичних організацій. Приміром, у США виникла феміністська група SCUM («Товариство боротьби з чоловіками»). Жіночі терористичні групи створили непальські маоїсти й Робітнича партія Курдистану. Особливо багато жінок нараховують терористичні структури, сформовані в Німеччині, Латинській Америці й Палестині.

Часто саме жінки створювали й очолювали терористичні структури. Зокрема, вони стояли біля джерел таких організацій, як німецька «Червона армія» (відома також як група Баадер—Майнхоф), італійські «Червоні бригади» та Prima Linea, «Японська Червона армія», американські «Єдина армія визволення» і Weather Underground. Довгий час начальником штабу й фактично організаційним генієм баскського сепаратистського угруповання «Батьківщина і воля басків» була жінка.

Мексиканською лівоекстремістською організацією EZLN («Союз сапатистів») керує жінка, її називають командир Рамона.

Абсолютно всі терористичні організації Європи й Америки використовують жінок у бойових акціях. Особливо багато їх у терористичних структурах — «Тигри визволення Таміл Ілама» (Шрі-Ланка), ЕТА (Іспанія), Об’єднаний фронт визволення Ассама (Індія), Маоїстська комуністична партія (Непал), «Справжня Ірландська революційна армія», ФАРК («Революційні збройні сили Колумбії»).

На думку психолога Чарльза Голдсміта, найкращим поясненням сутності цього феномена може слугувати те, що жінки-терористки перетворюють битву статей на битву з суспільством загалом.

Карла Каннінгем, професор Університету штату Нью-Йорк, автор дослідження «Міжрегіональні тенденції жіночого тероризму», вважає, що в багатьох суспільствах саме неможливість брати участь у звичайних формах політичної діяльності штовхає жінок до тероризму.

1974 року американський дослідник тероризму Брайан Дженкінс дійшов висновку, що тероризм — це театр. Приблизно після 95% терактів їх організатори телефонують у редакції і беруть на себе відповідальність за скоєний злочин. До жінок-терористок ЗМІ завжди виявляли підвищену увагу. Це дозволяє їм успішніше пропагувати свої організації, їхні цілі й ідеологію.

Раніше жінок не залучали масово до двох видів діяльності — роботи з інформаторами та виконання самогубних терактів. На початку XXI століття ситуація змінилася.

У 1940-х роках індійські повстанці посилали обвішаних гранатами жінок у скупчення британських військ. Але тільки в Шрі-Ланці було зафіксовано масові випадки використання жінок-самовбивць. Жінки — члени організації «Хезболла» також виконували одиничні терористичні акти проти Ізраїлю з середини 1980-х років. У 1990-х кілька ісламістських терористичних груп поставили цей процес «на потік» і розпочали масове рекрутування молодих жінок на роль самогубців.

Ще однією причиною збільшення кількості жінок-камікадзе вважають відносну новизну й незвичайність таких атак. Оскільки «військова» роль традиційно належала чоловікам, перехід жінки до лав терористів, які використовують найбрутальніші методи, став сюрпризом і викликав своєрідний шок.

Психолог Клара Бейлер, проаналізувавши передсмертні звернення терористів-самогубців, дійшла висновку, що чоловіки й жінки, готуючись до виконання ролі «живої бомби», йдуть на це з різних причин. Хоча мотивами називають одне й те саме — релігійний обов’язок або ж боротьбу за волю. І все-таки чоловіки йдуть на самогубство в ім’я реалізації своїх ідеалів. А жінки виконують роль камікадзе, щоб утекти від життя — сьогоднішнього чи того, яке чекає на них у майбутньому. На думку Клари Бейлер, жінки чинять теракт, аби перестати бути жінками. При цьому вони, як правило, значно гостріше відчувають несправедливість, краще знають історію та причину конфлікту, в рамках якого існує їхня організація, тож глибоко переконані в необхідності й виправданості терактів — про далекосяжні наслідки таких дій вони замислюються рідко. Сьогодення й минуле цікавить жінок більше, ніж майбутнє.

Марта Креншоу, професор Веслеанського університету, проаналізувала причини, які штовхають жінок на цей вибір. У багатьох випадках ними рухає прагнення підвищити статус особистий (відповідно до трактування ісламу багатьма богословами, жінка-шахід матиме більшу прихильність Аллаха) або сімейний. Досить часто на самогубство йдуть жінки, членів родин яких було викрито у співпраці з правоохоронними органами та політичними противниками, або, навпаки, вони загинули від рук ворогів. Відомі випадки, коли на теракт погоджувалися дівчата, що втратили цноту поза шлюбом. Самогубство такого роду здавалося їм єдиним розв’язанням проблеми. Крім того, жінки-шахідки в низці випадків сподівалися матеріально допомогти своїм сім’ям: донедавна батьки загиблої палестинської терористки одержували дотації на суму 25 тис. дол., що може вважатися для Палестинської автономії справжнім багатством.

Утім, дослідники стверджують, що інформації про жінок-камікадзе вкрай мало. Практично не існує досліджень їхнього статусу в терористичних організаціях, методів їх вербування та психологічної обробки тощо. Чимало висновків експертів мають гіпотетичний характер.

Кількість терористок-самогубців невпинно зростає. Якщо раніше типовим терористом-самогубцем був чоловік, то на середину 1990-х років приблизно 40% таких актів виконували жінки. Вважається, що жінок легше підготувати до цієї ролі: вони більш керовані і краще піддаються «промиванню мізків», менше привертають увагу співробітників служб безпеки та поліції, їм легше сховати на тілі вибуховий пристрій. «Тигри визволення Таміл Ілама» використовували жінок-самогубців приблизно в 70% своїх атак. Терористи Курдської робітничої партії посилали на такі завдання жінок, що прикидалися вагітними. Для більшого успіху під час проведення самогубних терактів ісламські терористичні структури, які вкрай негативно ставляться до західної моди і традицій, дозволяють мусульманкам-самогубцям носити європейське вбрання, коротку спідницю, черевички на високих підборах, робити модні зачіски й не покривати голову традиційною хусткою.

У багатьох країнах, особливо там, де найсильніші терористи-націоналісти й терористи-сепаратисти, зафіксовано численні приклади, коли терористичною діяльністю займаються представники кількох поколінь однієї сім’ї. Так відбувається в Північній Ірландії та Палестині. У цих регіонах активна участь жінок в актах терору, раніше засуджувана сім’єю та суспільством, помалу переходить у розряд звичних, допустимих і навіть схвалюваних суспільством справ. Маоїсти, анархісти й представники інших терористичних груп лівого спрямування, навпаки, виступають проти авторитету «отців» — і залучають жінок, які не можуть існувати в рамках, визначених традиційними інститутами. Отже, ймовірність того, що терористок ставатиме дедалі більше, дуже висока.

При цьому жінки-камікадзе жодним чином не сприяють реальному поліпшенню становища жінок. Вони виступають у ролі «гарматного м’яса» у військових умовах, і їх часто оголошують героями. Але в мирний час статус жінок у таких суспільствах не змінюється.

Зірки жіночого терору

Найчастіше справжні імена терористів знають лише їхні колеги та співробітники спецслужб. Проте інколи жінки, які виконували теракти, ставали знаменитими. Понад те, вони перетворювалися на своєрідні символи.

Софія Перовська (1853—1881). Перша жінка — організатор терористичних актів. Походила з заможної дворянської родини. Порвала з батьками й пішла з дому. Одержала хорошу освіту, працювала вчителькою та фельдшером у селах. Кілька разів потрапляла до в’язниці, втікала із заслань. Була одним з найактивніших пропагандистів та організаторів партії «Земля і воля». Особисто брала участь у підготовці трьох замахів на царя Олександра II, в результаті яких загинуло кілька десятків чоловік. Після того, як останній замах увінчався успіхом, її заарештували, засудили до повішення і стратили.

Віра Засулич (1849—1919). Перша відома жінка-бойовик. Народилася у дворянській сім’ї. Здобула педагогічну освіту. За участь у роботі революційних гуртків її засуджували до в’язниці й заслання. Скоїла замах на петербурзького градоначальника Трепова, за чиїм наказом відшмагали ув’язненого революціонера. Суд виніс їй виправдувальний вирок, що викликало одностайне схвалення ліберальної громадськості. Згодом відійшла від терористичної діяльності й зблизилася з марксистами.

Фанні Каплан (1887—1919). Перша жінка-бойовик, що вчинила успішний замах на главу держави. Народилася в багатій родині. У молодості приєдналася до анархістів. Багато років провела в ув’язненні, де майже втратила зір. Після перемоги Жовтневого перевороту долучилася до лівих есерів. Зробила замах на Володимира Леніна й тяжко поранила його. Каплан розстріляли.

Лейла Халед (точна дата народження невідома). Перша жінка, яка захопила пасажирський літак. Народилася в Хайфі (Ізраїль) у бідній сім’ї. Дитинство та юність провела в таборах палестинських біженців

у Лівані, п’ятнадцятирічною вступила в організацію Народний фронт визволення Палестини. 1968 року взяла участь в організації й захопленні пасажирського лайнера компанії TWA, що виконував політ із Рима в Тель-Авів. Терористи наказали команді лайнера приземлитися в столиці Сирії Дамаску. 213 пасажирів лайнера було звільнено, за винятком двох громадян Ізраїлю, котрих, як гадають, згодом обміняли на двох сирійських військових льотчиків, узятих у полон ізраїльтянами. Після звільнення заручників літак було підірвано.

1970 року Халед зробила другу спробу угону. Ціллю став літак ізраїльської компанії El-AL, що летів із Тель-Авіва до Нью-Йорка через Амстердам. В Амстердамі Халед і її спільник пробралися на борт лайнера й оголосили про його захоплення. Співробітник служби безпеки компанії смертельно поранив спільника Халед і зв’язав терористку. Згодом її звільнили, й вона поїхала на Близький Схід. Досить довго її ім’я сприймалося як один із символів палестинського терору. Халед вийшла заміж, народила двох дітей і ввійшла до керівництва Палестинської національної ради (один із синів став її охоронцем). Своїм політичним ідеалом Лейла Халед вважає кубинського революціонера (або терориста) Че Гевару.

Ульріка Майнхоф (1934—1976). Народилася в Німеччині, у родині професора університету. Здобула блискучу філологічну освіту. Довго викладала у вищих навчальних закладах, писала книжки й займалася журналістикою, зокрема була головним редактором ліворадикального часопису Konkret (вважається, що часопис протягом тривалого часу фінансували радянські спецслужби). Мати двох дітей. Засновниця й багаторічний керівник німецької «Червоної армії» (відомої також за іменами засновників — група Баадера—Мейнхоф). На рахунку цієї організації безліч пограбувань банків, захоплення заручників, убивств і нападів на військові бази США, розміщені в Німеччині. Активно співпрацювала з близькосхідними терористичними групами та спецслужбами. У період найбільшого впливу групи до її складу входило кілька десятків бойовиків і до 1,6 тис. співчуваючих. 1974 року її захопили й засудили до тривалого тюремного ув’язнення. 1976 року наклала на себе руки у в’язниці за дивних обставин.

Фусако Шігенобу. Народилася 1947 року в Токіо (Японія) в сім’ї представників середнього класу. Вступила в університет, але не закінчила його, захопившись ліворадикальними ідеями, популярними серед студентів. 1969 року ввійшла в групу «Японська Червона армія» (JRA), метою якої було досягнення політичних цілей насильницькими методами. JRA організовувала захоплення літаків, пограбування банків, узяття заручників. Японські терористи налагодили контакти з північнокорейськими спецслужбами і, за їхнього посередництва, з палестинськими терористами. 1971 року Шігенобу виїхала з Японії в Ліван, де стала медсестрою в одному з таборів палестинських біженців. Згодом очолила «Японську Червону армію», яка під її керівництвом провела кілька кривавих терактів, переважно проти Ізраїлю. Серед організованих нею терактів — вибухи посольств США, Франції і Швеції. Шігенобу вважалася близькою подругою Лейли Халед.

Знайомі Шігенобу відзначали її фанатизм, жорстокість і цілковиту зневагу до людського життя. 2002 року вона прилетіла в японське місто Осака, де її впізнали й заарештували. Під час арешту Шігенобу заявила, що боротьба за волю триває.

Патті Герст. Народилася у США, в місті Сан-Франциско (1954). Була однією з п’яти дочок у сім’ї Рендольфа Герста, глави відомого концерну Hearst. Здобула хорошу освіту й готувалася до весілля з педагогом, із яким познайомилася в школі. 1968 року Патті Герст викрали члени ліворадикальної терористичної групи Symbionese Liberation Army. Це угруповання складалося приблизно з двадцяти молодих людей, переважно вихідців із багатих родин.

До викрадення Герст організація скоїла кілька вбивств. Викрадачі хотіли обміняти дівчину на раніше заарештованих членів своєї групи. Проте в результаті активного «промивання мізків» Герст змінила статус заручниці на статус повноправного члена Symbionese Liberation Army. З участю Патті Герст група провела низку терактів, зокрема вибухів бомб. 1974 року ФБР ідентифікувало штаб-квартиру цієї організації і взяло її штурмом. Під час перестрілки загинули шестеро бойовиків. Герст заарештували й засудили на сім років ув’язнення.

Після звільнення вийшла заміж за колишнього поліцейського, народила двох дітей і написала кілька книжок.

Шиназ Амурі (або Вафа Ідріс) (1980—2002). Палестинська студентка на певний час стала, мабуть, найзнаменитішою терористкою сучасності, оскільки була першою всесвітньо відомою жінкою, що перетворила себе на живу бомбу. 29 січня 2002 року дівчина підірвала себе в Єрусалимі, вбивши одну людину й поранивши близько ста п’ятдесяти. Іракський диктатор Саддам Хусейн наказав поставити їй пам’ятник у Багдаді.

джерело дислокації і переклад: м. Рівне,

спец. для «Бриколяж web-log»