Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Третя Позиція  —  Раміро Ледесма Рамос
Автор невідомий
Дата публікації 22 вересня 2005 р.
Раміро Ледесма Рамос

Так уже склалося, що у нашій країні іспанська консервативна революція асоціюється в кращому випадку з Хосе Антоніо Прімо де Ріверою, а в гіршому — з реакційним мракобісом Франко. Ім'я ж Раміро Ледесма Рамоса мало кому відоме і більшості соратників нічого не говорить, у той час як у самій Іспанії він є кумиром націонал-революційної молоді.

Вашій увазі пропонується стаття з іспанського журналу «Коросьон», присвячена одній з найтрагічніших постатей в історії Європейського Національного Опору.

Ідеологічні погляди Рамоса подібні до аналогічних у Перона і трохи — братів Штрасерів та ранніх німецьких націонал-більшовиків. У різний час їх лейбували щоразу інакше: «лівий фашизм», націонал-синдикалізм, націонал-більшовизм, «лівий фалангізм» — залежить від того, з якої системи координат оглядати поле ідейної битви. Як і більшість лівих відтинків тогочасних націоналістичних рухів він (тут ходить про очолюваний Рамосом змаг) не спромігся зайняти продуктивної партійної позиції, за що, у підсумку, поплатився життям (Рамос і найближче оточенням) і чесним ім’ям (називати «фашистами» не схожих на себе було модним тоді). Реакція пішовших на союз з олігархічною буржуазією погрязших у деконструктивному (?) антисемітизмі тодішніх провідників та спітнілими від тягара індульгенцій клерикалами унеможливила вірогідність практичного закладення фундаменту до, і зараз актуальних третьопозиційних соціально-національних пірамід (окрім, перонівської Аргентини, вочевидь).

В Україні аналогічною до Рамоса постаттю стоїть до цих пір (як і у випадкові з тими ж Рамосом, д’Аннуціо, Штрасерами тощо) не вшанований (замащеними у «правому опортунізмі» «ідейними спадкоємцями» ОУН) лідер соціалістичної фракції в ОУН-Б і загинувший у 43-му на Поліссі — Іван Мітринга. Хоча останній, на відміну від Рамоса, помер у бою із окупантами.

Соратник! Я пишу ці рядки щиро і хвилюючись. Я хочу вшанувати засновника ХОНС і їхнього єдиного вождя — Раміро Ледесму Рамоса, котрого вбила республіка Народного Фронту 29 жовтня 1936 року.

Народився Раміро Ледесма в Альфарасі де Саяго (Самора) 23 травня 1906. Його діди і батько були шкільними вчителями. Він був четвертою дитиною у родині.

Раміро був людиною з неспокійним серцем і надзвичайно ясним розумом. У 14 років він опублікував свою першу статтю в газеті «Діаріо Меркантиль» в Саморі за підписом «Один із багатьох». У цьому віці він пішов у пошуках кращої долі із села до Мадриду, де за батькового сприяння вступив до училища, що готувало поштових службовців. Він відразу склав перший іспит в конкурсі на посаду й у 1921 році почав працювати на пошті в Барселоні. Потім його перевели до Валенсії, а в 1924 році він повернувся до Мадриду. Тут він намітив собі чотири особисті цілі: робота, військова служба, вивчення мов і формування світогляду. Він вступив до університету, одночасно на науковий, філософський та літературний факультети.

Встановши зв'язок з різними інтелектуальними групами тієї епохи, він швидко продемострував ясність і глибину думки і відзначився як компанійський хлопець і соратник.

Юнацькі твори

Він рано почав писати. У коротких нарисах знаходили висвітлення його автобіографічні міркування і думки, породжені критичним і проникливим розумом. У 17 років він написав і опублікував «Порожнечу», потім «Молодого самогубця». У 1924 він опублікував «Печатку смерті», присвячену дону Мігелю де Унамуно, полум'яним шанувальником якого він був. Сюжет цієї філософської новели примітний і чіткий: «Воля знаходиться на службі прагнення до панування: влада й інтелектуальна велич». Червоною ниткою через цей твір проходить вплив Ніцше.

