Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Повернення Традиції  —  Українське рідновір’я і сучасність
Галина Лозко
Дата публікації 22 вересня 2005 р.
Українське рідновір’я і сучасність

Етнічна релігія (рідна віра або язичництво) була заборонена в 988 році на догоду політичним обставинам, шо виникли на той час. Це була наша українська, етнічна, національна релігія.

Якщо подивитися на всю історію людства з точки зору боротьби етнічних спільнот за місце під сонцем, то стають очевидними дві тенденції, які складають відому всім боротьбу протилежностей, як у сучасному світі, так і в давноминулих часах. Це, насамперед, прагнення етносів до збереження своєї самобутності, що переважно виявляється в етнізації суспільно-культурного і релігійного життя, та як протилежність — прагнення певних сил до світового панування, що виявляється в цілеспрямованій нівеляції етнічних (національних) особливостей шляхом космополітизації, інтернаціоналізації, проголошення пріоритетів «загальнолюдських» цінностей над національними.

Виникнення т. зв. «світових» релігій, які краще було б назвати імперськими, стало першим кроком до руйнування гармонії людини з природою. Саме світові релігії перенесли божественність з природи на людину-засновника (пророка, вчителя). Вони оголосили нищівну боротьбу проти етнічних релігій, що призвело до втрати екологічних знань і розмивання етнічних спільнот, їх асиміляції іншими, т. зв. «панівними» етносами.

Світових релігій три: буддизм, християнство й іслам. Якщо буддизм виник первісно як секта ведизму і був відносно толерантним до інших віросповідань, то християнство й іслам, що походять з юдаїзму, виявилися ворожими і руйнівними для етнічних релігій. Нагадаємо, що поняття секта означає вчення чи напрямок, що відокремився від основної пануючої релігії. Саме з цієї точки зору християнство є сектою юдаїзму, що переросла в світову релігію.

Неорелігії є одним із способів модернізації або навпаки архаїзації існуючих релігій. Вони часто є еклектичною сумішшю кількох релігій чи теософських ідей. За способом створення, вони, як і світові, є штучними, тобто мають своїх засновників чи основоположників. Як правило, неорелігії є власними інтерпретаціями релігійного вчення, пропущеного через призму світогляду автора-засновника. Неорелігії, як і світові, також мають схильність до світового панування, поширюються в усіх країнах шляхом місіонерства, створення міжнародних центрів тощо. Всі ці релігійні напрямки й організації, як правило, добре фінансуються.

До неорелігій можемо віднести й сучасні спроби створення таких всесвітніх релігій, як «Роза мира» Андрєєва, Церква Муна «Єднання світового християнства» та ін.

Більшість неорелігій виникло на грунті християнства як різне трактування його догматів, віровчення, моральних правил, або як відчуття застарілості й потреби оновлення цих канонів. Та є неорелігії, що виникають як заперечення християнства, наприклад силенкіянство. Часто засновниками неорелігій керує манія величі. Так, зовнішнє прикриття національними гаслами, дало змогу Л.Силенку створити нову, тобто свою власну релігію з культом Пророка Силенка. Прошу не плутати цю неорелігію з Вірою Наших Предків — Українським Язичництвом.

Місце українського язичництва — серед етнічних природних релігій. Воно є витоковим, традиційним для України.

Українське язичництво в широкому значенні — це сукупність релігійних вірувань у їхньому еволюційному розвитку, які побутували на теренах України, включаючи: релігію племен найдавнішої доби, які прийнято вважати предками українців як в етнічному, так і в культурно-історичному планах; релігію східно-слов'янських племен Київської Русі до прийняття нею офіційного християнства; народно-побутову релігійність, що існувала паралельно з християнством протягом тисячоліття; сучасне відроджене язичництво. У вужчому розумінні — це традиційна національна релігія українців.

Термін язичництво — нейтральне слово, прийняте не тільки в науці. Воно зафіксоване в писемній пам'ятці — Велесовій Книзі і не має негативного забарвлення. «Язик» — давньослов'янське «народ», тобто сучасне — етнос, нація.

Теологічні та світоглядні засади українського язичництва свідчать про його самодостатній рівень як ідеологічного підґрунтя самозбереження українського етносу.

Це українські культи, шо формують екологічне мислення і поведінку: Культ Матері-Землі, Вогню-Сварожича, Культ Предків, Культ Дерева (лісу), Хліба, Живої Води та ін. Українські таїнства та обряди, що дожили до наших днів: творення Роду, Смерті й Безсмертя, священної пожертви, посвяти, освячення зброї, благословення, очищення чотирма стихіями (землею, водою, вітром і вогнем), освячення шлюбу, наречення дитини, обряди Кола Сварожого (річного календаря), що узгоджуються з астрономічними ритмами космосу.

Моральні норми язичника-рідновіра відображають насамперед національні цінності й пріоритети: любов до свого Роду і Народу, Мови. І до звичаїв: працьовитість, активна позиція в житті, почуття господаря на своїй землі, взаємоповага між представниками свого і сусідніх народів, але водночас — і людська гідність, відпорність всьому ворожому, засудження рабства й зверхності, чужопоклонства, неприпустимість зради.

Між людиною й Богом взаємовідносини довіри, а не страху: Бог — батько, отже, ми -не раби божі, а Дажбожі сини й онуки.

Відхід від етнічних релігій для багатьох народів став причиною занепаду, втрати духовних орієнтирів, відриву від свого національного коріння, зміни ментальності, позбавлення етнічного імунітету. І, як результат, — зниження рівня національної свідомості, що відкрило шлях духовному й фізичному рабству.

Нині, коли прогресивна частина людства зрозуміла, що християнські цінності не виправдали сподівань на покращення людства, коли людство постає перед загрозою екологічної катастрофи, згадали про багатовіковий досвід своїх предків. Нині відродження природних релігій відбувається саме на грунті етнічних культур. Це закономірний еволюційний процес. В 1996 р. створена Європейська Асоціація Природних релігій, засновано й діє 90 громад національних релігія в різних країнах світу. В 1997 р. ініціативна група вийшла з пропозицією про створення Світового Язичницького Конгресу.

Громада Українських Язичників «Православ'я» створена в Києві в 1993 р. Назва громади пояснюється з текстів Велесової книги, що становлять основу віровчення: Право — світ Богів, які правують Всесвітом, тобто космічний закон, славлення — язичницьке богослужіння.

Українські язичники-рідновіри вважають себе спадкоємцями й правонаступниками етнічної Церкви, яку було заборонено в 988 р. Отже, українське язичництво є традиційною релігією українців, яка нині відроджується. Громада зареєстрована в Управлінні релігій м. Києва, має свій Статут, Віровчення, Молитовник, що грунтуються на автентичних знаннях, а також видає релігієзнавчий збірник «Сварог».

Сучасні проблеми етнічної релігії українців:

1.Українське язичництво потребує історичної, політичної, державної реабілітації.

2.Українські язичники досі не мають своїх храмів, культових місць, відтак, потребують уваги з боку адміністративних органів щодо передачі релігійній громаді хоча б однієї з культових споруд, що є в державному розпорядженні, а також повернення культових місць для забудови, передача культових пам'яток, занедбаних державою, релігійній язичницькій громаді.

3.Для української язичницької релігії нині закрита переважна більшість теле- та радіоканалів, інформація про національну релігію досі не сприймається державою. Вважаємо це порушенням Закону про свободу совісті.

4.Порушенням цього ж Закону вважаємо й християнізацію українського суспільства, яка впроваджується навіть через школу й інші освітні заклади. Чому поширення чужовір'я вважається нормальним, а повернення до своїх національних святощів не тільки стримується, але й всіляко засуджується ?

Етнічні релігії, як правило, виникають природним шляхом у межах певної етнічної території і не поширюються за її межі. В процесі життя етносу його природня релігія зазнає еволюційних змін, вдосконалюється, шліфується, і, якщо її розвитку не перешкоджають якісь зовнішні чинники (війни, поневолення, інші асимілятивні процеси), вона може бути самодостатньою духовною системою на будь-якому етапі життя свого етносу, а на сучасному етапі може стати засобом самозбереження етнічної ідентичності.

джерело: Віталій Гаган

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: