Телемрійники — чарівна хронологія подій, котрі супроводжували формування і діяльність Фракції Червоної Армії у Німеччині. Хроніка починається зі становлення РАФ в контексті трьох подій: бомбардування американськими повітряними силами Південного В’єтнаму в 1963 і Північного у 1965, відвідин іранським шахом Берліну влітку 1967 і вбивства Руді Дучке 11 квітня 1968 року.

Багато із провідних фігурантів РАФ на початках її діяльності не мали стосунку до насильства. Андреас Баадер — ув’язнений за пов’язаний з автотранспортом злочин, в той час як Ульріха Майнгоф — журналіст у виданні «Konkret» і автор «Німецької відповіді Джулії Барчел». З нагоди шахових відвідин вона написала «Відкритий лист до Фараха Діба», характерний для її стиля: «Ви кажете, що «влітку в Ірані дуже спекотно і подібно до більшості персів, я і моя сім’я подорожуємо до персидської Рів’єри на Каспійському морі». Подібно до більшості персів? Чи не перебільшено це, як мінімум, трохи? Більшість персів — селяни з річним прибутком меншим за 100 доларів. У більшості жінок кожна друга дитина помирає від голоду або хвороб. І діти, котрі тчуть килими по 14 годин на день — більшість з них також подорожують до Каспійського моря влітку?»

Під час демонстрації проти Шаха 2 червня 1967 року було застрелено студента Бенно Онеборга. Телемрійники в захопленні і нам кажуть не лише імена відкривших вогонь поліцейських, але і калібр пістолета (7,65 мм). Андреас Баадер і Гудрун Енсслін зустрічаються (до речі — випадково, Гудрун — нащадок Гегеля) і починають закладати бомби по універмагах. Стосовно підпалу 4 жовтня 1968 року, Гудрун пояснювала у суді: «Ми зрозуміли, що слова без дій нічого не варті!» Можливо це допоможе пояснити, чому вони взялися за зброю. Вони були не задоволені політичною діяльністю або не мали до неї відношення. Як там у «Посібнику міського партизана»: «Займаючися агітацією і пропагандою партизан вносить свій вклад до спільної лівої справи».

8 липня 1970 року було сформовано «Рух 2-го травня». Початок 70-х ознаменовується війною між РАФ і «Рухом 2-го травня», з одного боку, і німецькою державою, з іншого. 15 липня 1970 Петтру Шельм застрелено поліцейським; 22 жовтня 1971, під час стрілянини у Гамбурзі забито поліцейського Норберта Шмідта. Хронологія подій набуває все виразнішого кривавого відтінку. В 1973 Баадер пояснював ті події наступним чином: «МИ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО СЛОВА БЕЗ ДІЇ НІЧОГО НЕ ВАРТІ! Зброя воскрешає речі. Колонізований європеєць оживає, не як суб’єкт насильницьких дій, але тому, що всі збройні чини корелюють обставини до подій. Ось чому нашу книгу назвали «Коли говорять рушниці!»

Події незворотньо вели до буцигарні і суду. Обставини їхнього ув’язнення демонструють, як ліберальна держава реагує, коли має справу з таким противником. Можна сумніватися у тому, що режим використовував різноманітні форми психологічних катувань, з метою «зламати» ув’язнених, котрі у відповідь влаштовували голодування та інші акції непокори. Все закінчилось «масовим самогубством», обставини котрого до сьогодні залишаються нез’ясованими.

ВТРАЧЕНЕ ПОКОЛІННЯ

Автор книги користує із «чорнуватого», зрослого на панківській естетиці 70-х., гумору. Його, здається, захоплює факт, що один із американських солдатів, загинувших під час бомбової атаки РАФ у Гейдельберзі став жертвою кока-колової машини, котра впала на нього. В іншому місці, коментуючи заборону відзнятого Ульріхою фільма «Bambule», в момент, коли їй треба стрибати, замість епілога Баадер питає: «Хто вбив Bambule? Це я, мілорд» — що є перефразом із пісеньки «Sex Pistols» «Хто забив Бембі?»

Питання, наскільки доречний гумор по відношенню до невинних жертв, я залишаю читачам. Можливо, це авторська спроба поставити крапку на сучасному суспільстві. Єдине, що робить автора критичним у ставленні до РАФ — це смерть штатських — він не відповідає на питання, чи обов’язкові жертви серед них, якщо довкола стрілянина. Я так і не вирішив, була ця книга пародією на комерційні цінності і популярну культуру, чи їхнім продуктом.

В кожному разі, для людей, котрі читають, це чарівна книженція… і однозначно для пляжу!

переклад тов. Мазепа (red and brown), спец. для «Бриколяж web-log»