Формування світогляду й ідейні впливи

На наступному курсі він знову учився на тих же трьох факультетах і одночасно в університеті Алькала де Енарес. Крім того, він вивчав французьку і німецьку мови й опанував ними настільки, що користав з них так само легко як з рідної. Він постійно співробітничав з такими друкованими виданнями як «Ревіста де Оксіденте», «Ла Гасета Літераріа» і «Ель Соль», часто відвідував бібліотеку мадридського Атенея.

У березні 1930 він приїхав до Барселони, де багато спілкувався із найвідомішими вченими, такими як Мануель Асанья (майбутній президент республіки), Альваро де Альборнос, Хуліо Альварес дель Вайо, Хіменес де Асуа, Фернандо де лос Ріос, Хімінес Кабальєро, Томас Боррас, Клаудіо Санчес Альборнос, Амеріко Кастро, Мендес Підаль, Ортега-і-Гассет, Грегоріо Мароаньон, Перес де Айяла.… Все вказувало на те, що іспанська культура знайшла новий видатний розум, однак на початку 30-х років у його житті відбувся поворот на 180 градусів: він залишив багатообіцяючу кар'єру вченого, присвятивши себе політичній діяльності.

Раміро Ледесма як людина

«Раміро Ледесма: людина середнього росту, сухорлявий, у скромному костюмі, у залатаних штанях. Енергійне обличчя кельтиберьского типу з рухливими ніздрями. Коротке волосся, зачесане на косий проділ. Красивий голос. Дефект вимови: ґрасирує, вимовляє «р» на французьку манеру.»

Щоб скласти уявлення про його спосіб життя, його ідеали і характер, найкраще узяти до уваги його замилування двома німецькими філософами, праці яких він перекладав і про яких писав статті: Кейзерлінгом і Ніцше. Особливою увагою він відзначав один аспект філософії Кейзерлінга; твердження німецького філософа, відповідно до якого «На даний час Іспанія має первинну матерію того, що ми можемо назвати чимось вищим, ніж людський гуманізм». Другим філософом, чиї ідеї гармоніювали з творчою думкою Раміро, був Ніцше: з його теорією волі до влади і надлюдиною, з усією пишнотою його художніх метафор, зі всією силою виразності його чудової мови, його умінням жваво говорити про грандіозне і піднесене, що далеко виходить за межі людського устремління до вічної мети — до досягнення переваги.

Політичні ідеї

Раміро Ледесма зробив своїм ідеалом боротьбу за політичні ідеї, котрі він вважав найліпшими задля здійснення революції, яка мала забезпечити хліб, справедливість і достоїнство всім іспанцям, починаючи з робітників і батраків. Він виступав проти експлуататорської олігархії і держави, що рабськи підкоряється іноземним державам, аби зберегти владу і привілеї дозвільної, паразитичної буржуазії.

З великими ілюзіями, спонукуваний сильними емоціями, він вступив до політичної боротьби. Віталізм сполучався в ньому зі сталевою діалектикою. «Його теоретичний багаж був завидним для людей його віку і, хоча в нього зовсім не було фінансових засобів, він починав одну із найбільш героїчних авантюр у політичному житті тодішньої Іспанії», — відзначає Р.С.Кітанілья.

Його бойовим хрещенням став випуск журналу «Ла Конкіста дель Естадо» і створення ХОНС (разом з Онесімо Редондо, уродженцем Вальядоліда), радикальної партії, значно близькішої до німецького націонал-більшовизму, аніж до фашизму Муссоліні. У результаті об'єднання цієї партії з групою, що заснував у 1933 році Хосе Антоніо Прімо де Рівера, народилася Іспанська Фаланга — ХОНС.

Незабаром Раміро з гіркотою відмічав, що його власні політичні ідеї спотворюються «праворадикалами», що внадилися до Фаланги. Разом із жменькою соратників, вірних ідеології його первісної групи, він вирішив піти з партії.

Узурпація франкістським режимом після перемоги в 1939 р. не стільки фалангістського вчення, скільки назви, зовнішніх атрибутів і символів Фаланги й оголошення «святим» мучеником її засновника (Хосе Антоніо) мали своїм практичним наслідком ставлення до Раміро як до «парія».

А хіба могло бути інакше? Кар'єристи і посередності ніколи не підтримують мудрість і сміливість тих, хто може перешкодити їм наживатися, викриває їх жадібність і боягузтво. Слід відзначити, що особистість і вчення Ледесми Рамоса, нашого знаменитого співвітчизника, відрізнялися цілісністю, дійсністю, народністю і революційністю.

«Ми давно і добре знаємо, на кого спиратися на противагу патріотизму правих, насамперед, клерикалів і тих, хто з ними пов'язаний. Щодня ми усе ясніше бачимо, що національна слабість Іспанії є в значною мірою наслідком того бездіяльного, помилкового, тепленького патріотизму, що взяв тоді гору на правому фланзі (Томас Боррас, «Раміро Ледесма Рамос», с.689).

На лівому фланзі багато провідних активістів розуміють політичні ідеали Раміро. Серед них велика група дисидентів з Національної Конфедерації трудящих і крайніх лівих партій.

Криця — до самої смерті

«Нонконформізм і хоробрість до самої смерті». Так можна було б заголовити розповідь про вбивство Раміро в республіканському Мадриді 29 жовтня 1936 р. урядом Народного фронту, на чолі з Асаньєю. Будучи кинутим до в'язниці Лас Вентас 1 серпня того ж року, незабаром після початку громадянської війни, він був виведений звідти разом із групою інших ув'язнених, серед яких знаходився також Маєсту. Їх усіх посадовили до вантажівки, що виїхав у невідомому напрямку.

На ньому відправився до свого кінця той, хто запалив ідеями націонал-синдикалізму серця найбільш активної частини іспанської молоді.

«Він вечеряв зі своїм братом на Церковній площі. Додому вони повернутися не змогли. Люди, котрі переслідували їх на автомобілі, схопили і доставили їз у головне управіння безпеки, де вже знаходився інший Раміро — Маєсту. Самого Ледесму впізнали, тому що він відмовився від фальшивих документів, котрі могли б його врятувати.

Серед тюремних страждань, зі спокоєм приреченого, Раміро підтримував співкамерників. На світанку 29 жовтня його разом з іншими посадили на вантажівку.

Смерті, так чи інакше, було не уникнути. Схопивши за руку Маєсту, він раптом зістрибнув з вантажівкиі вигукнув: «Мене уб'ють, коли я захочу, а не коли захочете ви!». Він схопив за рушницю найближчого охоронця і спробував вирвати її з його рук, але інший охоронець вистрілив йому в голову і череп розлетівся на шматки. Маєсту закрив обличчя руками, вигукнувши: «Господи!». Труп Раміро кинули у вантажівку до ніг інших приречених на смерть. Їх привезли до центру цвинтаря Аравака, де був виритий рів, куди скидали трупи розстріляних... Коли наший загальний вчитель Ортега довідався про смерть Раміро, він сказав: «Вони убили не людину — вони убили розум». Але Раміро володів не тільки розумом, дорогим Ортезі, — у нього було серце героя».

Ні тоді, ні тепер: ні при диктатурі, ні при демократії, ні в пресі, ні в аудиторіях ніхто в Іспанії дотепер не віддав належного нашому співвітчизнику Ледесмі, найвідомішому уродженцю Самори усіх часів.

Багато вчених посередностей, що не заслуговують на жодне порівняння із ним, фігурують в антологіях і енциклопедіях та увінчані лаврами, яких вони не заслужили своїми творами. А навколо імені Раміро — мовчання і наклеп.

Чи заходить мова про заслуги Раміро в області культури чи в інших областях, Раміро несправедливо відсувають на задній план, у вічну безмовність, як забутого маргінала. При житті він був переконаний, що битва за відродження величі нашої країни була тоді уже виграна.

Соратники! Вигукнемо разом: Раміро Ледесма Рамос — тут!

Повстань Іспанія! Повстань Європа!

переклад Степана Молчана, ВО «Свобода», м. Рівне, stem@bigmir.net , спец. для «Бриколяж web-log»

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: